#психологія Що таке "розумна лінь" і чому вона потрібна для здоров'я? У світі постійної гонитви за результатами розумна лінь стає справжньою суперсилою. Це вміння навмисно обирати відпочинок замість нескінченного навантаження. Вона допомагає відновити життєві ресурси, зберегти психіку від вигорання, підвищити креативність і навчитися цінувати себе не лише через продуктивність. 1️⃣ Виділяйте час на "нічого не робити" щодня: Навіть 10–15 хвилин без телефону, розмов і справ допоможуть вашому мозку перезавантажитись. 2️⃣ Навчіться зупинятись без самокритики: Коли з’являється думка «Я марную час», м’яко замініть її на «Я зараз відновлюю свої ресурси — це важливо для мене». 3️⃣ Перевіряйте терміновість справ: Перед тим як кинутись щось робити, запитайте себе: "Чи це дійсно потрібно зараз?" Дуже часто відповідь буде "ні". 4️⃣ Додавайте у день маленькі моменти безцільного задоволення: Слухати улюблену музику, малювати, гуляти без маршруту, важливо робити щось просто для радості, а не для результату. 5️⃣ Створіть особисті ритуали для відпочинку: Наприклад, вечірній час без гаджетів, читання для душі, теплі ванни або прогулянки на природі. Лінь — це часто не слабкість, а сигнал: "Ти втомився. Ти заслуговуєш на відпочинок". І справжня сила полягає в умінні цей сигнал почути. 💬 Чи дозволяєте ви собі іноді "розумно полінуватись"? І що для вас найкращий спосіб перезавантажитись?

Іван Малкович – засновник першого приватного дитячого видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" та поет, нагороджений Національною премією України ім. Т. Шевченка. Видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" стало першим в Україні, яке переклало і видало "Гаррі Поттера" українською мовою, і не публікує нічого російською мовою. Сьогодні поет і видавець продовжує працювати та розвиватись в улюбленій справі. А його кумедні відео в соцмережах не просто спонукають до перегляду, а й заохочують до прочитання книг. https://24tv.ua/show24/ivan-malkovich-biografiya-osobiste-zhittya-ba-ba-ga-la-ma-ga_n2821479

#література 7 книг для розвитку вашої пам'яті та інтелекту. Скажений темп сучасного життя вимагає від людини самовдосконалення, розвитку вмінь і навичок, що дозволяють йти в ногу з часом. Однією з головних ступенів до розвитку інтелекту є пам'ять. У одних – її робота добре налагоджена народження, у інших же, з цим є проблеми. Щоб таким людям навчитися генерувати кращі ідеї, натренувати мозок, щоб він працював без збоїв, і існують книги для розвитку пам'яті. 1. М. Хеннер, Л. Хеннер «Суперпам'ять. Унікальна програма абсолютного поліпшення пам'яті і роботи мозку» 2. В. Венгер, Р. По «Як розвинути феноменальну пам'ять і швидкість читання, або Фактор Ейнштейна» 3. «Розвиток мозку. Як читати швидше, запам'ятовувати краще і досягати великих цілей », Р. Сайп 4. М. Макдональд «Навчи свій мозок працювати» 5. Дж. Фоєр «Ейнштейн гуляє по Місяцю. Наука і мистецтво запам'ятовування» 6. Т. Хорн, С. Вуттон «Супертренінг для мозку» 7. Д. Рок «Мозок. Інструкція по застосуванню»

