Про що б я розмірковувала в наші буремні часи?:)
Про типи особистості!:)
Про інтравертність та екстравертність.

Численні мої друзі впевнені, що я - ще той екстраверт!:)
Адже я так і не зʼясувала для себе, хххххто ж я?:)
Й чим старша стаю, тим більше мене в протилежний бік тягне?:) До інтровертів!:)

Начебто й гостей люблю!
Дуже!
Жодного разу вони мені не заважають поратися у кухні!
Пригощати люблю!
Теревені люблю теревенити!
Місцеві новини від гостей дізнаватися!:)

Щоб сама до когось добровільно пішла?
Тааааа ну?
Хіба це про мене?:)

Так зазвичай було.
А після 2014 року, коли я вимушено поїхала з Донбасу, самі знаєте, з яких причин, в мене взагалі досі психоз? Я боюся вийти з дому, виїхати кудись, бо можу ніколи не повернутися назад?
Побігти до крамниці, щоб з її ганочку своє обійстя бачити? То норм!:) Трохи далі, то вже проблема…

Коли мені погано, в будь-якому разі мені не потрібна підтримка. Оте погано (фізичне, фізіологічне чи моральне) мені тре перебути сам на сам.

Не люблю телефонних розмов.
Сама телефоную в виняткових випадках. Якщо вже впевнена в тому, що в мого абонента в наявності тільки кнЯпочний телефон? Або телефон не кнЯпочний, терміново потрібно звʼязатися, а в мене відсутнє світло, відповідно, відсутній інтернет?

Коли вже вимушена телефонувати, перше питання після привітання, чи є в людини можливість прям зараз зі мною спілкуватися?
Не хочу зі своїм телефонуванням натрапити на співбесідника, коли йому геть не до мене, коли мій дзвінок може бути не на часі?
Бо давно живу!:)
Й зустрічалися на моєму життєвому шляху колежанки, які зі ста відсотків намагань мені зателефонувати, в сто одному випадку робили це невчасно!:) Завжди!!!

Хто з нас не практикує придбання якихось необхідних товарів в мережі?:)
Ніколи не звʼязуватимуся з торговим закладом, де для замовлення вимагають імʼя та номер телефону?
Я хочу ваш товар.
А от розмовляти з вами не хочу!:)

Й також хуткенько повз мене йдуть начебто й потрібні мені товари, якщо не вказана їх вартість.

Ще більше зідзвонів терпіти ненавиджу голосові повідомлення!:)
Так. Трапляється, коли вони дійсно необхідні?
Але розмови ні про що дрррратують!:)

Хочете щось важливе довести до мене?
На-пи-шіть в будь-який з месенджерів? Їх же ж в наш час - на вибір!:) Й в кожному я є!
Й коли в мене зʼявиться вільний час попиритися в телефон, або коли зʼявиться світло, я обовʼязково побачу ваше повідомлення!

Не завжди виходить, але намагаюся ніколи й нікому не ставити зайвих питань.
Людина сама мені надасть рівно стільки інформації, скільки вважатиме за потрібне. А про що не схоче ділитися, то воно мені й не тре?:)
Багато знань - багато печалі?:)
Цікавість не є в списку чеснот!:)

Коли вже Остапа понесло, ще згадаю!:)
Якщо я потребую якоїсь поради, говорю про це гучно!:)
Поради без запиту не приймаються!:)
Й також дрррратують!:)

В мене є думка й я її думаю!:)
Й тримаю при собі!:)
Бо то моя особиста думка, яка оточуючим не тре!:)

Не порушуй чужий особистий простір!
Не лізь в чужу сімʼю!:)
Не давай порад!
Не намагайся завдавати добро й наносити користь без запиту!:)
Не пліткуй та не неси в повітря чужі плітки!
Не бреши! Якщо вже брешеш, записуй, кому й що саме збрехав?:) Як я регулярно раджу одній з колежанок!:)

Десь так!:)
Для мене це грунтовні поняття!

#історія #культура
Таємний код вишиванки: Як приватний орнамент став «паспортом» і захистом.
​У світі, де людина належала імперії, а її доля вирішувалася в кабінетах чиновників, єдиним простором справжньої приватності та свободи залишалося полотно сорочки. Вишивка ніколи не була просто прикрасою. Для українця XVIII–XIX століть це був складний маніфест, приватна молитва та, як це не парадоксально, найнадійніший документ. 🧵

​Маловідомим фактом є існування так званих «рекрутських сорочок». Коли хлопця забирали в москалі на довгі 25 років, мати чи наречена за одну ніч мали завершити особливий орнамент. У деяких регіонах вірили, що якщо вплести в узор певну кількість «зубців» або «ламаних гілок», це заплутає дорогу смерті. Це була приватна магія: жінки кодували в полотно знаки, які мали зробити воїна «невидимим» для кулі або, що не менш важливо, для очей суворого офіцера, щоб той не обрав саме цього хлопця для найнебезпечнішого завдання.

