‼️ У Пхеньяні відкрили музей на честь солдатів КНДР, які загинули у війні проти України, - пише "Мілітарний". Його назвали Меморіальний музей бойових подвигів закордонних військових операцій. ⚡️На відкриття прибув Кім Чен Ин, а також російська делегація на чолі з міністром оборони рф Андрієм Бєлоусовим. На меморіалі викарбували імена російських і північнокорейських військових, загиблих у боях проти українських сил. 🔥У музеї також показали виставку захопленої техніки, зокрема танки Leopard 2A4 та Abrams, БМП Marder, бронемашини AMX-10RC і VAB. За даними південнокорейської розвідки, у війні проти України загинули або були поранені близько 6 тисяч військових КНДР.

«Земля пам’ятає, а люди мовчать» — Тягни, синку, тягни... Оце самосад...Трісці його ковіньку! Не те що ваші городські «палички». Від нього аж у п’ятах шкварчить, — дід розкурив самокрутку, і густий, сизий дим поплив між вишнями, заплутуючись у вечірньому тумані. — Ти от питаєш про секрети нашого сільського життя? А воно тобі треба? Воно ж як той погріб старий: відкриєш ляду — а звідти таким духом пре, шо аж очі виїдає. Він хитрувато примружився, випускаючи кільце диму. — Але раз уже вечеря була така добра, та й чарка впала на душу... Слухай. Тільки гляди мені — шоб ні-ні нікому! Бо в нашому краї язик — то ворог. У нас кажуть: «Хто багато знає, той швидко сивіє, а хто зайве каже — той до осені не доживе». Дід кашлянув і стишив голос до шепоту: — Бачиш он ту межу, де бузком поросло? Ми з кумом сорок год через ті десять сантиметрів не балакаємо. Всі знають, шо він вночі камені пересував, але ніхто в сільсовєт не піде. Бо «а шо люди скажуть?». Скажуть — судяться, скандальні, роду не знають. Краще мовчки ту сіль під поріг йому посипати, шоб ноги не несли на мій город. Сором, синку, він сильніший за закон. — А хіба сіль помагає, діду? — не втримався я. — Помагає, як віриш, — відрізав старий. — У нас і вагітність приховують, поки живіт на ніс не лізе, шоб не зурочили. Жінка каже: «Та то я просто поправилася на хлібах», а сама шепоче замовляння. А як дитя народиться «заскоро» після весілля — кажуть «первак-поспішак», і все життя йому той гріх матері згадують. Дівки наші — вони ж зовні як квіточки, а всередині... Ух! Ти знаєш, як хлопець за дівкою сохне, аж зеленіє? То вона йому «жіночу кров» у вино чи в узвар підмішала. На крові приворот — то зашморг на душі. Він і любить її, і вбити хоче, а піти не може. Дід знову затягнувся, вогник цигарки на мить вихопив з темряви його глибокі зморшки. — А про Голод... Коли старі замовкають отак різко — не питай нічого. Дід ще мій казав: «Не питай, хто в тридцять третьому вижив за рахунок сусіда». Всі знають, чий дід у «буксирній бригаді» був, хто останню квасолю з горщика вигрібав. Але в очі тим внукам ніхто не плюне. Бо як почнеш ту правду ворушити — то село згорить від ненависті. Ми навчилися мовчати, шоб жити поруч. — Невже ніхто ніколи не проговорюється? — Хіба шо здуру... Та то таке. –От візьми"в оборот" (прискіпливо придивись ) хоч би молодиць наших. Чоловік на