#історія 🇺🇦24 липня 1990 року над Київрадою вперше було піднято синьо-жовтий прапор. Підняття над Київрадою українського національного прапора стало реакцією на прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Це рішення не було спонтанним: у президії Київради підготували проект рішення, ініційований «Демократичним блоком», свої пропозиції внесли у Секретаріаті Народного руху України. Хоча до останнього не було гарантії, що його проголосують: були спроби комуністів переключити увагу депутатів Київради на питання страйку водіїв трамвайно-тролейбусного підприємства, питання про символіку постійно переносилося на пізніший час, а розглядалися дріб’язкові питання порядку денного. На голосування його поставили лише тоді, коли з’явилася інформація, що багатотисячний натовп з прапором рухається до будівні Київради, розповідають свідки тих подій. Шили стяг на Заході України і напередодні перевезли до Києва. Увечері синьо-жовте полотнище на Софіївській площі, де зібралося біля 100 тисяч людей, освятили священики Української автокефальної та Української греко-католицької церков, церемонію посвяти здійснив архімандрит УПЦ Володимир (Романюк). Після освячення прапор винесли до людей і урочистою ходою понесли до будівлі Київради. «Попереду йшли хлопці-кияни в гарних козацьких строях із шаблями і самопалами. Авангард колони разом з прапором охороняли галицькі січові стрільці. Рух Хрещатиком зупинили, і ми підійшли до Київради. Наші люди організовано розступилися, і ми без проблем підійшли до флагштока і міцно прив'язали освячений прапор до металевої линви. Рівно о 19:00 під спів гімну «Ще не вмерла України…» вже 200-тисячного гурту громадян України, що прийшли на Хрещатик, ми врочисто підняли перший синьо-жовтий прапор над Києвом. На висоті прапор розгорнувся під чистим синім небом Києва, символізуючи могутній поступ молодої держави України» , – згадує про ті події у своїй книзі «Прапори над Україною» Олег Карелін. Деякий час після цього кияни чергували біля флагштока, щоб убезпечити прапор від спроб зірвати і знищити. Варто зазначити, що востаннє до цього синьо-жовтий стяг майорів над столицею України 12 червня 1920 року, коли війська Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського залишали Київ. Київ став дев’ятим містом України, де у 1990 році був піднятий блакитно-жовтий прапор. Найпершим 14 березня національний стяг з’явився над міськрадою в Стрию на Львівщині. Пізніше він замайорів над офіційними установами Дрогобича, Львова, Тернополя, Житомира та ін. Певний час на муніципальному рівні столиця відзначала цей день, як День прапора. Згодом постановами Верховної Ради від 18 вересня 1991 року «Про прапор України» і від 28 січня 1992 року «Про Державний прапор України» національному прапору фактично було надано статус офіційного прапора країни. Нині прапор, який було піднято над Київрадою у 1990 році, зберігається в Національному музеї історії України.

