Боже, пане Олександре!

Ви таку книгу мені подарували, що я ледь не плачу над кожною сторінкою.

У цій книзі Анни Степанюк "Я очима мами, або Рік, коли нас убивали" йдеться про народження маленької українки, яка з'явилася на світ за місяць до початку повномасштабної війни. Місяць за місяцем дівчинка через мамині розповіді ділиться тим, що переживає під час війни, евакуації, переїзду до Польщі та інших випробувань. Неймовірно цікаво читати про це очима маленької українки - фактично дитини війни.

Це також книга про біль за Україну, який ми переживаємо сьогодні. Вона змушує замислитися над тим, що за тридцять років Незалежності ми так і не зробили всього необхідного, аби стати справжніми українцями: відчувати себе українцями, чути й бачити себе українцями. Потрібно було статися цій клятій війні, щоб ми нарешті усвідомили, яким хибним шляхом ішли, коли жили, нічого не змінюючи у своїй країні, і не дбали про те, щоб хоча б наші діти й онуки читали книжки, дивилися мультфільми та фільми, слухали й співали пісні й розмовляли українською мовою.

На жаль, довелося пережити війну, щоб ми все це усвідомили. І якщо, не дай Боже, ми програємо війну, жодних змін не відбудеться. А якщо на нас чекає Перемога, то нам доведеться щодня працювати, щоб нарешті зрозуміти, що означає по-справжньому відчувати себе українцями й любити Україну.

У моєму випадку ця робота почалася ще тоді, коли за кілька днів після проголошення Незалежності України я запитала маму, що означає слово "незалежність". Вона відповіла: "Незалежність означає, що ти вже ні від кого не залежиш і сама розпоряджаєшся своїм життям". Тоді я вперше зрозуміла, що Україна не була вільною у своїх вчинках: за неї вирішували, якою їй бути і як жити. Коли я це усвідомила, то зрозуміла, що мені дуже подобається слово "Незалежність". Як на мене, воно є синонімом слів "Свобода" і "Вільна". Тому я вже тоді вирішила розмовляти лише українською мовою.

Щиро дякую Вам, пане Олександре, за цю книгу. Читати її - означає знову переживати всі ці роки Незалежності й війни в Україні.

Перемоги та мирного неба Україні!

😔📚Дим і тисячі пошкоджених книжок. КСД показало перші фото складу на Харківщині після російської атаки.

Там зберігали близько 300 тис. примірників, зокрема новинки, які мали вийти вже 5 листопада. Частина не доїде до книгарень, а деякі видання будуть доступні лише онлайн.

Скільки видань вдасться врятувати – поки невідомо. 💔

Книги на 1 200 ₴ на місяць це звичний кошик книголюба. З такого замовлення можна повернути 62 ₴ кешбеком, а за рік майже 750 ₴, тобто ще дві книжки.

Список магазинів з відсотками кешбеку та інструкція, як повертати гроші з покупок, за посиланням https://capyback.com/ua/v/15/

#книги #booktok #щопочитати #книгарня #книголюб #кешбек

2 листопада 2025 року
Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, то ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
-------------

15 жовтня 2026 року
Прочитала вже книгу Софія Андрухович "Амадока". Я читала її майже рік, тому що вона взагалі не легко читалася і мені час від часу доводилося відкладати читання щоби відпочити від такого стиль читання. Я довго думала, що написати про цю книгу, і вирішила написати лише про враження від цієї книги, стиль твору такий, що вимагає уважного читання, зосередження на тому, про що йдеться і чому так склалося в родинах і в національностей, які проживали під час окупації чи то під німецьких військ, чи то за радянських часів. Якщо в перший і другий частині мова йшла про українську родину яка була пов'язана з євреями і те що їм усім довелося пережити за німців і совєтів, то в третій і четвертий частині, (якщо я не помиляюся), мова йшла про нашу культурну еліту, яку систематично знищувала радянська влада і пояснення того, чому вона одних знищувала, а інших залишала в живих. Спочатку я була дуже здивована і думала, до чого тут ці люди до вищезгаданих людей і якій стосунок вони мають до них. Лише в кінці книзі мені стало зрозуміло, що до цього. Ця книга також і про те, як така система ламає людські долі, що потім все це відбивається на наступні покоління, які хотіли б знати правду про рідних, але так і ніколи не дізнаються про них всю правду. А радянська система чудово знала, як їх знищувати, щоби українці не знали про своє коріння.

Прочитала книжку Стівена Гокінґа "Чорні діри і молоді всесвіти" мені сподобалось, рекомендую. На відміну від "Найкоротшої історії часу", яка мені теж сподобалась, тут більше про самого автора від самого автора😅 Його думки, життя, погляди, ну й звісно про чорні діри. Книга доволі тонка і дуже легко читається, на один - два вечори.
Уточню, що це не один загальний текст, а збірка виступів, статей і інтерв'ю зібраних у одну книжку.

