ІСТОРІЯ У ФОТО. Рекламна фотографія експортного варіанта ЗАЗ 968.
На задньому плані - дамба ДніпроГЕС.
Запоріжжя, 1970-ті.
#history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України

«Таємна канцелярія» в московитській імперії — це прикриття репресивної системи, що слугувала для боротьби з проявами будь якої опозиції, національним, та зокрема Українським національним рухом і будь-яким інакомисленням. Це був інструмент терору й шпигунства, який застосовували для знищення всього, що могло загрожувати цілісності московитської імперії.

Жорстокість царя_імператора та його прихвоснів була безмежною. Катування, тортури, знущання — звичайний спосіб залякування. Ув’язнених катували довго й безжально, застосовували різні методики тортур( зв’язання,диба,побиття батогами,колесування і різного роду знущання , щоб зламати людську гідність)
Мільйони Українців стали жертвами: їх карали за мову, культуру, релігію. Репресії, голодомори, масові виселення — вся Україна була під ударом.

«Таємна канцелярія» зорганізовувала масові репресії, арешти та страти. Катували так, щоб зламати дух. Над українським народом знущалися цинічно і жорстоко — це не було вже просто переслідування, а системний ГЕНОЦИД душі й тіла.

Приклад — книга Миколи Васильовича Горбаня «Слово й діло ГОСУДАРЕВЕ», яка яскраво описує ці жахи — репресії, знищення, знущання над Українським Народом. В книзі показано, як московитська імперія прагнула зламати Українську ідентичність силою і терором.

московити(як і зараз) тоді керували системою жорстокості, що залишила слід у пам’яті українців назавжди. Їхня «Таємна канцелярія» — символ людоненавсницької кровавої безмежної влади і безжальної тиранії...
Нажаль історія повторюється, і тепер на тимчасово загарбанних каZZaпами територіях України, діє і нехтує всими міжнародними конвенціями "правнучка" таємної канцелярії ...ФСБ.
ГЕНОЦИД ТА НАМАГАННЯ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЙОГО ІСТОРІЇ.МОВИ.КУЛЬТУРИ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

Тому гидко та болісно соромно, бачити щодня "українців" які ще й досих пір не усвідомили ХТО ТАКІ моZZkoвити....І ціль їхнього теперішнього приходу на територію НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ.
"вони" не ЗМІНИЛИСЯ! їхня ціль це повне ТОТАЛЬНЕ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЯК НАЦІЇ ❗

Тож ПОСЛУХАЙТЕ та ПОДУМАЙТЕ звідки "ростуть коріння" (братской любви та помощи) каZZaпів_московитів❗❗❗

Посилання залишу тут👇

https://t.me/RuslanSpeaks

✍️29.04.2025

Видавництво Nasha Idea анонсувало однотомник «Занепад»

📝 Усім байдуже на глибину історії, продуманість деталей та приховані сенси. Єдине, що робить манґаку успішним — це продажі.

І що ж робити, якщо головний тайтл всього твого життя добіг кінця, у голові ні ідей, ні бажання розпочинати новий.
Шлюб розвалюється на очах, колеги не розуміють, а вся любов до манґи зникла за роки роботи над пласкими сюжетами?

Чи достатньо знайти ту родзинку, яка зачіпає більшість сучасних читачів?
Чи це остаточний занепад без жодної надії на краще?

Від автора проникливих «Добраніч, Пунпуне» та «Соланіна», не менш щемлива історія про мрії, що розбилися об жорстоку реальність...

Драматична історія💔
Рекомендовано для дорослої аудиторії☝🏻

💚 В наявності у травні
📚 формат 148*208
📚 м’яка обкладинка і суперобкладинка
📚 248 сторінок
📚 однотомник
📚 вік 18+
🔥 ціна 210 ❌ замість 260 грн

Передзамовлення на сайті вже відкрито❤️‍🔥: https://nashaidea.com/product/zanepad/

Короткий екскурс в історію для піськова, тезово:
▪️поняття «другий фронт» в контексті ДСВ не існує - фронтів під час найкривавішої війни в історії світу було більше десяти за весь її період;
▪️якщо ми вже говоримо про «другий фронт» в контексті Європи, то Англія воювала з Німеччиною фактично з першого дня війни і до самої капітуляції Третього рейху. Франція вступила у війну з Німеччиною значно раніше за СРСР;
▪️Війна британців та їх союзників з Італією, Німеччиною та їх союзниками почалась влітку 1940 року. Другий фронт?
▪️Щодо ленд-лізу: цікаво що б совок навоював, якби їм не оформили ленд-ліз США, яким поставлялось буквально все - від ґудзиків на мундирах совєцьких солдатів до вантажівок «Студебекер» для розпіарених «Катюш». Від пеніциліну до авіаційного палива. А листова сталь без якої неможливо виробляти бронетехніку і яка на той момент вироблялась тільки в Маріуполі, який був стрімко окупований Рейхом?
Альтернативна історія штука така собі, але тим не менш, є думка, що план «Барбаросса» був би виконаний, а більшовики жили б собі за Уралом, якби не ленд-ліза.

