Коли війна стала буденністю… Як навчитися жити заново? — Що робиш? — Та… вигляд, що все добре. Як часто ми кажемо це, навіть не замислюючись? Понад три роки війни. Спочатку шок. Потім біль. Потім безсилля. А далі… просто тиша, якийсь фон за вікном, але байдужість і відчай поряд. Не тому, що легше. А тому, що психіка вирішила: «Досить». Так вона нас захищає. Закриває від болю, щоб ми не зламалися. Підвищує кортизол ,адреналін , аби вижити ,щоб страх не зламав. Але разом із болем вона закриває і наші відчуття радості, натхнення, любові. Ми ніби живемо, як на автопілоті , все по схемі, робота (дім ,буденні справи ), але більше спостерігаємо, ніж відчуваємо. Чому так відбувається? Коли реальність стає надто важкою, психіка обирає «відключення», інстинктивно вона хоче просто вижити. Ми ніби функціонуємо: працюємо, спілкуємось, сміємось. Але всередині — емоційний вакуум. Тому багато хто каже: «Я ніби дивлюсь на життя через скло». Але чи є інший вибір? Так, вибір є завжди. Навчитися жити заново. Навчитися жити у цих умовах сьогодення, у хаосі , але вчитися і знаходити свої способи саморегуляції , внутрішньої особистої стабільності . Раніше ми відкладали життя «на потім». На кращі часи. На мир. На стабільність. Будували великі , довгі плани, мрії. Але зараз приходить розуміння: жити треба не тоді, коли стане легше, стабільно і тому подібне. Не стане. Просто світ змінюється , і він вже ніколи не буде таким як колись. Наша психіка любить контроль і стабільність , бо так легше ,все зрозуміло , а у хаосі нічого незрозуміло, як будуть розгортатися далі події. З'являється тривога , птср і депресія , різні порушення нормального функціонування життя , бо всі ресурси ,енергія йде на тривогу за майбутнє , страх та агресія просто поїдають енергію життя , та ніхто незнає ,що там попереду ... Варто відпустити контроль , дозволити собі просто жити у цій миті , вчитися підлаштовуватися , дихати , відчувати життя. Жити треба зараз. Мрії реалізовувати. Любити , радіти ,навіть тому ,що сьогдні пощастило прокинутися, побачити рідних, сонце, новий день, нова можливість щось принести добре у цей світ . Багато хто сьогдні не прокинувся , а хтось живе і в важчих умовах... Це нагадує, як важливо цінувати кожну мить , кожне благо яке приходить в твоє життя, і дякувати за це. Вчитися фокусуватися на хороших моментах життя. Ресурси, що повертають до життя .Збережи. Практикуй . ✨ Почни вести щоденник подяки . Щодня знаходити в кожному дні по 3-5-10 пунктів за що я вдячний собі , за що вдячний світу, за що вдячний близьким людям , і записувати . ✨ У кожній миті є сенс. Ти п’єш каву, і її тепло розливається по тілу. Її аромат , чи звертаєш увагу на те який в неї аромат ? Вона міцна , чи ніжна ? З корицею, чи сиропом ? Ти йдеш по вулиці, і вітер ніжно торкається шкіри. Ти чуєш голос близької людини, і розумієш, що вона тут, поруч, жива. ✨ Простір для бажань — що ти хочеш? Не треба грандіозного. Просто зараз. Чашку гарячого шоколаду? Пройтись босоніж по траві? Це і є справжнє «жити». ✨ Творчість і дія — роби, що наповнює. Навіть якщо це просто записати свої думки, намалювати щось чи зробити приємність іншій людині. ✨ Відчуття — це те, що повертає до реальності. Можна тікати в думки, в плани, в екрани, в роботу. А можна навчитися бути тут і зараз. Відчувати не лише війну, а й життя, яке триває. ✨ Коли починаєш жити усвідомлено, навіть прості речі набувають глибини. Теплий хліб на сніданок стає не просто їжею, а моментом затишку. Обійми друга — не просто жестом, а нагадуванням: «Я тут, я відчуваю, я з тобою». ✨ Важливо навчитися не просто функціонувати, а жити з усіма фарбами і відтінками життя. Не лише виживати. А сміятися, плакати, творити, любити, хотіти, просто жити. Війна навчила цінувати. Вона забрала ілюзію вічного завтра. Є тільки зараз. І питання не в тому, щоб вижити. А в тому, щоб жити. Повернути собі життя — це вибір. Так, війна триває. Але і ми теж. І питання не в тому, коли це все закінчиться. А в тому, чи не забудемо ми, як відчувати і яке життя на смак. Відчуй зараз. Не відкладаючи на потім. Живи! #життяпродовжується #тутізараз #цінуймомент #усвідомленість #силавсередині #психологіяжиття #ментальнездоровя #відчувайжиття #подякажиттю #емоційнийінтелект #ресурси #життяпідчасвійни #психіка #саморегуляція #балансвсередині #відчувати #пережитивійну #тривога #усвідомленежиття #психологічнастійкість #коучинг #ментальнарівновага #психологічнадопомога #психологияличности #невідкладай #поверненнядосебе #силамоменту #внутрішнягармонія #життясмакує #психоемоційнездоровя Показати менше

​​ 26 квітня 1840 року у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко. Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса. Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки. Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса. До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем». Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій. «У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін. Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом. «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду». Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем. Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи. Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги. Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка. У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.