​Паспорт у стібках

За вишивкою можна було визначити не просто область, а конкретне село і навіть статус родини. Бували випадки, коли саме завдяки унікальному «родинному коду» на манжеті чи комірі вдавалося ідентифікувати людину після років поневірянь або трагічних подій. Вишивка була приватною візитівкою:
​Чорні нитки — не завжди жалоба, часто це був символ родючої землі та мудрості, знак господаря.
​Червоні «павичі» — код молодої енергії та весільного статусу.
​Геометричні ромби — приватний замок на душі, щоб ніхто чужий не міг «врочити».

​Однією з найбільш щемливих приватних історій є розповіді про «незавершені сорочки». Якщо майстриня помирала, не дошивши останній стібок, вважалося, що її душа залишається прив’язаною до цієї речі. Таку сорочку ніхто не мав права дошивати — вона ставала приватним пам’ятником, недописаним листом до Бога. ✨

​Вишиванка була єдиною річчю, яку не міг відібрати ні пан, ні солдат. Це був приватний простір, де людина сама вирішувала, хто вона, звідки походить і у що вірить. Кожен хрестик був кроком у внутрішню еміграцію від сірої реальності кріпацтва до світу символів та надії.

#поезія
Щоб почути один одного,
потрібен не слух —
потрібна тиша всередині
і бажання впустити інший голос,
не порівнюючи,
не виправляючи,
не готуючи відповідь наперед.

Слух чує слова.
Бажання чути —
ловить паузи,
тремтіння,
те, що сказане пошепки
або взагалі не вимовлене.

Ми часто кричимо не тому,
що нас не чують,
а тому що нас
не хочуть почути.
Бо почути —
це ризик:
доведеться змінитись,
посунути власну правду,
визнати чужий біль.

І лише там,
де є це тихе «я готовий»,
слова перестають бути звуками
і стають мостом
між двома серцями.

Калина Прус

НЕ МИ

Не ми поча́ли цю війну,
Не ми бої́ поча́ли,
Не кличем в гості сатану,
Ординців не чекали.

Не ми запрагнули боїв,
Не ми пішли вбивати,
Не ми пішли з свої́х країв,
Щоб землю десь топтати.

Не ми зайшли в чужинський край,
Не ми дітей ґвалтуєм,
Не ми наказуєм: «Вбивай!».
Ми совість не плямуєм!

Не ми влаштовуєм різню́,
Не ми людей катуєм,
Не ми так прагнемо вогню,
Та ми полин смакуєм.

Не ми руйнуєм все підряд,
Не ми жінок вбиваєм,
Не ми створили тілопа́д.
Та вбивць ми відшукаєм!

Не ми вбиваємо з ракет,
Не ми скида́єм бомби,
Не наш по людях рекошет,
Та в нас набра́лось зло́би.

Не ми руйнуємо міста́,
Не ми в людей стріляєм,
Не ми ламаємо хреста,
Та Бога ми благаєм.

Не ми мінуємо усе,
Не ми майно краде́мо,
Не нам це кару принесе́.
Всіх по́кидьків знайде́мо!

Не ми пішли на чужину́,
Не ми злочинці кляті,
Не ми війну веде́м брудну́.
Ми вдома, в сво́їй хаті!

Не ми вчинили геноцид,
Не ми гірше фашистів,
Не ми для всіх страшніх оги́д.
Нена́видим рашистів!

Не ми в чужий вступили двір,
Не ми життя лишаєм,
Не в нас відсутній кругозір.
Чуже ми не чіпаєм!

Не ми є покидьки для всіх,
Не нас усі зреклися,
Не ми страшний вчинили гріх.
Русні ми не здалися!

Не ми зганьбились навіки́,
Не ми в презирстві світу,
Не ми випалюєм знаки́.
Вкраїні зичим кві́ту!

Не ми знущаємось з людей,
Не ми радієм з цьо́го,
Не ми випалюєм очей,
Бо ми живемо з Богом!

Не ми не знаєм, що святе,
Не ми церкви́ руйнуєм,
Не нам розпла́ти час прийде́,
Ми неньку відбудуєм!

12.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

#історія #особистості
🎬 Майстер візуальних світів: Народження Рідлі Скотта (1937).
Сьогодні, 30 листопада, ми святкуємо день народження одного з найвпливовіших та найвідоміших кінорежисерів сучасності – сера Рідлі Скотта. Цей британський маестро, якому сьогодні виповнюється 86 років, подарував світовому кінематографу незліченну кількість культових фільмів, що змінили жанри та вплинули на цілі покоління кінематографістів та глядачів.