24 липня 1990 року над Київрадою вперше було піднято синьо-жовтий прапор. Підняття над Київрадою українського національного прапора стало реакцією на прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Це рішення не було спонтанним: у президії Київради підготували проект рішення, ініційований «Демократичним блоком», свої пропозиції внесли у Секретаріаті Народного руху України. Хоча до останнього не було гарантії, що його проголосують: були спроби комуністів переключити увагу депутатів Київради на питання страйку водіїв трамвайно-тролейбусного підприємства, питання про символіку постійно переносилося на пізніший час, а розглядалися дріб’язкові питання порядку денного. На голосування його поставили лише тоді, коли з’явилася інформація, що багатотисячний натовп з прапором рухається до будівні Київради, розповідають свідки тих подій. Шили стяг на Заході України і напередодні перевезли до Києва. Увечері синьо-жовте полотнище на Софіївській площі, де зібралося біля 100 тисяч людей, освятили священики Української автокефальної та Української греко-католицької церков, церемонію посвяти здійснив архімандрит УПЦ Володимир (Романюк). Після освячення прапор винесли до людей і урочистою ходою понесли до будівлі Київради. «Попереду йшли хлопці-кияни в гарних козацьких строях із шаблями і самопалами. Авангард колони разом з прапором охороняли галицькі січові стрільці. Рух Хрещатиком зупинили, і ми підійшли до Київради. Наші люди організовано розступилися, і ми без проблем підійшли до флагштока і міцно прив'язали освячений прапор до металевої линви. Рівно о 19:00 під спів гімну «Ще не вмерла України…» вже 200-тисячного гурту громадян України, що прийшли на Хрещатик, ми врочисто підняли перший синьо-жовтий прапор над Києвом. На висоті прапор розгорнувся під чистим синім небом Києва, символізуючи могутній поступ молодої держави України» , – згадує про ті події у своїй книзі «Прапори над Україною» Олег Карелін. Деякий час після цього кияни чергували біля флагштока, щоб убезпечити прапор від спроб зірвати і знищити. Варто зазначити, що востаннє до цього синьо-жовтий стяг майорів над столицею України 12 червня 1920 року, коли війська Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського залишали Київ. Київ став дев’ятим містом України, де у 1990 році був піднятий блакитно-жовтий прапор. Найпершим 14 березня національний стяг з’явився над міськрадою в Стрию на Львівщині. Пізніше він замайорів над офіційними установами Дрогобича, Львова, Тернополя, Житомира та ін. Певний час на муніципальному рівні столиця відзначала цей день, як День прапора. Згодом постановами Верховної Ради від 18 вересня 1991 року «Про прапор України» і від 28 січня 1992 року «Про Державний прапор України» національному прапору фактично було надано статус офіційного прапора країни. Нині прапор, який було піднято над Київрадою у 1990 році, зберігається в Національному музеї історії України.

#Святі_образи ПОЧАЇВСЬКА ІКОНА БОЖОЇ ΜΑΤΕΡΙ Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь не тільки Православної Церкви України, а й усього православного світу. У Почаївській лаврі чудотворна ікона перебуває бл. 400 р. Чудеса, що стаються від ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, що з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників. Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері було встановлено в пам'ять позбавлення Успенської Почаївської лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 р. 1721 р. Почаїв був зайнятий уніатами. Однак і в цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворінь від святині. Повернення Почаєва в лоно Православ'я 1832 р. було ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Ганни Акімчукової, що прийшла на поклоніння святиням з 70-річною бабусею за 200 верст з Кам'янця-Подільського. На знак пам'яті про ці події архієпископ Волинський, священноархімандрит Лаври Інокентій (1832-1840), встановив щотижневе, по суботах, читання соборного акафісту перед чудотворною іконою. Далеко не на кожну людину виливаються чудеса, але кожному, хто звертається до чудотворного образа із сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна чи тілесна. З відривного календаря "З вірою в душі" за 23 липня. -----------

#Святі_образи ПОЧАЇВСЬКА ІКОНА БОЖОЇ ΜΑΤΕΡΙ Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь не тільки Православної Церкви України, а й усього православного світу. У Почаївській лаврі чудотворна ікона перебуває бл. 400 р. Чудеса, що стаються від ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, що з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників. Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері було встановлено в пам'ять позбавлення Успенської Почаївської лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 р. 1721 р. Почаїв був зайнятий уніатами. Однак і в цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворінь від святині. Повернення Почаєва в лоно Православ'я 1832 р. було ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Ганни Акімчукової, що прийшла на поклоніння святиням з 70-річною бабусею за 200 верст з Кам'янця-Подільського. На знак пам'яті про ці події архієпископ Волинський, священноархімандрит Лаври Інокентій (1832-1840), встановив щотижневе, по суботах, читання соборного акафісту перед чудотворною іконою. Далеко не на кожну людину виливаються чудеса, але кожному, хто звертається до чудотворного образа із сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна чи тілесна. З відривного календаря "З вірою в душі" за 23 липня. -----------

