• СИМВОЛИ ПРИРОДИ


    Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Це згадка про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу й лагідні руки. «Ой у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками», - кажуть у народі. Вважалося, що в сім'ї, де зберігається калинова сопілка, обов'язково народиться хлопчик. Зроду-віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени дівчата ходили на луки «по калину». Біля першого знайденого ними калинового куща вони водили хоровод. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові кетяги, це означало, що в хаті є відданиця й можна засилати сватів. Калину вплітали у вінки, нею прикрашали весільний коровай. Калинові кущі часто саджали на могилах. «Та насип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве й корисне». Калинові ягоди, кора, цвіт - випробувані ліки в народній медицині.


    З відривного календаря "Криниченька" за 10 червня.

    ----------

    СИМВОЛИ ПРИРОДИКалина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Це згадка про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу й лагідні руки. «Ой у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками», - кажуть у народі. Вважалося, що в сім'ї, де зберігається калинова сопілка, обов'язково народиться хлопчик. Зроду-віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени дівчата ходили на луки «по калину». Біля першого знайденого ними калинового куща вони водили хоровод. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові кетяги, це означало, що в хаті є відданиця й можна засилати сватів. Калину вплітали у вінки, нею прикрашали весільний коровай. Калинові кущі часто саджали на могилах. «Та насип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве й корисне». Калинові ягоди, кора, цвіт - випробувані ліки в народній медицині. З відривного календаря "Криниченька" за 10 червня. ----------
    88переглядів
  • СИМВОЛИ ПРИРОДИ

    Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Це згадка про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу й лагідні руки. «Ой у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками», - кажуть у народі. Вважалося, що в сім'ї, де зберігається калинова сопілка, обов'язково народиться хлопчик. Зроду-віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени дівчата ходили на луки «по калину». Біля першого знайденого ними калинового куща вони водили хоровод. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові кетяги, це означало, що в хаті є відданиця й можна засилати сватів. Калину вплітали у вінки, нею прикрашали весільний коровай. Калинові кущі часто саджали на могилах. «Та насип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве й корисне». Калинові ягоди, кора, цвіт - випробувані ліки в народній медицині.

    З відривного календаря "Криниченька" за 10 червня.
    ----------
    СИМВОЛИ ПРИРОДИ Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Це згадка про домівку, пам'ять про рідну матір, її турботу й лагідні руки. «Ой у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками», - кажуть у народі. Вважалося, що в сім'ї, де зберігається калинова сопілка, обов'язково народиться хлопчик. Зроду-віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени дівчата ходили на луки «по калину». Біля першого знайденого ними калинового куща вони водили хоровод. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові кетяги, це означало, що в хаті є відданиця й можна засилати сватів. Калину вплітали у вінки, нею прикрашали весільний коровай. Калинові кущі часто саджали на могилах. «Та насип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве й корисне». Калинові ягоди, кора, цвіт - випробувані ліки в народній медицині. З відривного календаря "Криниченька" за 10 червня. ----------
    87переглядів
  • ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟
    Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське.
    Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори.
    Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович).

    Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію:
    Недавно я поза Уралом
    Блукав і Господа благав,
    Щоб наша правда не пропала,
    Щоб наше слово не вмирало;
    І виблагав. Господь послав
    Тебе нам, кроткого пророка
    І обличителя жестоких
    Людей неситих. Світе мій!
    Моя ти зоренько святая!
    Моя ти сило молодая!
    Світи на мене, і огрій,
    І оживи моє побите
    Убоге серце, неукрите,
    Голоднеє. І оживу,
    І думу вольную на волю
    Із домовини воззову.
    І думу вольную... О доле!
    Пророче наш! Моя ти доне!
    Твоєю думу назову.

    Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв.
    Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение».
    Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою.
    Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше.
    Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік.
    Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців.
    Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською.
    Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті.
    Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою».
    Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською.
    Олексій Кольцов
    Возвращение запорозцов с Кавказа
    Видкиль запорозци,
    Видкиль се ийдут?
    Чи от туркив, ляхив?
    Чи из Питенбурха?
    Иль чи за Кубанью
    Рубались дня со три,
    Со чиркесом у горах?
    Здоров, пане хлопцы,
    Здоров пробували;
    А де ж вы козакив
    Ще инших девали?
    Як ихали з дому
    Було вас багацко:
    А теперь щось трошки.
    Один з запорозцив
    Одтак промовляе:
    «Ой, знайте ль вы, братци,
    Де Кубань мутная
    Геть к морю несётся;
    Де лесы и горы,
    Де дики черкисы
    Свои сакли мают;
    Там то ти козаки:
    Там то вси удалы,
    Порубани, мёртвы,
    Навеки застались…»
    (1829, 25 грудня)

    Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
    https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/...
    ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟ Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське. Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори. Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович). Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію: Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє. І оживу, І думу вольную на волю Із домовини воззову. І думу вольную... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову. Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв. Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение». Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою. Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше. Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік. Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців. Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською. Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті. Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою». Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською. Олексій Кольцов Возвращение запорозцов с Кавказа Видкиль запорозци, Видкиль се ийдут? Чи от туркив, ляхив? Чи из Питенбурха? Иль чи за Кубанью Рубались дня со три, Со чиркесом у горах? Здоров, пане хлопцы, Здоров пробували; А де ж вы козакив Ще инших девали? Як ихали з дому Було вас багацко: А теперь щось трошки. Один з запорозцив Одтак промовляе: «Ой, знайте ль вы, братци, Де Кубань мутная Геть к морю несётся; Де лесы и горы, Де дики черкисы Свои сакли мают; Там то ти козаки: Там то вси удалы, Порубани, мёртвы, Навеки застались…» (1829, 25 грудня) Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/31234588.html
    WWW.RADIOSVOBODA.ORG
    Українське слово. Як російські письменники українську мову вчили
    Іван Тургенєв став перекладачем творів Марії Вілінської-Маркович
    1
    2Kпереглядів 2 Поширень
  • 🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства.

    Йому було 88.

    Ми не завжди пам’ятаємо імена.
    Але пам’ятаємо відчуття.

    Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди.
    Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі.

    За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь.

    Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил.

    Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів.

    “Як козаки куліш варили”
    “Пригоди козака Енея”
    “Як козаки у хокей грали”
    І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче.

    Його називали “філософом мультиплікатором”.

    І це відчувається.

    Бо його роботи — не тільки для дітей.
    Вони про час. Про пам’ять. Про людей.

    Він навчав інших.

    Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні.
    Передавав те, що сам будував роками.

    І робив це з серцем, добром і відданістю.
    Є люди, які створюють тренди.
    А є ті, хто створює основу.
    Сивокінь був із других.

    І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське!

    Світла пам’ять.

    Ми Українці
    🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства. Йому було 88. Ми не завжди пам’ятаємо імена. Але пам’ятаємо відчуття. Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди. Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі. За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь. Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил. Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів. “Як козаки куліш варили” “Пригоди козака Енея” “Як козаки у хокей грали” І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче. Його називали “філософом мультиплікатором”. І це відчувається. Бо його роботи — не тільки для дітей. Вони про час. Про пам’ять. Про людей. Він навчав інших. Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні. Передавав те, що сам будував роками. І робив це з серцем, добром і відданістю. Є люди, які створюють тренди. А є ті, хто створює основу. Сивокінь був із других. І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське! Світла пам’ять. Ми Українці
    890переглядів
  • 🕯 Помер український мультиплікатор Євген Сивокінь, який працював як художник над відомою серією мультфільмів «Як козаки»

    Видатному режисеру анімації, художнику та педагогу було 88 років.

    Євген Сивокінь є автором понад 25 анімаційних фільмів, серед яких «Людина, яка вміла літати», «Казка про доброго носорога», «Обережно — нерви!» та інші.

    Митець мав звання заслуженого діяча мистецтв України, був лауреатом премії імені Івана Миколайчука та отримав «Золоту дзиґу» за внесок у розвиток українського кінематографа.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🕯 Помер український мультиплікатор Євген Сивокінь, який працював як художник над відомою серією мультфільмів «Як козаки» Видатному режисеру анімації, художнику та педагогу було 88 років. Євген Сивокінь є автором понад 25 анімаційних фільмів, серед яких «Людина, яка вміла літати», «Казка про доброго носорога», «Обережно — нерви!» та інші. Митець мав звання заслуженого діяча мистецтв України, був лауреатом премії імені Івана Миколайчука та отримав «Золоту дзиґу» за внесок у розвиток українського кінематографа. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    605переглядів
  • Як козаки на FPV літали
    Як козаки на FPV літали
    464переглядів 5Відтворень
  • Вгорі — картина українського художника Артура Орльонова «Козаки гетьмана Петра Сагайдачного здобувають Кафу. 1616 р.», яка зображає захоплення запорозькими козаками османського міста Кафа (нині — Феодосія).

