• Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін.

    "Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор.

    Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни,
    а «відповідала на дії України,
    яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу».

    Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

    Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців

    Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися:
    «Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією».

    Ні.

    Це не марення.

    Це державна ідеологія Росії.

    І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей.

    Вони воюють не за Донбас.

    Не за Крим.

    Не за НАТО.

    Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі.

    Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна»,
    який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині,
    він не займається історичними вправами.

    Він запускає механізм делегітимізації української держави.

    Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор.

    Наступна теза ще небезпечніша.

    «Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія».

    Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності.

    Це вже навіть не пропаганда.

    Це спроба переписати саму реальність.

    Але найстрашніше пролунало майже між іншим.

    Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

    Саме ця фраза є ключем до всієї війни.

    Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом.

    А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу.

    Саме тому Кремль роками повторює:

    «один народ»;

    «штучна Україна»;

    «історична Росія»;

    «денацифікація».

    Усе це - одна і та сама концепція.

    Не військова.

    Ідеологічна.

    Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах.

    Вона б’є по історії.

    По культурі.

    По мові.

    По пам’ятниках.

    По музеях.

    По книжках.

    По школах.

    По архівах.

    По українській пам’яті.

    Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри.

    Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація.

    І саме тут виникає незручне питання вже до української влади.

    Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів?

    Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій.

    В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах.

    Це боротьба списом проти артилерії.

    Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив.

    Не реактивно.

    На випередження.

    Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом.

    Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі.

    Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти.

    Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності.

    Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови.

    Адже Кремль атакує не абстрактне населення України.

    Його головна мішень - українська нація як носій державності.

    Не чиновники.

    Не політичні технологи.

    Не окремі посадовці.

    Їх не прийшли «перевиховувати».

    Їх не оголошували неіснуючим народом.

    Не їхню історію називають вигаданою.

    Не їхню мову десятиліттями висміюють.

    Не їхню культуру системно намагаються стерти.

    Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ.

    Саме тому відповідь України має бути не лише військовою.

    Вона повинна бути світоглядною.

    Бо ракета руйнує будинок.

    А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ.

    І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує.

    Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
    Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін. "Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор. Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни, а «відповідала на дії України, яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу». Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією». Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися: «Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією». Ні. Це не марення. Це державна ідеологія Росії. І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей. Вони воюють не за Донбас. Не за Крим. Не за НАТО. Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі. Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна», який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині, він не займається історичними вправами. Він запускає механізм делегітимізації української держави. Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор. Наступна теза ще небезпечніша. «Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія». Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності. Це вже навіть не пропаганда. Це спроба переписати саму реальність. Але найстрашніше пролунало майже між іншим. Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією». Саме ця фраза є ключем до всієї війни. Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом. А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу. Саме тому Кремль роками повторює: «один народ»; «штучна Україна»; «історична Росія»; «денацифікація». Усе це - одна і та сама концепція. Не військова. Ідеологічна. Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах. Вона б’є по історії. По культурі. По мові. По пам’ятниках. По музеях. По книжках. По школах. По архівах. По українській пам’яті. Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри. Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація. І саме тут виникає незручне питання вже до української влади. Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів? Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій. В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах. Це боротьба списом проти артилерії. Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив. Не реактивно. На випередження. Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом. Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі. Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти. Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності. Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови. Адже Кремль атакує не абстрактне населення України. Його головна мішень - українська нація як носій державності. Не чиновники. Не політичні технологи. Не окремі посадовці. Їх не прийшли «перевиховувати». Їх не оголошували неіснуючим народом. Не їхню історію називають вигаданою. Не їхню мову десятиліттями висміюють. Не їхню культуру системно намагаються стерти. Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ. Саме тому відповідь України має бути не лише військовою. Вона повинна бути світоглядною. Бо ракета руйнує будинок. А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ. І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує. Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
    579views
  • Звірства московитів у Лівонії


