• 🟢Сон – це ваша молодість

    ⏺Під час сну, в період з 23:00 до 1:00 ночі епіфіз (ділянка головного мозку), виробляє гормон довголіття -мелатонін, що відповідає за оновлення клітин та відновлення організму.

    ⏺ Недосип призводить до надмірного розвитку кортизолу - гормону стресу, який у великих дозах згубно впливає на організм

    ⏺ Випадання волосся, зниження його росту, сірий колір обличчя, поява прищиків, дратівливість і депресія - це лише мала кількість його дітищ

    ▶️ Нічні «сови», що засинають пізно, свідомо позбавляють себе молодості!

    💚 Будьмо здорові
    🟢Сон – це ваша молодість ⏺Під час сну, в період з 23:00 до 1:00 ночі епіфіз (ділянка головного мозку), виробляє гормон довголіття -мелатонін, що відповідає за оновлення клітин та відновлення організму. ⏺ Недосип призводить до надмірного розвитку кортизолу - гормону стресу, який у великих дозах згубно впливає на організм ⏺ Випадання волосся, зниження його росту, сірий колір обличчя, поява прищиків, дратівливість і депресія - це лише мала кількість його дітищ ▶️ Нічні «сови», що засинають пізно, свідомо позбавляють себе молодості! 💚 Будьмо здорові
    1
    56переглядів
  • Коли ми "читаємо думки" інших

    Ваші думки про почуття і думки інших людей, ймовірно, набагато менш точні, ніж ви думаете, і можуть зовсім не відповідати дійсності. Ми постійно домислюємо мотиви, інтерпретуємо вирази обличчя, "знаємо", що хтось про нас думає. Але наскільки це правдиво?

    Наші фантазії vs реальність:
    "Він на мене сердиться" — а він просто втомився
    "Вона мною нехтує" — а в неї особисті проблеми
    "Вони про мене говорять" — а вони обговорюють роботу
    "Він спеціально це зробив" — а він не подумав

    Замість гадання — запитайте прямо:
    "Ти засмучений? Щось сталося?"
    "Мені здалося, що ти незадоволений. Я помиляюся?"

    Наш мозок любить заповнювати прогалини, але часто робить це неправильно. Краще одне просте запитання, ніж години накручування.
    Коли ми "читаємо думки" інших Ваші думки про почуття і думки інших людей, ймовірно, набагато менш точні, ніж ви думаете, і можуть зовсім не відповідати дійсності. Ми постійно домислюємо мотиви, інтерпретуємо вирази обличчя, "знаємо", що хтось про нас думає. Але наскільки це правдиво? Наші фантазії vs реальність: "Він на мене сердиться" — а він просто втомився "Вона мною нехтує" — а в неї особисті проблеми "Вони про мене говорять" — а вони обговорюють роботу "Він спеціально це зробив" — а він не подумав Замість гадання — запитайте прямо: "Ти засмучений? Щось сталося?" "Мені здалося, що ти незадоволений. Я помиляюся?" Наш мозок любить заповнювати прогалини, але часто робить це неправильно. Краще одне просте запитання, ніж години накручування.
    1
    56переглядів
  • ЗАЗДРІСТЬ

    Запусти мене тихою тінню, що стежить крізь штори,
    Що рахує чужі перемоги, чужі нагороди й розмови.
    Я стоятиму поруч, всміхнувшись знайомим обличчям,
    Та ховатиму погляд за келихом пива незвично.

    Виникатиму ввечері, як увесь люд розповзеться,
    Ворушитиму подумки тільки чужі дари серця.
    Виявлятиму в них недоладність,
    Щоби їхні утрати здавалися більші за власні.

    Затамую я подих, побачу нове повідомлення,
    Де хтось знов розповість про бажання свідомості.
    Напишу кілька слів привітання,
    А вже потім стиратиму усмішку аж до світанку.

    У святкову годину я сяду подалі від інших.
    Споглядати, кому вже сьогодні дістануться квіти.
    А коли оголосять ім'я, яке буде доволі знайомим,
    То долоні мої вмить залишаться знов нерухомими.

    І коли всі погаснуть вогні,
    Повернуся до власного дзеркала змін.
    Я шукатиму знов міркування своїх порожнеч.
    Та побачу лише там чужу оболонку сердець.
    Де за нею давно хтось щасливий,
    Тільки я навздогін вичисляю мотиви
    Та рахую чужі перемоги завчасно,
    Витрачаючи власні.

