⚡️Станцію метро «Золоті ворота» визнали однією з найкрасивіших у світі, – The Telegraph. Мармурові арки, мозаїки князів і атмосфера стародавнього храму принесли київській підземці міжнародне визнання. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

#ШІ #сатира #пригоди #новела Операція "Золотий Wi-Fi": Як один мер вирішив прокласти інтернет на Марс, щоб виграти місцеві вибори. Потрібно віддати належне професору Теодору Капсулі: він був генієм. Хоча його геніальність, як зауважували колеги, була "глибоко неконкурентоспроможною". У свої тридцять з чимось він очолював кафедру "Теоретичної Архітектури Нездійсненних Мрій" в НДІ "Забутих Ідей", що розташовувався у приміщенні колишньої котельні. Теодор міг сконструювати генератор вічного руху з трьох скріпок та однієї глибокої думки, але ніколи не міг змусити працювати місцевий кулер для води. Це було його професійне прокляття — він міг проектувати майбутнє, але абсолютно ігнорував сьогодення. Його звичну знудженість перервав вторгнення. Двері НДІ, які трималися на чесному слові та шарі скотчу, розчинилися, впустивши потік дорогих парфумів та світла софітів. На порозі стояв не хто інший, як Мер Златовласник. Мер Златовласник був втіленням міської політики: лискучий, усміхнений, із зачіскою, що кидала виклик силі тяжіння, і поглядом, що вже бачив себе на обкладинці "Форбс". Його місто, "Першостолиця" (колишнє "Нижнє Закутковсько"), було зразком постмодерністської кризи: фонтани не працювали, каналізація періодично відзначала "день відкритих дверей", але на кожній центральній вулиці стояло по три однакові бронзові статуї місцевого коваля-мецената (у різних позах, звісно). "Професоре! — вигукнув Мер, як оратор на стадіоні, хоча в кімнаті, крім Теодора, був лише старий кіт, що спав на комп'ютерному моніторі. — Я приніс Вам Місію!" Теодор обережно підсунув до себе стілець, на якому лежав його недоїдений бутерброд. "Сподіваюся, Місія не вимагає від мене зремонтувати кулер, пане Мед. На це в мене кваліфікації не вистачить". "Це набагато, набагато масштабніше! — Златовласник вийняв з кишені айфон останньої моделі, хоча в районі вже тиждень не було мобільного зв’язку, і зачитав. — Мій новий передвиборчий лозунг: 'Інтернет — кожному марсіанину!' Ми маємо прокласти канал зв'язку на Марс! Нехай знають, що Першостолиця – це космічний хаб! Ви розробите 'Трансмарсіанський Кабельний Регулятор' (ТКР) за два тижні. Це буде Ваша історична місія. Або, як мінімум, Ваш новий бюджет". Теодор, зітхнувши, зрозумів: йому доведеться знову рятувати світ, ігноруючи дірки в асфальті прямо під вікном. Першим кроком, звісно, стало формування команди, бо одному тягнути цей абсурдний проект було б занадто нудно. Теодор згадав про двох людей, без яких жоден по-справжньому божевільний проект у Першостолиці не обходився. Перша – це була Бабуся-Хакер Аделаїда. Вона жила в орендованій квартирі, обвішаній кабелями та антенами, і віртуозно зламувала урядові сервери. Не заради грошей чи політики, а виключно, щоб знайти у базах даних інформацію про реальні знижки на аспірин та іноді змінювала графік роботи ЖЕКу, щоб той працював у суботу. "Навіщо мені Марс, Теодор? — суворо запитала вона, клацаючи по клавіатурі. — Там немає жодної аптеки. Але, гаразд. Мені потрібен доступ до бази даних 'Комісії з Міжгалактичних Відносин', щоб знайти їхні тарифи на трансляцію. Бо, якщо вони там мають роумінг, це буде скандал". Другий — це був Агентурний Постачальник Кузьма. Людина без визначеної посади, але з безмежними зв'язками. Він міг "добути" що завгодно: від рідкісного радіоізотопу до підписаної особисто Іваном Франком квитанції за проїзд. Усі його операції проходили через "паралельний бюрократичний ринок". "ТКР, кажеш? — Кузьма почухав свою потилицю, оточену неймовірною кількістю шапок. — Потрібен дозвіл від Комісії. А для нього потрібен талон на облік, який видають після надання довідки про відсутність боргів у гуртожитку, завіреної печаткою 'Товариства любителів кактусів'. Я все зроблю. Мені лише потрібен один старий, але дуже рідкісний значок 'Ударник П'ятирічки' — це тепер офіційна валюта в Комісії". Пригода "Отримання Дозволу на Трансляцію" стала справжнім бенефісом абсурду. Комісія з Міжгалактичних Відносин і Кабельної Регуляції виявилася трьома стомленими чоловіками у спортивних штанях, які сиділи у підвалі під мерією. Їхній головний робочий інструмент – старий арифмометр. "Форма 27-Б-Квадратна, — сухо промовив голова Комісії, пан Папірус. — Заповнюємо лише фіолетовою ручкою і додаємо план Марса, намальований від руки на кальці. Без цього навіть не підходьте. І так, значок 'Ударник' приймаємо, але краще — рідкісну поштову марку. Знаєте, з метеликом, що дивиться ліворуч". Після тижневих бюрократичних поневірянь, обміну марками та заповнення ста сорока сторінок анкети про "психологічну сумісність пристрою з атмосферою Юпітера" (хоча йшлося про Марс), ТКР був нарешті зібраний. Це був шедевр: велика мідна тарілка (колишній кришка від каналізаційного люка), обмотана новорічними гірляндами, з прикрученим до неї старим дисковим телефоном (для "прямого набору Марса") і кількома світлодіодами. Перший тестовий запуск, що відбувся о третій годині ночі в покинутій оранжереї, спричинив лише нещастя. Замість очікуваного «марсіанського ехо», ТКР видав пронизливий звук, який нагадував сварку двох мікрохвильових печей, і відразу ж відключив світло у всьому районі. А потім задзвонив старий дисковий телефон. Теодор обережно підняв слухавку. З неї долинув роздратований, чужий голос, що говорив дивною сумішшю латини та шипіння. "Це хто?!! — прошипів голос. — Я тут у своїй зоні відпочинку, дивлюся 'Міжгалактичний Канал Прогнозу Погоди', а тут ваш примітивний, абсолютно неліцензійний 'Трансмарсіанський Регулятор' створює мені електромагнітне засмічення! Негайно вимкніть ваш металобрухт! Це вже третій випадок за тиждень! Ваш мер — це взагалі хто такий?!" Теодор зрозумів: пристрій працював, але його сигнал був настільки потужним і брудним, що глушив усе в радіусі мільйона кілометрів і був сприйнятий як нахабний спам кимось у ближньому космосі. Настав час кульмінації. Мер Златовласник не цікавився технічними деталями, його цікавили лише камери. На центральній площі, поруч із бронзовим ковалем, встановили гігантський екран для "Марсіанського Стріму". Зібралося близько сотні глядачів (переважно журналісти та ті, хто чекав на роздачу безкоштовних передвиборчих ручок). "Дорогі жителі! — Златовласник простягнув руки до неба. — Сьогодні ми прорвемо інтернет-блокаду Червоної Планети! Це наш подарунок Марсу! Вони знатимуть, що таке справжній, якісний Першостоличний Wi-Fi!" Теодор, який стояв за ширмою, усвідомив усю глибину катастрофи. Якщо мер натисне кнопку, пристрій просто зірве черговий електромагнітний хаос, а гігантський екран покаже лише сніг. "Вибачте, — тихо сказав Теодор своїм колегам, — я мушу зіграти на випередження. Якщо вже влаштовувати трансляцію, то хоч із змістом". Він швидко витягнув один із химерних проводів ТКР, приєднавши його до старого, ледь помітного приймача, який Кузьма раніше "добув" у кабінеті мера. Цей приймач використовувався для трансляції закритого засідання Міської Ради в кабінет Златовласника. Мер, не підозрюючи про підміну, з пафосом натиснув величезну червону кнопку. Фанфари заграли. На гігантському екрані з'явилося зображення. Це був не Марс. Це навіть не був сніг. На екрані транслювалося позачергове, терміново скликане засідання міської ради. Члени ради, розслаблені й переконані, що їх ніхто не чує, сиділи за столом, висловлюючи свої "щирі" думки. — ...Отже, гроші на 'Марсіанський Wi-Fi' ми ділимо так: мені на нове авто, вам на ремонт дачі, а Професору Капсулі ми купимо почесну грамоту, — говорив заступник мера, голосно відсьорбуючи чай. — А водопровід? — запитав інший. — Який водопровід? Ми ж інтернет на Марс тягнемо! Не забивайте голову дрібницями. Головне — піар. Хто там взагалі про той водопровід згадає? Натовп на площі замовк. Спочатку було здивування, потім — глухий, важкий сміх, який швидко переріс у гучний, обурений крик. Мер Златовласник, який дивився на екран із жахом, намагався вирвати кабель, але це було марно. Його передвиборчий "Марсіанський Стрім" став миттєвим, стовідсотково правдивим викриттям. Наступного дня рейтинг Златовласника впав нижче плінтуса, який давно відійшов від стіни через відсутність нормального ремонту. Скандал був грандіозним. Теодор Капсула, вперше за довгий час, почувався не генієм, а просто корисною людиною. Він розібрав ТКР. Мідну тарілку він використав, як треба: пофарбував і встановив її як кришку на відкритий каналізаційний люк біля свого НДІ. А старі, потужні підсилювачі він разом із Кузьмою, який "добув" сотню метрів труб, використав для налагодження тиску в міській системі водопостачання. Через тиждень у "Першостолиці" вперше за п'ять років з кранів пішла вода, а не зелена іржава рідина. Команда зібралася ввечері, щоб відзначити це. Не марсіанський прорив, а прорив у побуті. "Добре, Теодор, — Бабуся Аделаїда випила свій чай. — Ти провів свою найбільшу операцію. Тепер можеш зайнятися справді важливою справою". "Якою, Аделаїдо?" "Мені потрібен пристрій, який буде блокувати рекламу в усьому місті, а не тільки в моєму браузері. І щоб ЖЕК, нарешті, почав працювати в суботу. Бо тут не Марс, тут справжня, земна бюрократія. А це, друже, найскладніше поле для вивчення". Кузьма, зітхнувши, вже шукав у своїх бездонних кишенях потрібний інструмент. Адже тепер, коли Златовласник був у минулому, їм потрібно було знайти когось, хто відповідав за сміттєві баки. А це вже була абсолютно нова, хоч і приземлена, пригода.

