Я НЕ ПОВІРЮ У БРЕХНЮ Я не повірю у брехню, В слова́ облесливі, лукаві, Які вступають у борню, Аби купатися во славі. Я не повірю ні на мить Про ту любов, яку голо́сять, Бо їх Вкраїна не болить, І нас триматися тут просять. Я не повірю про любов, Що так кричать у закордонні, У них не стила в жилах кров Ні ті роки́, ані сьогодні. То де ж була ота любов, Коли Вкраїна народилась? То ж кожен де її знайшов, Коли Вкраїна кров’ю вмилась? На цій землі кричіть про це: Про те, як треба нам триматись. Де все пала, кричіть слівце, І там, де ні́куди сховатись! А ви десь там, за паркано́м, Про Україну заспівали, Словами йдете напролом… То де ж любов ту відкопали? Є й ті, звичайно, в тих краях, В яких любов до неньки щира, Вона вся в діях, не в словах! Бо Україна – серцю мила. Не для піару пісня й вірш, Не для піару кожне слово, Коли стає все гірш і гірш… Псевдолюбов за сво́є знову. Вкраїну серцем полюбіть… Та має бути це властиво… Словами рану не ятріть, Для України це – важливо! Аналізуйте весь свій шлях, Усі мотиви й аргументи, Знайдіть любов у тих роках. То ж чи були́ такі моменти? Її, звичайно, не було, Та мить з’явилась для піару. Вже є любові джерело? З котрого ж бо репертуару? 18.08.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1020278

У Німеччині внаслідок ДТП трагічно загинув колишній футболіст Рейнер Віршинг #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport https://brovarysport.net.ua/?p=36679

Дрес-код творчих людей ХУДОЖНИКИ Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю. Зовнішній вигляд: Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія. Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш. На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу. Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль. Одяг: Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз. Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт. Берет. Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета. Шарф навіть улітку. Особливо влітку. Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї. Поведінка: Постійно примружується на випадкові предмети й каже: "У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..." Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму. П’є каву так, ніби це паливо для душі. --- ПОЕТИ Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця. Зовнішній вигляд: Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику. Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні. Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне. Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму. Одяг: Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру. Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню. Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук. Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми. Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу: "дощ плакав, і я теж" Поведінка: Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю. Може раптово сказати: "А чи не є любов лише тінню самотності?" Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати. Вважає недосип частиною творчого процесу. --- ПИСЬМЕННИКИ Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”. Зовнішній вигляд: Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги. Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять. Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману. Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву. Одяг: Светр/кардиган/сорочка, які кричать: "Я інтелектуал, але мені лінь прасувати." Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник? Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком. Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог. Атрибути: Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”). Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази: "Та що за дурня я написав?!" Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі. Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба. Поведінка: Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом. Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги." і ніколи її не закінчує. Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак. Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант. Фінальна форма письменника: Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати". --- Можете щось додати 🙂

Мистецтво — це єдине, що залишається після нас Людське життя — коротке, крихке і часто непомітне в масштабі історії. Ми приходимо у цей світ, переживаємо свої радощі й трагедії, залишаємо сліди у пам’яті близьких — і зникаємо. Але є щось, що здатне пережити час, війни, руйнування і навіть забуття. Це мистецтво. Мистецтво — це не просто картини, книги чи музика. Це спосіб, у який людина фіксує свою присутність у світі. Воно є свідченням того, що ми відчували, про що думали, у що вірили. І саме тому мистецтво стає єдиною формою безсмертя, доступною кожному, хто здатен творити. Подивімося на приклади. Давньоєгипетські піраміди — це не лише архітектурні споруди, а й гігантський акт мистецтва. Вони розповідають про віру в загробне життя, про силу влади і про прагнення людини залишити після себе щось вічне. Імена більшості тих, хто їх будував, давно стерлися, але сама ідея — жити після смерті через створене — залишилася. Або література. Ми не знали особисто авторів, які жили сотні років тому, але їхні слова досі впливають на нас. Вони пережили свої епохи, імперії, навіть мови частково змінилися — але сенси залишилися. Через тексти ми можемо відчути думки людини, яка давно пішла, ніби вона говорить із нами зараз. Живопис — ще один яскравий приклад. Картини можуть пережити покоління і розповідати історії без жодного слова. Вони передають емоції, які не піддаються точному опису: страх, любов, самотність, надію. І що цікаво — кожен глядач бачить у них щось своє, продовжуючи життя твору в новому контексті. Музика ж взагалі виходить за межі часу. Мелодія, створена десятки або сотні років тому, може викликати ті самі емоції сьогодні. Вона не потребує перекладу, не залежить від культури чи мови. Це чиста форма переживання, яка зберігається і передається далі. Навіть у повсякденному житті люди залишають мистецтво, часто цього не усвідомлюючи. Фотографії, щоденники, дописи, малюнки — це теж сліди. Можливо, вони не стануть частиною світової спадщини, але для когось у майбутньому вони будуть безцінними. Вони збережуть голос, який інакше зник би. Особливо це відчутно у часи криз і війни. Коли руйнуються міста і змінюються долі, саме мистецтво фіксує правду моменту. Воно стає свідченням того, що відбувалося, і способом осмислення реальності. Через вірші, картини чи пісні люди не лише переживають біль — вони перетворюють його на щось, що можна передати далі. Мистецтво не гарантує безсмертя імені. Багато творців залишаються невідомими. Але їхні роботи продовжують жити. І в цьому є особлива краса: важливішим стає не те, хто ти був, а те, що ти створив. Тому, коли ми думаємо про те, що залишиться після нас, відповідь проста і водночас глибока. Не слова, сказані в поспіху. Не щоденні турботи. Не навіть матеріальні речі, які з часом зникають. Залишається тільки те, у що ми вклали частину себе — мистецтво. І, можливо, саме в цьому сенс творчості: не просто створювати, а залишати слід, який хтось колись знайде і зрозуміє.