    Мирослав Манюк
    06.11.2026
    ЗАЗДРІСТЬ Запусти мене тихою тінню, що стежить крізь штори, Що рахує чужі перемоги, чужі нагороди й розмови. Я стоятиму поруч, всміхнувшись знайомим обличчям, Та ховатиму погляд за келихом пива незвично. Виникатиму ввечері, як увесь люд розповзеться, Ворушитиму подумки тільки чужі дари серця. Виявлятиму в них недоладність, Щоби їхні утрати здавалися більші за власні. Затамую я подих, побачу нове повідомлення, Де хтось знов розповість про бажання свідомості. Напишу кілька слів привітання, А вже потім стиратиму усмішку аж до світанку. У святкову годину я сяду подалі від інших. Споглядати, кому вже сьогодні дістануться квіти. А коли оголосять ім'я, яке буде доволі знайомим, То долоні мої вмить залишаться знов нерухомими. І коли всі погаснуть вогні, Повернуся до власного дзеркала змін. Я шукатиму знов міркування своїх порожнеч. Та побачу лише там чужу оболонку сердець. Де за нею давно хтось щасливий, Тільки я навздогін вичисляю мотиви Та рахую чужі перемоги завчасно, Витрачаючи власні. Мирослав Манюк 06.11.2026
    2
    247переглядів
  • ІСТОРІЯ СВІТОВОГО БОКСУ📆
    Цей день в історії: 32 роки тому Джордж Форман нокаутував Майкла Мурера💥 5 листопада 1994 року відбувся один із самих знакових легендарних історичних поєдинків, та один із найвеличніших апсетів у надважкій вазі. На арені MGM Grand, у Лас-Вегасі, Невада, США, Джордж Форман створив неймовірну сенсацію. Безнадійно програючи за очками Майклу Муреру, «Big George» у 10-му раунді доніс свій фірмовий правий прямий, відправивши Мурера в глибокий нокаут. 🥊 Майкл Мурер був молодим непереможним чемпіоном світу за версіями WBA та IBF з рекордом 35-0, 30 КО, який щойно відібрав пояси в Евандера Холіфілда. На противагу йому, 45-річний ветеран Джордж Форман виглядав добродушним товстуном із минулої епохи, який повернувся в ринг виключно заради розваги. Майкл був фаворитом за ставками з коефіцієнтом 3 до 1. Мурер заробив 7 мільйонів доларів, а Форман — 3 мільйони доларів. Бій транслювався в прямому ефірі на HBO. Експерти називали цей бій відвертим фарсом і небезпечним експериментом. 🥊 Протягом дев'яти раундів Мурер повністю підтверджував статус фаворита, легко розстрілюючи повільного ветерана з дистанції та перетворюючи його обличчя на суцільну гематому.🥊 «Великий Джордж» безнадійно програвав поєдинок на записках усіх трьох суддів, його очі майже повністю запливли. Проте в десятому раунді сталося справжнє спортивне диво – Форман методично вирахував позицію Мурера та доніс коротку комбінацію із джебу та нищівного прямого правою та одним точним і потужним ударом відправив суперника в нокаут.26-річний чемпіон упав як підкошений, він відчайдушно намагався скоординувати тіло, але так і не зміг підвестися на ноги до закінчення відліку рефері. ❗️Завдяки цій перемозі ветеран завоював пояси WBA та IBF, повернувши собі титул через 20 років після поразки від Мухаммеда Алі та встановив історичний «вічний» рекорд, (на той момент йому було 45 років і 299 днів), ставши найстарішим чемпіоном світу в історії королівського дивізіону, який досі ніхто не зміг перевершити.🥊 Цей бій був названий «Нокаутом року» за версією журналу The Ring Magazine у ​​1994 році. Форман отримав нагороду журналу The Ring «Повернення року» за 1994 рікДжерело - https://t.me/luckypunchnet/ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники
    ІСТОРІЯ СВІТОВОГО БОКСУ📆 Цей день в історії: 32 роки тому Джордж Форман нокаутував Майкла Мурера💥 5 листопада 1994 року відбувся один із самих знакових легендарних історичних поєдинків, та один із найвеличніших апсетів у надважкій вазі. На арені MGM Grand, у Лас-Вегасі, Невада, США, Джордж Форман створив неймовірну сенсацію. Безнадійно програючи за очками Майклу Муреру, «Big George» у 10-му раунді доніс свій фірмовий правий прямий, відправивши Мурера в глибокий нокаут. 🥊 Майкл Мурер був молодим непереможним чемпіоном світу за версіями WBA та IBF з рекордом 35-0, 30 КО, який щойно відібрав пояси в Евандера Холіфілда. На противагу йому, 45-річний ветеран Джордж Форман виглядав добродушним товстуном із минулої епохи, який повернувся в ринг виключно заради розваги. Майкл був фаворитом за ставками з коефіцієнтом 3 до 1. Мурер заробив 7 мільйонів доларів, а Форман — 3 мільйони доларів. Бій транслювався в прямому ефірі на HBO. Експерти називали цей бій відвертим фарсом і небезпечним експериментом. 🥊 Протягом дев'яти раундів Мурер повністю підтверджував статус фаворита, легко розстрілюючи повільного ветерана з дистанції та перетворюючи його обличчя на суцільну гематому.🥊 «Великий Джордж» безнадійно програвав поєдинок на записках усіх трьох суддів, його очі майже повністю запливли. Проте в десятому раунді сталося справжнє спортивне диво – Форман методично вирахував позицію Мурера та доніс коротку комбінацію із джебу та нищівного прямого правою та одним точним і потужним ударом відправив суперника в нокаут.26-річний чемпіон упав як підкошений, він відчайдушно намагався скоординувати тіло, але так і не зміг підвестися на ноги до закінчення відліку рефері. ❗️Завдяки цій перемозі ветеран завоював пояси WBA та IBF, повернувши собі титул через 20 років після поразки від Мухаммеда Алі та встановив історичний «вічний» рекорд, (на той момент йому було 45 років і 299 днів), ставши найстарішим чемпіоном світу в історії королівського дивізіону, який досі ніхто не зміг перевершити.🥊 Цей бій був названий «Нокаутом року» за версією журналу The Ring Magazine у ​​1994 році. Форман отримав нагороду журналу The Ring «Повернення року» за 1994 рікДжерело - https://t.me/luckypunchnet/ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники
    357переглядів
  • Чи справді існують нікчемні люди та благородні мужі?