    В 1561 році в Нюрнберзі досить великим тиражем було надруковано гравюру Георга Брессляйна «Звірства московитів у Лівонії».
    Гравюра була з підписом:
    «Дуже мерзенні, жахливі, досі нечувані звірства творять московити над полоненими християнами з Ліфляндії: жінками, дітьми та
    цнотливими дівчатами, і яку шкоду щодня завдають їм у своїй країні».
    Час іде, епохи та світогляд людей змінюються, нації та окремі люди розвиваються, а московити удосконалюються лише у своїх звірствах. Як і в XVI-му столітті, коли московське військо Івана Грозного свідомо нищило мирне населення для залякування та придушення опору, так і сьогодні росія використовує тактику терору, обстрілюючи українські міста, лікарні та житлові будинки.
    Вдосконалюються технології – від дерев'яних відбитків XVI-го століття до ракет і дронів-камікадзе у XXI-му столітті, – але імперська ідеологія, що зневажає людське життя та міжнародне право, залишається незмінною.
    Змінюються лише століття у календарі та калібри зброї, але не природа орди. Гравюра 1561 року з Нюрнберга – це не просто застигла в дереві історія Лівонської війни, це дзеркало сьогоднішніх новин із Бучі, Харкова та Умані. Зло, яке не було остаточно
    покаране й засуджене світом тоді, повертається знову й знову.
    Як влучно зазначав французький генерал і президент Шарль де Голль:
    «Російська імперія завжди прагне до розширення за рахунок своїх сусідів, прикриваючись вигаданими загрозами».
    Зрештою, історичний літопис доводить: московський терор не має еволюції, він має лише технічний прогрес.
    Ще у 1839 році французький маркіз Астольф де Кюстін, аналізуючи сутність Російської імперії у своїй книзі «Росія в 1839 році»,писав:
    «Російська політика... здатна перетворити на варварів навіть цивілізовані народи. У цій країні нещастя громадян є необхідною умовою для існування держави».
    Нюрнберзький летючий листок XVI-го століття став першим медійним криком європейського відчаю від зустрічі з цим варварством. Сьогодні цей крик лунає з українських зруйнованих міст. Ця гравюра – нагадування, що імперія не вміє творити,
    вона вміє лише масштабувати свої звірства.
    Цей старовинний німецький відбиток – беззаперечний доказ цивілізаційного рецидиву. Московія століттями вдосконалювала катівські інструменти, залишаючи недоторканою свою дику сутність.
    Перший президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв свого часу дав найточніший діагноз цьому явищу:
    «Русизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Вона відрізняється від фашизму та нацизму лише тим, що проявляється у ще більшій жорстокості до людей».
    Документ 1561 року знімає з агресора маску «випадковості» чи «помилки» сучасної геополітики. Це генетичний код імперії,який можна лише зупинити силою, але неможливо перевиховати часом.
    Поки цивілізований світ не усвідомить цю тяглість московитського терору, старі гравюри залишатимуться страшними пророцтвами для майбутніх поколінь
    Звірства московитів у Лівонії В 1561 році в Нюрнберзі досить великим тиражем було надруковано гравюру Георга Брессляйна «Звірства московитів у Лівонії». Гравюра була з підписом: «Дуже мерзенні, жахливі, досі нечувані звірства творять московити над полоненими християнами з Ліфляндії: жінками, дітьми та цнотливими дівчатами, і яку шкоду щодня завдають їм у своїй країні». Час іде, епохи та світогляд людей змінюються, нації та окремі люди розвиваються, а московити удосконалюються лише у своїх звірствах. Як і в XVI-му столітті, коли московське військо Івана Грозного свідомо нищило мирне населення для залякування та придушення опору, так і сьогодні росія використовує тактику терору, обстрілюючи українські міста, лікарні та житлові будинки. Вдосконалюються технології – від дерев'яних відбитків XVI-го століття до ракет і дронів-камікадзе у XXI-му столітті, – але імперська ідеологія, що зневажає людське життя та міжнародне право, залишається незмінною. Змінюються лише століття у календарі та калібри зброї, але не природа орди. Гравюра 1561 року з Нюрнберга – це не просто застигла в дереві історія Лівонської війни, це дзеркало сьогоднішніх новин із Бучі, Харкова та Умані. Зло, яке не було остаточно покаране й засуджене світом тоді, повертається знову й знову. Як влучно зазначав французький генерал і президент Шарль де Голль: «Російська імперія завжди прагне до розширення за рахунок своїх сусідів, прикриваючись вигаданими загрозами». Зрештою, історичний літопис доводить: московський терор не має еволюції, він має лише технічний прогрес. Ще у 1839 році французький маркіз Астольф де Кюстін, аналізуючи сутність Російської імперії у своїй книзі «Росія в 1839 році»,писав: «Російська політика... здатна перетворити на варварів навіть цивілізовані народи. У цій країні нещастя громадян є необхідною умовою для існування держави». Нюрнберзький летючий листок XVI-го століття став першим медійним криком європейського відчаю від зустрічі з цим варварством. Сьогодні цей крик лунає з українських зруйнованих міст. Ця гравюра – нагадування, що імперія не вміє творити, вона вміє лише масштабувати свої звірства. Цей старовинний німецький відбиток – беззаперечний доказ цивілізаційного рецидиву. Московія століттями вдосконалювала катівські інструменти, залишаючи недоторканою свою дику сутність. Перший президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв свого часу дав найточніший діагноз цьому явищу: «Русизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Вона відрізняється від фашизму та нацизму лише тим, що проявляється у ще більшій жорстокості до людей». Документ 1561 року знімає з агресора маску «випадковості» чи «помилки» сучасної геополітики. Це генетичний код імперії,який можна лише зупинити силою, але неможливо перевиховати часом. Поки цивілізований світ не усвідомить цю тяглість московитського терору, старі гравюри залишатимуться страшними пророцтвами для майбутніх поколінь
    1Kviews
  • Кажуть, нас створив Бог, — насправді це ми його створили. Створили для того, аби у щось вірити. Нам потрібно обманювати себе. Ми навіть самостверджуємося через інших. Ми переконані, що відхилення від норм — безумство. От тільки саме навіжені щасливі по-справжньому.
    Ми — візуальне суспільство. Нам простіше сприйняти все органами чуття, а не розумом. Ми завжди за все платимо, і не обов’язково грішми. Ми проживаємо життя в кредит і нівелюємо норми моралі. Заперечуємо чужий світогляд і аналізуємо інших відповідно до власного прототипу. Наше життя — суцільний бульвар! Ми пропагуємо гомосексуалізм, забороняємо суїцид і абсолютно все зводимо до того, як заробляємо на життя. Ми — заручники колової системи: Гроші — Влада — Секс — Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі — віртуальні, а матеріальні — саме час і смерть. Втеча, мій друже, втеча — єдине спасіння!
    — І як вижити в такому світі? — я вперше звернувся іронічно.
    — У житті не так багато істин, — цілком серйозно вів далі чоловік. — Ніколи ні до чого не прив’язуйся. Особливо — до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне — ніколи не плануй майбутнє.

