День «Розфарбуй світ у помаранчевий»
Кожного року, у перший понеділок листопада, світ занурюється в помаранчеві кольори. Будівлі підсвічуються теплими відтінками, вулицями крокують люди в яскравому одязі, а соціальні мережі наповнюються фото з помаранчевими стрічками. Сама природа в ці осінні дні фарбує все у помаранчевий. Це — День «Розфарбуй світ у помаранчевий» (Color the World Orange Day), міжнародна подія, що має надзвичайно важливу мету: підвищити обізнаність про важке та маловідоме захворювання — CRPS/RSD, або Комплексний регіональний больовий синдром. День «Розфарбуй світ у помаранчевий» — міжнародна підтримка людей, які щодня живуть із нестерпним болем.

Що таке CRPS/RSD і чому про нього так мало знають?
CRPS (Complex Regional Pain Syndrome), також відомий як RSD (Reflex Sympathetic Dystrophy) — це хронічне неврологічне захворювання, яке викликає надзвичайно сильний, пекучий біль, зазвичай у кінцівках. Парадокс у тому, що цей біль може виникнути навіть після незначної травми, наприклад, вивиху чи розтягнення, і залишатися з людиною на довгі роки, значно погіршуючи якість життя.

За шкалою McGill Pain Index, CRPS вважається одним із найболючіших станів, навіть у порівнянні з ампутацією, пологами чи раковими болями. При цьому багато хто — як медики, так і пацієнти — роками не можуть поставити правильний діагноз, адже CRPS досі залишається недостатньо дослідженим і розпізнаваним.

Основні симптоми CRPS:
постійний пекучий або стріляючий біль
зміни кольору, температури або структури шкіри
набряклість і порушення рухомості ураженої ділянки
підвищена чутливість до дотику або холоду (навіть легкий подув повітря може викликати різкий біль)
м’язова слабкість, судоми, атрофія тканин
CRPS може вражати як дорослих, так і дітей. Через складність діагностики хвороба часто прогресує непомітно, і чим довше без лікування — тим важче з нею боротися.

Коли і як відзначають День «Розфарбуй світ у помаранчевий»?
День «Розфарбуй світ у помаранчевий» припадає на перший понеділок листопада кожного року.

Ініціатива зародилася у 2014 році як глобальна акція підтримки людей із CRPS/RSD. Сьогодні вона охоплює десятки країн, включаючи США, Канаду, Австралію, Велику Британію, Німеччину та багато інших. До участі щороку долучаються державні установи, лікарні, школи, волонтерські організації, світові знаменитості та мільйони небайдужих.

Як можна долучитися до відзначення:
Одягнутися у помаранчеве — найпростіший і найпомітніший спосіб проявити солідарність
Освітлити в помаранчевий кольорові гірлянди або підсвітку на вікнах, будівлях, мостах
Розповісти у соцмережах про CRPS, використовуючи хештеги на кшталт #CRPS, #ColorTheWorldOrangeDay, #CRPSAwareness
Поширювати інформацію серед друзів, родичів, колег, щоб більше людей дізналося про це захворювання
Підтримати благодійні фонди, які працюють над дослідженням CRPS або надають допомогу хворим
На офіційному сайті ColorTheWorldOrange.com можна знайти безліч матеріалів: постери, історії пацієнтів, посібники для лікарів та школи, а також фото з глобальних акцій минулих років.

За кожною помаранчевою стрічкою — реальна людина з реальним болем. Наприклад, історія молодої жінки з США, яка після простої операції на коліні вже понад 8 років не може вільно ходити через нестерпні болі в нозі. Або підлітка з Канади, якому довелося залишити спорт через CRPS після вивиху плеча.

Ці історії допомагають людям з CRPS відчути, що вони не самі. А також дають поштовх суспільству замислитися: як часто ми ігноруємо біль інших тільки тому, що не бачимо його?

Чому День «Розфарбуй світ у помаранчевий» має велике значення?
1. Підвищення обізнаності
CRPS — маловідоме захворювання, яке часто плутають з артритом, фіброміалгією, психосоматичними розладами. День «Розфарбуй світ у помаранчевий» привертає увагу медичної спільноти, змушує говорити про необхідність ранньої діагностики та більш ефективного лікування.