    Козаки розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Під час цієї операції також було звільнено численну кількість християнських невільників.

    Внизу — фото пожежі на російському нафтотерміналі порту Усть-Луга після атаки українських безпілотників 25 березня 2026 року.

    У День СБУ безпілотники «Альфи» уразили нафтотермінал Усть-Луга в Ленінградській області. Це один із ключових морських портів РФ на Балтиці, через який Росія здійснює експорт сирої нафти. СБУ провела операцію спільно із СБС, ССО, ГУР та ДПСУ.

    📸 (Усть-Луга): Dnipro Osint ⟨ Гарбуз ⟩ | Telegram
    Вгорі — картина українського художника Артура Орльонова «Козаки гетьмана Петра Сагайдачного здобувають Кафу. 1616 р.», яка зображає захоплення запорозькими козаками османського міста Кафа (нині — Феодосія). Козаки розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Під час цієї операції також було звільнено численну кількість християнських невільників. Внизу — фото пожежі на російському нафтотерміналі порту Усть-Луга після атаки українських безпілотників 25 березня 2026 року. У День СБУ безпілотники «Альфи» уразили нафтотермінал Усть-Луга в Ленінградській області. Це один із ключових морських портів РФ на Балтиці, через який Росія здійснює експорт сирої нафти. СБУ провела операцію спільно із СБС, ССО, ГУР та ДПСУ. 📸 (Усть-Луга): Dnipro Osint ⟨ Гарбуз ⟩ | Telegram
    771переглядів
  • Третій день Паралімпійських ігор-2026

    Він став першим, де Україна не мала жодного старту.
    Зате вчора наші паралімпійці здобули чотири медалі - срібло та три бронзи

    🥈Максим Мурашковський
    🥉Дмитро Суярко
    (біатлон, спринт, клас з порушеннями зору)

    🥉Тарас Радь
    (біатлон, спринт, клас сидячи)

    🥉Олександра Кононова
    (біатлон, спринт, клас стоячи)

    Ще четверо українських паралімпійця зупинились за крок до пʼєдесталу…

    Після третього змагального дня Україна перемістилась на друге місце у медальному заліку з трьома золотими нагородами, двома срібними і пʼятьма бронзовими - 10 загалом. Водночас за кількістю "золота" з українцями зрівнялися австрійці, хоча в них ще одна срібна і на цьому все.

    Медальний залік Паралімпіади-2026 тепер очолює Китай, у доробку якого 8 золотих медалей та 17 загалом.

    Але наші козаки та козачки ще себе проявлять!!!
    Вболіваймо та підтримуємо українську збірну!!!
    Третій день Паралімпійських ігор-2026 Він став першим, де Україна не мала жодного старту. Зате вчора наші паралімпійці здобули чотири медалі - срібло та три бронзи 🥈Максим Мурашковський 🥉Дмитро Суярко (біатлон, спринт, клас з порушеннями зору) 🥉Тарас Радь (біатлон, спринт, клас сидячи) 🥉Олександра Кононова (біатлон, спринт, клас стоячи) Ще четверо українських паралімпійця зупинились за крок до пʼєдесталу… Після третього змагального дня Україна перемістилась на друге місце у медальному заліку з трьома золотими нагородами, двома срібними і пʼятьма бронзовими - 10 загалом. Водночас за кількістю "золота" з українцями зрівнялися австрійці, хоча в них ще одна срібна і на цьому все. Медальний залік Паралімпіади-2026 тепер очолює Китай, у доробку якого 8 золотих медалей та 17 загалом. Але наші козаки та козачки ще себе проявлять!!! Вболіваймо та підтримуємо українську збірну!!!
    400переглядів
  • #історія #постаті
    Володимир Дахно: Людина, яка навчила козаків підкорювати світ 📺🇺🇦
    ​7 березня 1932 року народився Володимир Дахно — режисер, сценарист і художник, чиє ім'я назавжди асоціюється з серіалом «Як козаки...». В епоху суворої цензури та «соцреалізму» він зумів створити абсолютно вільний, драйвовий та іронічний світ. 🖌️✨