Важкі часи залишають по собі відповідні артефакти.

Ця обгоріла книга стала одним із лотів благодійного аукціону на підтримку відновлення Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, пошкодженої внаслідок ворожих обстрілів.

Книжки-артефакти від видавництва «Ранок», що постраждали під час обстрілів книжкових складів у Києві, нагадують: війна намагається нищити не лише життя, будівлі, а й культуру. Та поки є люди, готові підтримувати бібліотеки, книги й пам'ять, їй цього не вдасться. 🇺🇦

Дякую Вам пані Віолето, за чудову книгу "Торба сміху". З вчорашнього вечора я вся в гніві через політичних торговельних домовленості між трампом і путіном та на чергові таки росіян на Україну. То ж мені ця книга справді допомогла хоч трішечки відволіктися і прийти до тями. В цій книзі усе так, як я і люблю, згадалися чудові гуморески Глазового, які я любила слухати і читати. Саме таким має бути справжній український гумор. Моральні цінності, повчання як не пхати носа в чужі справи, як не треба скаржитися на своє життя, не знаючи, як живеться іншим людям, як не треба пиячити. Особливо мені сподобалася розповідь діда онукові про путіна і лукашенка, про те, як вони хотіли знищити нас і Україну та як треба пишатися нашими героями і пам'ятати, за що вони боролися. Ще дякую Вам, пані Віолето, ця книга справді допомогла мені підняти настрій, не втратити надію, що все буде добре і віру в те, що за нами буде Перемога!💪💙💛✌️🇺🇦

🤾‍♂️ Палац спорту в Києві матиме ім'я легендарного гандбольного тренера Ігоря Турчина
Генеральна асамблея НОК України підтримала ініціативу присвоїти головній арені країни ім’я наставника київського «Спартака». Перейменування домагалися 33 роки — з моменту смерті тренера у 1993 році.
«Це велика подія. Бо це видатна постать, яка зробила для українського і світового гандболу таке, що ця гра почала надихати не лише одне покоління. На сьогодні у Європі гандбол [стоїть] після футболу, а в деяких країнах на першому місці. За його книгами готуються провідні команди світу», — зазначив президент Федерації гандболу України Андрій Мельник в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт.
Ігор Турчин — один із найуспішніших тренерів в історії гандболу (внесений до Книги рекордів Гіннеса). Під його керівництвом «Спартак» 13 разів вигравав Кубок європейських чемпіонів та 20 разів ставав чемпіоном СРСР. Також жіноча збірна під його орудою здобула дві золоті («золото» у 1976 та 1980 роках) та одну бронзову олімпійські медалі
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Книги лотерейки КНИГА:UA-35 Леся, Франко і "Паштет" сьгодні відправлено у сільську шкільну бібліотеку невеличкого села на Закарпатті, а що ти робиш із книжками?...
📚Книга - віконце у світ знань... Хто багато читає, той багато знає...
Історія, таїна, дивина,
Скільки всього цікавого зберігає вона.
Усе найкраще у БІБЛІОТЕЦІ є,
Приходь!
Бери!
Читай своє!
Всеукраїнський день бібліотек📖📖📖

Ми збираємо на генератор
🔗Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/ZUoD5zfMG

💳Номер картки Банки
5375 4112 1967 4343

МІРИЛО

до зали вбіг я останнім, тримаючи плащ
стіл блищав келихами, телефонами, візитівками
давні співкурсники міряли свої прибутки сповна
хтось хизувався своїми катівнями
хтось говорив і про власну компанію
дами сміялися, демонструючи прикраси
моя професія майже звучала у паніці
після цього виникали заїжджені фрази
випив водички, задивляючись в склянку
поруч мелькало багато годинників із золотими браслетами
мій рукав видався надто простим навіть без лямки
навіть слова були бідно заплетені
кожне досягнення подумки мало дрібні черепки
десять років обернулись «нічим особливим»
догляд за матір'ю зник
а незакінчена книга це тільки пориви мінливі
всі повідомлення доньки були в телефоні
часто нагадували вечори без відпусток
ліки, покупки, рахунки від фондів
краще екран заховаю, можливо, попустить
потім побачив подряпини шкіри
ті, що з'явилися через роботу у лісі
поруч сміялися люди, я теж посміхався покірно
їхні дороги лишалися зліва від моїх релігій
перед собою я виклав джерела
срібний предмет замотав у серветку
вперше відчув себе ельфом
більше та менше утратили вето
моє життя залишилося власний масштаб зберігати під етнос

Мирослав Манюк
23.09.2026