Травень буде багатим на круті кінопрем'єри, тож радимо подивитися добірку нових фільмів та серіалів на каналі "Навколо кіно" і завчасно скласти собі план перегляду. Бо всі ми знаємо, як складно буває обрати, що подивитися ввечері... Особисто ми чекаємо на "Громовержців*", "Щоденники вбивцебота" та фінальну частину франшизи "Місія неможлива". А на які прем'єри у травні чекаєте ви? #Коло_Кіно #Прокіно

В Україні стартували зйомки художнього фільму "Співають коники у житі". У ньому розповідатиметься про один із найбільших злочинів радянської влади — Голодомор. Маленький Мирошко вирушає до лісу в пошуках їжі для матері, яка помирає від голоду. Світ навколо виявляється жорстоким і безжальним, проте навіть у найскладніші моменти хлопчик знаходить у собі сили боротися. "Розповідь цієї історії ведеться з позиції шестирічного хлопчика, який ще тільки починає свій шлях у житті, - розповідає режисер фільму Євген Хворостянко. - Його свідомість стоїть на перехресті – куди йому? До утопічних ідей? До щирих обіцянок? До мрій? Чи залишатися самим собою, навіть якщо це призведе до смерті. Погляд хлопчика, як камертон до тих страшних подій, які відбуваються в цій історії". Також нещодавно розпочалися зйомки військової драми "Лютий Березень". Стрічка заснована на реальних подіях, які трапились в Ірпені 2022 року. Його герої - Сергій, що рятує матір, Зоя, яка пише щоденник серед руїн, та американські журналісти, що шукають сенсацію. Всі вони опиняються в епіцентрі жахів і боротимуться за виживання. Режисер фільму - Сергій Сотниченко. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

🤯 Дід ґвалтував свою 13-річну онучку: дівчинка зняла все на відео, щоб довести насилля 57- річний чоловік, коли лишався з дитиною наодинці, ґвалтував малолітню. Це сталось на Обухівщині. Дівчинка сама повідомила до поліції, 14 серпня вона надіслала відеофайли, які сама записала, про вчинення сексуального насильства відносно неї. Під час проведення невідкладних обшуків за місцем проживання чоловіка, правоохоронці виявили щоденник дівчинки з описом всіх подій та інші речові докази, які свідчать про причетність чоловіка до скоєння злочинів сексуального характеру відносно дитини. Наразі, вироком Обухівського районного суду Київської області чоловіка засуджено на 15 років позбавлення волі. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

Відомі 5 переможців міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара. Про це повідомляється на офіційному сайті НСПУ. Премію традиційно присудили у 5-ти номінаціях. Серед лавреатів: у номінації «Велика проза» — письменник Іван Бережний за роман «Портер чи Айріш Стаут»; у номінації «Мала проза» — прозаїк Владислав Петренко за збірку оповідань «Екран»; у номінації «Поезія» — Максим Чурков за збірку поезій «Сік вишні» та Вікторія Краснікова за збірку поезій «Слізно до саду»; у номінації «Публіцистика» – Марія Максим’як за добірку «Щоденник війни»; у номінації «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара» цього року переможця не визначили. https://chytomo.com/vidomi-lavreaty-premii-im-honchara-2025-iaka-vidznachaie-avtoriv-do-30-rokiv/