    #уривокзкниги "Тіні наших побачень"
    І. Байдак

    #ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість #гроші #релігія #цінності #довіра #віра #вибір #життя #філософія #філософіяжиття
    Кажуть, нас створив Бог, — насправді це ми його створили. Створили для того, аби у щось вірити. Нам потрібно обманювати себе. Ми навіть самостверджуємося через інших. Ми переконані, що відхилення від норм — безумство. От тільки саме навіжені щасливі по-справжньому. Ми — візуальне суспільство. Нам простіше сприйняти все органами чуття, а не розумом. Ми завжди за все платимо, і не обов’язково грішми. Ми проживаємо життя в кредит і нівелюємо норми моралі. Заперечуємо чужий світогляд і аналізуємо інших відповідно до власного прототипу. Наше життя — суцільний бульвар! Ми пропагуємо гомосексуалізм, забороняємо суїцид і абсолютно все зводимо до того, як заробляємо на життя. Ми — заручники колової системи: Гроші — Влада — Секс — Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі — віртуальні, а матеріальні — саме час і смерть. Втеча, мій друже, втеча — єдине спасіння! — І як вижити в такому світі? — я вперше звернувся іронічно. — У житті не так багато істин, — цілком серйозно вів далі чоловік. — Ніколи ні до чого не прив’язуйся. Особливо — до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне — ніколи не плануй майбутнє. #уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак #ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість #гроші #релігія #цінності #довіра #віра #вибір #життя #філософія #філософіяжиття
    1
    4Kviews
  • ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

    Створенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість - справжня народна драма, яка включала ігрові дії, танці, співи, музику. У характері весілля відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Пріоритетну роль у весільних дійствах грала мати. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, убирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад.

    У цілому весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. Кожен із циклів також складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю й дівич-вечір. Власне весілля складалося з запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви тощо. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодих, прилученню невістки до родини чоловіка.