    ​Народження легенд: Грай, Око і Тур 👤👤👤

    ​Ідея козаків з'явилася не одразу. Дахно, за фахом архітектор, малював козаків спочатку як довгі та короткі фігури, шукаючи ідеальні пропорції. Так народилися три архетипи:
    ​Грай — хитрий, розважливий і високий («мозок» команди). 🧠🎩
    ​Око — маленький, войовничий і швидкий («енергія»). 🗡️⚡
    ​Тур — сильний, добрий і трохи сором'язливий («сила»). 💪❤️

    ​Мова без слів 🤐🌍

    ​Геніальність серіалу Дахна полягала в тому, що козаки не розмовляли. Це зробило мультфільм універсальним: його розуміли і в Києві, і в Парижі, і в Токіо. Замість діалогів працювали міміка, пантоміма та неймовірна музика. Дахно довів, що українська культура може бути сучасною, веселою та зрозумілою без перекладу. 🎶🗺️

    ​Козаки-пророки? ⚽🔮

    ​Цікавий факт: у серії «Як козаки у футбол грали» (1970 рік) Дахно фактично передбачив склад груп чемпіонату Європи з футболу, де грала збірна СРСР (у складі якої було багато київських динамівців). Ба більше, у мультфільмі козаки обіграли англійців, німців та італійців — сценарій, про який мріє кожен вболівальник! ⚽🏆

    ​Архітектор душ 🏗️🎭

    ​Володимир Дахно створив 9 серій про пригоди козаків, а також повнометражний фільм «Енеїда». Попри величезну популярність, він залишався дуже скромною людиною і до останніх днів працював над новими ідеями. Його козаки стали першими українськими супергероями, які досі виглядають крутіше за багатьох персонажів Marvel. 🦸‍♂️🇺🇦
    #історія #постаті Володимир Дахно: Людина, яка навчила козаків підкорювати світ 📺🇺🇦 ​7 березня 1932 року народився Володимир Дахно — режисер, сценарист і художник, чиє ім'я назавжди асоціюється з серіалом «Як козаки...». В епоху суворої цензури та «соцреалізму» він зумів створити абсолютно вільний, драйвовий та іронічний світ. 🖌️✨ ​Народження легенд: Грай, Око і Тур 👤👤👤 ​Ідея козаків з'явилася не одразу. Дахно, за фахом архітектор, малював козаків спочатку як довгі та короткі фігури, шукаючи ідеальні пропорції. Так народилися три архетипи: ​Грай — хитрий, розважливий і високий («мозок» команди). 🧠🎩 ​Око — маленький, войовничий і швидкий («енергія»). 🗡️⚡ ​Тур — сильний, добрий і трохи сором'язливий («сила»). 💪❤️ ​Мова без слів 🤐🌍 ​Геніальність серіалу Дахна полягала в тому, що козаки не розмовляли. Це зробило мультфільм універсальним: його розуміли і в Києві, і в Парижі, і в Токіо. Замість діалогів працювали міміка, пантоміма та неймовірна музика. Дахно довів, що українська культура може бути сучасною, веселою та зрозумілою без перекладу. 🎶🗺️ ​Козаки-пророки? ⚽🔮 ​Цікавий факт: у серії «Як козаки у футбол грали» (1970 рік) Дахно фактично передбачив склад груп чемпіонату Європи з футболу, де грала збірна СРСР (у складі якої було багато київських динамівців). Ба більше, у мультфільмі козаки обіграли англійців, німців та італійців — сценарій, про який мріє кожен вболівальник! ⚽🏆 ​Архітектор душ 🏗️🎭 ​Володимир Дахно створив 9 серій про пригоди козаків, а також повнометражний фільм «Енеїда». Попри величезну популярність, він залишався дуже скромною людиною і до останніх днів працював над новими ідеями. Його козаки стали першими українськими супергероями, які досі виглядають крутіше за багатьох персонажів Marvel. 🦸‍♂️🇺🇦
    1
    2Kпереглядів
  • #історія #події
    Кубань 1918: Козацька республіка, яка хотіла бути з Україною 🌾⚔️
    Поки в Києві 1918 року намагалися втримати незалежність УНР, на схід від Криму відбувалася подія, яка досі викликає нервове сікання в кремлівських кабінетах. 16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила створення Самостійної Кубанської Народної Республіки. Це була держава нащадків запорожців, які не забули свого коріння. 🇺🇦

