#поезія Вибухи і дзвони, били батогами, злякане світання, десь поміж дерев, сонечко в долонях, смерть гуде над нами, стогне від поранень, овдовілий лев. Люди часом звірі, звірі часом люди, смерть дає завдаток, за твоє життя, відлетять у вирій, може легше бУде, дай нам тільки нАтяк, крихту каяття. Оспівай полеглих, хто ж іще згадає? Ким озвуться вбиті? Стерті імена. Смак світанків теплих, двері твого раю, перестИгле літо, спалює війна. У старій ротонді, тихі душогубці, гавкали на місяць, грілися вином, Il male del mondo, душать душі куці, сповнені по вінця, усесвітнім злом. Горлорізи горлиць, рвали на сирени, било пережите, в шиби уночі, колами околиць, ріжуть сині вени, тишею гоЇти, те, кричав за чим. На манежі коні, прИпнуті до трУпів, розбивали лиця, крицею копит, бОги на іконах, як тепер нам бути? Жити поодинці, чи лягти на щит? Марних марень трепет, чується, як плаче, зачиняйте вікна, там уже чужі, вІршили поети, діти грали в мʼячик, патентуйте ліки, ті, хто пережив. У кросвордах міста, не знаходиш слова, завжди зайва буква, уриває шлях, повернУ на Ліста, теплий львівський сховок, проклятий відступник, ходить по слідах. Не зрікайся, потім, чорне стане білим, дивним дивом зброя, виоре поля, правда камінь котить, жертвуй власним тілом, і тоді тобою, оживе Земля. Василь Зима

Доброго вечора ☕ ЛІТО В СУКОНЦІ "ПАРИЗЬКОГО" КРОЮ І в капелюшку із квітів живих... Йшло,як панянка,в суботу по полю. Стрівся їй Серпень,запросив на обід... Літо окинуло поглядом Серпня. Скільки ж у погляді було гордині... "Йди,одягнися,бо джинси подерті. Дірки повсюди і потерті на... спині" Серпень всміхнувся-Ех,Літечко-Літо... Я ж бо ,насправді, по моді одітий. Були жнива,заробив я долярів. Тож,до стиліста пішов не "на шару". Маю штиблети від фірми "Балдініні" Пояс із шкіри до джинсів,бач,синій. Теніску поло з Мілана привезли. Джинси "Армані"моднячі,потерті... Ти ж ,моє миле,Літечко-Літо... Як з сорокових років..,все одіте... Віку минулого,стиль ввесь класичний. Ретро...,хоча капелюх симпатичний. Тож,може підем у бутік з тобою. Скинеш це дрантя не модного крою. Вдягнешся в боді і рванії шорти. Майку у стразах ,авангарднії боти... Довго так Серпень розказував Літу, якби по- модному мало б одітись... Слухало Літо, апетит ввесь пропав "Хай йому грець,кінець світу настав" Де елегантність.., га..,Серпню, скажи? Де сукні довгі і розріз до спини? Де шурхіт фалдів,де трепіт руки? Обриси в шовку,звабний порух ноги? Різні по стилю..,різні по смаку... Серпень,як підліток,носить ще всяке... Літо ж,обожнює одяг класичний. Стильний,жіночний і романтичний. ***** Ранок.Неділя.Співають десь птАшки. П'є Літо чай із зеленої чашки. У капелюшку,квіти вкладені в хвилю. Вірна,як завжди,класичному стилю. "Щоб не казали,а класика модна. Я розібратись у цьому ще годна. Ну не зійшлись,що з "подертих" узяти? Скільки тих "серпнів" я буду ще мати.." Літо сьогодні у платті із шовку. Туфлі на шпильці,все в тон,безумовно Впевнене в собі ,настрій прекрасний! І п'є собі чай із зеленої чашки... @ Любов Молдавчук (К) 09.08.2025 р.

Доброго вечора ☕ ЛІТО В СУКОНЦІ "ПАРИЗЬКОГО" КРОЮ І в капелюшку із квітів живих... Йшло,як панянка,в суботу по полю. Стрівся їй Серпень,запросив на обід... Літо окинуло поглядом Серпня. Скільки ж у погляді було гордині... "Йди,одягнися,бо джинси подерті. Дірки повсюди і потерті на... спині" Серпень всміхнувся-Ех,Літечко-Літо... Я ж бо ,насправді, по моді одітий. Були жнива,заробив я долярів. Тож,до стиліста пішов не "на шару". Маю штиблети від фірми "Балдініні" Пояс із шкіри до джинсів,бач,синій. Теніску поло з Мілана привезли. Джинси "Армані"моднячі,потерті... Ти ж ,моє миле,Літечко-Літо... Як з сорокових років..,все одіте... Віку минулого,стиль ввесь класичний. Ретро...,хоча капелюх симпатичний. Тож,може підем у бутік з тобою. Скинеш це дрантя не модного крою. Вдягнешся в боді і рванії шорти. Майку у стразах ,авангарднії боти... Довго так Серпень розказував Літу, якби по- модному мало б одітись... Слухало Літо, апетит ввесь пропав "Хай йому грець,кінець світу настав" Де елегантність.., га..,Серпню, скажи? Де сукні довгі і розріз до спини? Де шурхіт фалдів,де трепіт руки? Обриси в шовку,звабний порух ноги? Різні по стилю..,різні по смаку... Серпень,як підліток,носить ще всяке... Літо ж,обожнює одяг класичний. Стильний,жіночний і романтичний. ***** Ранок.Неділя.Співають десь птАшки. П'є Літо чай із зеленої чашки. У капелюшку,квіти вкладені в хвилю. Вірна,як завжди,класичному стилю. "Щоб не казали,а класика модна. Я розібратись у цьому ще годна. Ну не зійшлись,що з "подертих" узяти? Скільки тих "серпнів" я буду ще мати.." Літо сьогодні у платті із шовку. Туфлі на шпильці,все в тон,безумовно Впевнене в собі ,настрій прекрасний! І п'є собі чай із зеленої чашки... @ Любов Молдавчук (К) 09.08.2025 р.