заробітках у Києві чи за кордоном, а вона вже «ворота змастила». І з ким? Буває, шо й з кумою! Ти не витріщайся на мене, я вік прожив... У селі відьомство і блуд — то рідні сестри. Буває, зійдуться дві баби «трави сушити», а сушать вони там зовсім інше... І всі сусіди бачать, як дим з комина не туди йде, і як сміх дівочий з хати чути, де чоловіків три літа не було. «Журавля в чужу криницю» запускають, а вранці — в хустках, до церкви. Носа туди пхати — зась! Бо «свої» — вони на те й свої, шоб один одного за язика тримати. Це такий круговорот: я мовчу про твій гріх, ти мовчиш про мій кущ конопель за сараєм. Дід сплюнув і потер коліно. — О-о, а похорон? Оце в нас така штука, шо панотець наш щонеділі на амвоні аж синіє. Кричить, шо ми язичники, шо в пеклі горітимемо за свої «забобони»... А баби? Сидять, хусточки поправляють, а самі думають: «Ти, батюшко, співай, шо в книжці написано, а ми будемо робити, як споконвіку ведеться». Бо то не батюшкине діло — носа сунути туди, де Смерть прийшла. — І що саме вони роблять? — підштовхнув я його. — Та все! Тільки труну винесли — під поріг сокиру кладуть, шоб смерть відсікти. Грюкають труною об поріг тричі — Грюк! Грюк! Грюк! — шоб покійник дорогу назад забув. Панотець кричить — «ГРІХ!» а баби потайки мак-видюк розсипають по дорозі до цвинтаря, шоб нечиста сила зернятка збирала і за душею не гналася. Панотець пісочить нас у церкві, каже, шо ми «темні», а баби вийдуть за ворота і шепчуть: «Ти, отче, молодий ще, смерті в очі не бачив, то й мовчи». Бог — у небі, синку, а страх — під ногами.Дід подався вперед, обдавши мене запахом міцного тютюну. — А тепер наостанок тобі скажу таке, про шо навіть бабам на лавці не кажуть. От візьми Гната з кутка що за вигоном. Живе бобилем сорок год, ніби святий, хата вимазана..., півонами та гладіолусами ввесь двір обсадив. Каже що то культура.Тьфу! ... А всі знають, чого до нього молодий зоотехнік заїжджає «звіти писати» аж до других півнів. І що ти думаєш? Хтось камінням кидає? Ні. Бо Гнат — майстер на всі руки, і слово знає, як кров зупинити. Село — воно прагматичне. Якшо ти людина корисна, то твій «гріх» — то твоя приватна комора. Ми подивимось у другий бік, сплюнемо через плече, але вголос — ні-ні. Бо як порушиш це мовчання, то завтра і про твій гріх згадають. Дід важко підвівся, обтрусив штани від попелу. — Село знає все: хто від кого вродив, хто вночі на цвинтар за землею ходив, і хто з ким у соняхах кувиркався. Але це — секрет для своїх. Чужинець приїде — ми йому усміхнемось, молока наллємо. А як тільки машина за поворот — знову засуви на засув, і кожен до свого «чорта» в криницю лізе. Правда в селі — то як гадюка під каменем: поки не чіпаєш — вона спить. А ворухнеш — вжалить так, шо й батюшка не відмолить. Він подивився на мене суворо, вже не примружившись: — Іди вже спати. І запам’ятай: як вночі з-за тину тебе хтось на ім’я гукне голосом покійного діда — не озирайся. Бо не все те, шо має голос, має й душу... Підпишись, тут ще і не таке почуєш, та побачиш😉🧐 👉 https://t.me/RuslanSpeaks

