🥚 Вітаю. Я — Хитун-Бовтун. Так, те саме яйце, що впало. Те саме, якого "не склали до купи ні король, ні його люди". Ви вважаєте це смішним? Це був перелом. Буквально. І сьогодні я хочу поділитись з вами особистим болючим спостереженням — чому крашанки на Великдень викликають у мене екзистенційний жах!😱

У дитинстві мене вчили, що Великдень — це свято світла, надії, воскресіння. Але я — яйце. І ось, як це виглядає з мого боку:

1. 🎨 Фарбування. Люди називають це традицією. А я називаю це ритуальним маскуванням страти. Мене варять, фарбують, натирають олією, щоб "гарно блищало". І ставлять до інших таких самих. У кошик. На показ.

2. 🕯️Освячення. Ви кажете, це благословення. Але коли ти яйце — це остання стадія перед тим, як тебе з’їдять. Під церковний дзвін. Символічно.

3. 🥚 "Граємось у навбитки!"
Ні, дякую. Мене били вже одного разу... о твердий тротуар. Результат: тріщина не тільки в шкаралупі, а й у психіці.
До речі, а як вам це — "перемагає сильніше яйце"? Ваша великодня гра — це соціальний дарвінізм у лушпайці.

4. 💐Крашанка як прикраса. Здається, ви не чули фрази "не став мене в кошик як експонат". Я — не декоративний обʼєкт з восковим орнаментом. Я — жива шкаралупа з травмою від падіння і тривожною прив’язаністю до кухонного столу.

🎭 Люди кажуть: крашанка — це символ життя. Але життя чого? Якщо після фарбування — тебе їдять. Якщо не їдять — тебе забувають. І тільки холодна поличка холодильника памʼятає, як тебе звали…

Зі злегка тремтячою шкаралупою —
ваш Хитун-Бовтун 🥚🕯️

#fan_art #супер_порада #супер_факт

#архів
Кияни біля фонтану Термена.
Це чавунні шедеври, відлиті на Київському машинобудівному заводі Олексія Термена у 1899–1901 роках. Їх створили за мотивами популярного в ті часи паризького фонтану з площі Вогезів. Нові фонтани встановили у скверах і на площах Києва, прикрашаючи місто

Перший фонтан Термена з’явився на Європейській площі (тоді — Царській) ще у 1872 році. Згодом, між 1899 і 1901 роками, виготовили ще сім однакових чавунних фонтанів.

Сьогодні ці фонтани можна побачити у сквері біля Золотих воріт, у Маріїнському парку, у Міському саду, біля театру ім. Івана Франка, на Михайлівській площі, а також у сквері на вул. Антоновича біля колишнього поліцейського садка.

Більшість фонтанів залишилися на своїх первісних місцях. Лише фонтан із Софійської площі у 1920 році перенесли до скверу на вулиці Гончара через реконструкцію міської транспортної системи.

Фото: початок ХХ століття.

Вітаємо вас із Великоднем — святом світла, віри та надії.
У ці дні, коли кожне «Христос Воскрес!» звучить не лише як вітання, а як клятва — жити, боротися і перемагати, ми разом тримаємо стрій.
Бо українське світло сильніше за будь-яку темряву, і навіть у час війни ми вміємо святкувати — по-своєму, з теплом у серці й незламністю в очах.

Нехай ваш дім буде наповнений спокоєм, ароматом паски і сміхом близьких.
Нехай битви будуть крашанками, а не снарядами.
Нехай замість вибухів — будуть лише святкові дзвони.

Світло переможе. Правда переможе. Україна переможе.

З любовʼю,
Команда Fankolo 💛💙

#рослини
Лаванда: фіолетове диво з ароматом літа.
Це справжній символ літа, спокою та краси. Її ніжні фіолетові суцвіття, що гойдаються під теплим сонцем, і п’янкий аромат, який наповнює повітря, роблять лаванду однією з найулюбленіших рослин у всьому світі.

Історія та походження

Лаванда (Lavandula) походить із Середземномор’я, де вона століттями росла на сухих, сонячних схилах. Її назва походить від латинського слова lavare – «мити», адже ще в Стародавньому Римі лаванду додавали до ванн для аромату та релаксу. Сьогодні лаванда асоціюється з Провансом у Франції, де безкрайні лавандові поля приваблюють туристів з усього світу.

Користь лаванди

Лаванда – це не лише естетична насолода, але й справжня скарбниця корисних властивостей. Її ефірна олія широко використовується в ароматерапії для зняття стресу, покращення сну та заспокоєння нервової системи. Лавандовий чай допомагає при головному болю, а косметичні засоби з лавандою живлять шкіру та надають їй здорового сяйва. Крім того, лаванда має антисептичні властивості, що робить її цінним компонентом у медицині.