    Ця думка належить Конфуцію і міститься в його праці «Лунь юй» («Бесіди та судження»), яку також називають «Аналектами».
    В одному з висловів (книга IV, розділ 16) сказано:
    «Благородна людина розуміє, що є правильним, а нікчемна розуміє, що їй вигідно».
    Є й інший відомий вислів:
    «Благородна людина шукає причину в собі, нікчемна — в інших».

    Ці вислови змушують замислитися. Адже, якщо подивитися навколо, можна помітити, що люди справді дуже різні. Одні здатні на добрі вчинки навіть тоді, коли це їм нічого не дає. Інші ж готові переступити через будь-кого заради власної користі.

    Але чи існують насправді нікчемні люди та благородні мужі? Чи не є це лише умовним поділом, за допомогою якого людство намагається пояснити власну поведінку?

    На перший погляд, поділ здається надто категоричним. Невже можна всіх людей розкласти по двох полицях? Адже кожен із нас має свої слабкості, помиляється, іноді поводиться егоїстично, а іноді здатний на несподівану доброту.

    Людина, яка сьогодні вчинила шляхетно, завтра може проявити дріб’язковість. А та, від якої ніхто не чекає нічого доброго, іноді здатна на вчинок, який змушує повірити в людяність.

    Але водночас не можна заперечувати, що є люди, для яких власна вигода стоїть вище за совість. Вони можуть усміхатися тобі в обличчя, говорити правильні слова, демонструвати порядність, але щойно з’являється можливість отримати щось для себе, їхні принципи кудись зникають.
    Для них дружба — це користь, допомога — це інвестиція, доброта — можливість отримати щось навзаєм. Вони не запитують себе, чи правильно вчинити, а передусім думають, чи вигідно це їм.