Зустрічайте спекотний червень від видавництва Nasha Idea ☀️ 8 гарячих продовжень ваших улюблених історій😍 💙💕Хорімія. Том 5 Чого не зробиш заради кохання!.. 💙🧳Проводжальниця Фрірен. Том 4 Чи зможе древня ельфійка зрозуміти тих, кого вже немає? 💙🏡 Хіраясумі. Том 2 Як поладнати в одному домі, коли кожного розриває від власних проблем та переживань? 💙👻Відправниця душ Альпі та поховальна подорож. Том 3 Мандри Альпі тривають! Які сюрпризи приготувала їй доля? 💙🛖 Проєкт Цуґумі. Том 5 І коли здається, що надії вже нема, на горизонті з'являється берег... 💙🌅Літо, коли помер Хікару. Том 3 Чи зможе Йошікі і далі жити з тим, у кому так мало людяності? 💙✨Друїд зі станції Сеул. Том 3 Скоритися новому порядку або стати тим, хто змінить правила гри... 💙🩸Ґаннібал. Том 11 Наступною жертвою може стати будь-хто... Передзамовлення вже відкрито!🔥 Переходьте на сайт та замовляйте новинки вигідно: https://nashaidea.com/product-category/presale/ Наша ідея чекає вас на FANCON 2025, бо вони підготували для вас просто неймовірний сюрприз🤭 Діліться в коментарях, що з новинок очікували найбільше?

#казки Як маленький хлопчик Всесвіт врятував Всесвіт повний таємниць, на противагу постійній боротьбі між добром світлих та злом темних сил, які понад усе бажали знищити все живе, створив два дива. На жаль ці два дива не могли вижити один без одного поза сосудами, в які їх помістили. В мить, коли вони з’являться в просторі окремо один від одного, коли темні сили перемагатимуть - щезнуть раз і назавжди. Перше диво - джерело відродження. Його загубили. Як тільки хвилі полилися вільним потоком, джерело відродження не маючи форми чи меж, не встигло дістатися до сосуду й щезло, наче його ніколи не було. Звісно, Всесвіт міг подумати, що першого дива більше не існує. Проте завдяки тому, що друге продовжувало жити, з’явилася надія, що одного дня джерело відродження буде знайдено… Що стосується другого дива - це був дар вічного життя. Його Всесвіт довірив найособливішій з планет - Саламандрі, яка єдина, хто мав здатність втримати цей дар всередині себе і не загинути. Дар вічного життя Саламандра помістила у серце і тисячі років надійно його захищала полум’ям, з якого була створена. При цьому вона невпинно блукала світом, шукаючи перше диво, щоб об’єднати їх. Відшукати перше диво найособливішій з планет не вдалося, а от чарівні можливості, які продовжували рости всередині неї не завдаючи шкоди самій планеті та її серцю, почали нещадно руйнувати все довкола. Міць її вогню надто швидко росла й межі тієї могутності, як колись бачив Всесвіт у джерела відродження, не було. Аби відібрати у себе можливість зруйнувати Всесвіт, Саламандра, яка не мала права відмовитися захищати дар вічного життя, мала знайти спосіб, щоб перемогти саму себе. Всесвіт підказав їй шукати відповіді в можливостях природи, заради якої й існували обидва дива й Саламандра спробувавши усе, чим були наділені сонце, місяць, небо, зорі, вітри й цілі Галактики, нарешті відшукала те, що могло допомогти згаснути її полум’ю. Крапля води з вічної мерзлоти переплівшись з язиками не згасаючого полум’я, з якого її було створено, здійняла її над власними буревіями вогню та попелу і язики, що радше нагадували тепер жовті та блакитні хвилі, розсіялись, а руйнівний вогонь, який линув із неї, замість того, щоб спалити Всесвіт - вщух. Не встигла найособливіша з планет зрадіти тому, що їй вдалося перемогти наймогутнішу руйнівну силу всередині себе, як найстрашніші з темних сил побачили, що Саламандра більше не здатна захистити серце, в якому зберігала друге диво - дар вічного життя. Чаклуни та чаклунки, великі маги й не дуже, істоти та справжнісінькі потвори спробували дізнатися, які ще чарівні можливості мала Саламандра й що саме вона встигла отримати, блукаючи Всесвітом та дізнатися бодай щось, крім краплі води з вічної мерзлоти, вони не змогли. Пройшовши її шлях злі сили вкрали полум’я і світло тисяч зір разом із сонцем, щоб Саламандра не бачила, куди їй йти; кисень з Всесвіту, аби вона більше не могла залишити туманної смуги; базальтові моря з місяця, якими вони закрили воду, яка лише існувала будь-де, щоб найособливіша з планет не посилила своєї здатності, отриманої з краплі вічної мерзлоти послабити їх і підняти з-під базальтових морів перше диво - джерело відродження. Проте вони помилися. В мить, коли злі сили це зробили й усе на всіх світах, і всіх галактиках без світла, кисню і води почало щезати, маленький хлопчик на нашій планеті і нашій землі, в долонях якого опинилася крихта ґрунту з залишками засохлої квітки, що марніла разом із ним буквально на очах, як і решта того, чим з початку відліку часу ділилася з нами матінка природа, заплакав від того, що не встиг віднести цю квітку до саду своєї матері. Грунт, який і був тисячі і тисячі років сосудом для першого дару - джерела відродження, здійнявшись угору разом з рослиною, яка немов вдихнула в себе життя разом з усім живим на всіх світах і всіх галактиках, знову розквітнув, підхоплений хвилями першого дива - джерела відродження, відправився до Саламандри. Не встигли злі сили дістати з серця найособливішої з планет друге диво - дар вічного життя, як два дива об’єдналися і у Всесвіт шар за шаром з маленької крихти ґрунту, відродилася найродючіша земля, з якої витнулися мільярди квітів і рослин, що кружляючи Всесвітом, дарували неймовірно-прекрасний чарівний аромат. Інга Квітка!