    З відривного календаря "Криниченька" за 19 квітня.
    ----------
    ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ Створенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість - справжня народна драма, яка включала ігрові дії, танці, співи, музику. У характері весілля відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Пріоритетну роль у весільних дійствах грала мати. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, убирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад. У цілому весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. Кожен із циклів також складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю й дівич-вечір. Власне весілля складалося з запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви тощо. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодих, прилученню невістки до родини чоловіка. З відривного календаря "Криниченька" за 19 квітня. ----------
    988views
  • ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

    Створенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість - справжня народна драма, яка включала ігрові дії, танці, співи, музику. У характері весілля відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Пріоритетну роль у весільних дійствах грала мати. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, убирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад.

    У цілому весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. Кожен із циклів також складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю й дівич-вечір. Власне весілля складалося з запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви тощо. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодих, прилученню невістки до родини чоловіка.

    З відривного календаря "Криниченька" за 19 квітня.
    ----------
    ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ Створенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість - справжня народна драма, яка включала ігрові дії, танці, співи, музику. У характері весілля відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Пріоритетну роль у весільних дійствах грала мати. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, убирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад. У цілому весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. Кожен із циклів також складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю й дівич-вечір. Власне весілля складалося з запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви тощо. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодих, прилученню невістки до родини чоловіка. З відривного календаря "Криниченька" за 19 квітня. ----------
    966views
  • ☕️ Доброго ранку, шановні підписники!

    Починається новий робочий тиждень! Сьогодні 23 березня, відзначаються такі дати 👇

    ➡️ День лелек в Україні — відзначається за народною традицією і популяризується екологічними організаціями як символ відродження природи та охорони білого лелеки.

    ➡️ Всесвітній метеорологічний день — офіційно запроваджений у 1961 році на честь створення відповідної організації, щоб підкреслити критичну роль точних прогнозів погоди та кліматичних досліджень для безпеки людства

    ➡️ Всесвітній день атеїста — відзначається як світська ініціатива інтернет-спільнот, спрямована на захист свободи совісті, популяризацію наукового світогляду.

    ➡️ Міжнародний день ОК — присвячений даті 23 березня 1839 року, коли абревіатура вперше з’явилася в бостонській пресі.

    Усе почалося в редакції газети The Morning Post. У ті часи серед інтелектуальної молоді США була мода на кумедні скорочення з навмисними помилками (щось на кшталт сучасного сленгу в соцмережах). Редактор газети Чарльз Гордон Грін вирішив пожартувати й написав «o.k.» як скорочення від «oll korrect» (замість правильного all correct).

    У 1840 році під час президентських перегонів прихильники Мартіна Ван Бюрена, чиїм прізвиськом було Old Kinderhook (на честь місця його народження), створили «OK Club». Вони вдало поєднали абревіатуру з прізвищем кандидата, зробивши вислів вірусним.

    Пізніше слово закріпилося завдяки телеграфу: воно було коротким, чітким і його було майже неможливо переплутати з іншими командами. Сьогодні це найбільш впізнаване слово на планеті, яке розуміють у будь-якому куточку світу без перекладу.
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    ☕️ Доброго ранку, шановні підписники! Починається новий робочий тиждень! Сьогодні 23 березня, відзначаються такі дати 👇 ➡️ День лелек в Україні — відзначається за народною традицією і популяризується екологічними організаціями як символ відродження природи та охорони білого лелеки. ➡️ Всесвітній метеорологічний день — офіційно запроваджений у 1961 році на честь створення відповідної організації, щоб підкреслити критичну роль точних прогнозів погоди та кліматичних досліджень для безпеки людства ➡️ Всесвітній день атеїста — відзначається як світська ініціатива інтернет-спільнот, спрямована на захист свободи совісті, популяризацію наукового світогляду. ➡️ Міжнародний день ОК — присвячений даті 23 березня 1839 року, коли абревіатура вперше з’явилася в бостонській пресі. Усе почалося в редакції газети The Morning Post. У ті часи серед інтелектуальної молоді США була мода на кумедні скорочення з навмисними помилками (щось на кшталт сучасного сленгу в соцмережах). Редактор газети Чарльз Гордон Грін вирішив пожартувати й написав «o.k.» як скорочення від «oll korrect» (замість правильного all correct). У 1840 році під час президентських перегонів прихильники Мартіна Ван Бюрена, чиїм прізвиськом було Old Kinderhook (на честь місця його народження), створили «OK Club». Вони вдало поєднали абревіатуру з прізвищем кандидата, зробивши вислів вірусним. Пізніше слово закріпилося завдяки телеграфу: воно було коротким, чітким і його було майже неможливо переплутати з іншими командами. Сьогодні це найбільш впізнаване слово на планеті, яке розуміють у будь-якому куточку світу без перекладу. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    1Kviews
  • #дати #свята
    Книжковий десант: Як 14 лютого стало днем інтелектуальної щедрості 📚
    Поки світ тоне в рожевих пелюстках та шоколадних серцях, існує спільнота людей, які вважають, що найкращий спосіб висловити прихильність — це подарувати гарне видання. Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) — свято молоде, але неймовірно щире, яке об'єднує книголюбів у понад 44 країнах світу. 🌍