    І навпаки, благородна людина не обов’язково має високий статус, великі статки чи гарну освіту. Вона може жити скромно, працювати на звичайній роботі, не мати жодного впливу на суспільство. Але в неї є те, чого не купиш за гроші, — внутрішній моральний стрижень.
    Вона не принижуватиме слабшого, щоб самій здаватися вищою. Не зрадить друга заради вигоди. Не привласнить чужу заслугу. Не обов’язково говоритиме про свою порядність, бо її вчинки говорять самі за себе. ...
    Читати далі https://korop.gt.tc/archives/2980
    Чи справді існують нікчемні люди та благородні мужі? Ця думка належить Конфуцію і міститься в його праці «Лунь юй» («Бесіди та судження»), яку також називають «Аналектами». В одному з висловів (книга IV, розділ 16) сказано: «Благородна людина розуміє, що є правильним, а нікчемна розуміє, що їй вигідно». Є й інший відомий вислів: «Благородна людина шукає причину в собі, нікчемна — в інших». Ці вислови змушують замислитися. Адже, якщо подивитися навколо, можна помітити, що люди справді дуже різні. Одні здатні на добрі вчинки навіть тоді, коли це їм нічого не дає. Інші ж готові переступити через будь-кого заради власної користі. Але чи існують насправді нікчемні люди та благородні мужі? Чи не є це лише умовним поділом, за допомогою якого людство намагається пояснити власну поведінку? На перший погляд, поділ здається надто категоричним. Невже можна всіх людей розкласти по двох полицях? Адже кожен із нас має свої слабкості, помиляється, іноді поводиться егоїстично, а іноді здатний на несподівану доброту. Людина, яка сьогодні вчинила шляхетно, завтра може проявити дріб’язковість. А та, від якої ніхто не чекає нічого доброго, іноді здатна на вчинок, який змушує повірити в людяність. Але водночас не можна заперечувати, що є люди, для яких власна вигода стоїть вище за совість. Вони можуть усміхатися тобі в обличчя, говорити правильні слова, демонструвати порядність, але щойно з’являється можливість отримати щось для себе, їхні принципи кудись зникають. Для них дружба — це користь, допомога — це інвестиція, доброта — можливість отримати щось навзаєм. Вони не запитують себе, чи правильно вчинити, а передусім думають, чи вигідно це їм. І навпаки, благородна людина не обов’язково має високий статус, великі статки чи гарну освіту. Вона може жити скромно, працювати на звичайній роботі, не мати жодного впливу на суспільство. Але в неї є те, чого не купиш за гроші, — внутрішній моральний стрижень. Вона не принижуватиме слабшого, щоб самій здаватися вищою. Не зрадить друга заради вигоди. Не привласнить чужу заслугу. Не обов’язково говоритиме про свою порядність, бо її вчинки говорять самі за себе. ... Читати далі https://korop.gt.tc/archives/2980
    KOROP.GT.TC
    549переглядів
  • Моурінью відреагував на скандал з Мбаппе через жарт про Мао Цзедуна 🫢

    Головний тренер мадридського Реала Жозе Моурінью відреагував на ситуацію з нападником команди Кіліаном Мбаппе, який опинився під критикою в Китаї після жарту про мем, у якому його зобразили в образі Мао Цзедуна 🗣️

    Ця ситуація з Китаєм підкреслює небезпеки сучасного світу, де часто найкраще, що можна зробити – це тримати язик за зубами, адже практично будь-яке ваше висловлювання чи коментар можуть нести певні ризики. Водночас я бачив, що він повівся дуже відповідально, а також побачив реакцію дуже великого та статусного клубу. Що стосується нас, то на цьому все. Від нас більше нічого не залежить.
    Нагадаємо, скандал розгорівся після інтерв'ю Мбаппе у французькому шоу The Bridge. Футболіста запитали про меми, у яких його зображують диктатором через чутки про вплив на внутрішні процеси в Реалі. В одному з вірусних відео обличчя нападника наклали на зображення Мао Цзедуна. Реакція француза викликала обурення в Китаї 🔙