Видавництво Varvar Publishing анонсувало 1 том манхви «Великий Майстер» 📝Кан Йон — учень Великого Майстра, що успадкував наймогутнішу техніку бойових мистецтв. Він вирушає в мандри, аби помститися за свого Вчителя… Але виявляється, всі вороги вже давно мертві. Втративши сенс життя, Кан Йон стає звичайним кур’єром у корчмі. Та хіба людина з такою силою може надовго залишитися в тіні? Його спокій — тимчасовий. Його шлях — лише починається. Приготуйтеся до феєрії боїв, тонкого гумору та харизматичних героїв! 🥟Автор: Мун Джонху 🥟Художник: Рю Ґіун 🥟Формат: 148×210 мм 🥟Обкладинка: м’яка 🥟Сторінок: 328 🥟Орієнтовна дата релізу: літо 2025 Ціна передзамовлення: 425 грн Після релізу: 500 грн Бонус до кожного замовлення — ексклюзивна закладинка від наших друзів Valesto! Valesto — завжди щось смачненьке! Предзамовити тут: https://varvarpublishing.com/product/velykyj-majster-tom-1/

МАНДРІВНИКИ Дійсність крокує у цей вирій життя, Ми зупиняємось тут із метою. День проживаємо вже без почуття, І залишаємо страх за собою. Як мандрівник, ми лише на транзиті, Номер готелю приємний недовго. Сонце в очах, за хвилину – в зеніті, Ніч переспали та далі в дорогу. Лиш в цьому світі, де все швидкоплинне, Час погостює в нескінчених рядках. Тяжко зловити натхнення невпинне. Серце шукає, та не в наших віршах. Нас не тримає чужа допомога, Бо ми всього лиш прихожі на світі. Від дому до дому водить дорога, Коли наші мандри не на транзиті. Справжні стандарти у митях життєвих, В залишку тільки своїх уподобань. Кожен той шлях наших кроків суттєвих Пройдемо ми знову без жодних вагань. Мирослав Манюк 25.04.2025

