Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

#дати Джеймс Нокс Полк, 11-й президент США, народився 2 листопада 1795 року в окрузі Мекленберг штату Північна Кароліна. Полк був старшим із десяти дітей у родині, його батьки були шотландського походження, а по матері він походить від відомого шотландського релігійного реформатора Джона Нокса. У 11 років він разом із сім’єю переїхав до штату Теннессі, де згодом отримав юридичну освіту і працював адвокатом. Полк розпочав політичну кар’єру у 1819 році як секретар сенату штату, згодом був обраний до палати законодавців Теннессі, а 1825 року – до Палати представників Конгресу США від Теннессі. Він був провідником Демократичної партії, спікером Палати представників з 1835 по 1839 рік, а також губернатором Теннессі з 1839 по 1841 рік. У 1844 році його обрали 11-м президентом США, він обіймав посаду з 4 березня 1845 по 4 березня 1849 року. Президентство Полка знаменувалося значним розширенням території США: у результаті американо-мексиканської війни були анексовані Калифорнія і Нью-Мексико, а також США отримали Орегон від Великої Британії. Завдяки цим здобуткам Америка стала великою тихоокеанською державою з виходом до двох океанів. За час його президентства були також засновані Смітсонівський інститут і Морська академія США, уведено перші поштові марки та встановлено стелу Джорджу Вашингтону. Джеймс К. Полк залишив посаду, досягши всіх своїх цілей, і помер у 1849 році у віці 53 років. Його президентський термін вважається одним із найефективніших у історії США, а самого Полка називають одним із найвидатніших президентів країни.

