Міноборони спрямує 9 млрд грн на дрони та зміцнення Сил оборони

Міністерство оборони перерозподілило кошти: 8 млрд грн направлять на потреби ЗСУ в межах проєкту «Лінія дронів», зокрема на безпілотні системи для нових підрозділів. Ще 1 млрд піде на інші завдання оборони.

Йдеться про підтримку таких підрозділів, як «Птахи Мадяра», К2, «Рарог», «Ахіллес», «Немезіс», «Чорний ліс».
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#тварини #факт
Деякі мурахи Myrmecia впізнають себе в дзеркалі!
Вчені наносили на тіло пожежних мурах кольорові крапки, які вони не могли побачити без дзеркала. Помітивши «мітки» в відображенні, мурахи активно їх зчищали — це свідчить про самоусвідомлення, що вкрай рідко зустрічається серед комах 🐜.

Цей дзеркальний тест проходять лише деякі види, наприклад, дельфіни, слони та деякі птахи 🐬🐘🦜.

Дослідження провели вчені з Австралії у 2020 році, що стало проривом у вивченні інтелекту комах 🔬.

#поезія
Ти була потребою – не пристрастю,
Звичкою тримати все в тіні.
Ти прийшла і просто залишилася,
Проростала клятвою в мені.

Змовою – без драми недоречної,
Порожнеча, вистуджена з дна,
Кинула мене під ноги вечору –
Сам в своїх обіймах доживав.

Не була ні щастям, ані втратою,
Без надриву душ, без передмов –
Захололо серце, під лопаткою
Оселився біль – моя любов.

У легенях пилом недоречності,
Сіллю в ранах, глибиною в світ,
Безозвучним криком – став залежним я,
Поглинала все живе в мені.

Світла не несла, лише окравою
Огортала пам'ять і печаль.
Чорним обеліском в серці зраненім
Стала у надмірності мовчань.

Ніч лягає саваном розвітреним,
А думки – як птахи об шибки:
Ти мені ні полум'ям, ні зливою
Не зосталась, витліла – лиш дим.

Крає скальпель втрату – геометрія
Пережитих днів тепер тягар.
Цвинтарне затишшя. Не розгледів я:
Пила з мене сили і життя.


25.07.2025
Олеся Репа

Харків Незламний і його птахи

#тварини
🤝 Взаємодопомога у тваринному світі.
Птахи люблять співпрацювати з великими тваринами. Ви запитаєте: А як і навіщо? Відповідаємо. По-перше, птах бере з тварини хутро для гнізда та харчується комахами. По-друге, великій тварині ніяк не зняти з себе настирливих комах, тому не проганяють пташок з себе. Людям варто повчитися дружби у тварин.

Харків Незламний 🖐️
Літній дощ ☔ і його люди та птахи

#поезія
Любов не печальна, а тільки приносить печаль від того, що вона нездійсненна і вдержати її неможливо.
Е.М.Ремарк, "Чорний обеліск".

Ти була потребою – не пристрастю,
Звичкою тримати все в тіні.
Ти прийшла і просто залишилася,
Проростала клятвою в мені.

Змовою – без драми недоречної,
Порожнеча, вистуджена з дна,
Кинула мене під ноги вечору –
Сам в своїх обіймах доживав.

Не була ні щастям, ані втратою,
Без надриву душ, без передмов –
Захололо серце, під лопаткою
Оселився біль – моя любов.

У легенях пилом недоречності,
Сіллю в ранах, глибиною в світ,
Безозвучним криком – став залежним я,
Поглинала все живе в мені.

Світла не несла, лише окравою
Огортала пам'ять і печаль.
Чорним обеліском в серці зраненім
Стала у надмірності мовчань.

Ніч лягає саваном розвітреним,
А думки – як птахи об шибки:
Ти мені ні полум'ям, ні зливою
Не зосталась, витліла – лиш дим.

Крає скальпель втрату – геометрія
Пережитих днів тепер тягар.
Цвинтарне затишшя. Не розгледів я:
Пила з мене сили і життя.


25.07.2025
Олеся Репа

#тварини
Знайомтесь з манакінами, тропічними птахами, які не співають, як інші пернаті птахи, під час шлюбного сезону, а створюють звуки крилами. Тертя їхнього пір'я дозволяє їм грати мелодію з ритмом.

Запізнився знову

Його звали Степан Бондарук, але в народі його знали як "Запізнілого Степана".

Він завжди приходив на історичні події на день пізніше.
Коли народ ішов на барикади — Степан ще варив борщ.
Коли всі скидали тирана — він шукав, де купити теплі шкарпетки.
Коли проголошували незалежність — він застряг у ліфті.
Коли будували нову Україну — він не встиг на автобус.