ПЕРШЕ І ДРУГЕ ЗНАЙДЕННЯ ГОЛОВИ ІОАНА ПРЕДТЕЧІ Після усікновення голову Іоана Хрестителя Саломея віддала Іродіаді, яка закопала її в палаці. Служниця Іоанна знайшла голову Хрестителя. Вона таємно винесла її з палацу і закопала на Єлеонській горі. У 4 ст. 2 ченці знайшли голову св. Іоана - і було це перше її знайдення. Згодом вона потрапила до рук ченця Євстахія, що жив у печері під Емесою (нині Хомс, Сирія). Євстахій закопав голову Предтечі в землю. Незабаром поряд постала лавра. 452 р. архімандриту Маркелу кілька разів снився сон, який закликав встати і йди за світлом. Він дійшов до печери. Вранці почав копати землю і знайшов урну з головою Іоана Хрестителя, що була як жива. Про знахідку повідомили еп. Емеси Уранія. Голову Хрестителя урочисто перенесли до церкви в Емесі. Бл. 760 р. в Емесі на честь св. Гоана Хрестителя спорудили церкву та поклали в ній голову святого, а згодом її перенесли до м. Коман і таємно закопали, боячись осквернення. Минуло бл. 100 років (бл. 850), і голова Іоана Хрестителя була знайдена знову - втретє і востаннє. З великою шаною вона була перенесена до Константинополя й покладена у церкві біля імператорського палацу. Де знаходиться голова Іоана Предтечі нині - до кінця не з'ясовано. Італія, Франція, Сирія, Греція, Вірменія: кожна з цих країн заявляє, що саме у них зберігається справжня голова. Найімовірніше місце знаходження святині зараз - собор Ам'єнської Богоматері (Франція). З відривного календаря «З вірою в душі» за 24 лютого. ----------------

ПЕРШЕ І ДРУГЕ ЗНАЙДЕННЯ ГОЛОВИ ІОАНА ПРЕДТЕЧІ Після усікновення голову Іоана Хрестителя Саломея віддала Іродіаді, яка закопала її в палаці. Служниця Іоанна знайшла голову Хрестителя. Вона таємно винесла її з палацу і закопала на Єлеонській горі. У 4 ст. 2 ченці знайшли голову св. Іоана - і було це перше її знайдення. Згодом вона потрапила до рук ченця Євстахія, що жив у печері під Емесою (нині Хомс, Сирія). Євстахій закопав голову Предтечі в землю. Незабаром поряд постала лавра. 452 р. архімандриту Маркелу кілька разів снився сон, який закликав встати і йди за світлом. Він дійшов до печери. Вранці почав копати землю і знайшов урну з головою Іоана Хрестителя, що була як жива. Про знахідку повідомили еп. Емеси Уранія. Голову Хрестителя урочисто перенесли до церкви в Емесі. Бл. 760 р. в Емесі на честь св. Гоана Хрестителя спорудили церкву та поклали в ній голову святого, а згодом її перенесли до м. Коман і таємно закопали, боячись осквернення. Минуло бл. 100 років (бл. 850), і голова Іоана Хрестителя була знайдена знову - втретє і востаннє. З великою шаною вона була перенесена до Константинополя й покладена у церкві біля імператорського палацу. Де знаходиться голова Іоана Предтечі нині - до кінця не з'ясовано. Італія, Франція, Сирія, Греція, Вірменія: кожна з цих країн заявляє, що саме у них зберігається справжня голова. Найімовірніше місце знаходження святині зараз - собор Ам'єнської Богоматері (Франція). З відривного календаря «З вірою в душі» за 24 лютого. ----------------