Круїз лайків Круїзний лайнер “Aurora Mare” вирушив у море тихо, мов величезний білий рукопис, що повільно перегортає хвилі. На його борту зібралися двадцять двоє людей, об’єднаних дивною справою: вони були письменниками і поетами. Усі вони потрапили сюди через конкурс на літературному сайті PapirusNet. Умови були прості й спокусливі. Під час двотижневого круїзу кожен учасник мав писати нові твори й викладати їх на PapirusNet. Читачі голосували лайками, коментарями та поширеннями. Хто наприкінці подорожі стане найпопулярнішим, той отримає один мільйон доларів. Спочатку це нагадувало свято слова. На палубах читали вірші під шум хвиль. У каютах народжувалися оповідання. У барі сперечалися про рими, ритм і сенс життя. Але вже на третій день щось змінилося. Письменник на ім’я Марко, автор похмурих детективів, голосно заявив у салоні: — У мене вже п’ять тисяч лайків. Думаю, переможець очевидний. Поетеса Олеся усміхнулася тонко, як лезо: — Лайки нічого не значать. У мене три тисячі коментарів. Люди зі мною розмовляють. Хтось із кутка додав: — А мої тексти вже перепостили сто разів. З того вечора корабель наповнився не словами, а змаганням. Кожен перевіряв статистику щогодини. Дехто майже не виходив із каюти, пишучи нові тексти. Інші нишком дивилися в чужі екрани. На четвертий день зник перший учасник. Поет Тарас. Його каюта була відкрита. На столі лежав ноутбук з незакінченим віршем і сторінка на PapirusNet, де саме зростала кількість лайків. Капітан оголосив, що, мабуть, він випадково впав за борт. Письменники зітхнули… і повернулися до своїх текстів. Наступного дня зникла Олеся. Потім ще один. І ще. Щодня хтось зникав. Паніка повзла кораблем, як чорнильна пляма по паперу. Зрештою залишилося лише семеро. Тоді мовчазний чоловік на ім’я Данило, автор філософських есеїв, сказав: — Це не випадковість. Хтось прибирає конкурентів. Усі мовчки подивилися один на одного. У кожного була причина. Мільйон доларів. Тієї ночі Данило не спав. Він переглядав статистику на PapirusNet. І раптом помітив дивну річ. Усі зниклі автори мали одну спільну деталь. Перед зникненням їхні тексти раптово ставали найпопулярнішими. Але після їхнього зникнення їхні сторінки… продовжували публікувати нові твори. Данило похолов. — Це неможливо… — прошепотів він. Він перевірив IP-адреси. Усі нові тексти публікувалися з корабля. У ту ж мить на його ноутбуці з’явилося повідомлення: > Вітаємо! Ваш новий твір став найпопулярнішим на PapirusNet. Данило не писав жодного нового твору. Сторінка сама відкрилася. На ній був текст. Оповідання. Про круїзний лайнер. Про письменників. Про те, як вони один за одним зникають. І підпис автора: “Колектив PapirusNet” Раптом у коридорі почулися кроки. Данило визирнув. У світлі лампи стояли ті, хто зник раніше. Тарас. Олеся. Інші. Вони дивилися на нього спокійно. — Не хвилюйся, — сказала Олеся. — Ми просто допомагаємо історії стати популярною. — Що… ви робите? Тарас усміхнувся. — PapirusNet вирішив створити найреалістичніший літературний проєкт у світі. — Люди читають історію… — голосують… — і навіть не здогадуються… — …що вона відбувається насправді. Данило відступив. — А переможець? Олеся відповіла тихо: — Переможець буде. — Але щоб історія стала легендою… — вона має мати продовження. Тієї ночі Данило теж зник. А наступного ранку на PapirusNet з’явився новий текст. Назва: “Круїз лайків. Частина друга.” І кількість читачів почала зростати так швидко, наче сам океан гортав сторінки. ... (Далі буде)

