«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом». У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень: «Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях». За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови. Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів. Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави: «З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві». Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм. «Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи». За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим. Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України: «Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу». Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше. За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього. Галахічне питання Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті? Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості? Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху? Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות): не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль. Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена? Підсумок Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім. Повний матеріал — тут: https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/ ❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю? НАновини‼️ — новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Casio випустила нову колекцію G-Shock GA-2100K, натхненну атмосферою електронної музики, лазерним шоу та димовими ефектами нічних клубів. До лінійки увійшли три моделі: сіра (1A), синя (2A) та коричнева (5A) з напівпрозорими матовими корпусами. Годинники отримали неонові акценти на стрілках та логотипах, що контрастують із глянцевим чорним циферблатом. https://channeltech.space/gadgets/g-shock-ga-2100k-nightclub-collection-launch/

Тести The Guardian виявили, що модель GPT-5.2 цитує онлайн-енциклопедію Grokipedia від компанії xAI. ШІ використовував дані Grokipedia для відповідей на теми, пов’язані з урядом Ірану та судовими процесами щодо Голокосту. Grokipedia раніше потрапляла в скандали через посилання на неонацистські форуми та «проблемні» ресурси. https://channeltech.space/ai/gpt-5-2-openai-cites-grokipedia-report/

#історія #речі 💄 Губна помада: Від ритуалу до бунту, або Як фарба на губах змінила світ. ​Ось річ, яка пройшла шлях від атрибуту жерців до символу жіночої емансипації, від знаряддя спокуси до бойової розмальовки. Її історія така ж насичена, як колір «фуксія» на п'ятничній вечірці, і така ж заплутана, як спроба нафарбувати губи в таксі під час крутого повороту. ​🏛️ Стародавні "б'юті-хакі" Перші поціновувачі яскравих губ з'явилися задовго до ери Instagram. У Месопотамії жінки (і чоловіки теж!) подрібнювали дорогоцінні камені й змішували їх з воском, щоб отримати блиск. Стародавні єгиптяни, звісно, не могли пройти повз: Клеопатра, подейкують, використовувала товчених жуків-кошеніль, щоб досягти глибокого червоного відтінку. (Так, сьогодні це звучить як рецепт із програми "Вижити за будь-яку ціну", але тоді це був пік гламуру). Помада тоді мала не так спокусливу, як ритуальну функцію — показати статус або відігнати злих духів (або й те, й інше, бо хто посміє сперечатися з нафарбованими губами?). ​⚔️ Середньовічні заборони та прихований шик Середньовіччя, як ви знаєте, було не дуже толерантним до всього "зайвого", а надто до косметики. Церква оголосила помаду диявольським винарядом, а жінок, що нею користувалися, могли звинуватити у чаклунстві. Тож, якщо ви хотіли бути яскравою, доводилося діяти приховано: кусати губи чи натирати їх соком буряка. Така собі "природна краса" з елементами садомазохізму. ​👑 Королівський блиск і театральний пафос Відродження помади почалося в XVI столітті, завдяки англійській королеві Єлизаветі I. Вона любила фарбувати губи яскраво-червоним (щоб виділятися на тлі блідої шкіри) і вважала, що це ознака благородства. Пізніше помада стала невід'ємним атрибутом акторів і актрис. Уявіть собі: "Привид опери" без нафарбованих губ — це просто привид, що забув вимкнути світло. ​🚂 Революція у тюбику: Вікторіанська епоха та суфражистки Вікторіанська епоха знову загнала помаду в підпілля, вважаючи її вульгарною. Проте на початку XX століття помада стала символом бунту. Суфражистки, борючись за виборчі права, фарбували губи яскраво-червоним під час своїх демонстрацій. Це був їхній спосіб заявити: "Ми тут! Ми помітні! І ми не будемо мовчати!". Саме тоді помада стала доступною у зручних металевих тюбиках — справжнє диво технологій! ​🎨 Сьогодні: Від нюду до неону Сьогодні помада — це не просто косметика, а інструмент самовираження. Вона може бути непомітною "нюдовою" для офісу, зухвалою червоною для побачення чи екстравагантною синьою для креативної фотосесії. Вона може зникнути після першої чашки кави або триматися до ранку, як вічна обіцянка. ​ Так що наступного разу, коли ви фарбуєте губи, пам'ятайте: ви не просто наносите колір, ви продовжуєте тисячолітню історію бунту, краси та самовизначення. І хто знає, можливо, ваші губи сьогодні змінять світ? 💋

