Грумери та грумінг-салони, чому ви не приймаєте в клієнти вуличних тварин? Щоб що? Хочеться почути ваші аргументи. #наболіло Мені прям не дає спокою це питання. Наразі шукаю для вас виправдання в чаті GPT👇🏻

#поезія Ще вродить жито. Визріє овес. Ще буде мир, здобутий в перемогах. І тільки душі до святих небес, полинуть птахом до самого Бога. Ще будуть квіти, бджоли і нектар. Нап'ються пуп'янки живильної водиці. І тільки кров, пролита на вівтар, Розквітне маком в золотій пшениці. І тільки біль ніколи не мине За тихий рай дитячого спокòю. І мирне небо -- чисте й голубе, Загоїть рани, та не нам з тобою... І буде Київ. Вічний і новùй. Повстане все, що в попелі згоріло. Спечеться хліб -- святий і запашний. І Бог воздасть. За все, що наболіло... Людмила Галінська

#поезія Комусь життя замало зрозуміти, Що ми щасливі люди, бо живем! І маємо по-справжньому радіти Та насолоджуватись кожним Божим днем! Комусь сім'ї замало, щоб відчути, Що це найбільша цінність у житті, Бо хтось у мріях в ній лиш може бути, Страждаючи один на самоті. Комусь замало жінку одну мати, Бо хочеться екстриму та пригод. А хтось не вміє взагалі кохати, Такий різноманітний в нас народ! Комусь замало грошей, волі й слави, А хтось багатство бачить не в грошАх. Йому життя по іншому цікаве... До різного лежить наша душа... Комусь усе набридло і змарніло, А хтось кожнісіньку цінує мить. У когось щось нестерпно наболіло І він в душі від розпачу кричить. Комусь не вистачає ласки в слові, Хтось не цінує те, що вона є. А ще комусь так хочеться любові, А доля чомусь зовсім не дає. Завжди чогось ми хочемо... Природно! Важливо зрозуміти головне Й не гнатися за тим, що зараз модно, А пам'ятати завжди лиш одне: Любов до Господа й сім'ї, до мами й тата, До рідних й близьких та, звичайно, й до життя -- Оце найбільше нам всім треба цінувати, Бо кожен день іде, на жаль, без вороття! Катерина Доліба-Рябой

#наболіло Спогади душу мою роз’їдають, А серце ще болить жалем щемким Я зрозуміла — нас уже немає, Між нами все розвіялось, як дим. Не говори, що з часом буде краще, І не дзвони, прошу, мені дарма. Ти вже не мій, не той, що був найкращим, Звичайний — майже, та не зник дотла. Я з теплотою згадую ті зустрічі, Та серце вже твоє не підкорю. Я втомлена. І навіть бути в самоті — Не легше, бо тебе ще й досі я люблю. Я не забуду усмішку чарівну І погляд тих очей, що грів колись. Ми помилились — в цьому наша вина, Що наші зустрічі і досі ще живі. Нам краще вже не бачитися з тобою, Забудь усе, що сталося колись. У тебе вже давно є інша — нова й з гідною красою, А я забуду, як любила — без жалю й без сліз. 14.06.2025