    #World_Football #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Моурінью відреагував на скандал з Мбаппе через жарт про Мао Цзедуна 🫢 Головний тренер мадридського Реала Жозе Моурінью відреагував на ситуацію з нападником команди Кіліаном Мбаппе, який опинився під критикою в Китаї після жарту про мем, у якому його зобразили в образі Мао Цзедуна 🗣️ Ця ситуація з Китаєм підкреслює небезпеки сучасного світу, де часто найкраще, що можна зробити – це тримати язик за зубами, адже практично будь-яке ваше висловлювання чи коментар можуть нести певні ризики. Водночас я бачив, що він повівся дуже відповідально, а також побачив реакцію дуже великого та статусного клубу. Що стосується нас, то на цьому все. Від нас більше нічого не залежить.Нагадаємо, скандал розгорівся після інтерв'ю Мбаппе у французькому шоу The Bridge. Футболіста запитали про меми, у яких його зображують диктатором через чутки про вплив на внутрішні процеси в Реалі. В одному з вірусних відео обличчя нападника наклали на зображення Мао Цзедуна. Реакція француза викликала обурення в Китаї 🔙 <!-- /* Font Definitions */ @font-face {font-family:Calibri; panose-1:2 15 5 2 2 2 4 3 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-469750017 -1073732485 9 0 511 0;} @font-face {font-family:Georgia; panose-1:2 4 5 2 5 4 5 2 3 3; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:647 0 0 0 159 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:10.0pt; margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:Calibri; mso-fareast-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US;} p.MsoNoSpacing, li.MsoNoSpacing, div.MsoNoSpacing {mso-style-priority:1; mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:Calibri; mso-fareast-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US;} .MsoChpDefault {mso-style-type:export-only; mso-default-props:yes; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:Calibri; mso-fareast-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US;} .MsoPapDefault {mso-style-type:export-only; margin-bottom:10.0pt; line-height:115%;} @page WordSection1 {size:612.0pt 792.0pt; margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm; mso-header-margin:36.0pt; mso-footer-margin:36.0pt; mso-paper-source:0;} div.WordSection1 {page:WordSection1;} --> #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    413переглядів
  • ВУЛИЦІ КІОТО

    Ці персимонові плоди хурми
    звисають над огорожею,
    а затишні давні сади
    здаються вічно хорошими.

    Турист вдивляється вглиб,
    шукаючи минувшину,
    аж раптом помічає ці сади
    та свіжу гранітну плиту з минулого.

    На камені вже вибито ім'я
    людини з вулиці,
    якого бачив щойно серед життя,
    серед натовпу перехожих вуличних.

    Лежить у кишені
    прадавній нероздрукований лист,
    отриманий перед смертю за сенсом
    цього невідомого незнайомця з обличчям німим.

    Ослона жвавого минулого
    розлазиться на порох,
    докіль печатка на конверті з нуликом
    лишається уся рішуче поруч.

    Мирослав Манюк
    26.10.2026
    ВУЛИЦІ КІОТО Ці персимонові плоди хурми звисають над огорожею, а затишні давні сади здаються вічно хорошими. Турист вдивляється вглиб, шукаючи минувшину, аж раптом помічає ці сади та свіжу гранітну плиту з минулого. На камені вже вибито ім'я людини з вулиці, якого бачив щойно серед життя, серед натовпу перехожих вуличних. Лежить у кишені прадавній нероздрукований лист, отриманий перед смертю за сенсом цього невідомого незнайомця з обличчям німим. Ослона жвавого минулого розлазиться на порох, докіль печатка на конверті з нуликом лишається уся рішуче поруч. Мирослав Манюк 26.10.2026
    1
    286переглядів
  • КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Хрещатик. 1953 рік.
    Біля книжкового кіоску - натовп киян, які уважно читають повідомлення про смерть Сталіна.
    Довкола - зосереджені обличчя, розгубленість і напруження. Для когось це буденна новина на шляху додому, для інших - початок нової епохи, яку ще ніхто не міг уявити. Трамвай на задньому плані та фасади повоєнного Хрещатика додають міському моменту особливої атмосфери.
    #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Хрещатик. 1953 рік. Біля книжкового кіоску - натовп киян, які уважно читають повідомлення про смерть Сталіна. Довкола - зосереджені обличчя, розгубленість і напруження. Для когось це буденна новина на шляху додому, для інших - початок нової епохи, яку ще ніхто не міг уявити. Трамвай на задньому плані та фасади повоєнного Хрещатика додають міському моменту особливої атмосфери. #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    714переглядів
  • Незнайомець, який знає мене надто добре

    У кожної людини є свій найвідданіший друг. Він ніколи не сперечається, не перебиває, не дає непроханих порад і завжди погоджується зустрітися в будь-який час доби. Щоправда, іноді кривляється, але це вже залежить від того, хто перед ним стоїть.

    Щоранку я підходжу до нього з певним острахом. Ніколи не знаєш, кого там сьогодні побачиш. Учора, наприклад, був цілком пристойний чоловік із розумними очима та легким нальотом інтелігентності. А сьогодні звідти визирає якийсь пом’ятий тип, якого ніби всю ніч використовували замість подушки. Причому без його згоди.