    Маленьке запитання — велика ідея 💡
    Історія свята розпочалася не в кабінетах міністерств, а в звичайній американській родині. У 2012 році засновник сайту дитячої книги Емі Бродмур почула від свого сина просте питання: "Чому немає такого дня, коли б люди просто дарували одне одному книги?". Емі не стала шукати виправдань, а просто запустила ініціативу в мережі. Ідею підхопили волонтери, і тепер 14 лютого — це офіційний привід "загубити" цікавий детектив на лавці в парку або передати збірку віршів до бібліотеки. 📖

    Чому це важливо саме сьогодні? 🛡️
    Для України це свято набуло особливого, майже сакрального значення. В часи, коли ворог цілеспрямовано нищить наші друкарні та спалює бібліотеки на окупованих територіях, кожна подарована українська книга стає актом культурного спротиву. Це не просто папір з текстом — це інвестиція в нашу ідентичність та мову. 🇺🇦

    Як долучитися до книжкового руху? 🧐
    Подаруйте книгу другу: Виберіть те, що змінило ваш світогляд.
    Залиште книгу в публічному просторі: Буккросинг — це чудовий спосіб дати виданню друге життя.
    Допоможіть сільській бібліотеці: Маленькі книгозбірні часто потребують сучасної літератури більше, ніж великі центри. 🏘️
    Пам’ятайте: книга — це єдиний вид магії, який можна тримати в руках. І якщо Валентин відповідає за почуття, то книга — за глибину цих самих почуттів. 🥂✨
    #дати #свята Книжковий десант: Як 14 лютого стало днем інтелектуальної щедрості 📚 Поки світ тоне в рожевих пелюстках та шоколадних серцях, існує спільнота людей, які вважають, що найкращий спосіб висловити прихильність — це подарувати гарне видання. Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) — свято молоде, але неймовірно щире, яке об'єднує книголюбів у понад 44 країнах світу. 🌍 Маленьке запитання — велика ідея 💡 Історія свята розпочалася не в кабінетах міністерств, а в звичайній американській родині. У 2012 році засновник сайту дитячої книги Емі Бродмур почула від свого сина просте питання: "Чому немає такого дня, коли б люди просто дарували одне одному книги?". Емі не стала шукати виправдань, а просто запустила ініціативу в мережі. Ідею підхопили волонтери, і тепер 14 лютого — це офіційний привід "загубити" цікавий детектив на лавці в парку або передати збірку віршів до бібліотеки. 📖 Чому це важливо саме сьогодні? 🛡️ Для України це свято набуло особливого, майже сакрального значення. В часи, коли ворог цілеспрямовано нищить наші друкарні та спалює бібліотеки на окупованих територіях, кожна подарована українська книга стає актом культурного спротиву. Це не просто папір з текстом — це інвестиція в нашу ідентичність та мову. 🇺🇦 Як долучитися до книжкового руху? 🧐 Подаруйте книгу другу: Виберіть те, що змінило ваш світогляд. Залиште книгу в публічному просторі: Буккросинг — це чудовий спосіб дати виданню друге життя. Допоможіть сільській бібліотеці: Маленькі книгозбірні часто потребують сучасної літератури більше, ніж великі центри. 🏘️ Пам’ятайте: книга — це єдиний вид магії, який можна тримати в руках. І якщо Валентин відповідає за почуття, то книга — за глибину цих самих почуттів. 🥂✨
    1
    1Kviews 1 Shares
  • #історія #постаті
    Чарлз Дарвін: Пошук відповідей у лабіринтах природи.
    12 лютого 1809 року народився Чарлз Дарвін — людина, чиї наукові гіпотези стали одним із найбільших викликів для тогочасного світогляду. Поки його сучасник Лінкольн намагався реформувати суспільство, Дарвін зосередився на спробі пояснити різноманіття життя на планеті. Його праця «Походження видів» не стала фінальною крапкою в біології, а навпаки — відкрила скриню Пандори запитань, на які вчені шукають відповіді й донині. 🧬🔍


