ПОДЯКА ЗА ТИШУ НІЧНУ Я дякую, Боже, за ніч, що минула, За тишу нічну, що не бу́ло біди́, Що вибухів, Боже, вночі я не чула, І ворог свої́ не зали́шив сліди. Я дякую, Боже, за тихий світанок, І сонячний промінь торкнувся мене. Зустріла я ще один, Господи, ранок. Хай ворог ніко́ли нічи́м не сягне́. Я дякую, Боже, за тишу ранкову, Незвичну таку, як у мирні часи, І маю я змогу піднятися знову Й побачить сріблясті краплини роси́. Я дякую, Боже, за сонце на небі, За те, що я чую пташині пісні́, До тебе звернутися можу в потребі, І вибухів я не почула вві сні. Я дякую, Боже, що я у домівці, І я не ховалась в страху́ в укритті, Не втратила я ні краплиноньки крівці, Бо це так важливо тепер у житті. Я дякую, Боже, за тво́ю опіку, За те, що, Всевишній, в житті бережеш, За всі твої́ ласки, яких є без ліку, Й по стежці життя ти за руку ведеш. 03.04.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1010236

#історія #постаті Девід Лінч: майстер дивного, кави та кошмарів у сонячний день ☕🦉 20 січня 1946 року народився Девід Лінч — людина, яка навчила весь світ бачити безодню під ідеально підстриженими газонами американських передмість. Поки інші режисери намагалися пояснити світ, Лінч зробив усе, щоб ми остаточно заплуталися в його ірраціональних лабіринтах, і нам це сподобалося. 🌀🎭 Лінч — це не просто кіно, це стан свідомості. Його шлях почався з похмурого і сюрреалістичного «Голови-гумки», який став культовим серед інтелектуалів, але справжній вибух стався у 90-х із серіалом «Твін Пікс». Питання «Хто вбив Лору Палмер?» перетворилося на колективну одержимість мільйонів. Лінч довів, що масовий глядач готовий дивитися на танцюючих карликів і слухати велетнів, якщо це подано з належним рівнем містичного жаху. 🥧🌲 Його стиль, що отримав назву «лінчіанство», базується на контрастах: неймовірно красива картинка, яка приховує щось огидне або тривожне. Фільми «Синій оксамит» та «Малголленд Драйв» стали еталонами психологічного трилера, де сни мають більше значення, ніж реальність. Лінч ніколи не пояснює свої фільми, вважаючи, що кожен глядач — це детектив, який має знайти власну істину в його сюрреалістичних пазлах. 🔦🎥 Крім кіно, Лінч — це художник, музикант і великий фанат медитації та чорної кави (він навіть випускає власну марку). Його творчість нагадує нам, що світ навколо — це лише тонка плівка, під якою вирують темні й незбагненні сили. У день його народження варто замовити «бісової смачної кави» і ще раз зануритися в атмосферу, де сови — це не те, чим вони здаються. 🦉✨

#історія #постаті Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾 Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨ Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️ Більше, ніж просто опис природи 🌿 Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥 Трохи іронії та «дитячого» погляду: Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖 Його спадок: За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦

#історія #постаті Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨 Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥 Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨ Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈 Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості. Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️

Ночером гепало, гупало, гуркотіло, стрррріляло, дзилинчало, летіло… Прийшов ранок. Не так, щоб теплий? Але сонячний! Я вже встигла забути, який вигляд те сонце має?:) Начебто й ніякої вввввійни нема… Й взагалі все добре… Знов побігла у крамницю. Напланувала на сьогодні сирну юшку? Й вчора плавленого сиру збиралася придбати? Додому з кошолками причовгала, а сиру-то в кошолках і нема?:) Ну, вівця, а що?:))) То юшки наварила планової!:) Поза планами ще й каша якась з мʼясом приготувалася. Печінка з яблучками, морквою та цибулею насмажилася! Скоро вже й світло знов вимкнеться. Ви там як?

Сонячний ранок 🌞 Харків сьогодні 🍁🍂 + 12°

#поезія Ще не зима. Ще осінь. Тільки осінь. Прикрив багряним пледом ноги сад. І хоч вітри нестерпні вже голосять, То не сніги метуть. То листопад. Ще не зима. Ще осінь золотіє. Листків нестримних сонячний парад. А клен старенький ще плекає мрію. Це листопад. Ще тільки листопад. Десь мокнуть під дощами парасолі. Тьмяніють барви осені — на спад. Чарівні вчора, а сьогодні кволі, Бо листопад, настримний листопад... Ніна Арендар

#традиції 28 жовтня - день Параскеви, нареченої П'ятницею. Параскева П’ятниця – бабина заступниця. У народі ікони святої Параскеви шанувалися і прикрашалися. За старих часів їх можна було зустріти в кожному будинку. Наші предки вірили, що свята захищає сімейне щастя. Також мучениці моляться про збереження здоров’я домашніх тварин, про зцілення від душевних і фізичних недуг. У пошані до святої Параскеви вчені вбачають залишки культу богині Мокоші. Вона — єдине жіноче божество серед слов'янських язичницьких богів. Її ідоли за князя Володимира Великого стояли на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вважалася покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокошу шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині. Прясти у цей день не можна, а ось, шиттям займатися можна. Тому, дівчата ввечері збиралися всі разом, і кожна приносила з собою якусь роботу. Так, все займалися шиттям і одночасно розмовляли. Говорили, що саме 28 жовтня можна молитися на швидке весілля і нареченого. На Параски, а також у п’ятницю на Страсному тижні господиня накривала стіл білою чистою скатертиною, ставила канун — розведений мед. Кожної п’ятниці протягом року на ніч залишала на столі хліб-сіль, кашу й ложку — “для П’ятінки”. Дівчатам забороняється розчісувати волосся і мити голову. Також в цей день не можна веселитися і багато сміятися — вважається, що порушення цієї заборони може призвести до хвороб і сліз. В це свято дівчата молилися про швидке заміжжя. Вже готували будинок до зими, вичищали стійла. При цьому в багатьох губерніях існував звичай в день пам'яті святої Параскеви приносити до церкви оттрепану первину льону, яку присвячували святий, а потім підвішували до її образу. В цей же день влаштовували так звані «лляні оглядини»: жінки виносили витрепанний льон-первак на вулицю і демонстрували один одному. Дівчата намагалися показати свою роботу хлопцям і майбутнім свекрухам. Був відомий обряд принесення в жертву Параскеві П'ятниці кудели або пряжі: предмети жіночого рукоділля кидали в колодязь, вважаючи, що таким чином жертва дійде до святий. Якщо день сонячний, то чекай теплої зими; хмарно — всередині грудня будуть сильні морози.

🇨🇳 Китай вразив світ новою сонячною мегастанцією – Талатанський сонячний парк розкинувся на 420 квадратних кілометрів на висоті трьох кілометрів над рівнем моря Мета проекту – використовувати яскраве сонце, низькі температури і неймовірно високу висоту регіону для виробництва недорогої відновлюваної енергії, пише The New York Times. 📍Ареною для будівництва гігантської мережі чистої енергетики стало тибетське плато, розташоване на висоті майже 3000 метрів. Translated with DeepL.com (free version)

"А молодість не вернеться...", 1997.💞 Автор - Віктор Андрійович Наконечний (1947 — 2015) — майстер народного малярства.🎨 Лауреат Шевченківської премії 2009 року за серію картин «Краю мій сонячний», лауреат премії ім.Катерини Білокур (2000), . Заслужений майстер народної творчості України (1995).🎨