#новий_розділ — В мене ще одне запитання, — знову озвався той самий старий, що наполягав на ремонті судна. — Та щоб тебе акула всрала, старий! — загорлав один із піратів. — Може, вже закриєш свою пащу? Фонсека б тобі вже шкіру зідрав за таке бурчання! — Вгамуйся, Рамоне! — рикнув Фернандо, не підіймаючи голосу, але так, що всі миттю втихли, — Фонсека тут більше не наказує! Тепер я капітан, і мені вирішувати кого слухати, а кого ні! Говори, старий, тільки коротко. І, трясця, як тебе взагалі, звати? — Луїш Негредо... або просто Пекучий Луїш, — злегка всміхнувся той. — Так мене прозвали після того, як я в останню мить вистрибнув із судна, яке спалахнуло й рвонуло, мов порохівниця. Так от, до справи: чи не варто нам змінити назву нашого корабля? — Діло кажеш! Якось вилетіло з голови, що слід перейменувати судно! У кого які ідеї? — Нехай лишається стара назва! — закричав широкоплечий мулат, що стояв поруч зі мною. — А я б поміняв! — тут же заперечив хтось із натовпу. Кілька хвилин на палубі тривала безглузда суперечка. У повітрі лунали лише глузування та обопільні прокльони. — А ти сам що скажеш? — звернувся Фернандо до Луїша. — Не думаю, що вам сподобається моя ідея, — відказав той, хитро всміхаючись. — Може й не сподобається. Але в тебе вона принаймні є. Викладай! — Коли ще молодий був, ходив на піратському судні... — трохи замріяно почав той. — Якось під час страшної грози ми взяли жирного купця. Підійшли тихо, мов привиди, та як навалилися — навіть він, бідолаха, не зрозумів, що сталося. Наш капітан тоді тільки й сказав: "Це була справжня блискавка". От і думаю: чому б нашому бригу не стати "Блискавкою"? Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/18 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу. Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні. Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті. Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля. То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав. За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.  Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.  — Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.  — Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.  — Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.  — Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.  — Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.  — Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!  — А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!  — Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?  Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.  Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.  Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.  Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/21 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза — Гвен народилася в Англії, у знатній родині. У якій саме — історія, звісно, замовчує, та й прізвище Харлоу — не справжнє, як ви вже здогадалися. — Та це й медузам зрозуміло, — перебив його Стів. — Давай краще щось цікавіше. — Отже, як і годиться дівчатам її кола, вона виховувалася в суворості. Батько мріяв, щоб улюблена донька вийшла за якогось багатого вельможу, сиділа вдома й доглядала дітей. Але в неї був характер. Вона таємно брала уроки фехтування, обожнювала кінні прогулянки. І ще — закохалася у звичайного моряка. Познайомилася з ним, коли, перевдягнувшись у просту дівчину, нишпорила портом, роздивляючись кораблі. Сказати, що батько не схвалив її вибір — нічого не сказати. Він лютував, погрожував відправити її до монастиря. Зрештою, вирішив видати за літнього вельможу — то був чи то граф, чи герцог, та це вже не так важливо. Та Гвен виявилась зухвалішою, ніж він гадав. За кілька днів до весілля вона втекла, перевдяглася хлопцем і влаштувалася на корабель до свого коханого. Довгий час їм вдавалося зберігати таємницю. Коли все розкрилось — вони вже були у Вест-Індії. І знаєш що? Їх не вигнали. Залишили на кораблі. А згодом її коханий вирішив стати морським розбійником — і вона не лише не заперечувала, а й сама підштовхнула його до цього. Минув час. Його спіймали та стратили. Але Гвен не зламалася — вона продовжила справу, мстячись за його смерть. У певний момент вона командувала ескадрою з п’яти кораблів з трьома сотнями людей. — Оце жінка, — промовив Стів. — Але до чого тут її історія? — Якби мене не перебивали, ти б уже знав, — буркнув Діогу. — Гаразд, пробач, друже, — примирливо відповів Стів. — Якось вони пограбували невеликий форт в Африці. Більшу частину здобичі відвезли на корабель, а решту закопали в лісі неподалік берега. Вони гадали, що погоні нема, тож згодом вирішили повернутися. Припливли на те саме місце, просочилися через хащі — а скарбу нема. — Хтось стежив за ними та потім забрав усе собі, — гмикнув Гільєрме й зареготав. — Якби просто забрали — не так уже й страшно, адже того, що вже вивезли, їм вистачало. Та виявилося: солдати таки гнались за ними. Не встигли наздогнати, але якийсь селянин бачив, що вони щось закопували, доповів їм та показав місце. Вони відшукали схованку, викопали усе та влаштували засідку. Коли люди Гвен повернулися і почали копати, по них відкрили вогонь. З дванадцяти, включно з самою капітанкою, п'ятеро загинули одразу. Решту, серед яких був і мій товариш, схопили, щоб відправити у форт, а потім — під суд. Мій товариш, каже, що в ту мить вже уявив себе на шибениці. Добре озброєні солдати тримали їх на прицілі. А їхній капітан сипав в бік Гвен таке, що не кожна портова повія чує на свою адресу. Як гадаєте, що зробила Гвен? — Навіть не уявляю. Їй, мабуть, було нестерпно, — сказав я щиро. — Більшість шляхетних дам зомліли б. А вона зухвало скинула одяг та постала перед капітаном у всій своїй красі. Потім підійшла впритул і промовила, що він їй припав до душі, що вона готова йти з ним хоч на край світу. Той остовпів. Як і всі навколо... І саме в цю мить вона вихоплює в нього мушкет та стріляє! Поранила самого капітана та кількох солдатів, які з відкритим ротом спостерігали за нею. Решта піратів, скориставшись панікою, кинулися до човна, й відпливли. Солдати отямилися, почали переслідувати втікачів. Мого товариша поранили, але все ж їм вдалося дістатися корабля й підняти вітрила. Навздогін вирушив озброєний фрегат, але "Примара" Гвен зуміла відірватися. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/22 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри #піратськаісторія #сильніжінки #пригоди #уривок_з_твору