Рекрутинг студентів у «Війська безпілотних систем РФ». Пхахаххаххахха. 🤣🤣 https://t.me/Ukraineaboveallelse

ВАЛІЗА Тягар минулих днів рука тримає, Там тиша і душа є під затвором. Вузька стежина ніби з дивних творів Пороги спогадів перетинає. Стара валіза спокій зберігає, Де кожна риса складена як творчість. Шукає виходу душа проворна, Але замок надійно замикає. Чужа земля стає тепер заслоном, Я мушу пхати душу у валізу, Яка для неї є надійним домом. Ключі іржаві, мрії та вагони... Усе застигло під важким залізом На перехрестях в просторі чужому. Мирослав Манюк 07.03.2026 #петрарківський_сонет

Чшшшшшш!!! Тихо! Тихесенько!!! Щоб не налякати!:) Я навіть вголос не озвучуватиму, скільки разів змінювався той графік знеструмлень й скільки годин поспіль те світло в нас вже є!!! Зарядилося на сто відсотків усе, що можна було придумати!!! Але милися таки за допомогою отої китайської приблуди, що в відро з гарячою водою пхають!:) Бо вода начебто зʼявилася, але поки що не дуже!:) Хоча пралка пере!!! З весною нас! Невсеремось!

#історія #речі М’ясорубка: Залізний аскет кожної кухні, або Як кулінарія стала брутальною 🥩⚙️ До появи цього чавунного монстра на кухні, приготування котлет було заняттям для людей з терпінням святого та біцепсами коваля. М'ясо доводилося сікти важкими ножами до стану однорідної маси — процес довгий, виснажливий і, правду кажучи, досить галасливий. Все змінилося всередині XIX століття, коли німецький барон Карл Дрез (той самий геній, що винайшов прообраз велосипеда та друкарську машинку) вирішив, що пальцям кухарів потрібен перепочинок, і сконструював першу механічну м’ясорубку. 🇩🇪🚲 Принцип роботи цього девайса — це чиста інженерна поезія: нескінченний гвинт (шнек) штовхає продукт до гострих ножів та решітки. До речі, саме завдяки м'ясорубці світ дізнався, що «фарш неможливо прокрутити назад» — ця фраза стала не лише кулінарною аксіомою, а й глибокою філософською метафорою незворотності часу. Перші серійні моделі важили як невелике каченя і кріпилися до столу так міцно, що могли б витримати шторм у вісім балів. ⚓🔩 Існує популярний міф, що м'ясорубка була винайдена суто для м'яса. Насправді ж перші користувачі з ентузіазмом пхали в неї все — від овочів до сухарів і фруктів. Більше того, американці настільки вподобали цей винахід, що один із патентів 1853 року описував пристрій не просто як подрібнювач, а як «універсальний дезінтегратор харчів». Звучить як зброя з фантастичного роману, чи не так? 🥕🌪️ Цікавий факт: класична ручна м'ясорубка — одна з небагатьох речей у світі, чий дизайн не змінювався майже 150 років. Ви можете дістати з горища бабусин агрегат, виготовлений десь у 1950-х, і він працюватиме ідеально, бо там просто нема чому ламатися. Це апофеоз функціональності: брутальний чавун, дерев'яна ручка та жага до перетворення цілого на дрібне. 🛠️🦾 Сьогодні, в еру сенсорних кухонних комбайнів, які вміють навіть підбирати музику під колір овочів, стара добра м'ясорубка залишається символом надійності. Вона нагадує нам, що справжня якість не потребує Bluetooth — їй достатньо лише ваших зусиль та гострого ножа. Це пристрій з характером, який не боїться жилавого м'яса і завжди готовий до праці, навіть якщо у всьому місті вимкнуть світло. 🕯️🥧

#історія #речі Сірники: Приборканий вогонь у вашій кишені 🔥 Сьогодні ми сприймаємо можливість добути вогонь одним рухом як належне. Але до середини XIX століття це було справжнім квестом: люди використовували кресала, лінзи або терли палички. Поява сірників стала не просто зручністю, а справжньою хімічною революцією. 🧨 Вибуховий початок Перші сірники були... м’яко кажучи, небезпечними. У 1826 році англійський аптекар Джон Вокер випадково винайшов "фрикційні сірники". Вони були довжиною майже у фут (близько 30 см) і спалахували з таким гуркотом і розбризкуванням іскор, що нагадували маленькі гранати. До того ж вони жахливо тхнули тухлими яйцями. 💀 "Фосфорна щелепа" та білий фосфор Перші масові сірники робили з білого фосфору. Вони були надзвичайно зручними, бо загорялися об будь-яку поверхню (навіть об підошву чобота, як у вестернах). Проте білий фосфор був смертельною отрутою. Робітники на фабриках страждали від страшної хвороби — фосфорного некрозу щелепи. Окрім цього, такі сірники часто ставали причиною самозаймання та пожеж у будинках. 🇸🇪 Шведський тріумф: "Безпечні сірники" Порятунок прийшов із Швеції. У 1844 році Густав Ерік Паш придумав розділити компоненти: замість того, щоб пхати все в одну голівку, він переніс небезпечний червоний фосфор (який набагато стабільніший за білий) на бічну поверхню коробки. Тепер сірник загорявся тільки при терті об спеціальну намазку. Саме тому в багатьох країнах сірники досі називають "шведськими". 📦 Більше, ніж просто палички Сірники швидко стали частиною масової культури: Філуменія: Колекціонування сірникових етикеток стало популярним хобі, адже на коробках друкували все: від соціальної реклами до репродукцій картин. Дієвий інструмент: До появи запальничок сірники були головним аксесуаром джентльменів та мандрівників. ✨ Цікавий факт: Чому їх 45? У стандартній коробці зазвичай близько 38-45 сірників. Це число було розраховано так, щоб коробка була зручною для кишені, але водночас забезпечувала господаря вогнем приблизно на тиждень активного використання.

