❗️ Жереб Aus Open 2026. З ким зіграють Світоліна та Костюк? Суперниці українок 🏆 15 січня в Мельбурні відбулося жеребкування жіночого одиночного розряду Відкритого чемпіонату Австралії 2026. 🇺🇦 Своїх суперниць отримали чотири українські тенісистки: Еліна Світоліна, Марта Костюк, Даяна Ястремська та Олександра Олійникова. 🎾 Суперниці українок у першому раунді Australian Open 2026: 🔹 R1: 🇺🇦 Еліна Світоліна [12] – 🇪🇸 Крістіна Букша 🔹 R1: 🇺🇦 Марта Костюк [20] – 🇫🇷 Ельза Жакемо 🔹 R1: 🇺🇦 Даяна Яcтремська [26] – 🇷🇴 Єлена-Габріела Русе 🔹 R1: 🇺🇦 Олександра Олійникова – 🇺🇸 Медісон Кіз [9] 🗓 Матчі основної сітки Відкритого чемпіонату Австралії стартують 18 січня. #tennis #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#сторія #події П’ятикутний лабіринт: Як у 1943-му добудували найбільший «офіс» планети 🏗️🇺🇸 Коли ми чуємо слово «Пентагон», уява малює кадри з голлівудських блокбастерів про таємні змови та ядерні валізки. Проте 15 січня 1943 року ця споруда була не символом поп-культури, а дивом інженерного спринту та відчаю. Будівлю Міністерства оборони США завершили в розпал Другої світової війни всього за 16 місяців. Для порівняння: сучасний ремонт у середньостатистичній хрущовці іноді триває довше. 👷‍♂️💨 Історія Пентагону — це суміш бюрократичних випадковостей та геніальної логістики: Геометрія обставин: Чому п’ять кутів? Ніякої магії чи масонських знаків. Ділянка «Арлінгтонські ферми», де спочатку планували будівництво, була затиснута дорогами під кутом 108 градусів. Архітектор Джордж Бергстром створив план під ландшафт. Згодом президент Рузвельт переніс будівництво в інше місце, щоб не затуляти вид на Вашингтон, але форму міняти не стали — надто вже вона всім сподобалася своєю компактністю. 📐 Економія заради перемоги: Пентагон будували в режимі жорстокої економії металу — сталь була потрібна для танків та авіаносців. Тому замість розкішних ліфтів у будівлі встановили бетонні пандуси (так-так, офіцери робили кардіо-тренування ще до того, як це стало мейнстримом). Навіть фасад облицювали вапняком лише з одного боку, а на іншому — зекономили. 🏛️ Сім хвилин до мети: Попри те, що загальна довжина коридорів становить неймовірні 28 кілометрів, структура у вигляді п’яти концентричних кілець, з’єднаних радіальними «спицями», дозволяє дістатися з будь-якого кабінету в будь-який інший всього за 7 хвилин пішки. Це ідеальний приклад того, як архітектура змушує людей рухатися швидше. 🏃💨 «Центр нуль»: У самому центрі внутрішнього двору площею в два гектари стоїть невелика будівля кафе. Кажуть, що під час Холодної війни радянські аналітики вважали, що це вхід у секретний підземний бункер, і націлили на це кафе свої ракети. Насправді там просто продавали найкращі хот-доги в окрузі. 🌭🚀 Пентагон став першою у світі будівлею такого масштабу, де повністю була відсутня расова сегрегація. Оскільки він зводився на федеральній землі Вірджинії, Рузвельт особисто простежив, щоб у будівлі не було окремих туалетів чи їдалень «для білих» і «для кольорових», що на той час було справжнім соціальним вибухом. Сьогодні Пентагон — це два Капітолії за площею та символ військового менеджменту. 15 січня 1943 року світ отримав не просто штаб-квартиру, а залізобетонний доказ того, що навіть під час великої війни можна будувати на віки.