❤️Любов – це... Кім і Роберто Казалі познайомилися в лижному клубі в сонячній Каліфорнії. Кім одразу закохалася у гарячого красеня-італійця. Вона почала на серветках у кав’ярні малювати маленькі кумедні ситуації з короткими записками. Так з’явилася веснянкувата дівчинка та її темноволосий кавалер. Це було щось на зразок ведення щоденника кохання, де описувалося, як народжувалося і росло їхнє почуття. Роберто захоплювався вмінням Кім бачити любов у дрібницях і повсякденності життя, тож відніс буклет коханої з малюнками до однієї з газет Лос-Анджелеса. Так у 1970 році і виникли перші історії з підписом Love is... Це був неймовірний успіх. Через рік малюнки Кім публікували вже в 50 газетах по всьому світу. Кім і Роберто одружилися. У день весілля Кім була у фаті й маргаритках — такому знайомому образі з її ж малюнків. Сім’я зростала, народилося двоє синів. І герої коміксів теж почали дорослішати, у них з’явилася нова глибина. ❤️Любов — це долати ваші відмінності ❤️Любов — це нагодувати його гарячою вечерею, коли він пізно прийшов додому ❤️Любов — це побути з дітьми, поки вона на роботі Доходи сім’ї Казалі зростали з кожним роком. І тут сталося нещастя — у Роберто діагностували рак на останній стадії. Кім проводила весь час із чоловіком. У цей період малюнки почав створювати британський художник, але під підписом Кім. На жаль, Роберто врятувати не вдалося. У 31 рік він помер… Кім намалювала останню ілюстрацію: дівчинка й надгробний камінь. Вона відклала олівець. І взяла його до рук лише через 16 місяців після смерті чоловіка, щоб намалювати картинку дівчини, яка везе перед собою візок. І зробити підпис: «Раді представити Міло Казалі. Батьки: Кім і Роберто (посмертно, за допомогою штучного запліднення)». Кім стала однією з перших жінок, яка звернулася до ЕКЗ. Громадськість була збентежена, релігійні газети обурювалися. А Кім відповіла на це дуже просто: «Наш син Міло тут завдяки любові його матері та батька. Якби мій чоловік був живий, Міло був би зачатий у шлюбі. То що змінює смерть Роберто?» Кім так більше ніколи й не вийшла заміж. І більше не малювала. Вона виховувала трьох синів, які згодом очолили сімейний бізнес. У 55 років Кім Казалі померла від раку. Але любов Роберто й Кім пережила їх обох. І ми всі досі зворушуємося, дивлячись на ці підписи: ❤️Любов — це дати йому висловитися ❤️Любов — це не запитувати, скільки коштує її нова сукня ❤️Любов — це поцілунок із добрим ранком ❤️Любов — це не помічати зморшок у її очах ❤️Любов — це зателефонувати, попри термінові справи Справжня історія про велике кохання.❤️

APPLE TV поділились новим промо-роликом по серіалу «щоденники вбивцебота» який вийде вже 16 травня. Цікаво, наскільки серіал буде відповідати своєму літературному першоджерелу?🤔 #sci_fi_не_нудно

Початок місяця, а отже ми принесли вам анонси проектів травня, на які, на нашу думку вам варто звернути увагу☺️ 1️⃣ Громовержці (фільм) 01.05 2️⃣ Ходячі мерці - мертве місто (серіал) 04.05 3️⃣ Любов, смерть і роботи (анімаційний серіал, 4 сезон) 15.05 4️⃣ Щоденники вбивцебота (серіал) 16.05 5️⃣ Ліло і стіч (фільм) 22.05 #sci_fi_не_нудно

#психологія Установки з дитинства, які керують вашим дорослим життям (і ви навіть не помічаєте). Ми часто думаємо, що робимо “усвідомлений вибір” у стосунках, роботі, щоденних рішеннях. Але насправді діємо за сценаріями, які встановились у нас ще до того, як ми навчилися себе слухати. Ось кілька дитячих установок, які часто продовжують впливати на доросле життя: 📎 “Щоб тебе любили, треба заслужити”: У дорослому віці ви постійно стараєтеся, боїтеся бути “незручною людиною”, працюєте понад силу, аби довести свою цінність. Що допомагає: Вчитися приймати підтримку без “здачі” й помічати, що вас вже цінують, коли ви просто є. 📎 “Не висовуйся, бо осоромишся”: У дорослому віці у вас є страх говорити, показуватись, пробувати нове. Самосаботаж перед стартом. Що допомагає: Помічати навіть маленькі дії “попри страх” і святкувати їх. Це вже новий шаблон. 📎 “Емоції — це проблема”: У дорослому віці вам важко розуміти, що відчуваєте, важко говорити про свої почуття, виникає сором за сльози чи злість. Що допомагає: Щоденник емоцій, тілесне заземлення, дозвіл собі злитися, сумувати, радіти без дозволу інших. 📎 “Мене люблять лише, коли я зручний/зручна”: У дорослому віці ви намагаєтесь завжди бути приємними, не створювати іншим дискомфорт, не казати ні. Що допомагає: Потроху окреслювати свої кордони. Дозволити собі бути незручними — це глибокий акт самоповаги. 📎 “Мої потреби — це надто багато”: У дорослому віці вам соромно говорити про свої бажання, знецінення власних “хочу”, жертвенність. Що допомагає: Прямі фрази типу “Я маю на це право”, “Я потребую і це нормально”, навіть якщо спершу це звучить неприродно. Ми не винні в тому, які установки засвоїли. Але ми відповідальні за те, щоб перевірити: а чи вони ще мені служать? 💬 А чи помічали ви якісь із цих установок за собою? Поділіться в коментарях, як боролися із ними ви!