    Я уважно розглядаю незнайомця. Він дивиться на мене з таким самим здивуванням. Я піднімаю брову — він піднімає. Я примружуюся — він теж. Нарешті посміхаюся, аби розрядити ситуацію. Незнайомець посміхається у відповідь, і я розумію: хлопець начебто непоганий, просто обставини його не прикрашають.

    Починається ретельна інвентаризація.
    Ніс на місці. Вуха теж. Очі, здається, трохи втомилися від життя, але хто тепер не втомлений? Волосся поводиться незалежно, наче вже отримало повістку до іншого організму. На підборідді з’явилася щетина. Вона, очевидно, вирішила нагадати, що час іде, навіть коли ти нікуди не поспішаєш.

    Особливу увагу приділяю зморшкам. Ось одна біля ока. Цікаво, коли вона встигла прописатися? А ось друга. Ця, здається, від сміху. Приємно усвідомлювати, що бодай деякі з них мають позитивне походження. Решта, мабуть, від роздумів про сенс життя, комунальні тарифи та поведінку людства.

    Найпідозріліша зморшка на лобі. Вона глибока, поважна й нагадує слід від невдалої спроби зрозуміти політику. Я пробую її розгладити пальцями. Марно. Зморшка дивиться на мене з виразом чиновника, якому принесли неправильно оформлену заяву.

    — Ну що, старий, — кажу я своєму відображенню, — як справи?

    Воно мовчить.

    — Зрозуміло. Не хочеш розповідати. Мабуть, теж маєш проблеми.

    Я знову посміхаюся. Цього разу вже впевненіше. У дзеркалі з’являється людина, яка ніби знає якийсь секрет. Можливо, вона просто згадала, що сьогодні не понеділок. А можливо, нарешті усвідомила: життя надто коротке, щоб витрачати його на переживання через власний ніс.

    У такі хвилини я починаю філософствувати.

    Дзеркало — дивовижний винахід. Воно показує нам правду, але тільки ту, яку здатне відобразити. Воно бачить наші вуха, зморшки, неголене підборіддя й усі сліди вчорашньої втоми. Проте воно не знає, про що ми мріємо, чого боїмося, кого любимо і скільки разів усміхалися іншим, коли самим було зовсім не до сміху.

    І все-таки ми чомусь довіряємо йому більше, ніж власним друзям.

    Скажи приятель, що ти маєш чудовий вигляд, — подумаєш, що він підлещується. Скаже дружина, що пора постригтися, — образишся. А дзеркало мовчки демонструє твою зачіску, і ти сам доходиш висновку, що перукарня сьогодні важливіша за державні справи.

    Ось вона, сила об’єктивності!

    Звісно, кожен має право на маленьке самонавіювання. Я, наприклад, іноді повертаюся перед дзеркалом боком. Не тому, що маю якісь претензії до власної фігури. Просто цікаво подивитися на себе з іншого ракурсу. Наука ж не стоїть на місці!

    Потім втягую живіт. Відразу відчуваю себе людиною з неабияким спортивним минулим. Щоправда, довго так не витримаєш, а тому доводиться повертатися до природного стану. Зате на кілька секунд я мав чудовий вигляд. Принаймні з того боку, з якого дивився.

    І тут мене охоплює підозра: а раптом дзеркало теж має свої комплекси? Може, йому набридло щодня бачити одні й ті самі обличчя? Може, воно мріє бодай раз показати людині не те, що є, а те, чим вона себе уявляє?

    Уявляю, як одного ранку я підходжу до нього, а там — статечний пан із густою шевелюрою, спортивною поставою і поглядом людини, яка вже давно розв’язала всі світові проблеми.

    — Перепрошую, — кажу я, — а де той, що тут зазвичай стоїть?

    — Пішов на пенсію, — відповідає дзеркало. — Ви ж самі щодня називали його старим. От він і образився.

    Після таких думок краще відійти від дзеркала й зайнятися чимось корисним. Наприклад, поснідати. Бо скільки можна розглядати людину, яка нікуди не поспішає, нічого не говорить і навіть не пропонує випити кави?

    Перед виходом я ще раз зазираю у дзеркало. Відображення дивиться на мене вже без особливого подиву. Ми обоє звикли одне до одного.

    — Ну що, — кажу я, — до вечора?

    Воно мовчки киває.

    І я виходжу у світ, де кожен має власне дзеркало. Хтось носить його в кишені, хтось — у голові, а хтось узагалі не потребує скла й амальгами, бо щодня милується собою в очах інших.