#новий_розділ Капітан мовчки розвернувся й рушив на місток. Там деякий час сперечався з боцманом, який не приховував свого обурення. Але, хоч і буркочучи крізь зуби, накази все ж почав віддавати. Команда діяла злагоджено, наче точний механізм. За кілька хвилин більшість вітрил уже було зібрано, і корабель майже зупинився. Легкий хід змінився млявим погойдуванням — ми ніби зависли посеред моря. — Ну все, тепер чекай, поки якийсь фрегат на горизонті з’явиться… — бурмотів боцман собі під ніс, зухвало косячи на капітана. — Весело буде. Дуже весело... Дехто з матросів бурчав уголос, не соромлячись власних думок. Усі знали, хто вплинув на рішення капітана, і в очах багатьох винними в цій зупинці були ми з Родріго. Ті, хто лишився без діла, розслаблено повлягалися по палубі, намагаючись хоч трохи перепочити. Години тяглися повільно. Невдоволення росло. Фернандо ходив уздовж борту, щось бурмочучи собі під ніс, а на нас із Родріго кидав погляди, якими, здавалося, можна було пробити дірку в вітрилі. Я теж не знаходив собі місця. «Навіщо я тільки встряв у цю історію?» — думав я. — «Навіщо піддався на балачки старого?..» Але Родріго лишався спокійним — ніби знав щось, чого ми ще не бачили. На мить мене навіть осяяла зухвала думка: а раптом він — зрадник? Може, навмисне нас зупинив, щоб дати переслідувачам фору? Та вже за секунду я її відкинув — Родріго не така людина. Ми не одразу помітили, як небо змінилося. Сірі важкі хмари згущувалися і рухалися значно швидше. І раптом — здійнявся справжній вітер. Ще не штормовий, але вже досить потужний, щоб змусити замислитися. Хвилі, що ще мить тому ледь плескалися об борт, виросли — одна з них вдарила з такою силою, що кілька моряків не втримались на ногах. Мене охопив знайомий жах. Усе нагадувало ту ніч, коли я опинився за бортом бригантини, що доставила мене до цих берегів. Щогли й снасті страшно скрипіли, а верхівка однієї щогли з гуркотом зламалася і гепнулася на палубу. Здавалося, що це кінець. Але то був лише початок. Вітер набирав сили. Хвилі вже накривали палубу, обдаючи моряків з голови до ніг. Троє з них опинилися у воді — на щастя, товариші встигли кинути їм канати й витягти назад завдяки надлюдським зусиллям. Фернандо, як справжній капітан, не залишав містка. Його чіткі накази рятували нас від хаосу. Час від часу вітер ненадовго стишався, дозволяючи нам перевести дух, та вже за мить повертався з новою люттю. Те, що ми досі трималися, було заслугою чіткої організації — кожен знав, що робити, й діяв на межі сил. Мене самого кілька разів ледь не змило за борт. Цей шторм перевершував навіть той, що потопив «Аделаїду». Але «Блискавка» вперто боролася. Хоч іноді здавалося, що це останні хвилини. Пам’ятаю, як над головами пролетіли обірвані клапті вітрила. Потім уламки щогли поранили двох хлопців. Та навіть знесилені, ми не припиняли працювати. Родріго, мій буркотливий наставник, дав не одну пораду, яка врятувала нас від катастрофи. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/20 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

Наступного року вийде третя частина дитячого ілюстрованого бестселеру про Ґруффало Джулії Дональдсон після 20 років перерви, пише BBC. Попередні дві частини були продані тиражем 18 мільйонів примірників. На популярну дитячу книгу зробили спін-офи та анімаційні версії, одна з яких була номінована на "Оскар". Перша частина "Ґруффало" вийшла у 1999 році, а друга "Дитина Ґруффало" у 2004 році. Написати продовження письменницю змотивувало занепокоєння про спад дитячого читання. "Писати продовження завжди складно. Між публікацією "Ґруффало" та "Дитини Ґруффало" минуло п’ять років, а тепер між "Дитиною Ґруффало" та третьою книгою пройде понад 20 років. Насправді основна ідея для цієї історії у мене була давно, але я не могла придумати, як її розвинути", – сказала Дональдсон у своїй заяві. https://life.pravda.com.ua/culture/gruffalo-povertayetsya-u-noviy-knizi-cherez-20-rokiv-perervi-307813/