ОСТАННЄ ЗІЗНАННЯ Пам'яті я випадковий невільник: Тихі розмови, чужі обіцянки... Світ не вимірює вірність коханки — Час лише множить зітхання повільні. Дотики згасли у формулі звільнень, Погляд відводиться в темні ділянки, Звичку міняє відвертий романтик, В серці тримає уламки довільно. Спроба остання — зібрати мовчання, Словом короткім дійти до скандалу, Втілити в правду таємне кохання. Після рядка, ніби як по сигналу Тиша накриє останнє зізнання, Вірш обриває відлуння фіналу. Мирослав Манюк 08.04.2026 #петрарківський_сонет

ДУШУ В ВИШИВАНКУ ОДЯГНІТЬ (Про тих, хто 20-30 років тому покинув Україну, а тепер віршиками, пісеньками й лукавим словом голосять про псевдолюбов до України там і для піару, тік-току, фейсбуку, ютубу та інших платформ іноді тут, де тихо) В заморськім кра́ї псевдоукраїнці, Вдягнувли вишиванку й взя́ли стяг, Але душа лишається в заслі́нці, І люблять Україну на словах. Таких, на превеликий жаль, чимало, Для них війна – це просто слушна мить, Якої ті роки́ їм бракувало, Й душа за Україну не болить. То ж слушним є момент цей для піару, Де про любов так голосно кричать, Не мають від війни́ вони удару, І рятувати ненечку не мчать. А де ж були́ всі двадцять-тридцять ро́ків? Покинули Вкраїну ще колись, За всі роки́ не було жодних кроків, Зате тепер любити узяли́сь. За парканом так вигідно кричати, Бо там тривог і вибухів нема, Не личить тії маски одягати І про любов кричати з усіма. Мовчали стільки літ й заговорили, Але не тут, а там, за парканом, Лукавим словом неньку полюбили, І сиплють ними так, немов піском. Приїдьте в Україну, та без маски, І про любов на цій землі кричіть, Відчуйте міць війни та перетряски І душу в вишиванку одягніть. 16.08.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1020079

ЄДНІСТЬ МИТЦІВ У глибинах створилось іскристе єднання, У мистецтво здіймалась окрилена мрія, У словах проростало живе спілкування, У серцях формувалась міцніша надія. У часах не зламалась тендітна спільнота, У вітрах не згубилась віддача та чесність, У думках розквітала смілива турбота, У рядках виростала жива піднебесність. У житті відчувались і злети, і втрати, У душі виникали гіркі плутанини, У єднанні навчились себе підіймати, У віршах гартувалася думка людини. У митців, що окрилені кращим мистецтвом, У спільноті знайдуться поради братерські. Мирослав Манюк 05.04.2026 #шекспірівський_сонет

Вийшов 14-й альбом пісень на мої вірші. https://youtu.be/_jnRwpXtH1k

🔥 Шановні поети, та любителі поезії! Стартує щомісячний поетичний конкурс від «Поетів Інтернету» у Телеграмі! 🔥 ✍️ Ви надсилаєте свій вірш та робите вступний внесок від 100 грн. 🏆 Переможця обирають читачі своїми реакціями! 💰 Призи: + грошова винагорода 80% від усього зібраного призового фонду + золота електронна грамота + персональний розбір вірша + декламація вірша + пісня на вірш + відеокліп на вірш + респект від спільноти 📅 Прийняття робіт та голосування відбуваються упродовж місяця. 📅 Нагородження: 1 число кожного місяця. Тема, розмір та стиль вірша — вільні! Один автор — один вірш. Щоб стати учасником, потрібно приєднатися до спільноти, ось посилання: https://t.me/+uRUk2v1P_IJjOTVi Умови участі – у гілці «КОНКУРС» Приєднуйтесь! Перемагайте! Творіть та гроші заробляйте! ✨