    Подорож на кораблі «Бігль» була для Дарвіна масштабним збором даних. Спостерігаючи за флорою та фауною Галапагоських островів, він помітив певні закономірності у змінах організмів, що призвело його до формулювання теорії природного добору. Проте варто пам’ятати, що сам автор розглядав свої висновки саме як теоретичну модель, яка на той момент мала чимало «білих плям» (наприклад, відсутність перехідних ланок у палеонтологічному літописі), про що він чесно зазначав у своїх працях. 🐢📜

    Дарвінізм, який пізніше став фактично ідеологічним знаменом для багатьох наукових кіл, усе ж залишається однією з багатьох спроб пояснити складність біосфери. Сьогодні, з розвитком генетики та молекулярної біології, багато положень класичного дарвінізму піддаються серйозному перегляду або критиці. Науковий світ і досі дискутує про механізми виникнення нових видів, адже складність живої клітини часто виявляється набагато вищою, ніж припускали дослідники XIX століття. 🔬🧱

    Постать Дарвіна цікава насамперед як приклад людини, що наважилася вийти за межі кабінетної науки та запропонувати власне бачення світобудови. Незалежно від того, чи приймає дослідник його аргументи, чи вважає їх помилковими, поява цієї теорії стимулювала колосальний розвиток критичного мислення та пошук нових доказів у природознавстві. Зрештою, істинна наука — це не догма, а постійний сумнів і перевірка фактів, чим ми з Вами й займаємося. 🧪📉
    #історія #постаті Чарлз Дарвін: Пошук відповідей у лабіринтах природи. 12 лютого 1809 року народився Чарлз Дарвін — людина, чиї наукові гіпотези стали одним із найбільших викликів для тогочасного світогляду. Поки його сучасник Лінкольн намагався реформувати суспільство, Дарвін зосередився на спробі пояснити різноманіття життя на планеті. Його праця «Походження видів» не стала фінальною крапкою в біології, а навпаки — відкрила скриню Пандори запитань, на які вчені шукають відповіді й донині. 🧬🔍 Подорож на кораблі «Бігль» була для Дарвіна масштабним збором даних. Спостерігаючи за флорою та фауною Галапагоських островів, він помітив певні закономірності у змінах організмів, що призвело його до формулювання теорії природного добору. Проте варто пам’ятати, що сам автор розглядав свої висновки саме як теоретичну модель, яка на той момент мала чимало «білих плям» (наприклад, відсутність перехідних ланок у палеонтологічному літописі), про що він чесно зазначав у своїх працях. 🐢📜 Дарвінізм, який пізніше став фактично ідеологічним знаменом для багатьох наукових кіл, усе ж залишається однією з багатьох спроб пояснити складність біосфери. Сьогодні, з розвитком генетики та молекулярної біології, багато положень класичного дарвінізму піддаються серйозному перегляду або критиці. Науковий світ і досі дискутує про механізми виникнення нових видів, адже складність живої клітини часто виявляється набагато вищою, ніж припускали дослідники XIX століття. 🔬🧱 Постать Дарвіна цікава насамперед як приклад людини, що наважилася вийти за межі кабінетної науки та запропонувати власне бачення світобудови. Незалежно від того, чи приймає дослідник його аргументи, чи вважає їх помилковими, поява цієї теорії стимулювала колосальний розвиток критичного мислення та пошук нових доказів у природознавстві. Зрештою, істинна наука — це не догма, а постійний сумнів і перевірка фактів, чим ми з Вами й займаємося. 🧪📉
    THUMBS.DREAMSTIME.COM
    1
    854views 1 Shares
  • #історія #речі
    Шахова фігура — це не просто ігровий елемент, а застиглий у дереві, камені чи слоновій кістці відтисок суспільної ієрархії середньовіччя. Кожна фігура на шахівниці має свій прототип у реальному житті минулого, а їхня еволюція відображає зміну світогляду цілих цивілізацій. ♟️🏰

