#ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати #для_настрою
ProBass ∆ Hardi ft. Анна Булат - Козаки йдуть (2022)
https://www.youtube.com/watch?v=ooJsW-RnSl8

ПОЛКОВНИК, ЯКОГО ВИ НЕ ЗНАЄТЕ. АЛЕ МУСИТЕ ЗНАТИ.

На фото — Олександр Вишнівський (19 травня 1895, село Заливне, Запоріжжя). Українець. Полковник Армії УНР. Один із тих, хто не гнувся перед імперіями — а зброєю в руках ламав їм хребет.

1920 рік. Село Вербова. Проти його козаків іде в бій "червоний полк" Мішки Япончика — знаменитого одеського бандита. Полк зібраний з кримінальників, зеків, матросні. Усі — "люди честі", за тюремними поняттями. Більшовики дали їм зброю і відправили вбивати українців.

Та недооцінили, що українці — не жертви, а воїни.

Бій був брутальний. Багнети, рукопаш, кулі в обличчя. Козаки Вишнівського рознесли бандитське кодло на шмаття. Самого Мішку Япончика — розстріляли свої ж, коли він втікав. Так закінчилась "легенда" тюремної романтики.

А тепер — увага. Кого пам'ятає Україна?

Про Вишнівського — дошка в рідному селі, одна вулиця в Запоріжжі, брошура з обласного архіву. І мовчання.

Про Япончика — фільми, серіали, книги, культ. Перед війною крутили російсько-український серіал про нього. В головних ролях, звісно, мо с калі. Одеса подана як тінь Рязані, а зек — як "шляхетний бандит". І все це жваво споживали в Україні.

Бо тюремна романтика — це ще одна отрута, яку Москва вливала нам у вуха десятиліттями.

В СРСР вибудували тюрем більше, ніж шкіл і лікарень. Героїв – розстрілювали, а злодіїв – екранізували. В культурі — шансону більше, ніж гімнів. Зек — це "свій", бо "сидів". Навіть президента обрали урку. Забули про Януковича? Не "був", а "сидів". І це ще дехто вважав "перевагою"!

Росія тримається на блатних і тюрмі. Україна — на тих, про кого забули.

Але поки ми мовчимо про Вишнівського — ми частина їхнього сценарію. Поки ми вклоняємось Япончику — ми не вільні.

Запам’ятай ім’я: Олександр Вишнівський.

Бо саме він, не серіальний "пацан", зламав імперії.

... таккк…знаєте ви миле панство-
☕️ Кава по-українськи: коли і хто зробив перший ковток?

Коли ви чуєте слово кава, перше, що спадає на думку — Італія чи Австрія? Та що, як ми скажемо, що українці спробували цей напій раніше за більшість європейців?
Історики висувають кілька версій появи кави в Україні.
…Козаки — перші кавомани Європи
Наші лицарі не раз зустрічалися з турками у боях і в полоні. Саме турки привезли до нас кавові зерна, традиції їх обробки й заварювання. Козаки швидко оцінили стимулюючі властивості напою, а мішки з зернами часто діставалися їм як трофеї.
Хотин — перша чашка кави на Поділлі
За легендою, саме тут українська земля вперше «задиміла» ароматом свіжозвареної кави після турецького набігу.
...Кам’янець-Подільський — місто кавових пахощів
Його називають одним із перших міст України, де кава з'явилася на постійній основі.
…Так чи інакше, українці точно не пасли задніх, коли йшлося про добру чашку запашного, міцного напою.
Які ж ми молодці!!
З настроєм , в новий день!!!

15 квітня 1920 року в бою за Вознесенськ військо УНР здобуло важливу перемогу над більшовиками, захопивши склади з боєприпасами.

Бій за Вознесенськ став однією з ключових подій Першого зимового походу, коли частини Дієвої армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд тилами білих та червоних російських частин. Цей похід ставив за мету зберегти боєздатність армії та продемонструвати усім, що незалежна Україна жива і продовжує боротьбу. Також були сподівання підняти повстання проти більшовиків і витіснити їх з України.