#поезія Серпневий вечір пахне чорнобривцем і флоксами, що хмаркою цвітуть, і яблуком, що впало так раптово у тихому вечірньому саду. Все ніжне, трепетне, чуттєве! І навіть серпень ліг у трави й милується одвічними зірками, що мерехтять вже сотні літ... І я дивлюсь на них і лину десь думками туди, де ночі в ніжності були. Не згледілась... Минули... Здається, лиш на мить опущені повіки.. А вже самотній ранок за плечем стоїть. Т. Хандога

НЕ ЗАПІЗНИСЬ ( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПРОСНИСЯ, СВІТЕ» ) Світе, світе, пробудись, Пробудись, рідненький, На нас про́шу подивись – Нищать нашу неньку. На нас про́шу подивись, Глянь на наші рани, Врешті-решт вже пробудись – Нас беру́ть в кайда́ни. Врешті-решт вже пробудись, Ми – Європа, світе, По Вкраїні ти пройдись, У нас гинуть діти. По Вкраїні ти пройдись, Ми ж не так далеко, На благання відізвись – В нас суцільне пекло. На благання відізвись, Черствість хай пом’яне, Хоч на хвильку стрепенись, Духу хай не бракне. Хоч на хвильку стрепенись, Буть черстви́м не личить, Пробудись вже, пробудись, Бо орда нас нищить. Пробудись вже, пробудись, Поки в тебе тихо, Правді в вічі подивись, Щоб не кралось лихо. Правді в вічі подивись – Ворог на порозі, Та дивись – не запізнись, Щоб не буть в облозі. 12.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1002889

Повна трилогія "Несподіваних Перетворень" Галіції Мідвест у моєму прочитанні вже доступна до прослуховування на "Рудій Книгарні": https://youtu.be/5DA5A3tNw5c Це був доволі довгий, але безперечно цікавий шлях. Безмежно вдячна авторці за співпрацю, за історію, за сумлінну й самовіддану любов до України, втілену словом і ділом. Хочеться ще багато чого сказати, поділитися, відрефлексувати тощо. Одначе, наразі просто пропоную послухати аудіокнигу та трепетно плекати зв'язок із Землею Предків. °°° #рудакнигарня #руда_книгарня #хеля #аудіокниги #аудіокнига #аудіокнигиукаїнською #сучукрліт #фентезі #легенда #аудіоісторії #літнература #українськалітература

#особистості #література #історія «Харків. Я ніколи не забуду того трепетного почуття, з яким ступив на пощерблену, вибоїсту бруківку вулиць цього — примарного до того для мене — міста». Так писав Юрій Смолич у своїй «Розповіді про неспокій» про місто, в якому оселився та творив. 8 липня — день народження письменника, який жив у будинку «Слово», дружив з митцями «Розстріляного відродження» та одночасно співпрацював з репресивними органами СРСР. «Розповідь про неспокій» перевидадуть у видавництві Osnovy. Видання міститиме непідцензурні фрагменти, які автор мусив вилучити, добиваючись дозволу на публікацію у 60-х роках. А як описував Смолич Харків під час Другої світової війни — читайте у матеріалі: https://suspilne.media/kharkiv/283886-poskodzenij-obstrilami-budinok-slovo-zitta-pid-cas-dvoh-voen/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

Спогад... Там прохолода ллється джерелом, Шовковиця — ще молода й креслата, Біжить стежина в полі за селом — І повна спогадів чекає мене хата. Там сад шумів, де вишні край воріт, Там пахло сіном, молоком, сніданком. Лишився ніжний мій дитячий світ, Росою вмитий прохолодним ранком. Там мама вранці — мов сама весна — До мене посміхалася так мило. І жита в полі буйная стіна, Де сонце гралося зі мною щиро. І татів голос дужий, як крило... Там небо лагідне й таке привітне! Там кожен крок — мов вічності зерно, — Любов’ю все моє життя розквітло. Там півень гордо пісню виграва, У діжці квас холодний запишався... І світ увесь у ніжності втопав, І кожен день — мій радістю втішався. І рідна піч, бабусине тепло, І хліб духмяний — на столі пишався... Усе пройшло... Але усе було... І щем у серці трепетно озвався. Де ви, літа? Де — ніжні голоси?.. Чому назад доріженька не в’ється?.. Село моє, незнаної краси, — Як згадую — гучніше серце б’ється. 🖋️ Лариса Лисенко Бабенко 02.06.2025