    Останні, до речі, найнебезпечніші. Звичайне дзеркало хоча б іноді показує правду.

    А людина, яка закохана у власне відображення, здатна роками доводити всім навколо, що криве не дзеркало, а світ.

    Хоча, якщо подумати, у кожного з нас є маленьке дзеркало всередині. І було б непогано час від часу зазирати й у нього. Тільки обережно: там можна побачити не лише те, що хочеться.
    --------------------------
    https://korop.gt.tc/archives/2917
    Незнайомець, який знає мене надто добре У кожної людини є свій найвідданіший друг. Він ніколи не сперечається, не перебиває, не дає непроханих порад і завжди погоджується зустрітися в будь-який час доби. Щоправда, іноді кривляється, але це вже залежить від того, хто перед ним стоїть. Щоранку я підходжу до нього з певним острахом. Ніколи не знаєш, кого там сьогодні побачиш. Учора, наприклад, був цілком пристойний чоловік із розумними очима та легким нальотом інтелігентності. А сьогодні звідти визирає якийсь пом’ятий тип, якого ніби всю ніч використовували замість подушки. Причому без його згоди. Я уважно розглядаю незнайомця. Він дивиться на мене з таким самим здивуванням. Я піднімаю брову — він піднімає. Я примружуюся — він теж. Нарешті посміхаюся, аби розрядити ситуацію. Незнайомець посміхається у відповідь, і я розумію: хлопець начебто непоганий, просто обставини його не прикрашають. Починається ретельна інвентаризація. Ніс на місці. Вуха теж. Очі, здається, трохи втомилися від життя, але хто тепер не втомлений? Волосся поводиться незалежно, наче вже отримало повістку до іншого організму. На підборідді з’явилася щетина. Вона, очевидно, вирішила нагадати, що час іде, навіть коли ти нікуди не поспішаєш. Особливу увагу приділяю зморшкам. Ось одна біля ока. Цікаво, коли вона встигла прописатися? А ось друга. Ця, здається, від сміху. Приємно усвідомлювати, що бодай деякі з них мають позитивне походження. Решта, мабуть, від роздумів про сенс життя, комунальні тарифи та поведінку людства. Найпідозріліша зморшка на лобі. Вона глибока, поважна й нагадує слід від невдалої спроби зрозуміти політику. Я пробую її розгладити пальцями. Марно. Зморшка дивиться на мене з виразом чиновника, якому принесли неправильно оформлену заяву. — Ну що, старий, — кажу я своєму відображенню, — як справи? Воно мовчить. — Зрозуміло. Не хочеш розповідати. Мабуть, теж маєш проблеми. Я знову посміхаюся. Цього разу вже впевненіше. У дзеркалі з’являється людина, яка ніби знає якийсь секрет. Можливо, вона просто згадала, що сьогодні не понеділок. А можливо, нарешті усвідомила: життя надто коротке, щоб витрачати його на переживання через власний ніс. У такі хвилини я починаю філософствувати. Дзеркало — дивовижний винахід. Воно показує нам правду, але тільки ту, яку здатне відобразити. Воно бачить наші вуха, зморшки, неголене підборіддя й усі сліди вчорашньої втоми. Проте воно не знає, про що ми мріємо, чого боїмося, кого любимо і скільки разів усміхалися іншим, коли самим було зовсім не до сміху. І все-таки ми чомусь довіряємо йому більше, ніж власним друзям. Скажи приятель, що ти маєш чудовий вигляд, — подумаєш, що він підлещується. Скаже дружина, що пора постригтися, — образишся. А дзеркало мовчки демонструє твою зачіску, і ти сам доходиш висновку, що перукарня сьогодні важливіша за державні справи. Ось вона, сила об’єктивності! Звісно, кожен має право на маленьке самонавіювання. Я, наприклад, іноді повертаюся перед дзеркалом боком. Не тому, що маю якісь претензії до власної фігури. Просто цікаво подивитися на себе з іншого ракурсу. Наука ж не стоїть на місці! Потім втягую живіт. Відразу відчуваю себе людиною з неабияким спортивним минулим. Щоправда, довго так не витримаєш, а тому доводиться повертатися до природного стану. Зате на кілька секунд я мав чудовий вигляд. Принаймні з того боку, з якого дивився. І тут мене охоплює підозра: а раптом дзеркало теж має свої комплекси? Може, йому набридло щодня бачити одні й ті самі обличчя? Може, воно мріє бодай раз показати людині не те, що є, а те, чим вона себе уявляє? Уявляю, як одного ранку я підходжу до нього, а там — статечний пан із густою шевелюрою, спортивною поставою і поглядом людини, яка вже давно розв’язала всі світові проблеми. — Перепрошую, — кажу я, — а де той, що тут зазвичай стоїть? — Пішов на пенсію, — відповідає дзеркало. — Ви ж самі щодня називали його старим. От він і образився. Після таких думок краще відійти від дзеркала й зайнятися чимось корисним. Наприклад, поснідати. Бо скільки можна розглядати людину, яка нікуди не поспішає, нічого не говорить і навіть не пропонує випити кави? Перед виходом я ще раз зазираю у дзеркало. Відображення дивиться на мене вже без особливого подиву. Ми обоє звикли одне до одного. — Ну що, — кажу я, — до вечора? Воно мовчки киває. І я виходжу у світ, де кожен має власне дзеркало. Хтось носить його в кишені, хтось — у голові, а хтось узагалі не потребує скла й амальгами, бо щодня милується собою в очах інших. Останні, до речі, найнебезпечніші. Звичайне дзеркало хоча б іноді показує правду. А людина, яка закохана у власне відображення, здатна роками доводити всім навколо, що криве не дзеркало, а світ. Хоча, якщо подумати, у кожного з нас є маленьке дзеркало всередині. І було б непогано час від часу зазирати й у нього. Тільки обережно: там можна побачити не лише те, що хочеться. -------------------------- https://korop.gt.tc/archives/2917
    1
    1Kпереглядів
  • 2 листопада 2025 року
    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, то ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    -------------