15 квітня учасники походу підійшли до Вознесенська. Розвідка встановила, що у місті – великий гарнізон більшовиків, 600 - 700 чоловік піхоти, за підтримки кінноти та гарматної частини. До того ж у той час у Вознесенську відбувався місцевий з’їзд представників більшовицьких осередків, тож була імовірність, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону. Тож успіх бою міг стати наслідком тільки несподіваності нападу та відваги атакуючих. Перед початком операції козаки склали на купу всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали і того менше.

Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг. Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле, де їх зупинив картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова.

У вирішальний момент у позиції червоних врубався кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Атаку підтримали повстанчий відділ отамана Гулого-Гуленка та кінний полк під командою полковника Литвиненка. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи у долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли.

Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі. На полі бою лишилося біля 250 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків та п’ятеро поранених.

Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 000 000 набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 000 гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були і захоплені запаси господарського майна: це майно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Вручена сума дозволила впродовж двох-трьох наступних тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків українське військо не грабувало селян, а купувало у них все необхідне.

Ця бойова операція стала однією з найвизначніших українських перемог у 1920 році, що мало визначальну роль для піднесення бойового духу Армії, і дозволила успішно продовжити Перший зимовий похід Армії УНР. Загалом за весь рейд тилами ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року з’єднанням його учасників з польсько-українськими частинами та звільненням Києва.

🌀 Воїн Нейро — авторська українська манґа, яка регулярно публікується у журналі Мiu manga.

На даний момент серія налічує 3 розділи, і робота над новими активно триває.

Коротко про сюжет:
Хлопець з сучасності Нейро потрапляє в 17 століття, якраз у розпал великої війни. Україна потерпає від навали темних істот, яких прозвали руфами. Козаки дають їм відсіч, та сили явно нерівні…

Що робитиме наш герой, дізнавшись, що він – частина альтернативної історії?

🔥 Підписуйтесь на канал, щоб слідкувати за процесом створення манґи, першими оцінити ексклюзивні арти, а також робочі начерки!
Telegram: https://t.me/sunanichi_art/30?single
Instagram: https://www.instagram.com/sunanichi?igsh=MW9sNWkyMXo5MGJnZA==

​​ 18 липня 1917 року у Києві відбувся збройний виступ вояків Другого Українського козацького полку імені гетьмана Павла Полуботка з метою проголошення незалежності України.

За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк імені Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го зібралася значна кількість новобранців.

Незабаром вони ешелонами прибули до села Грушки у передмісті Києва. Російське військове командування наполягало, щоб прибулих негайно відправили на фронт. Новобранці, яких було близько п’яти тисяч, вимагали визнати їх 2-м Українським полком імені Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація ставала критичною.

Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями.

Того ж дня на вечірньому засіданні представники українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не дійшли згоди. Полуботківцям сказали, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйони українських вояків». А також наполягли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає їх за своїх братів, відмовляє всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.

Виступ збурених полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (тому головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося, що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».

Вийшовши зі своїх казарм, вони захопили деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.

Центральна Рада, Генеральний секретаріат, УГВК рішуче відмежувалися від виступу і задіяли полк імені Богдана Хмельницького для ліквідації повстання. Під тиском останніх, полуботківці 18 липня повернулися у казарми, а 20 липня погодилися скласти зброю.

21 липня Центральна Рада визнала 2-й Український козацький полк імені Павла Полуботка окремою військовою частиною і за кілька днів основна маса солдатів-полуботківців (близько 2500 тисяч) була відправлена в діючу армію на Румунський фронт. Там вони відразу потрапили у жорстокі бої і зазнали жахливих втрат. На початку лютого 1918-го від полку лишилося усього 5 осіб.

В місті Прудентополіс у Бразилії українську мову визнано офіційною, а 75% його жителів мають українське походження.

Українська громада тут почала формуватися близько 1885 року, коли в районі, де розміщений сучасний Прудентополіс, оселилося 1500 українських сімей (приблизно 8000 осіб), вихідців із Галичини.

Цей район Прудентополісу навіть має назву Нова-Галичина на честь походження його жителів.

Саме місто офіційно засноване в 1894 р., тож українці від самого початку були важливою частиною його історії, долучилися до його розвитку.

Сьогодні Прудентополіс добре знаний в Бразилії та всій Південній Америці як "українське" місто, українська культура і традиції глибоко інтегровані в його простір та життя.