    Малиновий клин проти червоної навали

    Кубанські козаки — це не «ряжене» воїнство, а прямі нащадки чорноморців, переселених із Запоріжжя. Коли імперія розвалилася, вони швидко згадали, хто вони є. Прапор республіки мав три смуги: синю (лінійці), зелену (черкеси) та широку малинову посередині — символ запорозького козацтва. Республіка охоплювала величезні території від Тамані до кордонів Кавказу. 🚩

    Шлях до Києва

    Найцікавіше розпочалося згодом. Кубанська Рада не просто оголосила незалежність, а й активно шукала союзу з Україною. У 1918 році до Києва прибула делегація з проханням про федеративне об'єднання з УНР. Гетьман Павло Скоропадський навіть готував військову десантну операцію для допомоги братам-кубанцям. Мова, пісні, традиції — на той момент Кубань була настільки ж українською, як Полтавщина чи Черкащина. 🤝🎼

    Трагедія «двох роsetupій»

    Кубань опинилася в лещатах між двома вогнями: «червоною» росією більшовиків та «білою» росією Денікіна. Іронічно, але «білі» російські патріоти ненавиділи кубанську незалежність не менше за Леніна. Вони вбивали лідерів Кубані (як-от Миколу Рябовола) за саме лише слово «федерація з Україною». У підсумку, знекровлена республіка була окупована більшовиками у 1920 році, що призвело до десятиліть терору, Голодомору та примусової русифікації. 🕯️🚫

    Історія Кубанської Народної
    Республіки — це нагадування про те, що кордони українського світу колись сягали набагато далі на схід. Це розповідь про нездійснену мрію, яка була розчавлена імперським чоботом, але назавжди залишилася в архівах як свідчення справжнього духу козацької волі. 🐎💨
    #історія #події Кубань 1918: Козацька республіка, яка хотіла бути з Україною 🌾⚔️ Поки в Києві 1918 року намагалися втримати незалежність УНР, на схід від Криму відбувалася подія, яка досі викликає нервове сікання в кремлівських кабінетах. 16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила створення Самостійної Кубанської Народної Республіки. Це була держава нащадків запорожців, які не забули свого коріння. 🇺🇦 Малиновий клин проти червоної навали Кубанські козаки — це не «ряжене» воїнство, а прямі нащадки чорноморців, переселених із Запоріжжя. Коли імперія розвалилася, вони швидко згадали, хто вони є. Прапор республіки мав три смуги: синю (лінійці), зелену (черкеси) та широку малинову посередині — символ запорозького козацтва. Республіка охоплювала величезні території від Тамані до кордонів Кавказу. 🚩 Шлях до Києва Найцікавіше розпочалося згодом. Кубанська Рада не просто оголосила незалежність, а й активно шукала союзу з Україною. У 1918 році до Києва прибула делегація з проханням про федеративне об'єднання з УНР. Гетьман Павло Скоропадський навіть готував військову десантну операцію для допомоги братам-кубанцям. Мова, пісні, традиції — на той момент Кубань була настільки ж українською, як Полтавщина чи Черкащина. 🤝🎼 Трагедія «двох роsetupій» Кубань опинилася в лещатах між двома вогнями: «червоною» росією більшовиків та «білою» росією Денікіна. Іронічно, але «білі» російські патріоти ненавиділи кубанську незалежність не менше за Леніна. Вони вбивали лідерів Кубані (як-от Миколу Рябовола) за саме лише слово «федерація з Україною». У підсумку, знекровлена республіка була окупована більшовиками у 1920 році, що призвело до десятиліть терору, Голодомору та примусової русифікації. 🕯️🚫 Історія Кубанської Народної Республіки — це нагадування про те, що кордони українського світу колись сягали набагато далі на схід. Це розповідь про нездійснену мрію, яка була розчавлена імперським чоботом, але назавжди залишилася в архівах як свідчення справжнього духу козацької волі. 🐎💨
    1
    1Kпереглядів
Більше результатів