Подивіться, що у мене!😉 На цю книгу я чекала майже 10 років! Перший раз коли я її побачила, то вже розкупили. І ось, завдяки моїй подруги Маріна Малішевська в мене вийшла можливість купити в електронному форматі. Дякую тобі моя дорогенька, що завжди нас підтримуєш і допомагаєш!🥰🫂

До речі я, мама і тато вже забули, як буде російською "Незламний"! Наша українська соловійна мова - найкраща у світі!💙💛

Дружина Ліонеля Мессі – Антонела Рокуццо – опублікувала в Instagram зворушливе послання футболісту після того, як 39-річний аргентинець оголосив про завершення кар’єри у національній збірній.

😢 «Я бачила, як ти страждав, падав і знову піднімався. Бачила, як ти продовжував іти вперед, коли щось не виходило, і завжди намагався знову», – написала Антонела.

👨‍👩‍👦 Вона зізналася, що особливо пишається тим, що їхні діти змогли на власні очі побачити шлях батька та його головні перемоги, зокрема тріумф на чемпіонаті світу.

🏆 «Одного дня вони, можливо, по-справжньому зрозуміють масштаб твоєї історії. Сьогодні вони просто пишаються своїм татом. А я пишаюся тобою, твоїм шляхом і всім, що ти подолав», – додала Рокуццо.

🇦🇷 Мессі завершив виступи за збірну Аргентини після більш ніж 20 років у національній команді. На клубному рівні форвард продовжить кар’єру в «Інтер Маямі».
#World_Football #football #European_football @European_football
#футбол_football #Brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Київське «Динамо» продовжує активну роботу на трансферному ринку і найближчим часом планує оформити два трансфери в атаку. Про це повідомило ТаТоТаке.
«Біло-сині» зацікавлені у послугах івуарійця Кіассе Баха, який на клубному рівні виступає за «Лозанну Уші» в другому дивізіоні чемпіонату Швейцарії.
Останнім часом сторони просунулися в перемовинах і близькі до досягнення угоди. Найкращий бомбардир швейцарської ліги може зіграти на позиціях нападника, лівого та правого вінгерів.
У нинішньому сезоні Бах провів п'ять матчів, в яких забив чотири голи. Вартість 21-річного футболіста становить 700 тисяч євро (за даними порталу Transfermarkt).
Другим новачком київського клубу стане ще один вінгер – Густаво Прадо, який належить «Інтернасьоналю», але виступає в оренді за «Сеару» у другому дивізіоні чемпіонату Бразилії.
Очікується, що 21-річний футболіст приєднається до «біло-синіх» на правах оренди з опцією викупу. У поточному сезоні Прадо провів 11 матчів, в яких забив один гол.
Густаво є гравцем збірної Бразилії U-20, у складі якої відзначився одним результативним ударом за 11 ігор. Трансферна вартість вінгера становить 2,5 мільйонів євро.

🥊 Збірна України з боксу вже в Сербії — попереду чемпіонат Європи U19! 🇺🇦В складі представники Броварської школи боксу Анастасія Тюріна разом із тренером-татом, ЗТУ Сергієм Тюріним
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

Щось мене сітуація напружує?…

Відбій останньої тривоги був десь о тринадцятій?
Сплять, сссссссцуки?
Чи щось готують гидкого на ніч?…

Тобурищу пальці в телефон…
Вирячую очі в якісь дописи…
Намагаюся налаштувати себе на позитив?

В Тредсах натрапила на допис, де в коментах читачі розповідають про ті побрехеньки або чистісеньку правду, що діти озвучують в садочку!:)

Я ж навіть не про своїх численних дітей?:)
Я про себе згадую!:)

Батьки розлучилися, коли мені пʼять років було.
В першому класі дуже заздрила іншим дітям, в яких були батьки.
Збрехати, що в мене також є тато, не мало сенсу?:) Школа маленька, на краю міста, всі один одного знають!?:)

То я нафантазувала, що в моєї матусі є коханець!:) Грузин!:) Чому саме грузин, хезе?:) Й він мені подарував оооооттакезну ляльку!:) В коробці зі склом!:)))

Матуся була декілька фрапована, коли до неї дійшли ті чутки!:)

Матусі нема вже декілька років?
Я сама вже давно - бабуся!:)
А я досі памʼятаю її реакцію!:)

🥹 «Це що, сон?» — саме ці слова промовив захисник, коли після довгої розлуки обійняв свою доньку.Військовий, який боронить Україну ще з 2014 року, зміг приїхати у відпустку саме на її 10-й день народження. Найціннішим подарунком для дівчинки стали а татові обійми після трьох місяців розлуки.📹: loboda_tetiana_

🥺 Тато, не йди: дівчинка не хотіла відпускати батька, який повертається на фронт

Батько через силу відпускає доньку й повертається на службу, щоб вона могла жити у вільній країні.