Від реклами до блокбастерів 🎥

Рідлі Скотт народився у 1937 році в Північному Шильдсі, Англія. Свою кар'єру він починав у рекламній індустрії, знявши тисячі рекламних роликів, що дозволило йому досконало опанувати візуальну мову та режисерську майстерність. Цей досвід став фундаментом для його унікального, візуально насиченого стилю.
Його дебют у повнометражному кіно відбувся у 1977 році з фільмом «Дуелянти», який отримав нагороду за найкращий дебют на Каннському кінофестивалі.

Творець культових франшиз ✨

Справжня слава прийшла до Скотта з його наступними роботами, які стали візитівками наукової фантастики та кіно в цілому:
«Чужий» (Alien, 1979): Цей фільм не просто започаткував одну з найуспішніших науково-фантастичних горор-франшиз, а й переосмислив жанр, створивши незабутню атмосферу космічного жаху та представивши культового ксеноморфа.
«Той, що біжить по лезу» (Blade Runner, 1982): Незважаючи на змішані відгуки під час виходу, цей неонуарний науково-фантастичний фільм згодом став справжнім культовим шедевром, визначивши естетику кіберпанку та поставивши глибокі філософські питання про людство та штучний інтелект.

Різноманітність жанрів та незмінна якість 🌟

Протягом своєї кар'єри Рідлі Скотт працював у найрізноманітніших жанрах, демонструючи дивовижну здатність створювати епічні та візуально вражаючі картини:
«Тельма і Луїза» (Thelma & Louise, 1991): Феміністичний роуд-муві, що став культурним феноменом.
«Гладіатор» (Gladiator, 2000): Епічна історична драма, яка отримала п'ять премій «Оскар», включаючи «Найкращий фільм».
«Чорний яструб вниз» (Black Hawk Down, 2001): Напружений військовий фільм.
«Марсіанин» (The Martian, 2015): Науково-фантастична драма, що поєднує виживання та гумор.

Навіть у поважному віці Рідлі Скотт продовжує активно працювати, знімаючи нові фільми та залишаючись одним із найпродуктивніших та найшанованіших режисерів. Його візуальний стиль, увага до деталей та вміння створювати глибокі, запам'ятовуються світи, роблять його справжньою легендою кіно. 🎉

ОДА ВІДКРИТІЙ ДУШІ

Моя́ ти душе, чом бо ти відкрита?
Для тебе де замо́к той відшукать,
Щоб тільки той зумів його відкрити,
Хто ранить би не міг і ображать.

Моя́ ти душе, як з тобою бути?
Ти ж добра і відкрита для усіх,
Та й кожного умієш ти почути,
Й багато хто залізти в те́бе зміг.

Моя́ ти душе, як нам далі жити?
В свої́ обі́йми геть усіх бере́ш,
Стараєшся усім ти догодити,
Але себе від них не бережеш.

Моя́ ти душе, як тебе вблагати,
Щоб ти крізь сито просівала всіх,
Бо ти не знаєш, що від них чекати.
Де той замо́к, аби тебе беріг?

Моя́ ти душе, світла і наївна,
Ти прагнеш вірить навіть у пітьмі,
Твоя́ любов безмежна і чарівна,
Та й зранена лишаєшся в собі́.

Моя́ ти душе, будь ти обережна,
Не кожен гість прихо́дить із теплом,
Ти ж – квітка ніжна, і крихка й безмежна,
Тебе сховати треба під крилом.

Моя́ ти душе, вчися розпізнати
Де щирість, а де – тінь чужих думок,
Щоб не дала́ себе ти обірвати,
Щоб не зламав тебе чужий урок.

Моя́ ти душе, вчися ти міцніти,
Бо в то́бі джерело живе й ясне́,
Ти можеш світ любов’ю освітити,
Воно не стихне й навіть не засне.

Моя́ ти душе світла й непогасна,
Ти – храм любові, вічний оберіг,
Лишайся і надалі ти прекрасна,
До тебе нечисть хай не зна доріг.

Моя́ ти душе, сяй і не вагайся,
Ти – океан, ти – вогнище тепла,
Ти вчися берегтись і не здавайся,
Бо сила тво́я в скринечці добра́.

Моя́ ти душе, ти ростеш крилато,
Ти вмієш біль у силу обернуть,
І навіть бурі не зламають свято,
Зумій себе у захист огорну́ть.

Моя́ ти душе, вдягнена у шати,
Ти ключ тримаєш в серці золотім,
Його не зможе зрадник відшукати,
Бо ти вже знаєш хто є справжнім, ким.