⚡️Затримано ексголову «Укренерго» Володимира Кудрицького на Львівщині: він підозрюється в шахрайстві в дуже великих розмірах і відмиванні коштів, — джерела «УП». Йому загрожує 12 років в'язниці: у 2018 році під час тендерів на реконструкцію підстанцій він привласнив 13,7 млн грн. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

#дати Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко (28 жовтня 1872 — 23 травня 1910) — відомий український кобзар із чернігівського Полісся, уродженець села Волосківці (нині Чернігівська область). Він навчався у кобзаря Андрія Гайденка і був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Пархоменко знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, Саву Чалого, а також низку духовних віршів, псальмів і сатиричних пісень, таких як «Хома і Ярема», «Дворянка», «Міщанка», «Теща», а також танці «Козачок», «Дудочка», «Тетяна». У його репертуарі були характерні мелодії, виконані високим голосом із виразною фразировкою, під акомпанемент бандури, яку він тримав між колінами традиційним чернігівським способом. Його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів і 14 приструнків на корпусі. Грав переважно двома пальцями правої руки (вказівним і середнім), а ліва рука використовувалася винятково для гри на басах. Пархоменко був сліпим від дитинства, але це не завадило йому стати відомим виконавцем. Його високий рівень виконавської культури оцінювали такі видатні діячі, як Іван Франко, Микола Сумцов, Олена Пчілка та інші. Він мав учнів, серед яких були Михайло Домонтович, Василь Потапенко, та Никон Прудкий. Його мистецтво мало значний вплив на розвиток гри на бандурі в Україні. Помер Терентій Пархоменко 23 травня 1910 року. Під час свого останнього концерту в Умані він зіткнувся з утисками від жандармів, що, ймовірно, сприяло його передчасній смерті

#події 28 жовтня 2007 року британська газета The Daily Telegraph опублікувала список «100 геніїв сучасності, які живуть сьогодні» (Top 100 living geniuses). Цей рейтинг складався на основі опитування 4 000 британців та оцінки експертів з креативності і інновацій. В основу списку лягли такі критерії, як роль у зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість. Серед 100 видатних сучасників на 72 місці опинився єдиний українець — художник Іван Марчук. Іван Марчук — народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Народився 12 травня 1936 року на Тернопільщині. Його творчість налічує близько 5000 картин, які представлені на всіх континентах світу. Художник відомий своєю унікальною технікою пльонтанізму. Протягом творчої діяльності провів понад 150 монографічних та 50 колективних виставок, багато з яких були за кордоном, сприяючи популяризації українського мистецтва у світі. Визнання у списку The Daily Telegraph стало визначним знаком світового визнання таланту Івана Марчука