З сумом повідомляємо про смерть Басова Бориса Ісайовича Федерація футзалу м. Києва з глибоким сумом повідомляє, що 14 січня 2026 року, на 88-му році життя перестало битися серце одного із зачинателів футзалу Києва, колишнього члена виконкому Федерації футзалу міста Києва — Басова Бориса Ісайовича. Борис Ісайович був людиною великої душі, справжнім професіоналом і відданим служителем футзалу, який зробив неоціненний внесок у становлення та розвиток цього виду спорту в столиці. Його багаторічна праця, мудрість, принциповість і щира любов до гри виховали не одне покоління спортсменів, арбітрів та організаторів. Світла пам’ять про Бориса Ісайовича назавжди залишиться в серцях усіх, хто мав честь працювати поруч із ним і знати його особисто. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям та всій футзальній спільноті Києва. Світла пам’ять. Поховання відбудеться у п’ятницю, 16 січня, о 12-00, за адресою Байкова 16. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Сьогодні, 15 січня, свій день народження святкує МС СРСР з боксу, перший тренер ексчемпіона світу Віктора Постола, воїн ЗСУ і захисник України Іван Міхєєв. Вітаємо його зі святом, зичимо міцного здоров'я, родинного затишку, невичерпної енергії та нових успіхів у вихованні чемпіонів! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #history_of_boxing #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovary_boxing #Brovarysport

#історія #події ​Фінансовий блокпост Незалежності: Як народжувався Державний банк УНР 🏦 ​У січні 1918 року в Києві було не просто гаряче — було доленосно. Поки на вулицях вирували політичні пристрасті, в кабінетах Центральної Ради розуміли одну просту істину: держава без власного банку — це як козак без коня. 15 січня (за новим стилем) було офіційно ухвалено закон про перетворення Київської контори Держбанку росії на Український Державний Банк. 🇺🇦 ​Це не була просто зміна вивіски. Це була справжня фінансова деокупація. Очолив цей «центр сили» Михайло Кривецький, людина, якій випало завдання збудувати банківську систему фактично з нуля, коли в країні гуляв вітер і чужі валюти. ​Ось кілька фактів про цей фінансовий десант, від яких хочеться випрямити спину: ​Гроші з характером: Саме цей банк почав випуск перших українських паперових грошей — карбованців. Дизайн розробляв легендарний Георгій Нарбут. Ці купюри були настільки стильними (із тризубами та вишуканими орнаментами), що їх і сьогодні вважають шедеврами світової графіки. 🎨💵 ​Золотий запас: Банк мав забезпечувати стабільність валюти, хоча реального золота в підвалах було небагато. Проте довіра до «своїх» грошей трималася на вірі в молоду республіку. ​Банк на колесах: Коли більшовики наступали на Київ, банк не здався. Його майно, печатки та документацію евакуювали в Кам'янець-Подільський, а згодом — далі. Це був банк, який воював разом із армією. 🚂 ​Створення банку в 1918-му — це історія про те, що справжня свобода починається не лише з лозунгів, а й із власної печатки на банкноті та права самому розпоряджатися своїм золотом. Це був перший крок до того, щоб українська економіка заговорила власною мовою, а не чекала вказівок із сусідніх столиць. 💼✨ ​Навіть після поразки визвольних змагань, досвід 1918 року став тим фундаментом, на якому ми знову збудували Нацбанк у 1991-му. Іронічно, але вороги змінюються, а бажання українців мати свій «сейф» і свій порядок залишається незмінним.