2. Психологічна підтримка для хворих
Люди з CRPS часто стикаються з недовірою навіть з боку близьких. Визнання, яке приходить з цього дня, може дати силу жити далі, шукати допомоги, долучатися до спільнот.

3. Фінансування досліджень
CRPS залишається практично невиліковним, але активна увага до теми стимулює благодійні та державні організації інвестувати в наукові дослідження. Кожна гривня — це ще один крок до розуміння хвороби.

4. Єднання світу навколо важливої мети
У той час, як багато хвороб мають чітке визнання, CRPS потребує більшого розголосу. День, коли увесь світ забарвлюється в помаранчеве, — це нагадування: навіть рідкісні хвороби заслуговують на увагу, повагу і боротьбу.

Як можна допомогти вже сьогодні?
Поділіться цією статтею або розкажіть друзям, що таке CRPS
Станьте волонтером або підпишіться на ресурси підтримки хворих
Якщо у вашому місті буде акція або підсвітка будівель — приєднуйтесь
Просто одягніть помаранчевий одяг — і розкажіть чому
День «Розфарбуй світ у помаранчевий» — це день надії. День, коли невидимий біль стає помітним. День, коли простий жест — помаранчева стрічка на куртці чи пост у соцмережі — може зробити величезну справу.

#архів
Протестанти-господарники

"І на Січі мудрий німець
Картопельку садить..."
Ця цитата Т. Шевченка має цікаве історичне тло:
Наприкінці XVIII ст. громади менонітів (ті самі протестанти, які досі носять одяг тих же століть) були переселені на терени України. Осіли вони на Херсонщині та Запоріжжі, що відображено в цитованому вірші:
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя
Податки не платили, в армії не служили, але їх радо прийняли з однієї причини: на місцях вони розбудовували млини, винокурні, суконні, тощо. У степах з'являлися дерева, болота осушувались.

Можемо багато говорити про протестантів, але одне заперечити важко: їх працьовитість дійсно зразкова і у свій час служила добрим прикладом нашим співвітчизникам.

#поезія
У світлі ночі горять зорепади
Пори року міняють маршрут
Над твоїм небом літають снаряди
Воюєш там. Щоб я жила тут.
Так багато хотів би сказати
Зупиняюсь, лиш мовлю ім’я
Турнікет. Магазин. Автомати
Віра в Бога. Вся наша броня.
Ліс ошатно одягнув багряний
Колір крові та терпкого вина
Все навкруг огорнули тумани
Реальність. Безвихідь. Війна.
Не зрозумієш, коли я розкажу
Не почуєш, якщо я закричу
Де болить я тобі не покажу
Не хвилюйся. Все добре. Мовчу.
Календар. Перші дні листопада
Оживаю, коли чую твій сміх
Твій голос то моя розрада
Навіть там - дорожчий за всіх.
Я поруч. Хай навіть думками
Віддай мені біль свій та сум
Обійняла б за плечі руками
Заховала від ненависних дум.
Мій воїн. Мій хоробрий муже
У тобі моя сила, ніжність та дім
Моя душа за твоєю так тужить
Споріднені. Блискавиця та грім.
Дотик рук. Твої пальці в долоні
Обійми. Найбезпечніше укриття
Я залишусь в твоєму полоні
До зустрічі. Світло мого життя.

Юлія Чех

Важливо було створити для Yogurt & Such стиль, який легко масштабується: від меню й пакування до вивіски та корпоративного одягу. Ми в Quixerr заклали універсальність у кожен елемент.

#портфоліо #брендинг #дизайн

🇺🇦 "Пакунок пораненого": українські захисники отримали перші партії адаптивного одягу

Перші партії адаптивного одягу вже отримали військовослужбовці, які проходять лікування у військово-медичних закладах Командування Медичних сил ЗСУ поблизу районів ведення бойових дій в Сумській, Херсонській, Миколаївській, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Цей Листòпад надовго. Лиш вчора
приблудився до мого порогу.
Глипнув скоса. Сховав у комору
жовте листя. Не стало нічого...
Лиш гіляки в німому благанні
ще просили у нього тепла.
І метелик, напевно останній,
заховався у кутику скла.
Я стрічала. Авжеж, готувалась.
Теплий чай і пиріг із грушòк.
Як кокетка, з-під вій усміхалась,
щебетала, як краща з пташок.
Одяглась у сукенку з каймою,
на зап'ястях -- парфум полинý.
Пригощала. Цвіла, як весною...
І на руки вмостилась йому.
Подобрів. Навіть ледь усміхнувся.
Заспокоїв вітри. Сьорбнув чаю.
Скинув шарф і пальто, перевзувся.
І, як кіт, засопів... Я не знаю
як тепер його звідти спровадить.
Він надовго, мабýть, примостився.
Мені осінь казала, він -- зрадить.
Ризикну.
Не дарма ж приблудився...)))


