Мати благала вченого вколоти її синові, який помирав, препарат, що ніколи раніше не застосовували на людині.

Це був липень 1885 року, Париж.

Дев’ятирічний Жозеф Мейстер стояв і тремтів у лабораторії Луї Пастера. Його руки й ноги були вкриті глибокими ранами від укусів. За два дні до цього його в Ельзасі атакував собака, якого вважали скаженим. Тварину невдовзі вбили.

Його мати добре розуміла, що це означає.

У 1885 році сказ майже завжди означав смерть. Коли з’являлися симптоми — страх води, сильні судоми, галюцинації — шансів практично не було. Смерть була болісною, іноді тривала кілька днів, і допомогти було неможливо.

Але вона чула про вченого в Парижі.
Про чоловіка на ім’я Луї Пастер, який працював над чимось, що могло допомогти.

Вона не знала, чи це правда.
Вона знала лише одне: якщо нічого не зробити — її син помре.

І вона перетнула Францію з пораненою дитиною, щоб знайти цього вченого.

— Будь ласка, — сказала вона Пастеру. — Врятуйте мого сина.

Луї Пастеру було 62 роки. Він уже був одним із найвідоміших учених Європи. Його відкриття змінили науку і світ. Але перед ним стояло надзвичайно складне рішення.

Так, у нього була вакцина від сказу.
Він роками розробляв її і неодноразово успішно випробовував на тваринах.

Але ніколи — на людині.

І Пастер навіть не був лікарем — він був хіміком. Якщо б він застосував експериментальне лікування, і хлопчик помер, це могло зруйнувати його репутацію і все, що він створив.

Але якщо нічого не зробити — Жозеф майже напевно помре.

Пастер порадився з двома лікарями. Вони оглянули хлопчика і дійшли одностайного висновку: без лікування шансів немає. Вакцина — єдина надія.

Пастер ухвалив рішення.

Вони спробують.

У наступні дні Жозеф отримував серію ін’єкцій. Дози поступово збільшували, щоб навчити імунну систему боротися з вірусом, перш ніж той досягне мозку.

Щодня Пастер уважно спостерігав за хлопчиком: чи не з’явиться температура, сплутаність свідомості або інші симптоми.

Щодня Жозеф залишався здоровим.

Після останньої ін’єкції вони чекали.
Тиждень. Два.

Нічого.

Жодних симптомів. Жодної хвороби.

Жозеф Мейстер став першою людиною, яку успішно вакцинували проти сказу після зараження.

Новина швидко поширилася Європою. За кілька місяців до Пастера почали приїжджати родини з різних країн. Він лікував сотні, потім тисячі. Вакцина працювала.

Але справжня велич Пастера була ще глибшою.

Вакцина проти сказу — не його найбільший внесок.

Його головне відкриття — довести, що невидимі мікроорганізми викликають хвороби.

До нього багато хто вважав, що хвороби виникають через «погане повітря» або з’являються самі по собі. Пастер спростував ці уявлення.

І коли стало зрозуміло, що мікроби існують і передаються — усе змінилося.

Хірурги почали стерилізувати інструменти.
Лікарі — мити руки.
Молоко почали обробляти, щоб знищити бактерії — цей процес назвали пастеризацією.

Мікробна теорія стала основою сучасної медицини.

Жозеф Мейстер ніколи не забув людину, яка врятувала йому життя.

Коли Пастер помер у 1895 році, Жозеф був на його похороні. Згодом він працював у Інституті Пастера — у тому самому місці, де його врятували.

Він прожив до 1940 року.

Живий доказ того, що іноді один сміливий вчинок змінює все.

Того липневого дня 1885 року хімік, який не був лікарем, подивився на хлопчика зі смертним вироком — і ризикнув.

Він обрав надію.

І не помилився.

Жозеф вижив.

І завдяки цьому мільйони інших людей теж отримали шанс жити.

Бо іноді, рятуючи одне життя, ми вчимося рятувати цілий світ.

Великодній кошик в Україні знову подорожчав і вже майже сягнув 2000 грн. За рік ціни зросли приблизно на 17%, а з 2022-го — фактично подвоїлися.

Розрахунки показують: якщо торік стандартний набір коштував близько 1649 грн, то зараз — понад 1940 грн.

Найбільше подорожчали м’ясо, ковбаси, яйця та свіжі овочі. Наприклад, огірки додали майже вдвічі, а м’ясна частина традиційного столу суттєво «потяжчала» у ціні.

Водночас інгредієнти для паски — борошно, молоко, цукор і масло — майже не змінилися. Тобто сама випічка лишається стабільною, а от наповнення кошика дорожчає.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Нагальне питання?
Мити до Великодня вікна?
Чи не мити?

Я зі своїми дівками як позаклеїла ті вікна ще 24 лютого 2022, так ті скотчі зі скла ще й не дерла…
Пообіцяла собі, що дратиму їх тільки після закінчення ввввввійни…

За ці роки, природно, вікна милися. Між скотчами…
Й так мене тягне відмити нннначисто?…
Сама собі кажу:
- Ще не на часі, Пані прапор… Не на часі…

Якщо згадувати вікна, зразком для мене зазвичай була моя перша свекруха, світла їй памʼять, чудова була жіночка…

Якось ендокринолог направив її на кардіограму!:)
Там була молодюсенька дівчинка, подивилася на ту стрічку, попросила свекруху прийти завтра, бо мабуть агрегат зіпсувався, то завтра буде більш досвічений лікар?:) Нехай він подивиться?:)

Завтра лікарка як побачила, що в тій кардіограмі намальовано, її аж трясця взяла!:)

Інфаркт!
Такий, що не тільки рухатися, вдихувати/видихувати через раз можна!

Викликає швидку, щоб з поліклиники до стаціонару свекруху доправити!:)
А матуся наша волає, що як же ж вона без трусів, зубної щітки, капців, халату та нічної сорочки їхатиме?:)

Випросилася тихесенько дочовгати додому, зібратися й потім на таксі рушати в лікарню!:)

А вдома ж дід залишається?:) Інфарктій - справа не швидка?:) Ще зголодніє дід, поки вона лікуватиметься?:)

То вона вирішила зварити відерну каструлябію борщу?:)
А поки картоплю на борщ чистила, видивилася, що в кухні вікно брудне?:)

- А якщо помру? Люди прийдуть на похорон, а в мене вікно брудне???

Ййййй пішла спека в хату!!!:)
Кухонне вікно, вікно в спальні, вікно в вітальні, балконні двері!!!:)
А ще ж засклений балкон!:)

Дихати через раз?:)
Саме так!!!:)))

От коли борща наварила та з вікнами все закінчила, тоді вже на швидкій до лікарні поїхала!:)))

Ще років двадцять після того прожила!:)))

Всю ніч телефон мені з підвіконня волав про підвищені небезпеки…
Та й зараз тривожимося…

Втім, якісь справи робляться.

Страва вихідного дня - смажена картопля, готується й жереться!
Поки газ є… Бо в сусідній Опішнянській громаді, яка км в 7 від нас, газу катма… Бо ссссссцкйбнблдгсня готується до великоденних свят…

Відбивні гатяться! Тепер маринуються!

Посилка з вейгелами від Бродецька Ольга на пів села отримується! З ппппппіларуночком! Пппппідаруночок нікому не дам! Собі залишу!:)

Й так!
Ніяких рослин я більше не купую!!!

Синочка заганяла!
Воду у дворі мені ввімкнув!
Для чого моє якісне утеплення люку водовідного увесь ранок розгрібав!:)
По посилку на пошту зганяв!
По туалетний папір збігав!

Бо знов же ж, ссссссцкйбнблдгсня розгатила на київщині завод, який виробляв наш улюблений Обухівський туалетний папір…
Й тепер завод хезе коли працюватиме…

Й днями я десять штук придбала?
Та вирішили з Ірина Олександрова, що ще тре!
На 300 грн додатково нагреблися!:)

А ми ж той папір й в хвіст, й в гриву, й взагалі будь-куди використовуємо?:) Окрім його прямого призначення?:)
Кодова назва - довгенькі серветочки!:)

На кухонному столі рулон стоїть!:)
Столи витерти?
Руки?
Якийсь бруд?
Всюди годиться!

Розрахувалася на картку з молочницею за домашнє молоко. Яке я для котів купую!:)

Замовила на півтори тищі свинства! Для всього гуртожитка! Різного!

Замовила дві літри домашньої олії! Яка смердить!:)
На салати весняні!

Посадила вейгели та підарункову гвоздику!

Чекаю на колежанок!
Двох по вейгели!
Одну - прати зимовий одяг!

То яке б буремне не було життя, ворушитимемся, поки воно в нас є!
Й той?
Невсеремося ж, авжеж?

Жена на "троечку"
Олечка была невероятно красивой. Такая красивая, что даже голуби, увидев ее курящей на балконе, застывали в воздухе и забывали как летать и гадить.
Застынет такой. И висит. Любуется.
И умная была тоже..
Врач-стоматолог весьма перспективный и неплохо зарабатывающий. Что немаловажно и тоже вызывает уважение у голубей.
Когда Олечка в белом недлинном халатике шла по коридору своей клиники, у всех пациентов мужского пола (пусть они сперва пришли в урологию) зубы начинали болеть и требовать немедленной починки.
У пациенток зубы тоже начинали болеть. Но от зависти.
Однако после близкого или относительно близкого знакомства с Олечкой, у всех на Олечку случался импринтинг, любовь и уважение. Поскольку человеком она была открытым, веселым и по-настоящему добрым.
Очень, очень хороша была Олечка.
***

Она к своим двадцати пяти годам была уже пять лет как замужем. Всем тогда полагалось замуж, чем раньше тем лучше. Олечка волей судьбы и родителей тоже оскоромилась и вышла.
Муж Андрей был среднего качества, но не самый худший из возможных… Но… Но только характер у Андрюхи был говняный. Вот не просто унылоговняный, а злобноуныложелчноговняный характер, из тех, которые часто выдаются в нагрузку к маленькому росту, маленькому пенису и слабой потенции.
Само собой, такое сокровище, как Олечка он не мог не ценить. И, понятно, что ценил он его в рамках своего унылозлобноговняного дискурса.
— Как я выгляжу? — спрашивала Олечка утром. (Все женщины зачем-то делают это, как будто им не все равно).
— На троечку, как всегда. Смирись уже с тем, что ты страшненькая, — отвечал, сцепив ротик в морщинистую попочку, муж. И отворачивался. И требовал подать еще блинов и кофе с молоком.
— У меня вчера был такой сложный случай, так вот я…
— Мне не интересно. Лучше поди ребенка в школу собери. И еще кофе. — Морщинистая попочка становилась еще морщинистее.
— А пошли вечером к Петровым. Там попоем, посидим, поболтаем.
— Нечего там делать у твоих Петровых. Дураки… Мы к ним ходим, а они только и думают как нас нае*ать.
— Петровы? Им-то зачем? Они вроде как…
— Все хотят всех нае*ать. Ты просто глупая. Жизни не знаешь.