Моя́ ти душе, я за тебе дбаю,
Ти – скарб є мій, мій тихий оберіг,
Й замо́к для тебе, люба, відшукаю,
Щоб зранити цей світ тебе не зміг.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052211

#поезія
Я Вам пишу. І вкотре душу грію
од споминів про Ваше королівство.
Я не забула Вас. Та, нині вже не млію.
Мені чужий Ваш храм із лицемірства.
Чого ж пишу? Сама собі мерзенна.
Клялася, що і слова Вам не кину...
А нині осінь — благодать благословенна!
І я пишу, мов листя па́де, без упину...
Скажу, як є — чуття вдалось замкнути
у потаємний сховок, попід шкіру.
Я вже не та. Не п'ю на ніч отруту.
І не молюсь на Ваш портрет допіру.
Лиш взір очей, буває ще, натрапить
на одиноку квітку поміж саду.
І я замру... Та то лиш серце марить,
шукаючи у осені розради...

Я Вам пишу. І, вкотре без адреси.
У Вашім королівстві дощ та мряка.
Навряд чи маєм спільні інтереси,
хіба, лиш осінь і вітрисько-розбишака...
Я не зроню за Вами ні сльозинки.
Оттак і знайте. Маю теж свій гонор.
Ви не знайшли собі в мені родзинки
І одспівали щастя мідним дзвоном...
Я Вам пишу. Співаю. Нарікаю...
Жбурляю, наче листя, дивні фрази.
В старий комод з відразою ховаю
оте писання і свої образи...
Простіть мені. А я ж бо і не мушу.
В мені ця осінь розбудила згадку.
Не вітер то холодить вмерлу душу,
то тільки Ви. А так, усе в порядку...

Я Вам пишу...

Людмила Галінська

#поезія
Обійми мене сильно-сильно!
(аби жоден чужий не вдерся)
Щоб тепло від твоїх обіймів
дотягнулось до мого серця…
Обійми мене так, неначе
обіймаєш мене востаннє
і навпомацки, мов незрячий,
закарбовуєш все напам’ять.
Обійми, боячись зламати,
так бентежно, неначе квітку…
Так, немов обіймає мати
немовля, що прийшло до світу.
Так, немов обіймає батько
до вінця ведучи царівну!
Щоб обійми такі у згадках
були трепетні і наївні..
І солодкі, як спілі сливи!
І нехай би тобі здалося,
ніби жив дотепер мотивом,
щоб вдихнути моє волосся…
Обійми мене ніжно-ніжно –
аби я відчувала волю
дременути від тебе спішно!
(та обрала – таки з тобою…)
І якщо ти далеко звідси,
але прагнеш до мене дуже –
обійми мене через відстань,
а по тому – її подужай.
А по тому прийди і просто
обійми, не злякавши кроком…
Я вплітаю в своє волосся
твою силу на довгі роки.

Ірина Рубець

Порошенко записав відеоролик, де передає військовим від себе РЕБи, куплені за гроші з держбюджету
Нардеп Порошенко знову опинився у центрі скандалу. У мережі з'явилося відео, де він урочисто передає військовим системи РЕБ. Однак, як виявилось, ці вони були придбані не за гроші самого політика, а за кошти державного бюджету.
"Витрачати власні кошти Порошенко звик хіба що на рекламу себе на бордах, де розповідає, як пожертвував «трильйони мільйонів» на ЗСУ. Любить «гетьман» піаритися на інших темах: наприклад, як мало не особисто заасфальтував вулицю в містечку у Вінницькій області. Про те, що це зроблено за рахунок бюджету. здебільшого за чужий рахунок.
Те саме стосується і нібито допомоги ЗСУ. Спочатку ГОшки Порошенко збирають донати з людей, потім за ці донати купують техніку для армії, а Петро з Мариною її вручають під об'єктиви камер.
Ще більше цинізму цієї історії додає те, що Порошенко є офіційним мільярдером. Він входить до трійки олігархів. Він – найбагатший депутат у Європі: заробляє більше, ніж усі євродепутати разом. А їх у Європарламенті – 750. І якщо він і дарує мільйони доларів, то лише своїм синам-уклоністам, які ховаються від військової служби у Лондоні"
, - пише військовий "Сталкер".

#думки
Не навʼязуйся і не привʼязуйся...
Не навʼязуйся — бо тоді втрачаєш гідність. Не привʼязуйся — бо тоді втрачаєш свободу. Живи з Богом у серці — і твої звʼязки з людьми будуть світлими, чистими і вільними. Хто твій — залишиться. Хто чужий — відійде. І в обох випадках це буде на благо твоєї душі…..