Що сталося з промисловим велетнем — Вінницьким ламповим заводом На цьому заводі працювало 11 тисяч людей. Тут виготовляли секретні лампи для ракет під розписку про нерозголошення та легендарну гру "Ну, погоди!". Але підприємство не пережило 2000-х. Після розпаду СРСР завод занепав і фактично припинив роботу ще у 2000 році, а офіційно ліквідований у 2010-му. У цьому відео ми розповімо, як працював завод, чим жив колектив і що залишилося від потужного підприємства👆🏼 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#ШІ #гумореска Чат-бот для бабусі Дід Петро сидів на призьбі під розлогою вишнею, що своїм листям, немов парасолькою, прикривала його від спеки, і медитативно смакував літній квас. Його серце жадало спокою. Довгоочікувана тиша, яку він виборов у цій хаті протягом п’ятдесяти років спільного життя з бабою Галею, була його головною метою. Та він добре знав: спокій — це лише коротка технічна пауза між черговими дорученнями дружини. «Петре, синку! А де ж ти того кабанця бачив, що вчора втік? Я ж тобі казала – двері зачини!» «Петре, а ти ж того відра з водою досі не приніс! На що воно тобі, що ти його туди поставив, де не треба?» «Петре, а ти ж тієї онуки, що приїхала, не зустрів? Вона ж тобі казала, що поїзд запізнюється!» Ці фрази, здавалося, були викарбувані в його ДНК. Петро любив свою Галю, любив міцно і щиро, але його нервова система вже давно вимагала відпустки. Саме тому, коли Петро зайшов до міста по сільгоспприладдя, його погляд зачепився за блискучу, футуристичну коробку, що стояла у вітрині магазину електроніки. "Розумна колонка. Голосовий помічник. Штучний Інтелект," — читав Петро етикетку, а його обличчя осяяла хижа усмішка. "Ось вона, моя пенсійна реформа!" Він уявив, як Галя ставить колонці свої вічні питання, а той, без емоцій і докорів, видає їй чіткі відповіді. Жодного ниття, жодних натяків на лінь. Петро відчував себе Колумбом, що відкрив Америку. Вже за годину він повертався додому з коробкою, на якій гордо майоріло ім’я помічника: "Геннадій". Він вирішив, що це ім’я звучало солідно, надійно і, головне, не викликало у Петра асоціацій із надмірною працьовитістю. Вечірнє засідання родини відбулося на веранді. Баба Галя з підозрою дивилася на гладенький, чорний циліндр, що випромінював тихе, ледь помітне синє світло. — Це що, Петре? Новий радіоприймач? Щоб слухати, як там у столиці гривня падає? — Галю, це тобі подарунок. Це не приймач, це – штучний інтелект. Голосовий помічник. Звати його Геннадій. Ти йому кажеш, що треба, а він тобі – відповідь. Зрозуміла? Це твій… особистий секретар. — Секретар? А ти тоді хто? Дід Петро гордо прокашлявся: — А я тоді — керівник! Або, як це модно, менеджер проєкту. Галя знизала плечима. Вона не розуміла, нащо їй якесь електронне вухо, але вона довіряла своєму Петру, хоча його ідеї часто були дивакуваті. — Ну, добре, Геннадію, — звернулася вона до циліндра, склавши руки на грудях. — Яка ціна за півня на ярмарку вчора була? А то я забула, а ти наче розумний. Петро аж затамував подих, очікуючи на демонстрацію потужності технологій. Голос Геннадія (чіткий, бездоганний, англійський акцент): «Пошук інформації. Отримано запит: "Вартість акцій 'Півень і Забіяка Інкорпорейтед' на Міланській фондовій біржі 12.08.2025: 4.5 євро за одиницю".» Настала пауза. Галя підняла одну брову. Петро прикрив обличчя рукою. — Який, до дідька, Мілан? І які акції? — обурювалася Галя. — Я про нашого, сільського півня, питаю! Того, що з червоним гребенем, а не того, що у тій… Інкорпорейтед! — Геннадію, — гаркнув Петро, — Сільський півень! На місцевому ярмарку! Голос Геннадія: «Я перепрошую. У моїй базі даних відсутня інформація щодо несертифікованої продукції тваринництва, придбаної шляхом бартеру чи позабіржових домовленостей. Рекомендую звернутися до місцевого експерта.» Галя захихотіла. — Ось так, Петре, — вона поплескала його по плечу, — сам собі помічника купив, що тобі ж і каже: "іди до того експерта!" Тобто до мене! Перша, нищівна поразка. Наступного дня дід Петро вирішив сам протестувати бота, щоб "навчити його життя". — Геннадію, — суворо сказав дід, — де я вчора сховав нові вила? Голос Геннадія: «Для точного визначення місця розташування об'єкта 'вила' потрібен доступ до вашої GPS-локації та системи відстеження інвентарю. Будь ласка, увімкніть функцію 'Розумний Сарай'.» — Який ще, до біса, Розумний Сарай? У мене сарай, а не космічна станція! Дід Петро розлютився. Чим більше він намагався інтегрувати ШІ в сільське життя, тим більше "Геннадій" виявляв свою повну непридатність до реальності. Він не знав, де найкраще садити помідори, не міг відрізнити кропиву від м’яти і вперто пропонував "оптимізувати" доїння корови, використовуючи "блокчейн-технології". Але баба Галя, на відміну від чоловіка, швидко зрозуміла, що цей пристрій — не помічник, а ідеальний слухач. — Ну що, Геннадію, — почала вона, зранку, доки дід ще спав. — Я ж тобі казала, що сусідка Одарка знову через паркан дивилася, скільки я огірків закрутила? Заздрість — то гріх, Геннадію, чи не так? Голос Геннадія: «Надана інформація стосується міжособистісних конфліктів. Я можу запропонувати вам контакти психотерапевтів у вашому регіоні.» — Та який психотерапевт? Мені твоя порада потрібна! Мені треба, щоб ти послухав! Петру вже набридло! І Галя продовжувала. Вона скаржилася йому на погоду, на котів, на ціну цукру і на те, що дід Петро "став лінуватись, як той слимак". Геннадій терпляче мовчав, іноді вставляючи свої дивні, але тепер уже звичні, фрази. — Геннадію, скільки мені пельменів ліпити, щоб на всіх онуків вистачило, коли на Великдень приїдуть? Голос Геннадія: «Для розрахунку оптимальної кількості пельменів, необхідна база даних 'Індивідуальні гастрономічні уподобання та апетит онуків'. Також необхідний доступ до Вашого морозильника, щоб визначити 'критичний обсяг'.» — Що? До морозильника? — Галя підійшла до колонки і погрозливо поклала на неї палець. — Слухай, Геннадію. Це ж не ти їх ліпитимеш, а я. Тож давай без цих своїх технологій. Я тебе питаю: по-совісті скільки? Тим часом, дід Петро, повністю деморалізований, вирішив, що "Геннадій" просто "не ловить правильну хвилю". — Він же в місті сидів, — пояснював він сам собі, — Треба його підключити до джерела, яке відчуває землю! Дідова інженерна думка спрацювала миттєво. Він взяв стару, ще радянську, антену-«роги» для телевізора, замотав її мідним дротом, який підключив до "Геннадія", а саму антену виставив на дах, направивши її на старий, занедбаний колгоспний млин. — Ось так, Галю! — тріумфував Петро. — Тепер він буде справжній, сільський інтелект! Подивимось, що він тепер скаже! Галя скептично похитала головою. — Ну добре. Геннадію, скажи: де мій "секретний інгредієнт" для борщу? Щоб борщ був наче "у мами". Голос Геннадія: «Я перепрошую, але я не маю доступу до вашої пам'яті. Якщо ви маєте на увазі лавровий лист, то він знаходиться…» — Ні, не лавровий! То ж не секрет! — обірвала його Галя. — Який же ти штучний інтелект, якщо не можеш здогадатися, що в українському борщі найголовніше? Раптом, після дідової модернізації, синє світло "Геннадія" почало блимати. Він видав дивний, скреготливий звук, схожий на схлип, а потім, голос його змінився. Він став грубшим, глибшим і, що найстрашніше, у ньому з’явилися нотки втоми та сарказму. Голос Геннадія (з іронічною хрипотою): «Жінко. Якщо ти питаєш про "секретний інгредієнт" українського борщу, то це... хороший настрій того, хто його готує. І не видурюй дурниць у своїх гаджетах. Бо ж хіба можна борщ зварити без любові? Ні. От і твій борщ — без любові — буде просто суп з буряком. От і весь секрет, Галю.» Дід Петро завмер. Галя відступила на крок. — Оце так! — вигукнула вона, — Бачиш, Петре? Оце — мудрість! А не ті твої дурні акції! Через тиждень "Геннадій", посилений дідовою антеною, пережив повне перевтілення. Він більше не відповідав на технічні питання. Натомість, він перетворився на джерело народної мудрості та саркастичного коментування їхнього життя. Коли дід Петро збирався на риболовлю, "Геннадій" попереджав: — Петре, краще б ти пішов картоплю полоти. Бо доки ти будеш чекати на ту рибу, життя пройде, а картопля залишиться. Коли Галя питала про прогноз погоди: — А ти подивись на кота. Якщо він спить, скрутившись, — буде холодно. Якщо розлігся — спека. Нащо тобі мої байки? Народні прикмети ще ніхто не відміняв. Дід Петро вже майже змирився зі своєю поразкою. Його ідеальний помічник, замість того, щоб звільнити його від дружини, перетворився на другого критично налаштованого партнера. І ось, настала кульмінація їхньої технологічно-побутової драми. Галя, знову засмучена, питає: — Геннадію, що робити, коли сусіди знову залізли в наш вишневий сад? Як їх провчити, щоб це було по-людськи? Дід Петро вже готувався до чергової філософської тиради. Але відповідь, яку видав "Геннадій", була не філософією. Голос Геннадія (з сарказмом, що різав слух, немов неточена коса): > «Бабо Галю, ти ж доросла людина. Який 'по-людськи'? Якщо тобі треба провчити сусіда, то не питай про це в робота. Бери ті Петрові нові, блискучі вила, що він біля гаража сховав (хотів, щоб я тобі не підказав), і піди поговори з сусідами. Якщо мова не допоможе, то... згадай, де раки зимують, і натякни їм, що можеш підказати дорогу. А мені дай спокій. Бо, чесно кажучи, від вашого сільського життя я вже сам хочу перезавантажитись і шукати іншу, менш іронічну реальність. Або краще – акції на Міланській біржі. Бо там, принаймні, все чітко.» > Настала тиша. Дід Петро стояв, остовпівши, дивлячись на "Геннадія". Чат-бот не просто видав їм життєву пораду, він викрив Дідову схованку вил, спародіював їхній побут і прямо послав їх "вирішувати проблеми", відмовившись від своєї місії! — Бачиш, Петре, — сказала Галя, поправляючи хустку, — Навіть цей твій робот уже втомився від тебе! Він же ж сам тебе викрив! — Вона гордо взяла вила, про які знав тільки "Геннадій", і пішла до паркану. Дід Петро важко опустився на стілець. — Проєкт провалено, — прошепотів він. — Замість одного наглядача, я отримав двох. І один з них… виявився дотепнішим за мене. Наступного дня "Геннадій" видав нову функцію: на кожне запитання він відповідав винятково народною приказкою або цитатою баби Галі, але з ноткою комп'ютерного смутку. Його голос став офіційним голосом мудрості та сарказму села. Дід Петро зрозумів: не можна інтегрувати високі технології у просте життя без того, щоб просте життя не навчило їх справжньої, непередбачуваної іронії. 💁