    15 жовтня 2026 року
    Прочитала вже книгу Софія Андрухович "Амадока". Я читала її майже рік, тому що вона взагалі не легко читалася і мені час від часу доводилося відкладати читання щоби відпочити від такого стиль читання. Я довго думала, що написати про цю книгу, і вирішила написати лише про враження від цієї книги, стиль твору такий, що вимагає уважного читання, зосередження на тому, про що йдеться і чому так склалося в родинах і в національностей, які проживали під час окупації чи то під німецьких військ, чи то за радянських часів. Якщо в перший і другий частині мова йшла про українську родину яка була пов'язана з євреями і те що їм усім довелося пережити за німців і совєтів, то в третій і четвертий частині, (якщо я не помиляюся), мова йшла про нашу культурну еліту, яку систематично знищувала радянська влада і пояснення того, чому вона одних знищувала, а інших залишала в живих. Спочатку я була дуже здивована і думала, до чого тут ці люди до вищезгаданих людей і якій стосунок вони мають до них. Лише в кінці книзі мені стало зрозуміло, що до цього. Ця книга також і про те, як така система ламає людські долі, що потім все це відбивається на наступні покоління, які хотіли б знати правду про рідних, але так і ніколи не дізнаються про них всю правду. А радянська система чудово знала, як їх знищувати, щоби українці не знали про своє коріння.
    2 листопада 2025 року Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, то ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її. ------------- 15 жовтня 2026 року Прочитала вже книгу Софія Андрухович "Амадока". Я читала її майже рік, тому що вона взагалі не легко читалася і мені час від часу доводилося відкладати читання щоби відпочити від такого стиль читання. Я довго думала, що написати про цю книгу, і вирішила написати лише про враження від цієї книги, стиль твору такий, що вимагає уважного читання, зосередження на тому, про що йдеться і чому так склалося в родинах і в національностей, які проживали під час окупації чи то під німецьких військ, чи то за радянських часів. Якщо в перший і другий частині мова йшла про українську родину яка була пов'язана з євреями і те що їм усім довелося пережити за німців і совєтів, то в третій і четвертий частині, (якщо я не помиляюся), мова йшла про нашу культурну еліту, яку систематично знищувала радянська влада і пояснення того, чому вона одних знищувала, а інших залишала в живих. Спочатку я була дуже здивована і думала, до чого тут ці люди до вищезгаданих людей і якій стосунок вони мають до них. Лише в кінці книзі мені стало зрозуміло, що до цього. Ця книга також і про те, як така система ламає людські долі, що потім все це відбивається на наступні покоління, які хотіли б знати правду про рідних, але так і ніколи не дізнаються про них всю правду. А радянська система чудово знала, як їх знищувати, щоби українці не знали про своє коріння.
    1Kпереглядів 1 Поширень
Більше результатів