#особистості #історія
6 вересня 1924 року в Києві народився видатний український історик, археолог та громадський діяч Михайло Брайчевський. Його праці відіграли ключову роль у розвінчанні фальсифікацій радянської історіографії щодо української минувшини.
Брайчевський, будучи корінним киянином, з відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету. Після навчання він розпочав свою кар'єру в Інституті археології Академії наук СРСР.
Боротьба за історичну правду 🛡️
Одним із найвідоміших його творів став трактат «Приєднання чи возз’єднання?» (1966), в якому він виступив із гострою критикою радянських «Тези до 300-річчя возз’єднання України з росією». За цю працю та підпис під «Листом 139-и» — зверненням української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій — Брайчевського звільнили з роботи. Його праці перестали публікувати, а самого історика не допускали до наукових конференцій.
У своїй докторській дисертації «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)» (1960), яку спочатку «завалили», він обстоював теорію, що державність у східних слов’ян виникла ще в період антів. Це твердження суперечило офіційній норманістській теорії про походження Русі. Ступінь доктора він здобув лише у 1989 році.
Ключові історичні погляди та праці 📖
Михайло Брайчевський був переконаним захисником української мови та культури. Він викривав антиукраїнську політику Москви, спрямовану на знищення історичних пам’яток, культури та проведення русифікації.
На противагу норманістам, він вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі та засновником Давньоруської держави. Серед його відомих монографій:
* «Коли і як виник Київ» (1963)
* «Біля джерел слов’янської державності» (1964)
* «Походження Русі» (1968)
* «Утвердження християнства на Русі» (1988)
Брайчевський наголошував на органічних зв’язках України з Європою, які, на його думку, були значно тіснішими, ніж з «братніми народами». Він висловлював подив, чому Україна має об'єднуватися з державами Центральної Азії, а не з Польщею, Чехією чи Угорщиною, з якими її пов'язували спільні історичні, культурні та світоглядні зв'язки.
Він також звертав увагу на той факт, що в XVII-XVIII століттях російська культура перебувала в занепаді і розвивалася під впливом значно вищої на той час української культури. Наслідком політики русифікації, за його словами, стало перетворення України, яка в XVII столітті була майже повністю грамотною, на країну з тотальною неписьменністю на початку XIX століття.
Михайло Брайчевський пішов із життя 23 жовтня 2001 року в Києві. Його праці залишаються важливим внеском у вивчення української історії.
#особистості #історія
6 вересня 1924 року в Києві народився видатний український історик, археолог та громадський діяч Михайло Брайчевський. Його праці відіграли ключову роль у розвінчанні фальсифікацій радянської історіографії щодо української минувшини.
Брайчевський, будучи корінним киянином, з відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету. Після навчання він розпочав свою кар'єру в Інституті археології Академії наук СРСР.
Боротьба за історичну правду 🛡️
Одним із найвідоміших його творів став трактат «Приєднання чи возз’єднання?» (1966), в якому він виступив із гострою критикою радянських «Тези до 300-річчя возз’єднання України з росією». За цю працю та підпис під «Листом 139-и» — зверненням української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій — Брайчевського звільнили з роботи. Його праці перестали публікувати, а самого історика не допускали до наукових конференцій.
У своїй докторській дисертації «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)» (1960), яку спочатку «завалили», він обстоював теорію, що державність у східних слов’ян виникла ще в період антів. Це твердження суперечило офіційній норманістській теорії про походження Русі. Ступінь доктора він здобув лише у 1989 році.
Ключові історичні погляди та праці 📖
Михайло Брайчевський був переконаним захисником української мови та культури. Він викривав антиукраїнську політику Москви, спрямовану на знищення історичних пам’яток, культури та проведення русифікації.
На противагу норманістам, він вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі та засновником Давньоруської держави. Серед його відомих монографій:
* «Коли і як виник Київ» (1963)
* «Біля джерел слов’янської державності» (1964)
* «Походження Русі» (1968)
* «Утвердження християнства на Русі» (1988)
Брайчевський наголошував на органічних зв’язках України з Європою, які, на його думку, були значно тіснішими, ніж з «братніми народами». Він висловлював подив, чому Україна має об'єднуватися з державами Центральної Азії, а не з Польщею, Чехією чи Угорщиною, з якими її пов'язували спільні історичні, культурні та світоглядні зв'язки.
Він також звертав увагу на той факт, що в XVII-XVIII століттях російська культура перебувала в занепаді і розвивалася під впливом значно вищої на той час української культури. Наслідком політики русифікації, за його словами, стало перетворення України, яка в XVII столітті була майже повністю грамотною, на країну з тотальною неписьменністю на початку XIX століття.
Михайло Брайчевський пішов із життя 23 жовтня 2001 року в Києві. Його праці залишаються важливим внеском у вивчення української історії.
Українська
English