Людмила Галінська

Друзі, маю прохання, яке не може чекати

У мого друга, який зараз тримає позиції на Покровському напрямку, після прильоту у Хаммер згоріли всі речі — від форми до теплого одягу.
Зима вже на порозі, а часу майже немає.

Відкрила збір на 50 000 грн, щоб купити все необхідне: теплу форму, термуху, берці, рукавиці.
Кожна гривня зараз — це тепло, підтримка і шанс вистояти.

Хто може донатьте, поширюйте, не мовчіть!
Бо якщо не ми то хто? ❤️

🎯Ціль: 50 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8wapjH42gJ

💳Номер картки банки
4874 1000 2210 8487

Не забуваймо класику😄
А на відео наш неймовірний конструктор, за допомогою якого ви можете додати будь-які текст, фото, логотипи на будь-який товар з сайту та отримати дійсно унікальну річ! Спробуйте вже зараз!
Посилання на конструктор чекає в сторіз🫰🏼

😉ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥

#iPhone #Чохол #ЧохолДляiPhone #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичнийОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопінгОнлайн #ДрукНаОдязі
#УкраїнськийШопінг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг

🟥🇦🇿31 жовтня 1943 року у с. Точевики Острозького району на Рівненщині відбувся бій азербайджанського загону Української повстанської армії з нацистами.

«…Уранці в село Точівк(а)… приїхала сотня німців, щоб своїм диким звичаєм погуляти, – йдеться про ці події в підпільній газеті «Вісті Української Інформаційної Служби» від 1 квітня 1944 р. – Заки повідомлено наші відділи, німці встигли вже гаразд погуляти, й пограбивши населення, від’їхали. Однак незабаром забаглося їм знов погуляти в тому ж селі. На цей час приїхав сам ляндвірт з сотнею добре одягнених та узброєних молодих летунів. Але тут їм не пощастило. Не вспіли ще як слід «розгосподарюватись» біля селянського добра, як наша чота і дві азербайджанців вдарили на них і змусили їх до втечі.

Хоробрі азербайджанці, бачучи перед собою зненавидженого ворога, з великим завзяттям ішли до бою і своїм геройством додавали охоти деяким нашим молодим бійцям, які вперше були в бою.

Дорого коштувала та прогулянка: 50 лягло трупом, кільканадцять було поранених, а двадцять німецьких «героїв» врятувалось втечею. Попав тут і ляндвірт. Населення радісно витало повстанські відділи, радіючи дружніми відносинами та спільною боротьбою азербайджанських та українських відділів проти німецького загарбника».

Із УПА загинуло четверо азербайджанців і один українець. Загиблих поховали в Точевиках, кавказців ховали за мусульманським обрядом, без трун.

Напередодні бою цей загін азербайджанців перейшов до УПА. Це були бійці 805-го батальйону Азербайджанського легіону, який воював у складі німецької армії на Північному Кавказі. Звідти батальйон передислокували спочатку у Польщу, а потім – на Західноукраїнські землі.

На Волині з азербайджанськими легіонерами провели переговори повстанці з боївки УПА Здолбунівського району під командуванням Бойка – Чорноти. Бандерівці переконували перейти до них й боротися проти нацистів. Першим ініціатором втечі легіонерів від німців був офіцер 805-го батальйону на прізвисько Чавлі.

Про долучення азербайджанських легіонерів до УПА повідомляла навіть американська розвідка. Про це йшлося у звіті про азербайджанські військові формування Департаменту військової розвідки США, складений вже після війни. У ньому зазначалося, що у 1943 році на бік українських національних партизан з Азербайджанського легіону перейшли: один командир роти з чотирма офіцерами і 70-ма добровольцями й один командир роти з двома пропагандистами і 95-ма добровольцями.

Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

І росіяни обісралися.

Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

Трохи фактів:

1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».