#історія «Тормозок» – це слово, що гріє душу кожного криворіжця, наче теплий пиріжок у шахтарській торбинці. Так у Кривому Розі називають перекус, який беруть із собою на роботу – чи то в шахту, чи на завод. Для місцевих це не просто їжа, а частина побуту, традиція, що пахне домашнім хлібом і гудить шахтним пилом. Та коли це слово чують мешканці міст, де ніколи не було підприємств чи шахт, очі округлюються від подиву: «Тормозок? Що це таке?» Іноді самозвані лексикологи з інших міст переконують нас, що все просто – «тормозити», тобто пригальмувати посеред робочого дня, щоб перекусити. Але історія цього слова, як і сам Кривий Ріг, глибша, ніж здається на перший погляд. Вона тягнеться від англійських термосів XIX століття до криворізьких шахт 1930-х, від гарячої юшки до сторінок старих газет. Звідки ж узявся «тормозок»? Давайте розберемося, занурившись у шахтарський світ Кривбасу. Від «термоска» до «тормозка», або до чого тут англійці Усе почалося не в Кривому Розі, а на вугільних шахтах Донбасу наприкінці XIX століття, коли британські інженери на чолі з Джоном Юзом налагоджували видобуток вугілля. Англійці привезли із собою не лише технології, а й турботу про робітників: шахтарям почали видавати гарячу їжу в термосах – зручних металевих посудинах, що зберігали тепло. Для британців це був просто «thermos», але робочий люд швидко перекроїв слово на свій лад – спершу в «термосок», а згодом у «термозок». Звучало по-нашому, з м’яким відтінком теплоти й простоти. Ця традиція перекочувала в Кривий Ріг разом із розвитком шахтного промислу. У Кривбасі, де залізна руда стала золотою жилою регіону, слово «термозок» прижилося в лексиконі шахтарів. Перші згадки про нього з’являються в місцевих газетах 1930-х років – наприклад, у «Скрепері», рудничному виданні Жовтневого рудника. У номері від 28 липня 1932 року читаємо: «Підземні робітники одержують особисте харчування «термозок» одержують додатково 450-480 калор». Можливо, це була друкарська помилка, але дослідники, як-от криворізька журналістка Ольга Гончар-Хвостова, побачили тут натяк на первісне значення: не «тормоз», а «термо» – теплий перекус, що зігріває в холодних надрах шахт.

Останній Прометей Донбасу. Світова премʼєра 8 листопада у Котбусі. Наші енергетики розкажуть і покажуть усьому світові, як виглядали останні дні Курахівської ТЕС. У першому кадрі один із ключових героїв — наш Анатолій Боричевський, Заслужений енергетик України. Прожив найгірший сон енергетика не раз і не два, з нуля запускаючи станцію, яку безперервно обстрілюють з сусіднього берега міста. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

«Шість рядів блоків не врятували трансформатор. Може тому, що зверху все відкрито?» – голова Центру радіотехнологій «Флеш». «Їжджу по країні, звертаю увагу на підстанції. Десь намагаються закрити усе максимально якісно, як можуть. А десь – пофігізм» 🤯 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція

🔋 Ціни на зарядні станції різко зросли: окремі моделі подорожчали до 61% за півтора місяця Після масованих атак у жовтні попит на зарядні станції в Україні зріс, а з ним — і ціни. За даними аналітичного відділу Forbes Ukraine, середня вартість топових моделей піднялася на 28%. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Неділя. В цей день більшість населення відпочиває?:) В нас традиційно якісь звершення на порядку денному?:) Ірина Олександрова варить юшку!:) Синочок нарешті піймав момент між осінніми, майже щоденними, дощами та косить бурʼяни у городі. А ще ж той город орати тре? Щоб хоча б озимі цибулю з часниками в землю попхати? Так. Досі не саджено! Донечка щось старанно намиває в альтанці. Я? Білизну по мотузках у дворі чіпляю. Обісссссрані курками горіхи збираю, потім їх мию. Сокирою тюкаю кабачки для курей. Доня коментує: - В курок сьогодні кабачковий банкет?:) Ще. Про важливе. Ви ж маєте рацію, що в мене величезна кількість будь-яких мемчиків в колекції?:) Ретельно відсортованих за темами?:))) Часом принесе якимось буревієм нову людину, котра з якогось переляку вирішує давати мені поради чи просто вчити життю, я потираю ручечки й відкриваю альбом під назвою «Злюся+нах»!:))) Ви там що? З годинниками розібралися?:)