І кожного разу він з'являвся із серйозним обличчям, у вишиванці, з підписаним транспарантом — і питав:

> — А де всі?

Його зустрічали з усмішкою і легким сумом.
— Уже все, Степане. Уже свобода.
— Аааа… ну добре. А як вам там було?

Але він не зупинявся. Він готувався до наступної революції, щоб нарешті не запізнитися.
---

Теплі шкарпетки і свобода

Степан прокинувся вранці і відчув — у повітрі щось змінилося.
Було тихо. Занадто тихо.
Птахи не співали. Телевізор мовчав. Навіть сусід не сварився з телевізором, як зазвичай.

Він вийшов у двір.
Все навколо було прибрано, виметено, підфарбовано.
А на стовпі висів плакат:
"Дякуємо за участь у Революції! Україна — вільна!"

Степан застиг.
— Та ну… знову?!

Побіг до площі — порожньо.
Побіг до сільради — закрито, бо вихідний.
У крамниці продавчиня сказала:

> — Та вже ж учора все! І вила, і гімн, і сльозогінний… але ми вистояли! Де ви були?

Степан стояв із приготованим гаслом на палці:
"Досить терпіти!"

— Та я ж… шкарпетки сушив…

Він сів на лавку. Трохи подумав.
Потім дістав новий блокнот і написав:
"Підготуватись до наступної. Не сушити шкарпетки в день революції."

І зітхнув.

> — Ну нічого. Головне — не здаватися.
---

Війна прийшла — а Степан саме косив траву

2022 рік. 24 лютого.
Сніг ще не зійшов, але вже пахло весною.
Степан прокинувся рано — дивно, бо зазвичай спав довше.
Вийшов надвір, подивився на небо, глибоко вдихнув:

> — От і весна... Час косу поправити, бо ж бур’ян попре, — бурмотів собі.

Він не чув вибухів. У селі ще не було сирен. Телевізор не вмикав — "псує тиск". Телефон розрядився, бо зарядка вчора впала за шафу.
Тому поки вся країна…
ховала дітей, збирала рюкзаки, йшла в ТРО, клала «Байрактар» на рингтон,
— Степан косив траву на городі.
---

До нього прибіг сусід Іван — без шапки, з очима, як дві тарілки.

— Степане! Війна! Росія напала!
— Та йди, Іване, не жартуй. Я ще ковдру не просушив.

— Та яке «не жартуй»?! Київ — ракети! Харків — горить! Чернігів!
— Та тааак, щось мені снилось про танки, але я подумав, то телевізор увімкнутий був...
---

Коли Степан зрозумів, що справді війна, він негайно пішов збирати рюкзак.
Вишиванка — є.
Консерви — п’ять банок.
Ніж для сала — є.
Записник з нотатками з попередніх революцій — обов’язково.

Пішов у військкомат.
Але там черга, як до безкоштовної ковбаси у 80-х.

— Прийду завтра, — зітхнув Степан.

Минуло багато часу.
Він уже й не рахував днів — бо вони всі були однакові.

У той день усе виглядало звично.
Ранок. Каша. Поштарка Оксана.
А потім — сирени... і раптом тиша.

Незвична. Глуха.
Наче весь світ на мить затамував подих.

Він вийшов на двір — а там уже всі збіглися.
Хтось включив старе радіо.

> «…сьогодні вранці, після підписання остаткової угоди про виведення військ…
Україна перемогла.
Ми — вільні.»

Степан стояв із пательнею в руках.
У фартуху.
З плямами борщу на грудях.
І з ложкою, яка вмочалась якраз у момент оголошення новини.

> — Та ну… — пробурмотів він. — Знову?

#поезія
...Любіть життя, всміхайтеся, радійте
І дякуйте за неповторну мить.
Кохайте, вірте, бережіть і мрійте
В спекотну днину, і коли гримить.
Любіть життя за кожен промінь сонця,
За кожну в ніч запалену зорю.
За стукіт віт в зачинене віконце,
За кожен звук, за кожне : «я люблю!»
...Любіть життя за птахи щебетання,
За зиму, осінь, літо і весну.
За кожне подароване світання,
За ранішнє пробудження зі сну.
...Любіть життя, воно крихке, мов келих,
Про нашу ж долю знає тільки Бог.
...Любіть життя у проявах веселих,
І в час зневіри, втоми і тривог.
Любіть життя, не скигліть, не жалійтесь,
Самі ж дорогу стелимо в світи!
...Любіть, творіть, кохайте, щиро смійтесь,
Бо сплине час і треба буде йти!

Ольга Гала