ІСТОРІЯ СВІТОВОГО СПОРТУ
На Олімпіаді в Амстердамі 1928 року австралійський веслувальник Боббі Пірс упевнено прямував до своєї першої медалі. Він спокійно лідирував у чвертьфінальному запливі — аж поки на його шляху не зʼявилось… стадо каченят.
Незадовго до фінішу Боббі почув здивовані вигуки глядачів: кілька пухнастих каченят пливли безпосередньо перед його човном. Його суперник з Франції, Вінсент Соррел, швидко скорочував відставання. Замість того, щоб прорватись крізь пташину блокаду, Пірс зробив крок, який приголомшив усіх: він зупинив веслування й терпляче чекав, поки каченята пропливуть.
Соррел скористався паузою й утримав майже п’ять довжин човна переваги. Та Боббі не здавався. Він зібрав усі сили, знову гребти почав із подвійним натхненням і вже в останньому кілометрі випередив француза, вигравши свій заплив із відривом у 30 секунд! З такої позиції він легко пройшов півфінал і фінішував першим у фіналі одиночок, встановивши новий олімпійський рекорд.
Через чотири роки, на Олімпіаді в Лос-Анджелесі 1932-го, Пірс захистив титул, ставши першим у світі веслувальником із двома поспіль золотими медалями. 1985 року, вже після його смерті, його ввели до Австралійської спортивної зали слави як найвидатнішого веслувальника довоєнної доби.
🏅 Чому ми й досі згадуємо Боббі Пірса?
Тому що справжніх чемпіонів оцінюють не лише за їхніми медалями, а й за їхнім характером. Вчинок Пірса — поставити безпеку каченят вище власної перемоги — залишається однією з найзворушливіших історій справжнього спортивного фейр-плей в історії Олімпійських ігор.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#історія
Залишу це тут:
https://youtube.com/shorts/hBt6OTl0xmU

#історія #культура #мова
«Українське слово» в Парижі: 90 років української історії у Франції.
У травні 1933 року в Парижі вийшов перший номер газети «Українське слово» («La Parole Ukrainienne»), що стала важливим голосом української діаспори у Франції. Заснована в період міжвоєнної Європи, коли українська еміграція активно шукала способи зберегти свою ідентичність, газета відіграла ключову роль у консолідації української громади.

«Українське слово» висвітлювало не лише новини з України, яка тоді перебувала під різними окупаційними режимами, але й життя діаспори, культурні події, літературні новинки та політичні дискусії. Видання стало майданчиком для об’єднання українців, які прагнули підтримувати зв’язок із батьківщиною та популяризувати українську культуру за кордоном.

Сьогодні, через понад 90 років, «Українське слово» залишається найстарішим українським періодичним виданням, яке продовжує виходити у Франції. Незважаючи на виклики часу, зокрема цифровізацію медіа, газета зберігає свою місію – бути голосом української громади. Сучасні номери поєднують традиційні теми з актуальними питаннями, такими як підтримка України в умовах війни, інтеграція нових емігрантів та збереження культурної спадщини.

Історія «Українського слова» – це приклад стійкості та відданості ідеї. Видання не лише документує життя української діаспори, але й нагадує про важливість єдності та культурної пам’яті, залишаючись живим символом української присутності у Франції.

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

#архітектура #історія
Перш ніж завітати до палацу Розумовського в Батурині, варто зробити зупинку у Козельці, де на замовлення Наталії Розумовської — матері гетьмана — збудували величний собор.
Ця неймовірна споруда створена справжніми майстрами, та найбільший шедевр прихований всередині: велетенський різьблений дерев'яний іконостас, що складається з 50 (раніше — 80) автентичних ікон.

#архітектура #історія
Садиба Бантиша в Прелесному.
На півночі Донецької області розташоване село Прелесне — колишнє поселення Веселе, засноване наприкінці 18 століття дворянином Бантишем, вихідцем з Молдови.

У середині 19 століття його нащадки звели двоповерховий палац у стилі класицизму. Онук засновника, Олександр Бантиш, побудував у 1837 році кам’яний двоповерховий дім, що стоїть і досі. Садиба була оточена парком, закладеним у 1858 році, що займав 66 гектарів і налічував 120 видів дерев та чагарників. Центральною прикрасою було озеро з острівцями та кам’яним містком.

Після революції маєток постраждав. У 1928 році більшовики спалили церкву та намагалися підпалити будинок. Однак господар, готуючись покинути садибу, зупинив їх. З 1995 року територія закинута.