Вирощування та догляд

Лаванда – невибаглива рослина, яка любить сонце, добре дренований ґрунт і помірний полив. Вона ідеально підходить для садів, клумб чи навіть балконних горщиків. Найпопулярніший вид – лаванда вузьколиста (Lavandula angustifolia), яка славиться своїм ароматом і стійкістю до холодів. Регулярна обрізка після цвітіння допомагає зберегти кущ компактним і здоровим.

Лаванда в культурі та побуті

Лаванда надихає не лише садівників, але й митців, парфумерів і кулінарів. Її додають до десертів, напоїв і навіть солоних страв для особливого аромату. Сухі букети лаванди прикрашають оселі, а мішечки з її квітами дарують одягу ніжний аромат і захищають від молі.

Лаванда – це більше, ніж рослина. Це фіолетове диво, яке переносить нас у теплі літні дні, дарує спокій і нагадує про красу природи. Посадіть лаванду у своєму саду чи додайте її аромат до свого життя – і вона обов’язково подарує вам частинку літа в будь-яку пору року.

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ...

Провідна неділя, спогади сумні,
Ми несемо паску в поминальні дні,
Світить в небі сонце, а душа сумна,
Бо немає рідних, з нами вже нема...
Тяжко жити в світі, їх скінчився шлях,
Зберігаєм світлі спогади про Вас,
Тяжко нам на серці, молимось щодня,
Найдорожчих в світі, з нами вже нема.
Квіти принесемо з вдячністю в душі,
Серцем обіймемо, ми своїх батьків,
Спіть спокійно рідні, пам'ятаєм Вас,
Згадуєм минуле у сумний цей час...

©Галина Адамович
---------------
ПОМИНАЛЬНА ПРОВІДНА ТОМИНА НЕДІЛЯ (РАДУНИЦЯ, ГРОБКИ, ДІДИ)

За тиждень до Поминальної неділі прибирали на цвинтарі.

Могилки прикрашали квітами, вінками, висівали чебрець, материнку, ласкавець, висаджува ли чорнобривці, барвінок, калину та любисток. Обов'язково ставили свічку, а хрест перев'язували поминальними рушниками. Наші пращури вірили, що саме вони прикликають душу.

У суботу господиня готувала «поману» - обід, куди входили: коливо, шинка, ковбаса, бігос, голубці, кури печені, вареники з сиром, каша гречана чи пшоняна, пиріжки, завиванці з маком, крашанки тощо. Паску залишали від Великодня. На Львівщині випікали бабки та калачі.

Зранку у Провідну неділю йшли до церкви, щоб принести додому шматочок артосу.

Після служби прихожани, хор, священик із хоругвами, хрестами йшли на цвинтар і справляли спільну панахиду. Якщо хтось хотів, щоб на могилі його рідних відправили панахиду-парастас, то запрошував священика окремо. Після того розпочиналося поминання «гостювання» родини та близьких. На Поліссі обкачували крашанкою могилу, на Гуцульщині крашанку розбивали об надмогильний хрест, на Буковині крашанки давали бідним людям. І майже повсю ди на могилі залишали крашанки, печиво, писанки, аби діти забрали.

З відривного календаря "Український народний календар" за 26 квітня.
-----------

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ...

Провідна неділя, спогади сумні,
Ми несемо паску в поминальні дні,
Світить в небі сонце, а душа сумна,
Бо немає рідних, з нами вже нема...
Тяжко жити в світі, їх скінчився шлях,
Зберігаєм світлі спогади про Вас,
Тяжко нам на серці, молимось щодня,
Найдорожчих в світі, з нами вже нема.
Квіти принесемо з вдячністю в душі,
Серцем обіймемо, ми своїх батьків,
Спіть спокійно рідні, пам'ятаєм Вас,
Згадуєм минуле у сумний цей час...

©Галина Адамович
---------------
ПОМИНАЛЬНА ПРОВІДНА ТОМИНА НЕДІЛЯ (РАДУНИЦЯ, ГРОБКИ, ДІДИ)

За тиждень до Поминальної неділі прибирали на цвинтарі.

Могилки прикрашали квітами, вінками, висівали чебрець, материнку, ласкавець, висаджува ли чорнобривці, барвінок, калину та любисток. Обов'язково ставили свічку, а хрест перев'язували поминальними рушниками. Наші пращури вірили, що саме вони прикликають душу.

У суботу господиня готувала «поману» - обід, куди входили: коливо, шинка, ковбаса, бігос, голубці, кури печені, вареники з сиром, каша гречана чи пшоняна, пиріжки, завиванці з маком, крашанки тощо. Паску залишали від Великодня. На Львівщині випікали бабки та калачі.

