Вже який день світла нам видають стільки, я аж гублюся, що з ним робити взагалі?:)

Аааааааа от води кілька днів геть не було!:)

То синочок тягав води на увесь гуртожиток з колодязя!
То я!:)

Відповідно, гріли ту воду на плиті, милися, як моя баба Надя формулювала!:)
Відсєлева досєлєва?:)
Потім відсєлєва досєлєва?:)
А тоді вже - сєлю!:)))
Хто кошиком з відра черпав!:)
Хто отою приблудою з Китайщини користувався!:)

З пранням також повний затик був!

Йййййй!!!
Нарешті!!!
Комунальники все полагодили!!!

Пралка гуде!!!
Між її циклами ми по одному митися стрибаємо!!!

Яке щастя!!!
Хата й дах над нею є!
Світло є!
Вода є!!!

А ви кажете!:)
Що-що ви там кажете?:)

#історія #факт
Фіалка для Жозефіни: остання квітка імператора 🪻
​Наполеон Бонапарт, чиє ім'я зазвичай асоціюється з гуркотом гармат та перекроюванням мапи Європи, мав одну глибоко інтимну слабкість. Це були фіалки. Для суворого полководця ці тендітні квіти стали не просто прикрасою, а шифром його найсильнішого почуття — любові до Жозефіни Богарне.

​Їхня історія почалася з букета фіалок, які Жозефіна подарувала йому на знак знайомства. Відтоді щороку в день їхнього весілля Наполеон надсилав дружині кошик цих квітів. Навіть після болісного розлучення, продиктованого державними інтересами, фіалка залишилася їхнім таємним зв’язком. Коли імператор перебував у засланні на острові Ельба, прихильники бонапартизму використовували цю квітку як секретний символ вірності: на запитання «Чи любите ви фіалки?» однодумці відповідали «Так», що означало віру в повернення «Капрала Фіалки» — саме таке прізвисько дали йому в народі.
​Останні дні Жозефіни в Мальмезоні були оточені ароматом цих квітів, які вона власноруч висаджувала в саду. Дізнавшись про її смерть, Наполеон, за свідченнями очевидців, замкнувся в кабінеті на кілька днів. Перед остаточним від’їздом у вигнання на острів Святої Єлени, він таємно відвідав її могилу в Рюей-Мальмезоні. Там він зірвав кілька фіалок, які росли біля пам'ятника.

​Через роки, коли тіло колишнього володаря світу готували до поховання, на його грудях знайшли невеликий золотий медальйон. Усередині, під склом, лежали три висохлі пелюстки фіалки та пасмо волосся Жозефіни. Великий завойовник, який втратив імперію, до останнього подиху беріг цей крихкий доказ того, що в його житті було щось дорожче за владу. 📜✨

#історія #факт
⚖️ «КОХАННЯ ПІД ЗВУКИ ГІЛЬЙОТИНИ»: ОСТАННЯ НІЧ КАМІЛЯ ДЕМУЛЕНА
​Париж, весна 1794 року. Велика революція, що починалася як свято свободи, перетворилася на ненаситне чудовисько, яке почало пожирати власних дітей. У похмурій камері в’язниці Люксембург молодий чоловік із гарячковим блиском в очах притискав до грудей папір. Каміль Демулен — той самий трибун, який п'ять років тому одним закликом «До зброї!» повів натовп на Бастилію, — тепер чекав на власну страту за наказом колишнього друга, Робесп’єра.

​🥀 Муза за гратами

Його думки були не про політику і не про республіку. Вони належали Люсіль — жінці, чия врода та відданість стали його єдиним прихистком у вирі терору. Їхнє кохання було майже легендарним: Люсіль сама наполягла на шлюбі з Камілем, попри застереження батька, обравши шлях поруч із бунтівником. Поки Каміль писав свої останні листи, Люсіль щодня приходила до стін в’язниці, намагаючись хоча б на мить побачити його силует у вікні.