Нууууууу, так!:) Канапа в мене завширшки як не більша, ніж завдовжки?:) Бо це - дві повноцінних односпальних канапи!:) Ні, ніяких зайвих предметів на ній не лежить!:) Тільки життєво необхідний набір!:) Будь що, також важливе для мене, зберігається в зоні доступу, на столі, який впритул до канапи, як то окуляри на мотузці, ліхтарики та лампи, пляшка з водою та коробочка з льодяниками, на випадок кашлю?:) На підвіконні над головою заряджається телефон. Ааааааа на канапі… Тільки необхідне!:) Згідно штатного розкладу!:) На канапі лежу я!:) Й якась кількість подушок та подушончіків!:) Три великих, 50х70. Пласких, авжеж! Одна маленька, на якій котик Пилипко спить дзьоб у дзьоб зі мною й хррррропе, як вгодований такий собі чоловік!:) Ліворуч одна маленька, під мій лівий лікоть!:) Велика (з трьох), під ліве коліно. Такий же ж набір праворуч!:) Ще одна маленька, запасна!:) Під дупою, під ковдрою, ліворуч - собака Цуцилія. З протилежного боку, на ковдрі, собака Лєдя! В ногах - кішка Пані Вишенька! На дупі - Лічінка №1! На плечі - Онука наша Снігуронька! Десь в цицьках - Жужала! Періодично ці хутряні потвори стикаються дзьоб у дзьоб й тоді прям на мені трапляється сварка, бийка, зʼясування відносин на кшталт «вас тут не лежало»!:) Й я крізь сон вмикаю прапорщика та розганяю цих гопників!:) Щоб вже за декілька хвилин увесь цей підрозділ знов виконував свої зігріваючі обовʼязки!:) Опалення вимушено вмикаю вже не тільки ввечері… Бо коли за бортом -15 й нижче, а в кухні зранку +13, починають мерзнути щоки!:) Та на ніч таки поки вимикаю!:) Бо залишимося без штанів й підштанників після оплати комуналки!:) Щоки на ніч пхаю під теплу ковдру!:) Кішка Онука зазвичай акуратна дівчинка!:) Пішки по моєму обличчю не сновигає!:) А коли з під ковдри тільки маківка та одна ніздря моя стирчить, вона ж не в курсі, що то не моє плече, на якому вона любить спати?:) Сьогодні ночером вона вмощувалася спати мені на фізіомордію!:) Обурювалася, коли я її звідти ганяла!:) А ще сьогодні я посварилася з Жужалою!:) Не стільки я з нею, скільки вона зі мною?:) Під час чергового знеструмлення я укублилася під ковдру з книжкою та ліхтариком? Угрілася? Й якось випадково успалася?:) З вісімнадцятої до двадцятої плющила подушки!:) Як людина з чистою совістю!:) Відповідно, коли мені вже спати схотілося?!:) Сиииильно четверта ночеру! Чи вже ранку?:) Йду до тамбуру палити останню цигарку?:) В трохи прочинені двері?:) Планую відбій?:) Жужала намагається прорватися на вулицю!!! Та зараз же ж! Так я тебе й пустила??? За бортом вже -15! Залишити її у дворі я не можу, бо змерзне ж моя улюблениця! Чекати на її повернення півгодини, не менше, не збираюся!:) Бо нарешті очі заплющуватися почали!:) - Аааааааа попісссяєш ти в один з писсссюльних котячих горшиків, любенька моя!!!:) Дууууууже незадоволена Жужала була!:) Дуже! Ви там як!? Я й новин ніяких побачити не встигла? Бо між вимкненнями світла лише півтори години було? Найголовне усвідомити встигла! Невсеремось! Перезимуємо! Гггггсніпппппзда! Дочекаюся світла, з вами тим набором слів ділитимуся!:) Якщо встигну!:) Бо на корисну діяльність сьогодні залишається не так й багато часу?:) В хууууууткенькому темпі!:)

Лобода влаштувала у Таїланді "шабаш" для російської вугільної магнатки Олени Дробіної🤦🏻 Співачка Світлана Лобода, яка після початку повномасштабної війни виїхала з Росії та заявила про підтримку України, продовжує виступати для російських діячів. У російських ЗМІ та телеграм-каналах поширилася інформація, що цього разу Лобода заспівала на дні народження російської бізнес-вумен Олени Дробіної, яка є гендиректоркою вугільної компанії "Розріз Південний". Як видно в ролику, Лобода звертається особисто до іменинниці і бажає, щоб її життя було таким же прекрасним, як і захід сонця на Пхукеті. В кінці ролика можна побачити жінку, вірогідно, ту саму іменинницю "Олену Олександрівну", яка заплатила 15 млн рублів за виступ Лобода на своєму святі.