#парки Топ-3 дендрологічні парки Києва, де хочеться загубитись серед зелені ! Збережи, щоб не забути, куди втекти від асфальту! 🍃Сирецький дендрологічний парк 📍 Тираспольська, 43 Затишна зелена оаза у спальному районі. Навіть у вихідні — без натовпів. Тиша, пташки, ідеально для тих, хто хоче перезавантажитись. 🌺Юннатський дендрологічний парк 📍 Вишгородська, 19 Місце, де ботаніка зустрічає творчість. Рукодільні гуртки, екзотика в саду, атмосфера дитинства й спокою. 📖 Відмінно підійде для сімейної прогулянки або неспішного читання під деревом. 🌿Парк Феофанія 📍 Академіка Лєбєдєва, 37 Топ серед локацій для пікніку, але! У вихідні тут справжній зелений «Буча-Фест» — черги, люди, гамір. ☀️ Лайфхак: йди в будні — отримаєш релакс і рай для очей.

#новий_розділ Дон Рікардо був людиною трохи грубуватою, різкою на слово. Та за цією суворістю відчувалася справжня шляхетність. Його обличчя, порите зморшками, зберігало сліди багатьох поневірянь і небезпек.. А втім, як розповідав він сам, починалося все в його житті доволі безхмарно. Рікардо здобув хорошу освіту і мріяв присвятити життя науковим дослідженням. Але доля розпорядилася інакше... На одному світському вечорі у нього виникла гучна сварка через даму з одним впливовим чоловіком. Рікардо намагався згладити конфлікт, та опонент, знаний майстер шпаги, наполіг на дуелі. Мабуть, прагнув укотре похизуватися своєю вправністю перед численними знайомими. Спочатку поєдинок складався на його користь. Рікардо змушений був відступати, захищаючись і відбиваючись. Лише зрідка він дозволяв собі обережні випади. Його опонент атакував завзято й красиво. Та саме зверхність та надмірна самовпевненість зіграли з ним злий жарт. Одного разу, обравши слушний момент, Родріго завдав удару. Цього виявилося достатньо: його супротивник отримав серйозну рану, а він відбувся кількома подряпинами. На жаль, на цьому його випробування не закінчилися. Навпаки — вони лише почалися. Принижений суперник не пробачив йому ганьби. Заручившись підтримкою своїх впливових друзів, він домігся видачі ордера на арешт Рікардо за сфабрикованими звинуваченнями. Рятуючись, мій наставник мусив тікати з батьківщини. У Франції йому вдалося знайти тимчасовий притулок і сісти на корабель, що прямував до Еспаньйоли. А там він потрапив у рабство, до дуже жорстокої людини. За його словами, це були найжахливіші часи в його житті. Удари батога сипалися на нього за найменшу провину, а частіше — просто за забаганкою хазяїна. Одного разу, коли господар, добряче захмелілий після якоїсь вдалої справи, валявся непритомний, Рікардо зібрав усю свою відвагу й утік. Кілька тижнів він блукав лісами — обірваний, із закривавленими ногами, змучений до краю. Кожна ніч ставала випробуванням: холод, страх переслідування і дикі звірі, що, здавалося, тільки й чекали нагоди напасти. Одного дня, повністю виснажений, він натрапив на загін буканьєрів, які вистежували дикого бика. Спочатку Рікардо навіть не міг вимовити жодного слова. Лише жадібно дивився на їжу, не розуміючи, що чекає на нього далі. Та мисливці виявилися добрішими, ніж він міг сподіватися. Вони дали прихисток і, довідавшись про його минуле, не стали повертати бідолаху назад у рабство. Натомість запропонували роботу: допомагати обробляти шкури та в'ялити м'ясо. Найстарший серед них, товаришував з відомими морськими розбійниками. Його зацікавили знання Рікардо в навігації. Через це він запропонував йому місце на кораблі. Рікардо навіть не роздумував.. Так почалися зміни на краще: із раба він став навігатором на кораблі, яким командував мій старий знайомий Мігель. Більше знаний серед піратів як Мігель Барбадоський. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/19 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри