#поезія #мистецтво Лети, рідна пісне, гартуй свої крила! Хай світ весь почує: ти вільна, мрійлива! Лети понад гори, степи і долини! Хай світ весь побачить, що ти з України! Вдягла вишиванку, барвистий віночок. І серденько мліє, і крила тріпочуть. Ніщо хай не спинить політ твій високий! Даруй, рідна пісне, і мир нам, і спокій! В тобі наша правда, відвага і сила. Ти ніжна, душевна, щемка і красива! Козацька і доблесть, і велич, й надія В тобі воєдино злилися, міцніють. Лети, мила пташко, неси добрі вісті! Хай слово лунає барвисте і чисте! Дарма, що війною обпалені крила, Звучи, рідна пісне, і дзвінко, й щасливо! Ніна Арендар Авторка картини: Наталія Резніченко. "Якби мені дістати струн живих".

#архів У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року: 📌 «Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» … … «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж». 🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла «нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж». Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно». 🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін. Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе". ✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.

МАТЕРІ Я підріс, час до школи, Ти мене за село виряджала, І, коли я в просторі зникав, Обнявши тополю, стояла. Дивилась на поле безкрає, На синю габу в далині. Зітхала і легко й тривожно, Рукою махала мені. Осіння, холодна земля, Стежка пряма і вузенька, Буквар в торбині й хлібець, А в серці коханая ненька. Став, оглянувся назад, Чимало здолав я дороги. Тополя вже цяткою стала, Не кидають маму тривоги. Була ти тоді молодою, Красива і гарна яка... Співала про нашу неволю, Про Мамая-козака. Виріс, настала війна, Вороги нас на каторгу гнали. Бачу знову її, безпорадну, журну, Горе серце її розтинало. Молилася Богу ночами, У теплії дні та морози. Зоріла лампадка в божниці, У долоні котилися сльози. 1949 Григорій Сагайдак

#поезія Посіяла людям літа свої літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. - Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт! Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть. Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою - злетіли увись рушники. «Лишайтесь щасливі», - і стала замисленим полем, На цілу планету, на всі покоління й віки. Борис Олійник

#поезія Хочу в дитинство у синю в горошок сукенку. Там так багато морозива, сонця і мрій. Можна ще перехитрити зміючку Оленку І наздогнати строкатих метеликів рій. Хочу в дитинство, де мама здорова й красива Варить повидло із вишні. Така смакота. Там ще коса її довга, густа і не сива. І не лягають на плечі камінням літа. Хочу в дитинство до кожного мирного ранку. Там не губилося в зойку ракет і тривог Татове тихе "вже час прокидатись, Світланко". Це означало: вперед. До нових перемог. Тата нема. А на мамине довге волосся Білі сніги опустилися, наче туман. Проситься в гості вже власна заплакана осінь. Нібито мить. Та позаду років караван. Хочу в дитинство, де брат заступався за брата, Не прикриваючи серця брудним "сво". Там, як фортеця, стояла бабусина хата. Нині руїни. Неначе її й не було. Хочу в дитинство. Проте і радію щоранку. Адже сполохує тишу квартирних глибин Тепле "Усе буде добре. Не парся, Світланко". Це вже дорослий, сучасно підкований син. Світлана Башинська

#тварини Сьогодні міжнародний день тигра. Його щороку відзначають 29 липня . Тигр це символ дикої природи, сили й незалежності. Це не просто красива дата, а нагадування: цих неймовірних тварин залишилось тривожно мало. У природі живе менше 4 000 тигрів. На початку ХХ століття їх було понад 100 000. Полоски тигра унікальні, як відбитки пальців — і є не лише на хутрі, а й на шкірі! Тигр може розвивати швидкість до 60 км/год і стрибати на 10 метрів у довжину. Його язик покритий жорсткими сосочками — настільки шершавий, що може здирати м’ясо до кістки.

танцюй, моя пташко, просто посеред села. саме для цього його спалили дотла. красива у своїй силі, сильна у своїй красі — танцюй, моя люба, покажи їм усім. посеред цього згарища, залишеного ворогами, танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно. танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг. танцюй за тих, у кого більше немає ніг. танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок. танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок. ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті — це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті. тож хай під твоїми ногами виростає нова трава. хай тут будуть нові посіви і нові жнива. хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати. хай тут буде чим дихати. буде чим дихати. хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги. хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги. танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття. бо це танець їхньої смерті, бо це танець твого життя. Тетяна Власова

А що, якби існували такі двері, які б повернули тебе у вирішальний момент минулого? Самотні незнайомці Сара (Марґо Роббі) та Девід (Колін Фаррелл) зустрілися на весіллі спільного друга. В результаті загадкової випадковості вони вирушають у велику, сміливу, красиву подорож — дивовижну пригоду, що дарує їм можливість знову пережити найважливіші миті свого життя. Це допомагає їм краще зрозуміти, як вони опинилися в теперішньому… і, можливо, дає шанс змінитися в майбутньому. Романтичний фільм з елементами фентезі "Велика смілива красива подорож" вийде в прокат в українських кінотеатрах 18 вересня 2025 року. #Коло_Кіно #Анонси_кіно

#архів Його звали Семюел Харлан. Вважають, що він був ветераном Громадянської війни в США. У 1905 році він щоранку сідав на ґанку свого будинку у Вірджинії, загорнутий у вовняне пальто навіть у літню спеку. Мушкет, який він колись носив, давно зник. Як і більшість його товаришів. Але війна й досі жила в його погляді — тихому, далекому, непохитному. Він рідко згадував про битви. Ні про Фредеріксберг, ні про Антітем, ні про ті роки бруду, вогню та смерті. Але його мовчання говорило більше, ніж будь-які слова. Кожна зморшка була спогадом. Кожен подих — неначе невимовне ім’я. Про нього знали лише як про старого на ґанку. Діти шепотіли легенди. Дехто віддавав йому честь. Але всередині Семюел бачив уже зовсім інший світ, який йому був чужим. Поїзди гуркотіли гучніше. Міста росли. Але він тримався за інший час — час честі, болю й жертви. Його тростина тихо постукувала по дереву. Вітер ворушив сиве волосся. І саме в тій миті історія дихала — не в книжках чи парадах, а в самотньому чоловікові, який спостерігав, як згасає останнє світло дня. У США розповідають цю історію про Семюела Харлана — ветерана, який бачив усю трагедію війни. Але на 100% ми не можемо перевірити, чи вона достовірна, чи це лише красива легенда про покоління, яке пережило війну.

💭 Часом комплімент звучить гірше за критику - "ти так гарно виглядаєш для свого віку" або "ні нічого, ти теж симпатичний". Навіть коли ви хочете підтримати людину, слова можуть зачепити, образити чи викликати неприємний посмак. Комплімент - це соціальна валюта, але тільки якщо ним не намагаються заплатити за почуття переваги, жалість чи приховану критику. Проблема не в самих словах, а в підтексті, тоні або порівнянні, яке ставить людину в незручне становище. 🤐"Ти гарна... для свого віку" ⁉️Що не так: це ніби сказати "Ви не встигли розвалитися повністю". ✅Як краще: "Ти чудово виглядаєш", без уточнень. І крапка. 🤐"Ти схудла - тепер така красива!" ⁉️Що чує людина: "До цього ти була негарною". ✅Як краще: "Тобі дуже пасує ця сукня", або "Ти світишся сьогодні". 🤐"Ти не така, як інші жінки/чоловіки" ⁉️Це може звучати як приниження інших, а значить - знецінення самої людини. ✅Як краще: "Ти маєш дуже особливу енергетику/погляд/манеру". 🤐"Для мами/трьох дітей ти добре виглядаєш" ⁉️Це не комплімент. Це ярлик. ✅Як краще: "Ти дуже стильна і впевнена в собі" - і це буде правдою. 🤐"Ти мені подобаєшся, бо не носиш макіяж"/"тобі без макіяжу навіть краще". ⁉️І знову - знецінення інших жінок або спроба похвали через виключення. ✅Як краще: "Ти така природна й відкрита - це вражає". Слова мають силу, особливо ті, що йдуть від серця. Тож враховуйте це і правильно користуйтесь 🩷 #слова #порада #спілкування