Декілька днів тому в нас ювілей був! Виповнився рочок, як сама, чотирма ногами, прям до нашої хати, пішки, прийшла з моєю кумасею чорна кішка!:) Яку спочатку ми назвали Гадєю (ГадЗею), від слова гадюка!:) Бо шшшшшипіла на всіх оточуючих не гірше за гадюку!:) А потім якось плавно та повільно, завдяки ідеям друзів, вона стала Онукою Нашою Снігуронькою!:) Коли Ірина Олександрова розчулювалася: - Ми з тобою радіємо цій кішці, начебто в нас перша онука народилася?:) На що у фіцбуці Lelena Yer продовжила тему!:) - Саме так!:) Онука ваша, Снігуронька!:))) А ще ж про собаку Лєдю розповідатиму!:) Вже не памʼятаю, в якому році мені її з Києвщини привезла Валентина Журавлева, світла їй памʼять… Собаку десь на трасі в заметіль підібрали її діти… Й я повелася на пропозицію її взяти!:) Бо такий спанієль - одна з моїх найулюбленіших пород!:) Була!:) Коли зі мною хтось радився з приводу, яку собаку середнього розміру я б могла порекомендувати, я всім радила саме руського спанієля! Соловейком тьохкала, розписуючі всі позитивні риси цієї породи!:) Боженька вирішив цюкнути мене дзьобом в землю!:) Щоб не вважала себе занадто розумною, не брала на себе занадто багато, аби не надірвалася!:) Й послав мені собаку Лєдю!:) За декілька десятків років, що я якимось боком стикаюся з кінологією й дресируванням взагалі, та з десятками собак різних пород особисто, такої нападошної та пришелепкуватої, як Лєдя, не було ні в мене на ПМП, ні в кого з моїх знайомих!:))) Про її нескінченні бійки з собакою Цуцилією можна написати окрему книжку! Кожна бійка погрожувала закінчитися смертельним результатом… Аж поки я не вирішила її деяким чином секвестувати, нічого в ситуації не змінювалося… Щиро вдячна Наталія Лебединська за організацію цього втручання та доставку Лєді в клініку та назад! Не можу сказати, що війна між ними остаточно завершилася? Та якщо бійки траплялися разів пʼять на день, тепер якщо й вчччччепили одна одну, то раз на півроку?:) А ще ж в нас є в господарстві зграя котів?:) Не всіх, далеко не всіх, а тих, хто зʼявився після Лєді, ця дуринда намагається ганяти!:) Не жерти безжалісно! А так!:) Пробігтися по всій хаті, всі килимки жужмом!:) Щоб міждупіє як у котів, так і в самої Лєді павутинням не заплело!:) Мерехтить біля моєї канапи, скиглить й трясеться так, що нєрвінно трясемося й сама канапа, й я на канапі й штук пʼять кішок, що лежать на канапі на мені!:))) Які Лєдю страшенно дратують!:) Ооооотаке нестерпне бажання влаштувати гвалт, гонки та шшшшкандаль!:) Ааааааа остання кішка в нас хто?:) Прааааавильно!:) Онука Снігуронька!!!:) Сунуся з кухні через прохідну кімнату в напрямку своєї!:) Біля мого комоду, спиною до мене, сидить Онука Наша Снігуронька!:) Ссссстатуууууяяя!:) Формою груші!:) Вгггггодована така!:) У позі мислителя!:) Й не ворушиться!:))) Повз мене проскакує собака Лєдя!:) Гальмує впритул до Онуки!!! Знов же ж, трясеться й пхає-пхає-пхає дзьобом Снігурку в дупу!:) З пропозицією пробігтися по хаті!:) Зазвичай Снігурку довго вмовляти не тре?:) Цього ж разу настрій в неї був не той!:) Розвернулася Снігуронька вже в польоті!:) В стрибку ййййййак навішала пазурамі лллляпасів по Ллллєдіному писку!!!:) Й вгодована дупа не завадила!:) Снігурка згадала, що вона таки була Гадєю!:) Шипить, плюється!:) Ллллєдя скавчить та тікає, драпає, аж пʼяти в срррраку вліпають!!!:) Та сама ж напросилася?:) Снігурка біжить за Лєдєю двома ногами!:) А пазурами на двох руках продовжує деррррти вже Лєдіну сраку!:) Я? А що я?:) Я й іржу, як коняка!:) Й волаю нелюдським голосом про те, кому та що я прям зараз випишу та роздам?:) Природно, на неперекладному прапорщицькому фольклорові!:) Й що?:) Отой пропи…дон, отриманий від кішки, хіба Лєді допоміг?:) Та авжеж!:) Зараз же ж!:) Лєдя бігає по хаті!:) Килимки жамкає! Дурною башкою то в якийсь стіл припаркується, то в мою канапу?:) Яяяяяяк мочканеться лобом, аж мебеля гудуть?:) Був би мозок, струс би отримала, точно!:) Та де ж той мозок узяти, коли особливостями конструкції його наявність не передбачена!:))) Назва породи сама за себе все каже!:) Й така нісенітниця цілий день!:) Кожен день!:) Божевільня якась!:) Але точно можу сказати, нам жодного разу не нудно!:)))