Такі прощання щодня повторюються по всій Україні — на вокзалах, у дворах, на станціях. І кожне з них розбиває серце 💔

📹: di_m78/TikTok

🎙🇺🇦Олена Кравацька: «Спорт — єдиний фундамент, який не дає мені розвалюватись»

Понад два десятиліття у фехтуванні, виснажливий шлях через депресію та роки без медалей, повернення після декрету й виховання сина під час війни — історія української шаблістки Олени Кравацької вражає своєю стійкістю. В ексклюзивному інтерв’ю олімпійська чемпіонка відверто розповідає, як спорт став для неї єдиною опорою в неспокійній Одесі, чому поразки іноді цінніші за тріумфи та як знайти внутрішній баланс, коли світ довкола штормить.

🔹Про перші кроки у спорті

"Мій тато і дідусь займались фехтуванням. Тато дуже хотів, щоб я продовжувала. А я більше хотіла щось більше дівчаче — танці, наприклад. Коли я позаймалась, напевно, рік, я заробила першу свою медаль, і вже тоді сталася ця любов. Тобто, я відчула цей присмак, коли ти щось робиш, здобуваєш медалі, змагання, і тоді мені сподобалося займатися саме цим видом спорту".

🔹Про момент, коли хотілося кинути фехтування

"Коли почалася війна, я готувалася в Італії, я була з малим. З усієї нашої команди я одна, у кого є дитина, і мені було дуже складно поєднувати і тренування, і змагання, і дитину. І коли я повністю цілий сезон готувалася, а на чемпіонаті світу ми отримали четверте місце. Тобто четверте – таке найболючіше. І ось прийшов цей сезон, і я зрозуміла, що немає жодної медалі, і я не могла зрозуміти, для чого я це все роблю. І я хотіла все покинути, але подумала, що якщо я зараз кину, то потім в мене не буде просто шансу на повернення. Або зараз, або вже ніколи. І повернулася."

🔹Про те, чому навчив спорт

"Спорт дав неймовірну віру в себе і знання того, що все можливо і багато що залежить від мене, якщо я хочу чогось досягти. Звісно, я не кажу про ситуації, які в світі, те, що відбувається, це зовсім інше. Про те, на що не можеш впливати. Те, що ти хочеш досягти, залежить від тебе".

👉Повну версію інтерв'ю читайте на сайті "Форпост":
https://www.forpost.online/2026/07/22/olena-kravacka-pro-olimpiadu/ Фото Форпост

#фехтування #esgrima #escrime #scherma #збірнаукраїни #uafencing #ОленаКравацька

ВІЙНА БЕЗ VIP-ЛОЖІ: Як виживала Фінляндія

Ви думаєте, Фінляндія — це мумі-тролі, затишні сауни, соціалізм із людським обличчям і добродушний різдвяний дід у засніженій Лапландії? Залиште ці стерильні казки для глянцевих буклетів. У 1939 році ця ваша еталонна скандинавська демократія була державою відморожених, кровожерливих м'ясників. Печерних дикунів, які пускали в розхід власних громадян із холодною, машинною ефективністю.

Уявіть собі фінського «ухилянта» тієї епохи. Переляканого лісоруба або тендітного студента з Гельсінкі, який раптом усвідомив, що його особисте життя цінніше за шматок промерзлої карельської багнюки. Що він не народжений для війни. Що в нього лапки, тонка душевна організація і взагалі він пацифіст.

Знаєте, що з ним робили?

З ним не вели душерятівних розмов адвокати. Йому не виписували адміністративний штраф. Правозахисники не заламували руки у пресі. Його просто брали за шкірку. Військово-польовий трибунал. Зимовий ліс. Сосна. Короткий наказ. Розстрільна команда, зібрана з його ж учорашніх сусідів. Свинець у потилицю. Тіло в мерзлу яму. Наступний.

За роки Зимової війни та Війни-продовження фіни офіційно шльопнули за вироками трибуналів сотні своїх солдатів та ухилянтів. А скільки було пристрелено на місці, біля бруствера, за боягузтво й паніку, без жодних папірців і протоколів — не знає ніхто. Їхня система примусу не знала жалю. Вона перемелювала людську психіку, вбиваючи в голови один простий рефлекс: крок назад страшніший, ніж крок уперед. Жорстоко? Печерно? Тоталітарно? Абсолютно.

А тепер давайте змахнемо піну цієї гіперболи й подивимося на анатомію фінського дикунства. Подивимося, як працює справжня державна машина, коли на кону стоїть її фізичне, біологічне виживання.

Три з половиною мільйони фінів опинилися сам на сам зі стосімдесятимільйонною радянською імперією. Математика смерті. Нуль шансів на папері. Щоб не перетворитися на чергову радянську республіку з Гулагом та колгоспами, Гельсінкі довелося вивернути країну навиворіт. Вони мобілізували п'ятнадцять відсотків населення. П'ятсот тисяч людей. До строю поставили всіх, хто міг тримати гвинтівку. Це тотальна утилізація генофонду.

Фінам не потрібні були тоновані мікроавтобуси й вуличні облави. Їхньою «бусифікацією» була сама структура суспільства.

У країні працювала організація «Шюцкор» — воєнізована мережа, що обплутала кожен хутір, кожну міську вулицю. Абсолютний, параноїдальний контроль. Ти не міг загубитися. Ти не міг відсидітися на орендованій квартирі. Тебе знали в обличчя. Якщо ти, здоровий мужик, не в окопі — ти ворог. Ти прокажений. Від тебе відвернеться власна родина, з тобою не привітається сусід. Держава створила умови, за яких ухилення стало соціально неможливим. Фінське суспільство перетворилося на один величезний капкан, що саморегулювався і гнав м'ясо на фронт безперебійним конвеєром.

І ось тут постає головне питання політичного реалізму.

Чому ця м'ясорубка не викликала внутрішнього вибуху? Чому озброєні до зубів фіни не розвернули гвинтівки на Гельсінкі? Чому вони не спалили свої призовні пункти, не підняли на вила свій уряд, який послав їх на вірну смерть?

А тому що ця система була справедливою.

Рівність у розподілі смерті. Ось той цемент, який утримував націю від розпаду.

У Фінляндії 1939 року не було концепції економічного бронювання. Ти не міг занести товстий конверт потрібним людям у погонах. Ти не міг відкупитися податками, довівши, що твій бізнес занадто важливий для тилу. Еліта не сиділа по елітних ресторанах, розмірковуючи про патріотизм під колекційне вино.

Син міністра одягав шинель і лягав у сніг. Спадкоємець найбільшого банку отримував гвинтівку і гнив у траншеї на лінії Маннергейма. Студент престижного університету замерзав на смерть поруч із безграмотним наймитом. Професори, депутати, промисловці — усі відправляли своїх дітей в одну й ту саму холодну, криваву багнюку. Фінська еліта стікала кров'ю рівно в тих самих пропорціях, що й фінські низи.

Людина — істота раціональна. Боєць у траншеї, коли на нього пре радянська бронетехніка при мінус сорока, здатен витримати справжнє пекло. Він змириться з обмороженнями. Він змириться з голодом. Він навіть змириться з тим, що його власна держава пригнала його сюди під страхом розстрілу.

Але він змириться з цим лише за однієї умови: якщо праворуч від нього, з відірваною осколком ногою, кричить від болю син мера його міста.

Тільки так працює примус. Якщо правила гри абсолютні, громадянин сприймає їх як стихійне лихо. Як зиму чи смерть. З ними не сперечаються. Їх терплять.

Але щойно держава починає сортувати людей на сорти — система ламається.

Щойно ви вводите прайс-лист на виживання. Щойно ви дозволяєте виродку-мажору кайфувати в безпеці тільки тому, що в нього є потрібна сума або тато в міністерстві. Щойно ви перетворюєте війну на податок для бідних — ви вбиваєте саму ідею держави. Жодний патріотизм не змусить людину вмирати за систему, яка офіційно, на законодавчому рівні визнає її життя дешевшим, ніж життя власника мережі ресторанів.

Якщо в човні пробоїна, а половина пасажирів купує собі право не вичерпувати воду, бо вони «генерують ВВП» — ті, хто махає відром, рано чи пізно кинуть його і почнуть пробивати голови цим пасажирам. Жодного марксизму. Це базова тваринна справедливість.

Фіни вижили не тому, що вони були якимись особливими надлюдьми. І не тому, що їхня демократія була м'якою та пухнастою. У кризу демократія завжди перетворюється на диктатуру. Вони вижили, тому що їхня еліта мала інстинкт самозбереження. Вона закрутила гайки так, що в населення затріщали кістки, але ця різьба була однаковою для всіх.

Жорстко? Так.
Цинічно? Так.
Справедливо? Абсолютно.

Сьогодні під час нічної атаки на Дніпропетровщині загинула Мельниченко Оксана Анатоліївна.

Понад 9 років, із 2016 року, Оксана працювала операторкою в мережі АЗК WOG. Вона була світлою, доброю, позитивною людиною, чудовою колегою, яку поважали й цінували всі, хто працював поруч.

У неї залишилися чоловік-військовослужбовець, двоє дітей, мама й тато. Для рідних це непоправна втрата, а для колег — велика порожнеча.

Наприкінці кожної робочої зміни Оксана співала свою улюблену пісню: «I Love You Baby». Ця щира звичка назавжди залишиться у наших спогадах як символ її життєрадісності, тепла й світла.

Важко повірити, що Оксани більше немає. Світла пам’ять, щирі співчуття рідним і близьким. Нехай її душа спочиває з миром. 🕯️
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни