💋 Кардіоміопатія такоцубо, або синдром "розбитого серця"
З точки зору медицини, розбите серце - це не красива метафора, а серйозна серцева патологія. І назва цієї хвороби не романтична: кардіоміопатія такоцубо.
💋 Сильне емоційне потрясіння призводить до ослаблення серцевого м'яза і збільшення лівого шлуночка. Першим симптомом патології є біль в області серця, збій серцевого ритму. Зміни незворотні.
Причиною «розбитого серця» може бути не тільки горе або стрес, але і надзвичайна радість. Наприклад, весілля, народження дитини, зустріч після довгої розлуки. Синдром Такоцубо зустрічається рідко, і визначити, схильна людина до цієї патології чи ні, практично неможливо.

То виходить, вже девʼять років?
Девʼять років тому, також в липні, в мене були в гостях Олена Мишелова, Олександр Большаков та їхня маленька донька Варя?

Начебто тільки-тільки були ті гості?
А вже девʼять років шшшшшиххх й проскочили!

Колись маленька Варвара - вже така собі доросла дівка!:) Велика, розумна й красива!
За цей час вони десь взяли ще й семирічного козака на імʼя Марк!!!

Такі чудові гості!
У зв’язку з відомими гидотними подіями в країні в останні роки взагалі з гостями здалеку напруга спостерігається…

То була дуже рада зустрічі!
Наобіймалися, наспілкувалися, теревенів натеревенилися!

Прощалися з традиційним НЕВСЕРЕМОСЬ!!!

Ви там як?

🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

Вона МОЛОДА і красива,🌹
Ось так, де солома сухенька,
Присіла ДІВЧИНА щаслива,
А ніжки такі солоденькі...

Десь пахнуло поруч жнивами,🌹
Для неї ж так пахне КОХАННЯ,
Із юними цими роками
Нехай не буває страждання...

Хай щастячко завжди освітить 🌹
У долі цієї дівчини,
Красуня, краса чия світить
А губи, мов з соком малини...🌹

ОЛЕГ СТАДНіК🌹🌹🌹

🔥 Відома албанська телеведуча Єва Мураті, яка веде трансляції Ліги чемпіонів у своїй країні, знову привернула увагу підписників у соціальних мережах.

🌊 Мураті опублікувала серію фото з моря, де позувала в бікіні. Кадри швидко викликали активну реакцію фанатів, які засипали ведучу компліментами.

💬 «Красива, як завжди», – написав один із підписників. Інший додав: «Розкішна, неймовірна, абсолютно приголомшлива». Ще один фанат назвав Мураті «найкрасивішою русалкою», а інший зазначив: «Стільки краси в одному фото».

📲 На сторінку Єви в Instagram підписані 1,4 мільйона користувачів.

🎙 Мураті розпочала кар’єру телеведучої у 18 років на італо-албанському телеканалі Agon Channel. У 2017 році вона стала ведучою трансляцій Ліги чемпіонів на Vizion Plus і Tring TV в Албанії.

⭐️ Відтоді Єва стала однією з найвпізнаваніших спортивних телеведучих у своїй країні. Також вона вільно володіє італійською та англійською мовами, завдяки чому залишається помітною фігурою не лише в Албанії, а й за її межами.
#World_Football #football #European_football @European_football
#футбол_football #Brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Свято?
Та яке свято?
Нема ніяких свят, в такі-то часи?


Якось зненацька організувалися мариновані курячі крильця на мангалі?
Й пиво?


Смачно, так!
За що пили та їли не казатиму? Щоб не дратувати моїх друзів з іншого боку барикад.


Та я не про це.
Про що я?
Після смачної вечері витрухалася на придворний ослінчик.
Обовʼязкову цигарку після вживання їжи вицмулити.


Аааааа у дворі нестерпно та нудно ссссссмердить жимолостю на прізвище Капріфоль!:)


Така чудова рослина!
Красива!
Але ж, як вона гидотно тхне???
Ммммммати Ввввасилева, у дворі посидіти неможливо!!!


Взагалі ніколи не користувалася ніякими парфумами…
Бо дратують!:)
Якщо вже дуже хотілося якось виділитися, трошки мачала палець в ароматичну олію полину або ялівцю? Та мацкала себе десь за вухом?:)


Відповідно, найулюбленішими моїми рослинами є хто?


Полин! Який я нарешті завела собі в квітнику! Завдяки Лена Волинець!


Ялівець!


Й ще маттіола?
Так, пахняє вона занадто солодко!:) Але баба Надя моя на Донбасі її щорічно сіяла!
Тепер й я сію. В обовʼязковому порядку!:)


А поки з телефоном між рослин сновигала, знову й знову жжжжжерла шовковицю!:)
Й хто б мені це заборонив?:)


Ви там як?

Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


Але дивовижно інше.


Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


Навпаки.


Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


Українських урядовців відсували.


Українські суди обмежували.


Українське самоврядування згортали.


І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


Він почав писати цареві листи.


Не прохання.


Не покірні чолобитні.


А вимоги.


Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


Для Петербурга це було майже викликом.


Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


Там він провів останні місяці життя.


Без суду.


Без вироку.


Без надії на звільнення.


18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


Йому було близько 64 років.


А потім з’явилася ще одна легенда.


Набагато відоміша.


Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


І залишив заповіт:


повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


Минали десятиліття.


Минали століття.


Змінювалися імперії.


А легенда жила.


У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


У XX столітті його шукали радянські чиновники.


Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


Чи існувало те золото насправді?


Ніхто не знає.


Можливо, це лише красива легенда.


Але є річ, яка не потребує доказів.


Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


Бо саме такі люди залишаються в історії.

Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


Але дивовижно інше.


Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


Навпаки.


Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


Українських урядовців відсували.


Українські суди обмежували.


Українське самоврядування згортали.


І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


Він почав писати цареві листи.


Не прохання.


Не покірні чолобитні.


А вимоги.


Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


Для Петербурга це було майже викликом.


Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


Там він провів останні місяці життя.


Без суду.


Без вироку.


Без надії на звільнення.


18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


Йому було близько 64 років.


А потім з’явилася ще одна легенда.


Набагато відоміша.


Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


І залишив заповіт:


повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


Минали десятиліття.


Минали століття.


Змінювалися імперії.


А легенда жила.


У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


У XX столітті його шукали радянські чиновники.


Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


Чи існувало те золото насправді?


Ніхто не знає.


Можливо, це лише красива легенда.


Але є річ, яка не потребує доказів.


Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


Бо саме такі люди залишаються в історії.

#new_ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати #для_настрою
Shumei - Ти занадто красива (2026)
https://www.youtube.com/watch?v=tjtRSMbaXog