Андрюша был из тех, кого все всегда хотят нае*ать. А если не нае*ать, то использовать. А не использовать, так подставить. А не подставить, так посмеяться…
В общем, Андрюша был такой человек, который родился в ночь с понедельника на понедельник, причем оба понедельника были пятницей тринадцатого. Когда он родился, акушерка назвала его неведомой зверушкой, закатала в бочку, бочку кинула в море…

Там он в этой бочке и жил до своих тридцати лет. Из бочки гундося, что мир — говно, люди-твари, а Олечка уродина, дура и никому кроме него- Андрюхи не нужна. И что, женившись на Олечке, Андрюха спас ее от одиночества, панели, тюрьмы, сумы, психушки и прозябания…
Да что я? Мы такое все знаем…
Но «все так живут». Поэтому Олечка, в очередной раз выслушав то, какая она бесполезная дура, шла на балкон курить и не замечала ни застывших в восхищении голубей, ни своего красного диплома, ни того, что она уже давно обошла Андрюшу по карьерной лестнице и по зарплате… кстати.

Любовь така любовь.
Так бы и жила бы Олечка, возможно в какой-то момент сдавшись и поверив в свою «троечку» и став «троечкой», и перейдя, как настаивал Андрюша, в поликлинику ближе к дому простым врачом… А то и уволилась бы, потому что Андрюша сетовал, что ребенок брошен, дома грязь и ужины не достаточно свежи и калорийны.
Но Бог все же любит нас (или это голуби не вынесли несправедливости и нажаловались кому надо). И в клинику, где Олечка работала, приехала делегация врачей из Италии делиться опытом и все такое.
И ах нет… Читатель ждет уж рифмы адюльтер. А там просто был итальянский дедушка-профессор, который конечно же в Олечку влюбился, но больше как в специалиста… и позвал ее на практику в город Триест. На полгодика.
— Нет! Нет! Никогда! — визжал Андрюша и швырял чашки в стену. — Ты что шлюха? Да ты там только для этого нужна? ТЫ что думаешь тебя всерьез берут за твои мозги… у Тебя их нету! Тебя берут туда, чтобы вые*ать. Потому что баба ты видная…
— Погоди! — не поняла Олечка. — Как это «видная»? Ты ж говорил всегда, что страшненькая.
— Это я так говорил, чтоб ты не мнила там о себе. А так, тебя ж только за твою внешность и держат. Врач-то ты так себе. Дура потому что.

Вот тут Олечку и перемкнуло.
Собрала она вещи, ребенка и сперва к маме, а потом в город Триест.
Когда вернулась, Андрюша был тише воды -ниже травы. Но как раз там в Триесте и случилось то, чего так давно уже ждет читатель. Совсем с другим человеком. И без продолжения.

Но Олечка вдруг увидела, что член может быть и побольше, секс поинтереснее, а с утра можно попросить кофе с молоком и блинчиков в постель и услышать «Какая же ты красивая… умная… самая лучшая… и пойдем вечером танцевать и пить вино… «.
А что? Так можно было?

С Андрюшенькой они расстались. Андрюшенька через полгода обзавелся очередной «олечкой», тоже, кстати, очень красивой и умной. Но нашей Олечке это было уже не интересно. У нее была своя жизнь, в которой она была «на отлично».
А во всем виноваты кто? Голуби…
Зы. Я это к тому, что если какой-нибудь андрюшенька говорит вам, что вы «На троечку» — сам он на троечку. Лопаткой по башке, зарыть на грядке и забыть…

© Ляля Брынза

Міжнародний день вафель

Що це за день?
25 березня гурмани та любителі солодкого в усьому світу відзначають дуже смачне свято, яке називається Міжнародним днем вафель (International Waffle Day). Відомо, що першими вафлями ласували ще мешканці Стародавньої Греції. З тих часів десерти з «печивом у кліточку» розвивалися, з’являлися нові рецепти. Спокусливо ароматні, надзвичайно смачні та з хрусткою скоринкою вафлі є вишуканим десертом, який полюбляють та випікають в усьому світі. До речі, американці мають власне свято вафель, називається воно Національним днем вафель та відзначається 24 серпня.

Різновиди вафель
У світі є понад 100 різновидів вафель, не говорячи вже про кількість рецептів. Тонкі, товсті, хрусткі, пухкі, з ягодами, з овочевою начинкою тощо. Ми познайомимо вас з найпопулярнішими.

Австрійські – їх ще називають віденськими. Це м’які, пишні та тоненькі вафлі з соковитою начинкою. Куштують їх холодними. Без додавання начинки страву подають до столу у гарячому вигляді та додатково прикрашають ягодами, морозивом чи будь-яким сиропом. Саме віденські вафлі часто застосовуються у приготуванні вафельного торта.

Англійські вафлі складно віднести до десерту, радше це звичайна закуска. Під час їх приготування до тіста додають картопляні чи вівсяні пластівці. Вафлі ще гарячими скручують у трубочку, яку начиняють різноманітними овочевими начинками та соусами.

Американські – американці дуже полюбляють вафлі і у них є свої улюблені рецепти. Варто сказати, що американські вафлі відрізняються від своїх європейських побратимів за смаком та формою. Зазвичай це пухкі та м’які вироби, які подаються з солодкими чи солоними стравами. Щоб їх приготувати до тіста додають соду чи розпушувач тіста.

Бельгійські вафлі знайомі у двох інтерпретаціях: льєзькі та брюссельські. Перші – хрусткі та тверді вироби округлої форми, що випікаються з карамелізованим цукром. Брюссельські ж вафлі, навпаки, є м’якими та пухкими, оскільки виготовлені на основі дріжджового тіста. Їх куштують холодними чи гарячими, попередньо присипаючи цукровою пудрою чи сиропом.

Особливістю рецепту голландських вафель є використання карамельного сиропу, який під час застигання склеює між собою два листки випічки. Голландські вафлі ще відомі під назвою строп вафель, що в перекладі означає «вафлі з сиропом».

Чеські оплатки, що походять з Карлових Вар. Два листки випічки охайно склеюються між собою сироповою начинкою, що її майже непомітно. До тіста, під час приготування вафель, додають мінеральну воду та шматочки мигдальних горіхів.

Італійські піцеллі попри свою назву мають мало спільного з піцою, радше це тоненькі листки вафель у вигляді квітки. Випічку куштують у звичайному вигляді чи згорнувши в трубочку для фруктової начинки. Для випікання піцеллі використовують спеціальну сковороду з особливою формою квітки.

Крумкаке – норвезькі вафлі, які мають вигляд вафельних трубочок, начинених згущеним молоком. Це традиційна солодка страва подається до столу у Норвегії на Різдво.

ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ

Галушки - типова для української кухні страва. Прісне тісто, замішане на воді або сироватці з яйцем, розкачували качалкою, щоб товщина коржа була 1-1,5 см. Різали його смугами завширшки 2-3 см, потім відщипували від кожної невеликі шматочки й кидали в підсолений окріп (кипляче молоко, м'ясну або овочеву юшку). Це були щипані, або рвані, галушки. Коли ж від тіста шматочки не відривали, а відрізали ножем, виходили різані галушки. Тісто для галушок найчастіше готували з пшеничного або пшенично-гречаного борошна. Варені у воді галушки зціджували й заправляли засмажкою із цибулею на олії чи салі. Варені в молоці або юшці їли разом із рідиною. Галушки з гречаного борошна дещо відрізнялися за способом приготування. Його розколочували у воді з яйцем до густини сметани, потім, змочивши у воді ложку, брали тісто й обережно опускали в окріп. Коли спливало, галушки виймали лозяним друшляком. Готували їх майже щодня, здебільшого на вечерю.

З відривного календаря "Криниченька" за 18 березня.
----------

ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ

Галушки - типова для української кухні страва. Прісне тісто, замішане на воді або сироватці з яйцем, розкачували качалкою, щоб товщина коржа була 1-1,5 см. Різали його смугами завширшки 2-3 см, потім відщипували від кожної невеликі шматочки й кидали в підсолений окріп (кипляче молоко, м'ясну або овочеву юшку). Це були щипані, або рвані, галушки. Коли ж від тіста шматочки не відривали, а відрізали ножем, виходили різані галушки. Тісто для галушок найчастіше готували з пшеничного або пшенично-гречаного борошна. Варені у воді галушки зціджували й заправляли засмажкою із цибулею на олії чи салі. Варені в молоці або юшці їли разом із рідиною. Галушки з гречаного борошна дещо відрізнялися за способом приготування. Його розколочували у воді з яйцем до густини сметани, потім, змочивши у воді ложку, брали тісто й обережно опускали в окріп. Коли спливало, галушки виймали лозяним друшляком. Готували їх майже щодня, здебільшого на вечерю.

З відривного календаря "Криниченька" за 18 березня.
----------

Вчора вже сама себе хараХтеризувала?:)
Що я - хазяйка свого слова?:)
Схотіла - дала?
Не схотіла - назад забрала?:)

Вчора чого тільки не понаааааапланувала собі на сьогодні?
То й що?:)
То ж було вчора?:)

Зранку прокинулася, з першими цигаркою та горнятком кави випхалася у двір на ослінчик.
Помилувалася сонечком, ззззмерзла від холодного вітру й усі свої плани посунула кудись подалі?:)
Не хочу й не буду.
Потім.
Колись.

Ну та обовʼязкові справи, які посунути ніяк не можна, виконала?
Усю придворну зграю годувала, напувала.
Собачі «недопалки» по обійстю збирала.

Влаштувала молочний день!

Коли ми тільки влаштовувалися в новому для нас будинку на Полтавщині, купували по два трилитрових слоїка молока на тиждень.
Коли в 2015 вдалося перевезти до нас з Донбасу мою матусю, молока вже брали три слоїки на тиждень!

Дуже вона в мене манку неннннавиділа!:)
Один ранок виносила мені мозок оголошеннями, що кожен ранок повинен починатися саме з манки, а картоплю, яку я їй принесла, вона неннннавидить?:)
Наступного ранку вона вже неннннавиділа манку й вимагала товченої картоплі, з якої тре було починати день!:)

Матусі давно нема…
Діти молоко перестали вживати в промислових масштабах.
Потім розʼїхалися по навчаннях.
Взагалі їх вдома не було, коли трапилося «рятування» нас «доброзичливим братерським нароТом»…

Й молоко я купувала вже виключно для котів.
Ірина Олександрова досі згадує, як я не лила, а витрушувала в котячу миску густенькі вершки зі слоїку!:)
А в неї серце зупинялося з цього приводу!:)

Зараз купуємо молоко двічи на тиждень.
Схотілося мені сьогодні какао?:)
Варю!
Й з донечкою згадуємо часи, коли онучик мій Савко скандував як не щоранку:
- Баба-баба!!! Каша-каша!!!
Бєлая-бєлая!!!

Так назгадувалися, що доня запросила в мене тієї бєлої каші?:)
То я ще й манки наварила!!!:)

А ще на плиті киплять добрезна така свиняча голяшка зі шматом підчеревини!
Зельц буде!
А поки що шум з того варева збираю!

А ще у дворі багатенько бджіл зʼявилося!
Аааааа в хаті вже перша муха звідкілясь взялася!

Ще ж новина.
З 26 жовтня 2025 перший раз знеструмлень на сьогодні взагалі не заплановано!!!

То будьмо та невсеремося ж?

Хлопець під обстрілами вивозив корів із Костянтинівки.

Він торгував молоком, доглядав телят. Коли почалися обстріли – не кинув тварин, рятував їх з-під вогню.

Для нього вони не просто худоба. Вони – живі, рідні, беззахисні…

: _maksim_910

Рецепт простий : яйца , мука , вода і чуть чуть молоко для того, щоб тісто як бліинчики пеклись рослинне масло в тісті . Тісто рідке і все можна на око. Якщо з першого разу буде важко нічого страшного, все вийде.