#жінка #чоловік #неон #фентезі

#дати #свята 💃🏻 Пристрасть та Історія: Міжнародний день танго. 11 грудня — це день, коли світ відзначає Міжнародний день танго (Día Nacional del Tango). Це не просто свято танцю, а вшанування унікального культурного явища, яке народилося на перехресті двох континентів і визнане нематеріальною спадщиною людства. Історія Свята Дата 11 грудня була обрана на честь дня народження двох знакових фігур в історії танго: Карлос Гардель (Carlos Gardel, 1890–1935): Легендарний співак, композитор та актор, якого називають "Королем танго". Його голос і пісні сформували класичний стиль танго. Хуліо де Каро (Julio de Caro, 1899–1980): Композитор, диригент та скрипаль, який значно вплинув на розвиток музичної складової танго. Свято було офіційно встановлено у Буенос-Айресі, Аргентина, у 1977 році за ініціативою аргентинського поета та композитора Бен-Міньйона (Ben Molar). Культурне Значення Танго виникло наприкінці ХІХ століття у портових районах Буенос-Айреса (Аргентина) та Монтевідео (Уругвай). Це було справжнє "перехрестя культур", де зустрілися іммігранти з Європи, переселенці з Африки та місцеві мешканці (гаучо). Танго — це Діалог: Цей танець — це глибоко інтимний, часто меланхолійний діалог між партнерами. Він виражає пристрасть, тугу, самотність, ностальгію та складні людські стосунки. Музика: Музика танго, що виконується оркестром (зазвичай включає бандонеон, скрипку, фортепіано та контрабас), має неповторну драму та емоційну глибину. Бандонеон, схожий на гармошку, став душею танго. Нематеріальна Спадщина: У 2009 році ЮНЕСКО визнала танго (як музику, так і танець) нематеріальною культурною спадщиною людства, підкресливши його унікальність та світове значення. У цей день по всьому світу проводяться мілонги (танго-вечірки), концерти, майстер-класи та фестивалі, що відзначають багатство і красу цього унікального мистецтва.

Що якби товари FATLINE раптом стали частиною сюжету “Stranger Things”? А якби вони опинилися по той бік – у Зворотному світі? 👀 Ми побавились у фантазію й… здається, портал уже відкрився. Тепер наш мерч живе за своїми правилами – між ретро-естетикою, неоном і легким відчуттям «щось тут не те». Ну що, фанати, який предмет із серіалу ви б забрали в реальне життя? Хто ваш улюблений персонаж Stranger Things і чому? 😉ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥 #ШопінгОнлайн #ДрукНаОдязі #УкраїнськийШопінг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг

#історія #події ✨ Червоне світло Парижа: Як перша неонова лампа 1910 року змінила вигляд нічних міст. 3 грудня 1910 року Париж, відомий як Місто Світла, отримав нове, сяюче визначення. Саме тоді французький інженер та фізик Жорж Клод (Georges Claude) на Паризькому автосалоні (Salon de l'Automobile) вперше публічно представив свій винахід — першу у світі неонову лампу. 💡 Наука, укладена у скло 🇫🇷 Винахід Клода був заснований на роботі з рідкими газами та використанні неону — інертного газу, відкритого ще у 1898 році. Принцип був простий: пропускання електричного струму через герметичну скляну трубку, заповнену неоном, змушувало газ випромінювати яскраве, стабільне, майже гіпнотичне світло насиченого червоно-помаранчевого кольору. На відміну від тьмяного і недовговічного електричного освітлення того часу, неонова трубка була енергоефективною та неймовірно привабливою. Її здатність приймати будь-яку форму, вигнуту майстрами-склодувами, відкрила нескінченні можливості для дизайну. Народження рекламної естетики 🌃 Публіка на автосалоні була вражена: це була не просто лампочка, це було візуальне мистецтво. Хоча перші комерційні продажі розпочалися лише двома роками пізніше (перша неонова вивіска з'явилася на перукарні в Парижі), винахід Клода швидко перетворився на глобальний рекламний інструмент. Неон став символом модернізму, нічного життя та комерційного буму 1920-х років. Він запалив Бродвей у Нью-Йорку, зробив Чайнатаун у Сан-Франциско впізнаваним, а багато міських пейзажів, від Токіо до Лас-Вегаса, завдячують своєю магією саме цим гнучким, сяючим трубкам. 💥 Так, завдяки демонстрації в Парижі, наукова інновація Жоржа Клода перетворилася на невід'ємну частину урбаністичної естетики XX століття.

#історія #особистості 🎬 Майстер візуальних світів: Народження Рідлі Скотта (1937). Сьогодні, 30 листопада, ми святкуємо день народження одного з найвпливовіших та найвідоміших кінорежисерів сучасності – сера Рідлі Скотта. Цей британський маестро, якому сьогодні виповнюється 86 років, подарував світовому кінематографу незліченну кількість культових фільмів, що змінили жанри та вплинули на цілі покоління кінематографістів та глядачів. Від реклами до блокбастерів 🎥 Рідлі Скотт народився у 1937 році в Північному Шильдсі, Англія. Свою кар'єру він починав у рекламній індустрії, знявши тисячі рекламних роликів, що дозволило йому досконало опанувати візуальну мову та режисерську майстерність. Цей досвід став фундаментом для його унікального, візуально насиченого стилю. Його дебют у повнометражному кіно відбувся у 1977 році з фільмом «Дуелянти», який отримав нагороду за найкращий дебют на Каннському кінофестивалі. Творець культових франшиз ✨ Справжня слава прийшла до Скотта з його наступними роботами, які стали візитівками наукової фантастики та кіно в цілому: «Чужий» (Alien, 1979): Цей фільм не просто започаткував одну з найуспішніших науково-фантастичних горор-франшиз, а й переосмислив жанр, створивши незабутню атмосферу космічного жаху та представивши культового ксеноморфа. «Той, що біжить по лезу» (Blade Runner, 1982): Незважаючи на змішані відгуки під час виходу, цей неонуарний науково-фантастичний фільм згодом став справжнім культовим шедевром, визначивши естетику кіберпанку та поставивши глибокі філософські питання про людство та штучний інтелект. Різноманітність жанрів та незмінна якість 🌟 Протягом своєї кар'єри Рідлі Скотт працював у найрізноманітніших жанрах, демонструючи дивовижну здатність створювати епічні та візуально вражаючі картини: «Тельма і Луїза» (Thelma & Louise, 1991): Феміністичний роуд-муві, що став культурним феноменом. «Гладіатор» (Gladiator, 2000): Епічна історична драма, яка отримала п'ять премій «Оскар», включаючи «Найкращий фільм». «Чорний яструб вниз» (Black Hawk Down, 2001): Напружений військовий фільм. «Марсіанин» (The Martian, 2015): Науково-фантастична драма, що поєднує виживання та гумор. Навіть у поважному віці Рідлі Скотт продовжує активно працювати, знімаючи нові фільми та залишаючись одним із найпродуктивніших та найшанованіших режисерів. Його візуальний стиль, увага до деталей та вміння створювати глибокі, запам'ятовуються світи, роблять його справжньою легендою кіно. 🎉

#неон #авто #малюнок #пальми