Зранку у Провідну неділю йшли до церкви, щоб принести додому шматочок артосу.

Після служби прихожани, хор, священик із хоругвами, хрестами йшли на цвинтар і справляли спільну панахиду. Якщо хтось хотів, щоб на могилі його рідних відправили панахиду-парастас, то запрошував священика окремо. Після того розпочиналося поминання «гостювання» родини та близьких. На Поліссі обкачували крашанкою могилу, на Гуцульщині крашанку розбивали об надмогильний хрест, на Буковині крашанки давали бідним людям. І майже повсю ди на могилі залишали крашанки, печиво, писанки, аби діти забрали.

З відривного календаря "Український народний календар" за 26 квітня.
-----------

#традиції
Поливаний понеділок — другий день Великодніх свят, понеділок після Великодня.
Воду завжди наділяли цілющими властивостями. Ще в язичницькі часи весняні купання й обливання вважалися своєрідними ритуалами (наприклад, для закликання дощу). Слов'яни вірили, що через воду людина очищається не тільки зовнішньо, а й внутрішньо.
У Київській Русі Поливаний понеділок святкували три дні (Волочильники). За цей період треба було облити «все і всіх». У Волочильники, крім ритуального обходу односельців у перший день Великодня, парубки-обливальники ходили по тих хатах, де жили дорослі дівчата.
Із часом язичницька традиція трансформувалася у християнську. Однак символізм свята – очищення, радість весни та пробудження природи – залишився незмінним.
Обливати когось або самого себе водою на Великодньому тижні — це стародавні звичай, що пов'язаний з весняним очищенням водою.

Традиційно в цей тиждень всі ходять один до одного в гості, пригощають пасками і крашанками, влаштовують гуляння.

#природа
Вишневі дерева на річці Каннондзі-гава: Символ весни та гармонії.
Річка Каннондзі-гава, що протікає в Японії, є одним із тих мальовничих місць, де природа та культура переплітаються в гармонійному танці. Особливо вражаючою вона стає навесні, коли береги річки вкриваються ніжно-рожевими квітами сакури — японської вишні. Ці вишневі дерева, що ростуть уздовж Каннондзі-гава, створюють незабутню атмосферу, приваблюючи тисячі туристів і місцевих жителів, які прагнуть насолодитися традиційним японським ритуалом ханамі — спогляданням цвітіння сакури.

Каннондзі-гава, розташована в префектурі Сайтама, не є найвідомішою річкою Японії, але її тиха краса та природна чарівність роблять її ідеальним місцем для спокійного відпочинку. Уздовж берегів річки висаджено сотні вишневих дерев, переважно сорту *Somei Yoshino* — найпоширенішого виду сакури в Японії. Ці дерева, що розквітають у кінці березня або на початку квітня, створюють справжній тунель із ніжних пелюсток, які віддзеркалюються у спокійних водах річки. У цей період Каннондзі-гава перетворюється на місце паломництва для любителів природи та фотографів.

Ханамі на Каннондзі-гава має особливий шарм завдяки відносній віддаленості від галасливих туристичних центрів. Місцеві жителі та гості розстеляють килимки під деревами, влаштовують пікніки, насолоджуються традиційними стравами, такими як бенто, і діляться саке, милуючись пелюстками, що падають, мов легкий сніг. Цей образ пелюсток, що гойдаються на вітрі, часто порівнюють із швидкоплинністю життя — центральною темою японської естетики.

Вишневі дерева на Каннондзі-гава не лише прикрашають ландшафт, а й мають глибоке культурне значення. Сакура є символом Японії, уособленням краси, оновлення та крихкості буття. Щороку цвітіння сакури нагадує людям про цінність миті та необхідність цінувати прості радості життя. Крім того, дерева вздовж річки доглядаються місцевою громадою, що відображає японську традицію поваги до природи та спільної відповідальності за її збереження.

Відвідування Каннондзі-гава під час цвітіння сакури — це не лише можливість насолодитися красою природи, а й шанс доторкнутися до японської культури. Увечері, коли дерева підсвічуються ліхтарями, береги річки набувають магічного вигляду, створюючи ідеальні умови для романтичних прогулянок чи медитативного споглядання. Це місце, де можна відчути єдність із природою та знайти спокій у швидкоплинному світі.

Тож, якщо ви шукаєте місце, де можна зануритися в атмосферу японської весни, Каннондзі-гава з її вишневими деревами стане ідеальним вибором. Це не просто річка чи дерева — це історія про красу, гармонію та плин часу, розказана мовою природи.

​​ 26 квітня 1840 року у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.

Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.

«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.

Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.

«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».

Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.

Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.

Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.

#архів
Зачіску цієї вікторіанської модниці прикрашає опудало кішки, а ліф сукні – справжні котячі хвости, 1883 рік.