    Все почалося в Індії близько VI століття з гри чатуранга. Тоді фігури уособлювали чотири роди військ: піхоту (пішаки), кінноту (коні), бойові колісниці (тури) та бойових слонів (слони). У центрі стояв Раджа (король) та його Радник (ферзь). Коли гра потрапила до арабського світу, а згодом і до Європи, фігури почали «змінювати професії», адаптуючись до нових реалій. 🐪🛡️

    Найцікавіша трансформація відбулася з Ферзем. В арабських шахах це була найслабша фігура — «візир», який міг ходити лише на одну клітинку по діагоналі. Але в Європі XV століття, на тлі правління могутніх королів і королев, він перетворився на «Королеву» — найпотужнішу фігуру на полі, що символізувало зростання політичного впливу жінок-монархів. 👑💪

    Шаховий слон (Bishop) в англомовній традиції став «єпископом», що пояснює характерну прорізь на верхівці фігури, яка нагадує митру священника. Тура (Rook), яка колись була бойовою колісницею, перетворилася на фортечну вежу, втілюючи ідею непохитної оборони. А Пішак так і залишився вірним солдатом, єдиним шансом якого є дійти до краю поля, щоб здійснити «кар’єрний стрибок» усього життя. ⛪🏰

    Сучасний вигляд фігур, до якого ми звикли, називається Стаунтонівським шахами. Їх розробили у 1849 році, щоб створити єдиний стандарт для міжнародних турнірів. До цього фігури часто були настільки химерними та деталізованими, що гравці просто плутали їх під час партії. Дизайн Стаунтона — лаконічний, впізнаваний і надійний — став «золотим стандартом» інтелектуальних баталій. 🏆⚖️

    Шахові фігури вчать нас головного правила історії та гри: кожна одиниця на полі має свою цінність, а перемога залежить не від сили однієї фігури, а від їхньої здатності діяти як єдиний організм.
    #історія #речі Шахова фігура — це не просто ігровий елемент, а застиглий у дереві, камені чи слоновій кістці відтисок суспільної ієрархії середньовіччя. Кожна фігура на шахівниці має свій прототип у реальному житті минулого, а їхня еволюція відображає зміну світогляду цілих цивілізацій. ♟️🏰 Все почалося в Індії близько VI століття з гри чатуранга. Тоді фігури уособлювали чотири роди військ: піхоту (пішаки), кінноту (коні), бойові колісниці (тури) та бойових слонів (слони). У центрі стояв Раджа (король) та його Радник (ферзь). Коли гра потрапила до арабського світу, а згодом і до Європи, фігури почали «змінювати професії», адаптуючись до нових реалій. 🐪🛡️ Найцікавіша трансформація відбулася з Ферзем. В арабських шахах це була найслабша фігура — «візир», який міг ходити лише на одну клітинку по діагоналі. Але в Європі XV століття, на тлі правління могутніх королів і королев, він перетворився на «Королеву» — найпотужнішу фігуру на полі, що символізувало зростання політичного впливу жінок-монархів. 👑💪 Шаховий слон (Bishop) в англомовній традиції став «єпископом», що пояснює характерну прорізь на верхівці фігури, яка нагадує митру священника. Тура (Rook), яка колись була бойовою колісницею, перетворилася на фортечну вежу, втілюючи ідею непохитної оборони. А Пішак так і залишився вірним солдатом, єдиним шансом якого є дійти до краю поля, щоб здійснити «кар’єрний стрибок» усього життя. ⛪🏰 Сучасний вигляд фігур, до якого ми звикли, називається Стаунтонівським шахами. Їх розробили у 1849 році, щоб створити єдиний стандарт для міжнародних турнірів. До цього фігури часто були настільки химерними та деталізованими, що гравці просто плутали їх під час партії. Дизайн Стаунтона — лаконічний, впізнаваний і надійний — став «золотим стандартом» інтелектуальних баталій. 🏆⚖️ Шахові фігури вчать нас головного правила історії та гри: кожна одиниця на полі має свою цінність, а перемога залежить не від сили однієї фігури, а від їхньої здатності діяти як єдиний організм.
    3
    2Kviews 1 Shares
  • #історія #події
    Facebook: Від гарвардського гуртожитку до цифрової імперії
    ​4 лютого 2004 року .дев'ятнадцятирічний студент Марк Цукерберг разом із сусідами по кімнаті запустив сайт під назвою «TheFacebook». Тоді це був локальний довідник для студентів Гарварду, і навряд чи хтось із творців підозрював, що вони щойно натиснули кнопку «Перезавантаження» для всього людства. 💻🌍