#історія #події Епоха «Цифрового Вавилону»: Як 15 січня світ став набагато розумнішим (або принаймні так подумав) 🌐 Уявіть собі світ, де для того, щоб дізнатися дату народження Наполеона або склад соусу бешамель, вам потрібно було йти до бібліотеки, гортати важкущу «Британніку» або вірити на слово сусіду-ерудиту. Жах, правда? Але 15 січня 2001 року Джиммі Вейлз та Ларрі Сенгер вирішили, що знання мають бути безкоштовними, доступними і — найризикованіше — редагованими будь-ким. Так народилася Вікіпедія. 🧠 Сама назва — це лінгвістичний коктейль із гавайського слова wiki («швидко») та грецького paideia («навчання»). Ідея була настільки божевільною, що скептики пророкували проєкту швидку смерть у морі дезінформації та вандалізму. «Як це так, — питали вони, — що статтю про квантову фізику може правити студент із Житомира чи домогосподарка з Огайо?». 🤨 Але сталося диво. Колективний розум людства виявився не лише здатним до самоорганізації, а й неймовірно продуктивним. Сьогодні Вікіпедія — це: Понад 60 мільйонів статей. Більше ніж 300 мов (українська версія, до речі, одна з найдинамічніших!). 🇺🇦 Головний порятунок для студентів за ніч до іспиту. Звісно, не обійшлося без курйозів. За роки існування Вікіпедія пережила «війни редагувань», де користувачі місяцями билися за правильне написання одного слова, та сотні жартівливих правок (на кшталт того, що якийсь політик насправді є рептилоїдом). Але саме ця відкритість зробила її живою. 🦎 Вікіпедія навчила нас критичного мислення: бачиш твердження — шукай посилання на джерело. Вона стала найбільшим демократичним проєктом в історії інтернету, де знання належать усім, а не лише тим, хто може купити багатотомну енциклопедію. Тож сьогодні, коли ви вчергове «провалитеся» у Вікі-кролячу нору, почавши читати про вирощування кактусів, а закінчивши історією Візантійської імперії о третій ночі — знайте: це не марнування часу, це святкування дня народження найвеличнішого інтелектуального хаосу планети! 🎂📚 Найперша стаття в англійській Вікіпедії, створена Джиммі Вейлзом 15 січня 2001 року, була настільки короткою, що її міг би запам'ятати навіть золота рибка. Це було просто: «Hello, World!». 🖐️ Це традиційне привітання програмістів стало символом народження нового цифрового всесвіту. Тоді ніхто не очікував, що цей «привіт» розростеться до мільйонів сторінок. Спочатку Вікіпедія мала бути лише допоміжним проєктом для «Нупедії» (де статті писали тільки науковці), але «дитина» виявилася настільки жвавою, що за кілька днів перегнала «матір» за кількістю контенту. Науковці ще перевіряли коми в першому абзаці, а звичайні люди вже написали про все на світі — від філософії до видів сиру. 🧀 Український дебют: Атом і Тиждень 🇺🇦 Українська Вікіпедія народилася трохи пізніше — 30 січня 2004 року. На той момент англійський сегмент уже був солідним «підлітком», а ми тільки вчилися ходити в мережі. Першою статтею в українському розділі став запис про Атом. ⚛️ Символічно, чи не так? Основа всього сущого стала основою нашої Вікі. Її створив користувач із Японії (так-так, географія вікіпедистів не знає кордонів!). Перші дні нашої «Вікі» виглядали як пустеля з поодинокими оазами. Дизайн був спартанським: сірі кольори, мінімум картинок і відчуття, що ти знаходишся в таємному клубі для обраних. Але ентузіасти працювали як бджоли. До речі, цікавий факт: однією з перших повноцінних статей була замітка про «Тиждень». Мабуть, автори натякали, що за тиждень ми захопимо інтернет? І майже вгадали! 🐝 Сьогодні українська Вікіпедія входить до топ-20 найбільших мовних розділів світу. Ми випередили багато націй, що мають значно більше населення, просто тому, що наші автори — це суміш впертості, інтелекту та легкого фанатизму. Від того першого «Атома» до сьогоднішніх детальних розборів сучасної зброї чи історії трипільців — ми пройшли шлях, яким можна пишатися. Вікіпедія довела: щоб створити щось велике, не обов'язково бути міністром, достатньо мати доступ до мережі та нестримне бажання поділитися знаннями. 🖋️✨

#сторія #події Гімн, що вистояв: Як музика Вербицького стала кодом нації 🇺🇦 Кожен українець знає ці перші акорди, від яких по шкірі пробігають «мурахи» розміром з добрий кавун. Але чи замислювалися ви, що 15 січня 1992 року наша держава нарешті отримала свій офіційний музичний «паспорт»? Саме цього дня Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного Гімну. Історія цієї мелодії — це справжній трилер із елементами детективу та незламності. Михайло Вербицький, скромний священник і композитор, написав музику на вірші Павла Чубинського ще у XIX столітті. Тоді він навряд чи міг уявити, що під ці звуки будуть народжуватися і вмирати імперії, а через сто років під них підійматимуть прапор незалежної держави. 🎼 Довгий час радянська влада намагалася «заглушити» цю мелодію, пропонуючи натомість сурогати про «братні народи». Але, як кажуть, справжній хіт неможливо заборонити цензурою. Музика Вербицького — це не просто набір нот, це енергетичний згусток, який дивним чином поєднує в собі церковну велич і бойовий козацький дух. ⚔️ Затвердження музичної редакції у 1992-му стало фінальною крапкою в дискусіях «а що ж нам співати?». Цікаво, що текст Гімну («Ще не вмерла України...») офіційно затвердили значно пізніше, лише у 2003 році. Проте саме музика з 15 січня почала супроводжувати кожен офіційний ранок країни, нагадуючи, що ми не просто «територія», а нація з власним ритмом серця. 💓 Це наш офіційний маніфест волі, завізований історією та часом. І так, співати його вголос — це найкращий фітнес для душі. 🎤✨ Коли на початку 90-х Україна нарешті скинула «братні» кайдани, постало рубане питання: під яку музику ми будемо крокувати в майбутнє? Вибір Гімну нагадував епічне шоу талантів, де на кону стояла не просто популярність, а акустичний символ вічності. Дискусії були настільки палкими, що диригентські палички ледь не перетворювалися на шаблі. ⚔️ Основними «конкурентами» перевіреного часом Вербицького були справжні титани українського мелосу. Давайте глянемо, хто дихав у потилицю нашому переможцю: «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний...») ⛪ Микола Лисенко створив справжній духовний шедевр. Багато хто вважав, що саме цей величний хорал має бути державним славнем. Він ідеально підходив для урочистих соборів, але для футбольних матчів чи військових парадів йому, можливо, бракувало тієї самої «маршової» агресії та драйву. Сьогодні він залишається нашим духовним гімном, що теж неабиякий статус. «Запорозький марш» 🐎 Мелодія Євгена Адамцевича (в обробці Віктора Гуцала) настільки потужна, що під неї хочеться негайно осідлати коня і відвоювати Крим (що, власне, завжди актуально). Це був би неймовірно енергійний гімн, але критики закидали йому відсутність вокальної партії, яка б об’єднувала народ словами. «Ой у лузі червона калина...» 🌿 Гімн Українських Січових Стрільців. Пісня, яку ми всі знову заспівали на повні груди після 24 лютого. Вона була надто «повстанською» для тогочасного обережного парламенту, де ще сиділо чимало «червоних» піджаків, у яких від цієї мелодії починалася алергія. «Марш Нової Армії» («Зродились ми великої години...») 🦅 Гімн ОУН. Потужно? Безперечно. Радикально? Для 1992 року — занадто. Тоді політикум шукав щось більш «соборне» і менш партійне. Зрештою, перемогла композиція «Ще не вмерла України...». Чому? Бо вона пройшла випробування часом, підпіллям і тюрмами. Вона була вже не просто піснею, а паролем. Вибір музики Вербицького 15 січня 1992 року був актом історичної справедливості: ми повернули собі те, що в нас намагалися вкрасти десятиліттями. ✍️🇺🇦

🥀🥀 Такий довгий шлях додому "на щиті"... Солдат Павло Зарицький, старший стрілець десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону загинув 25 вересня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу в зоні проведення активних бойових дій. Щирі співчуття рідним та близьким Павла Володимировича... Вічна та світла пам'ять Герою-захиснику! Прощання з Павлом Зарицьким відбудеться завтра, 16 січня о 10:30 на Майдані Свободи у Броварах. Відспівування об 11:00 у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Героїв України, 22А). Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни

🕯️ У Києві попрощалися з воїном 3-ї ОШБр Кирилом Руденком, позивний Козир. Йому було лише 20. Киянин, який жив і навчався у США, свідомо повернувся в Україну, щоб стати на її захист. У 19 років добровільно приєднався до 3-ї ОШБр, служив розвідником підрозділу Hatred. Спокійний, зібраний, без пафосу й зайвих слів — таким його пам’ятають побратими. Він діяв точно, розуміючи ціну кожного рішення. 11 грудня 2025 року Кирило загинув на Донеччині під час бойового завдання. Разом із ним — його друг Ярослав «Адвокат». Кирило Руденко — назавжди в строю. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

На виставці CES 2026 Lenovo анонсувала флагманський монітор Yoga Pro 27UD-10 для професійної роботи з кольором. Пристрій оснащено 26,5-дюймовою QD-OLED панеллю з роздільною здатністю 4K та частотою оновлення 120 Гц. Це перший Windows-монітор із підтримкою Dolby Vision та Dolby Atmos, а також вбудованою аудіосистемою на 34 Вт. https://channeltech.space/devices/lenovo-yoga-pro-27ud-10-oled-monitor-specs-price/