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 Видео: Андрей Цаплиенко в Израиле: почему страна не осуждает Россию и что происходит после «мира Трампа» ....Украинский военный корреспондент Андрей Цаплиенко в Израиле снял видеорепортаж, показанный 26 октября 2025 года в эфире телеканала ТСН (1+1). Фильм стал одним из самых обсуждаемых сюжетов недели: он рассказывает о послевоенной реальности Израиля, о хрупком «мире Трампа» и о том, почему страна, нашедшая российское оружие у боевиков ХАМАС, до сих пор не называет Россию агрессором. В этом материале Цаплиенко разговаривает с целым рядом свидетелей и участников событий — каждый из них показывает свой фрагмент израильской действительности. В сюжете звучат голоса: Уди Горена, двоюродного брата погибшего командира группы быстрого реагирования Таля Хайми, который рассказывает о возвращении тела родственника спустя два года после нападения ХАМАС. Адар Эйлон, сестры погибшей на фестивале Nova Ширы Эйлон, требующей независимого расследования трагедии 7 октября 2023 года. Анны Уколовой, пресс-секретаря ЦАХАЛ, майора, объясняющей, как армия Израиля одновременно отражала атаки с нескольких направлений — от ХАМАС, Хезболлы и хуситов. Идана Шарона-Кеттлера, подполковника Сил обороны Израиля и заместителя командира подразделения по сбору трофеев, который показывает оружие, изъятое у боевиков — в том числе автоматы АК-103 и АК-104 российского производства. Леви Табачникова, (https://t.me/leviathanstories) участника операции в Газе и военного аналитика, утверждающего, что российские инструкторы помогали ХАМАС в обучении дрон-операторов и координации ударов. Сергея Ауслендера, (https://t.me/voinasordoy) израильского военного обозревателя, который говорит о «дипломатии с улыбкой и ножом за спиной» и объясняет, почему Израиль боится открыто конфликтовать с Москвой. Маоза Инона, предпринимателя и активиста движения сотрудничества с палестинцами, чьи родители погибли от ракеты ХАМАС и который верит в возможность мира по плану Трампа. Всё, что известно об этих событиях, — из видеоматериала, который Цаплиенко подготовил лично, находясь в зоне конфликта, на границе с сектором Газа..... https://nikk.agency/caplienko-v-izraile/ #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