    ​Конфіденційність за ідею

    ​Історія створення Facebook — це не лише про кодування, а й про інтриги. В основі лежала ідея соціальної взаємодії, яку Цукерберг, за версією братів Вінклвосс, запозичив (або, як кажуть у бізнесі, «творчо переосмислив»). Початковий задум був простим: дати студентам можливість бачити профілі один одного, ставити оцінки та спілкуватися онлайн. Проте ажіотаж був таким, що за першу добу на сайті зареєструвалося понад 1200 студентів. 📈🚀

    ​Революція в кишені

    ​З часом префікс «The» зник, а доступ до мережі отримав увесь світ. Facebook змінив усе:
    ​Спілкування: Ми почали знати, що їдять на сніданок люди, з якими не бачилися 20 років.
    ​Політику: Соцмережі стали головним інструментом мобілізації (згадайте українську Революцію Гідності, яка почалася з допису у Facebook). ✊🇺🇦
    ​Інформацію: Алгоритми почали вирішувати за нас, які новини нам читати, створюючи ті самі «інформаційні бульбашки».

    ​Ціна безкоштовного сиру

    ​Сьогодні Facebook (частина корпорації Meta) — це гігант, який знає про нас більше, ніж наші рідні. Ми платимо за «безкоштовний» сервіс своїми даними, увагою та приватністю. Те, що почалося як забавка для студентів, перетворилося на потужний інструмент впливу, здатний змінювати результати виборів і формувати світогляд цілих поколінь. 👁️‍🗨️💰

    ​4 лютого можна вважати офіційним днем народження «епохи соціальних мереж». Це день, коли світ став набагато меншим за розміром, але набагато складнішим за змістом. Ми отримали можливість бути почутими кожним, але водночас стали вразливими як ніколи.
    #історія #події Facebook: Від гарвардського гуртожитку до цифрової імперії ​4 лютого 2004 року .дев'ятнадцятирічний студент Марк Цукерберг разом із сусідами по кімнаті запустив сайт під назвою «TheFacebook». Тоді це був локальний довідник для студентів Гарварду, і навряд чи хтось із творців підозрював, що вони щойно натиснули кнопку «Перезавантаження» для всього людства. 💻🌍 ​Конфіденційність за ідею ​Історія створення Facebook — це не лише про кодування, а й про інтриги. В основі лежала ідея соціальної взаємодії, яку Цукерберг, за версією братів Вінклвосс, запозичив (або, як кажуть у бізнесі, «творчо переосмислив»). Початковий задум був простим: дати студентам можливість бачити профілі один одного, ставити оцінки та спілкуватися онлайн. Проте ажіотаж був таким, що за першу добу на сайті зареєструвалося понад 1200 студентів. 📈🚀 ​Революція в кишені ​З часом префікс «The» зник, а доступ до мережі отримав увесь світ. Facebook змінив усе: ​Спілкування: Ми почали знати, що їдять на сніданок люди, з якими не бачилися 20 років. ​Політику: Соцмережі стали головним інструментом мобілізації (згадайте українську Революцію Гідності, яка почалася з допису у Facebook). ✊🇺🇦 ​Інформацію: Алгоритми почали вирішувати за нас, які новини нам читати, створюючи ті самі «інформаційні бульбашки». ​Ціна безкоштовного сиру ​Сьогодні Facebook (частина корпорації Meta) — це гігант, який знає про нас більше, ніж наші рідні. Ми платимо за «безкоштовний» сервіс своїми даними, увагою та приватністю. Те, що почалося як забавка для студентів, перетворилося на потужний інструмент впливу, здатний змінювати результати виборів і формувати світогляд цілих поколінь. 👁️‍🗨️💰 ​4 лютого можна вважати офіційним днем народження «епохи соціальних мереж». Це день, коли світ став набагато меншим за розміром, але набагато складнішим за змістом. Ми отримали можливість бути почутими кожним, але водночас стали вразливими як ніколи.
    1
    701views
More Results