В ООН ВИЗНАЛИ ДЕПОРТАЦІЮ УКРАЇНЦІВ З ТОТ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНАМИ.
Про це йдеться у звіті комісії з розслідування.
Російська влада переміщувала або депортувала цивільних за межі окупованих територій, звинувачувала їх у діяльності проти рф або визнавала їх іноземцями чи особами без громадянства. Комісія з розслідувань ООН встановила, що окупанти систематично виселяли українців з ТОТ і діяли відповідно до державної політики, а отже вчиняли воєнні злочини. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу Центру прав людини ZMINA.
«Примітно, що призначений Росією «губернатор» окупованих районів Запорізької області Євгеній Балицький видав указ, який передбачає вислання, та відкрито визнавав такі дії», – підкреслили у звіті.
У випадках, коли представники окупаційної влади конфіскували документи, що посвідчують особу, або обмежували право перебування на ТОТ без паспортів рф суперечить нормам міжнародного гуманітарного права.
Позбавлення волі, застосування насильства або погроз насильством, відсутність справжнього судового процесу, розлучення із сім’ями також є порушеннями прав людини, нагадали у звіті.
У комісії уточнили, що у 2022 та 2023 роках російська влада на окупованих територіях Запорізької області неодноразово переміщувала жителів ТОТ на підконтрольну Україні територію через Василівку. На КПП російські військові зачитували наказ про переміщення як покарання за ймовірну діяльність проти рф. Російська преса та телеграм-канали поширили численні відео, фотографії та статті, що показували перевезення.
Під час опитування жертви депортації свідчили, що перевезення відбувалися в примусовому та небезпечному середовищі. Так, один з потерпілих повідомив, що російський офіцер сказав йому триматися ближче до канави, зауваживши: «Ми не хочемо нести тебе, коли тебе застрелять», щоб налякати.
Жертвам доводилося йти через «сіру зону» від 10 до 15 км, щоб дістатися підконтрольної Україні території. Повз міни, окопи та під обстрілами. Деякі з депортованих зникли безвісти після переміщення. У кількох випадках російська влада інсценувала переміщення, але замість цього перевозила жертв всередині ТОТ і залучала до примусової праці.
У 2024 та 2025 роках російська влада депортувала цивільних з ТОТ до Грузії. Їх звинувачували, зокрема, у відмові співпрацювати з окупантами, оголошували накази про депортацію із забороною в’їзду до рф у середньому від 20 до 40 років. Потім російська влада перевозила жертв до прикордонного переходу Верхній Ларс між росією та Грузією для перетину кордону.
Перевезенням або депортаціям передували арешти, затримання та насильство, зокрема тортури, обшуки, конфіскація документів і майна. У комісії зазначили, що часто жертвам не повідомляли про майбутнє видворення, тож люди не мали можливості зібрати речі. Подекуди паспорти конфісковували разом із ключами від домівок, автомобілів і телефонами.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#література
12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий.
Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі:
1. Тарас Шевченко — «Кобзар»
Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати.
2. Іван Франко — «Мойсей»
Пророча поема про долю народу й провідника.
3. Леся Українка — «Лісова пісня»
Поетична драма про волю, кохання і вибір.
4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я»
Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут.
5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Про бунт і трагедію несправедливості.
6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків»
Магічний реалізм по-українськи.
7. Василь Стефаник — «Камінний хрест»
Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках.
8. Ольга Кобилянська — «Земля»
Драма родини, де земля стає причиною крові.
9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна»
Автобіографія дитинства, переплетена з поезією.
10. Остап Вишня — усмішки
Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя.
11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина»
Поезія гідності й любові.
12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки»
Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство.
Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.

Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

І росіяни обісралися.

Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

Трохи фактів:

1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».

Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали.
От класика жанру:
— «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?»
Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором.

— «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?»
Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього.

— «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!»
Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім.

— «А як ти взагалі собі це уявляєш?»
Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого.

— «А рідні дозволяють?»
Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама.

— «А як же сім’я, діти?»
Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час.

Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?»
Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

День бабусь та дідусів

Що це за день?
Хто як не бабуся може зігріти своїм теплом, хто як не дідусь підтримає в складній ситуації? Всім нам такий знайомий аромат бабусиних смаколиків та дідових смішних життєвих історій. Ми дорослішаємо, а для них завжди залишаємося малими бешкетниками. Вони завжди так радісно нас зустрічають і чекають нової зустрічі. На жаль, у вирі щоденних справ не завжди достатньо часу, щоб навідатися до найрідніших. Саме тому з’явилося свято День бабусь та дідусів. Це саме той день, коли можна відкласти всі справи та завітати з подаруночками до бабусі та дідуся. В Україні його святкують 28 жовтня.

Як виникла ідея відзначати День бабусь та дідусів?
Цікаво, що сотні років тому, у слов’ян існувало свято «Осінні діди» і припадало воно на кінець жовтня. Головною ідеєю цього свята було вшанування пам’яті померлих предків. Наші пращури вірили, що рік ділиться на дві частини: світлу (від березня до жовтня) і темну (від листопада до лютого). Саме «Осінні діди» ставали початком нового, темного, року. Слов’яни вірили, що духи померлих родичів можуть їм допомогти. В цей день топили лазні й вся сім’я там милася, після чого повне відро чистої води та новий віник залишали на порозі. На стіл накривали більше тарілок та столового приладдя. За вечерею згадували кожного померлого родича по імені. Слідуючи одному з обрядів, потрібно було виливати залишки теплої їжі на підлогу або могилу померлого, щоб духи могли поглинати пару від страв, приготованих на їхню честь. В цей день заборонялося топити печі, мити та забирати зі столу посуд. Потрібно було поводитися тихо, не галасувати. Більшість людей запалювали свічки на підвіконнях, інколи збиралися і запалювали вогнища на пагорбах, щоб освітити шлях духам і вони мали змогу провести час з близькими. Проте, християнство почало витісняти будь-які язичницькі свята та обряди. Впродовж багатьох років цю дату ніяк не відзначали.


В 2009 році Голландське квіткове бюро запропонувало визначити хоча б один день у році, щоб онуки дарували живі квіти своїм бабусям та дідусям. Вони відзначили, що це символізувало б нерозривний зв’язок між поколіннями – як між корінням та паростком. Виникло питання – яку дату призначити? На допомогу прийшли історики, які спеціалізувалися на вивченні язичництва та культури слов’ян. Без жодних сумнівів вони порадили використовувати кінець жовтня. Таким чином, стародавні традиції предків знайшли відголос у сучасності.

В Україні дата свята фіксована та відзначається кожного року 28 жовтня.

Часті Питання та відповіді про День бабусь та дідусів
Яка ж основна мета в дні бабусь та дідусів?
Основною метою є показати старшому поколінню, що вони залишаються важливою частиною життя онуків. Онуки вчаться шанувати та цінити своїх рідних.

В чому полягає різниця між днем людей похилого віку та днем бабусь та дідусів?
Не всі старі люди мають онуків з різних життєвих обставин. Тому вважається некоректним вітати всіх людей похилого віку в день бабусь та дідусів. Для них є окремий день – 1жовтня.

Хто є наймолодшою та найстаршою бабусею у світі?
Ріфка Станеско – наймолодша бабуся у віці 23 роки. Найстарша – Жанна Луїза Кальманн у віці 122 роки.

Виплати сім’ям загиблих українських військових розтягнуться на роки — замість 3 тепер подекуди доведеться очікувати до 8 років на гроші, — нардепка Федина.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

💸🏠У Козині, де сусідами стають лише мультимільйонери, знайшлось місце й для держслужбовців. Щонайменше 33 чиновники й силовики мешкають у маєтках, які за ринковою вартістю можуть сягати до $12 млн.

Серед них — чиновниця Фонду держмайна Руслана Кризська. Її мати, 74-річна пенсіонерка, отримала у подарунок будинок на майже 500 "квадратів". Її єдиний дохід — пенсія у 8,3 тис. грн.

Інший приклад — сім’я колишньої голови МСЕК Тетяни Ринжук. Її чоловік володіє маєтком площею понад 700 кв.м. Сама чиновниця свого часу декларувала, а потім з декларацій прибрала подарунки на 1,2 млн грн.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

Всесвітній день донорства та трансплантації органів
Щороку 17 жовтня проводиться Всесвітній День донорства та трансплантації органів. На жаль, досі існує доволі багато захворювань органів, які не лікуються лікарськими засобами, а потребують тільки трансплантації.

Донорство
Донорство органів, тканин, крові рятує життя. Цей день проводиться з метою надати людям ще більше інформації про важливість донорства, а інколи і про життєву необхідність. Також в цей день слід віддати шану та подякувати донорам та їхнім сім’ям.

#тварини
Каферський рогатий ворон 🪶🐦
Одна з найцікавіших птахів Африки — з величним чорним оперенням і яскраво-червоними «щоками».
Він не лише виглядає ефектно, а й має потужний дзьоб, здатний розбивати навіть панцир черепахи.

Живе парами або невеликими сім’ями, а свій гучний крик чути на кілька кілометрів навколо савани.

#світ #архітектура
🏰 Болонья — місто веж.
У XII–XIII століттях Болонья переживала справжній будівельний бум: у місті стояло близько 180 веж, через що його називали «містом веж». Ці споруди зводили заможні родини не лише для оборони, а й як символи статусу, багатства та впливу.
Кожна знатна сім’я намагалася збудувати свою вежу вищою за інші — так середньовічне небо Болоньї перетворилося на вертикальне поле битви честолюбства.

Найвідоміші вежі, що збереглися до наших днів, — це вежі Азінеллі (97 метрів) та Гарізенда, про яку згадував Данте у «Божественній комедії». Вежа Азінеллі залишається найвищою середньовічною вежею, що нахиляється, у світі.

На першому зображенні — реконструкція вигляду Болоньї в XII столітті.
На другому — сучасне фото, де з понад 180 веж залишилося лише декілька.

Попри те, що час і забудова знищили більшість із них, вежі, що вижили, досі є одними з найвражаючих архітектурних пам’яток середньовічної Європи.