​📜 Листи, просякнуті сльозами

«Моя Люсіль, моя дорога Люсіль! Мої руки зв'язані, але моє серце вільне, і воно з тобою», — писав він у ніч перед ешафотом. Ці рядки не були маніфестом політика, це був крик людини, яка зрозуміла, що ідеї варті небагато, якщо вони руйнують право на просте людське щастя. Каміль картав себе за те, що втягнув її у цей кривавий вир, адже він знав: у часи терору любов до ворога народу — це теж злочин. 🕯️

​⛓️ Фатальна солідарність

Люсіль не збиралася мовчати. Вона відчайдушно намагалася організувати змову, щоб визволити чоловіка, писала гнівні листи суддям, вимагаючи справедливості або спільної долі. Вона отримала друге. Через тиждень після того, як голова Каміля впала в кошик під улюлюкання натовпу, Люсіль Демулен зійшла на той самий ешафот. Свідки згадували, що вона йшла на смерть із посмішкою, вдягнувши свою найкращу сукню, ніби йшла на побачення.

​🏛️ Тінь великої трагедії

Історія Каміля та Люсіль стала приватним епілогом епохи Просвітництва. Вони були молодими, інтелектуальними та щирими у своєму бажанні змінити світ, але стали жертвами механізму, який самі ж допомогли запустити. Їхня приватна драма нагадує нам, що за масштабними історичними зрушеннями завжди стоять живі серця, які розбиваються так само легко, як і тисячі інших, чиїх імен не зберегли підручники. 🇫🇷🥀

❗️ Збірна України дізналася суперників на осінь. Підсумки жереба Ліги наций

🏆 12 лютого 2026 року о 19:00 за київським часом у бельгійському Брюсселі відбулося жеребкування групового етапу Ліги націй УЄФА сезону 2026/27.

⚽️ Збірна України під керівництвом Сергія Реброва дізналася суперників у груповому турнірі Дивізіону B. Україна перебувала у другому кошику й отримала трьох опонентів у групі Дивізіону B.

📊 Україна потрапила у групу B2 Дивізіону B:
B2: 🇭🇺 Угорщина, 🇺🇦 Україна, 🇬🇪 Грузія, 🇬🇬 Північна Ірландія

🥅 Матчі групового етапу відбудуться з 24 вересня по 17 листопада 2026 року. Плей-оф запланований на березень і червень 2027 року.

📊 У Дивізіоні B, де виступає збірна України: переможець групи піднімається в Дивізіон A, друге місце зіграє стикові матчі за підвищення, третє – стикові матчі за збереження в Лізі B, четверте – пониження в Дивізіон C. Результати Ліги націй вплинуть на кваліфікацію чемпіонату Європи.
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише".

🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності.

"Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?"

Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли.

✨ Люся. Вино з троянд.

Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу...

🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.
Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся...

Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих:

«Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів».

🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети.

Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон».

Здавалося – щастя.

✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна"

Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів.

Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише».

Віршики. Якісь віршики.

🤍 А він писав:

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.

Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети".

Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна».

Це – про них з Люсею.

✨ Косталіна. Таємне кохання

А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень.

🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно.

Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна».

Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».

Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів.

✨ Лірика, що рятувала

І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце:

🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів".

Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить».

Він помер у 28 років.

Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого.

Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет.

✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність.

Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️

#історія #факт
Маскарад у затінку ешафота: самотність Малого Тріанону.
Версаль кінця XVIII століття був не просто палацом, а безжальною машиною етикету, де кожен крок королеви Франції регламентувався сотнями очей. Марія-Антуанетта, яку з дитинства готували до ролі політичного інструменту, знайшла свій порятунок у Малому Тріаноні — невеликому павільйоні, куди навіть королю був заборонений вхід без її особистого запрошення. Там, подалі від пудри та фіжм, розігрувалася одна з найінтимніших і водночас найфатальніших драм в історії монархії. 🥀

Маловідомим є той факт, наскільки глибоко королева занурилася у гру в «просте життя». Вона наказала збудувати «Село королеви» (Hameau de la Reine) — ідеальну ферму з млином, голубником і молочарнею. Тут наймогутніша жінка Європи, вдягнена у просту муслінову сукню та солом’яний капелюх, власноруч доїла корову (яку попередньо ретельно мили слуги) та збирала яйця у порцелянові кошики. Це не було знущанням з бідних — це була відчайдушна, майже дитяча спроба відчути приватність, якої вона ніколи не мала. 🥛

Проте цей приватний рай став її політичним пеклом. Поки Марія-Антуанетта грала роль пастушки, за стінами Тріанону народжувалися найбрудніші чутки. Парижани не вірили у цнотливість її усамітнення. Відсутність свідків наповнювала уяву натовпу картинами неймовірних оргій та марнотратства. Її муслінові сукні, що коштували дорожче за шовк через складність вичинки, сприймалися як неповага до французької ткацької промисловості, а «селянське» життя — як цинічна пародія на голодну реальність селян. ✨

Королева наївно вважала, що має право на «власний куточок», де вона — не символ держави, а просто людина. Вона не розуміла, що для натовпу монарх ніколи не буває приватною особою. Коли у 1789 році розлючений натовп увірвався до Версаля, першим місцем, яке вони прагнули сплюндрувати, був саме її Тріанон. Маскарад закінчився: пастушка з порцеляновими кошиками змушена була знову одягнути корону, яка невдовзі впала разом із її головою під лезом гільйотини. 🏛️

ОРДИНСЬКА МАНДРІВКА УКРАЇНОЮ

Задумав ворог йти до нас в мандрівку,
Пройтись парадом по святій землі́,
Узяв у ру́ки зброю й вибухівку,
Здійняв у небо іншу на крилі.

Російськомовні МАРІУПОЛЬ й ХАРКІВ
Взяли́сь стирати із лиця землі́,
Ще й МИКОЛАЇВ їм припав до ва́рґів*,
Його «цілують» кляті москалі.

І до вподоби тій орді́ ОДЕСА,
В якої сво́ї зви́чаї й життя,
Їм захотілось са́ме то́го пле́са –
Ординець там побачив майбуття́.

Перлину сте́пу взяв він у облогу,
Бо там побачив сухопутний шлях,
Це за ХЕРСОН посіяло тривогу.
Та й там орду стираєм в пух і прах.

Рашист ступає ще й до ЗАПОРІЖЖЯ,
І топче не́люд золоті́ поля́.
Везе́ орда укра́дене там збіжжя,
Яке вроди́ла ця свята́ земля.

Не полишає ця потво́ра й СУ́МИ,
«Цілує» не́люд з зброї СУ́МСЬКИЙ край,
І звістку відправляє до дурду́ми,
Бо ті наказ відда́ли: «Спопеляй!».

Входи́ла погань з півночі в ЧЕРНІГІВ,
Все нищила на сво́єму шляху́,
Туди багато бу́ло їх набі́гів.
І далі грузне та орда́ в гріху́.

Не міг лиши́ти ворог і ЧЕРКАСИ,
Бо в нього план – всіх зни́щити-уби́ть.
Летіли скрізь ворожії фуга́си**.
Ординська мрія – все живе згуби́ть.

І за ДНІПРО мерзота ця взяла́ся,
Ракети-подарунки шлють туди,
Вже думали, що мрія їх збула́ся,
І малювали далі всі ходи́.

Не оминули не́люди й ПОЛТАВУ,
Напевно хочуть лікувальних вод.
Й звітують, що зробили сво́ю справу,
І що вдало́сь зроби́ть без перешкод.

КІРОВОГРАДСЬКУ область не минули –
Стратегія у ворога така.
Жорстокістю все людство сколихнули,
Ще й бомбардують навіть з літака.

І ВІННИЦЯ тако́ж біди зазнала,
Відчула «поцілунки» і вона.
Від них і ця красуня застогна́ла,
Та час прийде́ і ворог наш скона́.

Ну, а ЖИТОМИР він гати́в щоразу,
Там «цілував» ракетами усе,
Не змінював упи́р свого́ наказу.
Він думав, що усе тут рознесе́.

Їм полюбилось славне місто РІВНЕ,
Побачили АЕС неподалік.
Це місто за́вжди людне і чарі́вне.
Летіли подарунки і в цей бік.

Гатили і по ЛУЦЬКУ ті ординці,
Там бачили вони для се́бе ціль,
Такі вони рашистські ті злочинці,
Які несу́ть страждання, горе й біль.

Та ще й ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ став більмом на оці,
Дали́ ординці їм «вітання» знак,
Аеродром стояв у тім потоці,
У здобич так поцілився корша́к***.

Не міг минути ворог і ТЕРНОПІЛЬ,
Тому́ й туди ракети запускав,
Він думав, що із нього зро́бить по́піл,
То й так прицільно курс туди він брав.

Від бульбаші́в цілують місто ЛЕВА,
Воно ж для них – бандерівське більмо́,
Нацистське ще й коріння всьо́го древа.
Таке чудовисько потворне це шельмо́.****

Вітання слали ще й до СТАНІСЛАВА,
І в Чорний ліс в ДЕЛЯТИН загляда.
Про них росте недо́бра всюди слава.
Спільноті світовій все обрида́.

Лякати брався мо́рдор й БУКОВИНУ,
І ЗАКАРПАТТЯ трішечки лякав,
Й не визнає рашист свою́ провину –
Бандеру і нацистів він шукав.

Та ціллю залишається столиця,
До неї ворог рвався звідусіль.
Для нього – непідступна ця фортеця,
Тому́ скида́ ракети, як в коші́ль.*****

30.04.2022 р.

ВА́РҐИ* – ГУ́БИ. Діалектна галицько-подільська назва.
ФУГАСИ** – розривний снаряд.
КОРШАК*** – один з видів соколоподібніх птахів.
ШЕ́ЛЬМА**** – хитра й підступна в своїх учинках людина.
КОШІ́ЛЬ***** – те саме, що й КОШИК.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

#поезія
Вмиваються сонні ялини
снігами грудневих сліз.
І мокне патлата чуприна
конячки, що тягне віз.
На возі скарбів чимало -
надія, любов, добро.
Все те, що душа зібрала
за рік. А всьогó було...
У тóрбах сопуть бажання
всі ті, що ще не збулись.
У клунках — дрібнí старання,
що звершились і вдались.
У вузлику — біль та сльози
і розпач в пакунку з фольги.
У скриньці — таро і прогнози
про мир і кінець війни.
В конвертах — молитви й прохання
до Бога, до всіх святих.
У кошику — гріх й покаяння
і вдячність в пучках тугих.
У слоїках, на закрýтках,
як вишні, блищать думки.
І спомини в хустці товчуться
і туляться до щоки...
І мрії. У тайстрі — мрії,
як квіти — духмяні й живі.
І серце від того радіє
і очі стають молоді.
А коник снує помалу,
рипить переповнений віз.
Ще хвилька до того порталу,
де скине багаж. І ніц...

У новому році — нóве.
Дай, Боже, на краще все.
У мирі, добрі, любові
хай кожен своє збере...

Людмила Галінська

⚡️⚽️Україна дізналася дату жеребкування Ліги націй — відомі кошики

🎲Жеребкування Ліги націй-2026/27 відбудеться 12 лютого 2026 року в Брюсселі.

🏆Збірна України зіграє у Дивізіоні B та перебуватиме у другому кошику разом зі збірними Швейцарії, Боснії і Герцеговини та Австрії.

⚔️ Потенційним суперником може стати збірна Швеції — ці команди також зіграють між собою у півфіналі плейоф ЧС-2026 у березні.

📊 Дивізіон B, кошики:

1️⃣ Шотландія, Угорщина, Польща, Ізраїль
2️⃣ Україна, Швейцарія, Боснія і Герцеговина, Австрія
3️⃣ Словенія, Грузія, Ірландія, Румунія
4️⃣ Швеція, Північна Македонія, Північна Ірландія, Косово
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#дати #свята
Сьогодні світ відзначає свято гри, яка підкорила мільйони сердець та стала символом енергії, командного духу та неймовірної атлетичності — Всесвітній день баскетболу. Саме 21 грудня 1891 року в залі тренувальної школи Спрінгфілда, штат Массачусетс, молодий викладач фізкультури Джеймс Нейсміт вигадав спосіб зайняти студентів під час зимових холодів, прибивши до балкона два кошики з-під персиків 🏀.

Перша гра була мало схожа на сучасні матчі НБА: у командах було по 9 гравців, замість професійного м'яча використовували футбольний, а дриблінгу (ведення м'яча) взагалі не існувало — гравці могли лише перекидати м'яч один одному з місця. Проте азарт був настільки великим, що гра миттєво поширилася коледжами США, а згодом і всією планетою 🌍.

Сьогодні баскетбол — це не просто спорт, це величезна культура. Він дав світові легендарних особистостей, чиї імена знають навіть далекі від спорту люди: Майкл Джордан, Кобі Браянт, Леброн Джеймс. Для України баскетбол також має особливе значення, адже наша збірна та українські гравці в найсильніших лігах світу (як-от Олексій Лень чи Святослав Михайлюк) щоразу доводять високий рівень вітчизняної школи 🇺🇦.

Це свято нагадує нам, що великі речі починаються з простих ідей. Звичайний кошик для фруктів став початком глобального явища, яке об'єднує народи, надихає молодь на здоровий спосіб життя та вчить боротися до останньої секунди на табло 🏁.