Один з двох головних храмів у місті — греко-католицька церква святого Йосафата.

В місті понад пів століття діють козацьке братство «Українські козаки» та асоціації українських митців, такі як ансамбль народного танцю «Веселка» чи ансамбль бандуристів «Соловейко».

В місті діє український «Музей тисячоліття», який знайомить із українською історією та культурою.

Відомий Прудентополіс і як українська кулінарна столиця Бразилії - саме аби скуштувати тут борщ, вареники, голубці, солонину та ковбаси з свинини приїздять цілі натовпи туристів.

З 2019 року Прудентополіс є містом - побратимом Тернополя.

У школах та вишах штату Парана, одним з найбільших міст якого є Прудентополіс, вже давно викладають українську мову.

Загалом у штаті Парана проживає майже 500 тисяч етнічних українців, а по всій Бразилії - понад мільйон.

⚡️ «Є козаки, а є свинопаси», – сержант ЗСУ висловився так про тих, хто ховається від мобілізації
Він заявив: «Є ті, хто воює, а є ті, хто ховається. Я не уявляю чоловіка, який боїться виконати свій обов’язок».
А ви погоджуєтесь? Діліться👇

22 липня 1616 року відбувся штурм і захоплення міста та фортеці Кафа (нині — Феодосія) в результаті морської десантної операції, проведеної запорозькими козаками під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного.

У липні 1616 року Сагайдачний разом із шістьма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Вони розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Аби ввести турків в оману, щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська Сагайдачний близько тижня переховувся поблизу Очакова. Приспавши пильність турків, козаки продовжили свій похід.

22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли турецькою, відволікли вартових, вказавши, що вони турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом інші перекинули драбини на мури фортеці.

Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і прийнялись грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами.

В результаті проведення операції було визволено кілька тисяч невільників, яких галерами було вивезено на Дніпро. Повернення такої кількості полонених прислужилося всенародній славі Сагайдачного.

#подорожі
Буцький каньйон. Черкаська область.
Посеред зелених просторів Черкащини заховано місце, де камені пам'ятають інше небо. Село Буки. Тихе, наче забуте кимось із великих творців світу. Але воно відоме своїм унікальним природним ландшафтом мальовниче місце на річці Гірський Тікич, яке називають Буцьким каньйоном.
Скелі каньйону сягають 20-30 метрів у висоту, і їхній вигляд справді вражає: масивні брили граніту, звивиста річка, водоспади і вузькі ущелини створюють неймовірну картину.
Цей каньйон — ніби шрам на землі, такий древній, що його доторк ще досі відлунює у воді. А вчені підтверджують: його камені пам’ятають світ, якого ми не уявляємо: їм понад 2 мільярди років. Коли ще не було ні квітів, ні птахів, ні зірок у тому вигляді, як ми їх знаємо, ці скелі вже стояли. Це український кристалічний щит — одна з найдавніших частин земної кори Європи, яка вийшла на поверхню ще в докембрійську еру.
Ось кілька легенд і цікавих фактів про Буки та Букський каньйон
🔹 "Кам’яний млин": Історики стверджують, що наприкінці XIX століття тут була одна з перших малих гідроелектростанцій на території України. Руїни старовинного млина і частини греблі досі стоять серед скель, надаючи місцю загадковості.
🔹 Каньйон і козаки: За іншою легендою, в Букському каньйоні переховувалися козаки, які будували тут схованки й використовували скелі для оборони. Нібито деякі вузькі проходи й печерки в скелях залишилися ще з тих часів.
🔹 "Спів скель": У вітряну погоду кам’яні стіни каньйону видають особливі звуки, які місцеві називають "співом скель". Кажуть, що це духи древніх велетнів нагадують про себе.
🔹 Дивна вода Тікича: У водах річки Гірський Тікич іноді можна побачити цікаві міні-водоверті й течії навіть у спокійну погоду. Місцеві вірять, що це "сховані підводні ворота", через які вода тече не тільки поверхнею, а й під землею.
🔹 Феномен трьох річок: Місце злиття Гірського Тікича, Гнилого Тікича й Вільшанки відоме як "Місце поєднання трьох вод" — один із небагатьох таких природних феноменів в Україні.