#думки Просте людське щастя - Коли є ті, кому ти дуже потрібен… Коли дзвінок чекають не за звичкою, а з трепетом. Коли тебе обіймають не тому, що треба, а бо люблять. Коли твоя присутність – не тягар, а радість. Коли твоє “як справи?” – це більше, ніж формальність, А справжнє бажання розділити тягарі ближнього. Щастя не міряється золотом чи славою. Воно у тих очах, що світяться, коли ти входиш у двері. У молитві, яку шепоче за тебе рідна душа. У тиші, де не самотньо, бо серця поруч. Нехай Господь дарує нам не багатство, а щастя бути потрібними. Не трон, а місце в чиємусь серці. Не гучне ім’я, а тиху вдячність тих, кого ми любимо. Бо справжнє життя, це любов. А любов, це коли ти потрібен.

#Eurovision2025 #Євробачення2025 Авторка тексту: українська співачка Анжеліка Рудницька Щороку у період «Євробачення» я перетворююсь на адвоката українських представників на конкурсі. Навіть тих, з якими не знайома, і тих, хто ніколи не дякує. Бо справа не у персоналіях. Понад 30 років я і команда «Територія А», а також багато наших колег, бʼємося у прямому і переносному сенсі за українськість інформаційного і музичного простору. Переконуємо суспільство, що наше мистецтво - найкраще, бо наше, або ж (якщо не перебільшувати) - то безумовно чудове, яскраве, талановите, самобутнє, сповнене сенсами. З року в рік на «Євробаченні» Україна гідно представляє нашу музичну індустрію. Багатомільйонна аудиторія (якій не до нашої війни, бо у них своє життя і свої проблеми) бачить, що ми живемо, боремося, творимо. Ця аудиторія підтримує Україну, слухає нашу музику, бажає удачі нашим музикантам, перетворює їх із локальних артистів на відомих поза межами України. Мільйонні перегляди і прослуховування українських пісень дають можливість нашим артистам і авторам отримувати роялті (пасивний дохід), з яких митці платять податки (це відбувається автоматично, якщо ви цього не знали). Цей дохід дає поштовх артистам рухатися активніше, дає впевненість у собі. А їхня відомість дозволяє доносити правду про війну тим, кого вона не стосується і не цікавить. Це суттєва частина української культурної дипломатії. Це можливість збирати донорські кошти не лише з українців, а й з аудиторії та міжнародних організацій, які раніше не цікавилися українськими проблемами. Зрештою, це нові контракти і горизонти для творчості. Успіх одного українця - це успіх цілої країни. Кожен артист (митець), який стає впізнаваним, завдяки міжнародним конкурсам, - це ще один голос правди і сили. Навіть, якщо це світлий голос Данила Лещинського (соліст), якщо це трепетна, зворушлива із внутрішнім нервом пісня Валентина Лещинського (гітарист гурту і автор пісні). Навіть якщо це історія Маленького Принца (за Екзюпері, якщо ви читали), який рятує планету любовʼю і порядком. Ці двоє близнюків одержимо хотіли на «Євробачення» і здійснили свою мрію. Вдало представили Україну, отримали 9 місце. Федір Ходаков (барабанщик гурту) - син українського захисника. Російські окупанти зруйнували будинок Христини Стариковоі - бек-вокалістки гурту Ziferblat у Мирнограді на Донеччині. «Молитовна пташка» - це їхнє спільне прагнення української Перемоги, промовлена не зброєю, а іншими засобами (емоцією, музикою, кольором, образами, світлом, чорними драматичними паузами, які переривають цю яскраву ідилію і долають композиції трагізму). Але щоб це побачити і відчути - треба перестати повторювати чужі фрази про бездарність і безсенсовість, які вкидає російський ворог і якому відіграють хороші українці. Цікаво, як ті, хто протягом 3 місяців паплюжать найпублічніший на цьому етапі український проєкт, збираються переконати молодь НЕ СЛУХАТИ російську музику, а любити своє? Може, досить влаштовувати у соцмережах танці під дудку росії? Може, час навчитися цінувати своє не декларативно, а по-справжньому, з усією силою і любовʼю одне до одного. Під час геноцидної війни - це найголовніше. І важливі слова із пісні: «Доля довірила світ Останнім із нас...» Хіба це не про наших захисників? Хіба це не про нашу країну, яка живим щитом стоїть між світлом і темрявою? Розумію, що ми всі знервовані, перевтомлені. Але нам є на кого спрямовувати свою лють - у нас є ворог. Йому надсилайте свою ненависть і зневагу. Будьмо мудрими і стійкими. Доля нам довірила бути світлом світу. Не дайте темряві знищувати вас. Моя підтримка Ziferblat