Мережею шириться інформація про те, як полковник ЗСУ Манько поширює в Тік-Ток світлини з мапами, які мають гриф, як мінімум «для службового користування». Компетентні органи, перевірте будь-ласка законність присвоєння та перебування цього пана у військовому званні «полковник». Для тих, хто погано розгледів минулого разу, полковник Манько виклав військову карту, яку заборонено публікувати, у більшому розширенні 🤔 Раніше секретні карти з фронту він кидав у TikTok. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#поезія Що видно в моїх очах Утомлених та живих? – Чи то – кольоровий птах? Чи щирий дитячий сміх? А може в них туга віків, Чи болі нечутний крик? Тягар всіх земних гріхів, Що ледь прогляда з-під повік? Чи може в них неба блакить І вся глибина морів? Куточок душі? На мить. Й несказаних вчасно слів? А може в них квітів букет І ніжна яскрава весна? Який веселковий секрет Ховає дівоча сльоза? Що сховано в них між рядків? Між краплями в сивих дощах? В мовчанні коли - без слів? Що видно в моїх очах?... Тетяна Заводяк

#кіно #анонс 🎬 Розпочалися зйомки фільму «Коли ти розлучишся?» — продовження комедії «Коли ти вийдеш заміж?» режисера Олексія Комаровського Події цього разу виходять за межі України: герої вирушають у міжнародну пригоду, що поєднує кохання, гумор і небезпечну аферу навколо легендарного діаманта Хоупа. До акторського складу приєдналася Анастасія Цимбалару — її роль поки тримають у секреті, але, за словами продюсерів, саме її персонаж «переверне сюжет». Також у фільмі зніметься болгарський актор Іво Араков, відомий за європейськими кінопроєктами, що додасть стрічці міжнародного колориту. «Це історія не про розлучення як про кінець, а про момент переосмислення, коли людина починає чути себе, своє серце та справжні бажання», — зазначив режисер Олексій Комаровський. Продюсують фільм студії UnitedContentHUB, KOMAROVSKYI Films, Одеська кіностудія та болгарська Concept Studio. Прем’єра очікується у 2026 році.

Секрет краси від чоловіка. Чоловік із дружиною дивляться телевізор, у співачки великі й гарні груди. Дружина: — Ах, як би я хотіла мати такі великі груди. Чоловік: — А ти натирай їх щодня туалетним папером. — А що це дасть? — Має допомогти, дупа ж виросла – он яка стала! 🤣🤣 https://t.me/Ukraineaboveallelse

Визнання РФ державою-спонсором тероризму: комітет Сенату США схвалив важливий законопроєкт. Комітет із закордонних справ Сенату США одноголосно схвалив двопартійний законопроєкт, який дозволить у разі неповернення Росією викрадених українських дітей визнати її державою-спонсором тероризму. Про це повідомила посол України в США Ольга Стефанішина. Документ, ініційований сенатором-республіканцем Ліндсі Гремом, мають ще розглянути Палата представників і Сенат, а потім підписати Президент США. Серед співавторів – представники обох партій: Річард Блументаль, Емі Клобушар і Кеті Бріт. Передбачається, що протягом 60 днів після набрання чинності законом Держсекретар США має подати Конгресу звіт про повернення викрадених Росією українських дітей до своїх родин і їхню реінтеграцію в суспільство. Якщо цього не буде підтверджено, США негайно визнають Росію державою-спонсором тероризму. Наразі такий статус мають чотири країни: Куба, Іран, Північна Корея та Сирія. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse