❗️В енергетиці України буде запроваджено режим надзвичайної ситуації, — Зеленський "Наслідки російських ударів і погіршення погодних умов – важкі. Ремонтні бригади, енергетичні компанії, комунальні служби, ДСНС України продовжують працювати в цілодобовому режимі для відновлення постачання електрики та опалення. Багато питань потребують термінового вирішення. Дякую всім, хто залучений і працює на сто відсотків ефективно", - заявив президент України. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

😐🏴 Томас Тухель і Роберто Де Дзербі можуть очолити англійський футбольний «Ман Юнайтед» влітку – інсайдер Фабріціо Романо пише, що саме їх зараз розглядають боси клубу Німець буде вільний після ЧС-2026, а італієць готовий кинути «Марсель» заради «Юнайтед» 🤨 #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🇺🇦⛷🥉Тетяна Тарасюк — бронзова призерка етапу юніорського Кубка IBU у латвійській Мадоні 🇱🇻 Українська біатлоністка фінішувала 🥉третьою у жіночій спринтерській гонці на 7.5 км з чистою стрільбою та часом 24:02.0. Переможниці гонки, Манці Казерманн зі Словаччини, Тетяна поступилася 49.3 секунди. Срібло — у Есер Вольфе з Латвії. У топ-10 спринтерської гонки фінішували ще три українки: Поліна Пуцко (7 місце), Вікторія Хвостенко (8 місце) та Ксенія Приходько (10 місце). 💪Сьогоднішня бронза — четверта медаль України у цьому сезоні на юніорському Кубку IBU і третя медаль Тетяни Тарасюк #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

«Більшість зауважень про ТЦК — це штучний інтелект, який можна побачити у ЗМІ», — нардеп Федір Веніславський

#історія #цікаве Пісочний годинник: Як звичайний пісок допоміг людству приборкати час. У світі, де секунди відраховуються атомними коливаннями, пісочний годинник здається архаїчним пережитком минулого. Але свого часу він був справжнім технологічним проривом, що допомагав мореплавцям не загубитися в океані, ченцям — не пропустити молитву, а королям — не переборщити з довжиною промов. ⏳ Історія пісочного годинника сягає корінням у давнину, але його «золотий вік» припав на Середньовіччя. До цього часу люди використовували водяні годинники (клепсидри), які були досить точними, але мали істотний недолік: вода могла замерзати або випаровуватися, а її плинність залежала від температури. Пісок же був стабільнішим і надійнішим. 🌊➡️⏳ Конструкція пісочного годинника геніально проста: дві скляні колби, з'єднані вузькою горловиною, і певна кількість дрібного піску. Коли пісок пересипається з верхньої колби в нижню, минає певний проміжок часу. І хоча точність пісочного годинника залежала від багатьох факторів (розмір піщинок, вологість, якість скла), він став незамінним інструментом там, де потрібен був відносно короткий і надійний відлік часу. Найбільшу роль пісочні годинники відіграли в морських подорожах. На кораблях вони використовувалися для відліку "вахт" — стандартних проміжків часу, коли матроси чергували. Зазвичай, годинники були розраховані на 30 хвилин або 1 годину, і їх потрібно було перевертати, щоразу позначаючи кількість пройдених вахт. Без пісочного годинника навігація в безкрайньому океані була б майже неможливою, адже це дозволяло морякам хоча б приблизно обчислювати пройдену відстань. 🚢🗺️ Крім мореплавства, пісочні годинники активно використовувалися в: Монастирях: для відмірювання часу молитов та читання. Освіті: в аудиторіях, щоб контролювати тривалість лекцій або іспитів. Кулінарії: для приготування страв, що потребували точного часу. Правосудді: щоб обмежити час виступів адвокатів або свідків у суді. З появою механічних годинників у XVI–XVII століттях, пісочні годинники поступово втратили своє практичне значення як основний хронометр. Проте вони ніколи не зникли повністю. Сьогодні пісочні годинники є символом плинності часу, швидкоплинності життя та елегантним елементом інтер'єру. Вони слугують нагадуванням про те, що кожна піщинка нашого життя — це дорогоцінний момент. ⏳✨

#історія #цікаве Віяло: Складний гаджет з подвійним дном та таємним змістом. Якщо ви думали, що першим персональним пристроєм для комунікації був смартфон, то мушу вас розчарувати: витончені пані XVIII століття вже мали свій «інтерфейс», і називався він віялом. Це не просто шматок шовку чи паперу на кістяних паличках, а справжній пульт керування соціальним життям, який рятував не лише від задухи в бальних залах, а й від надмірної скромності. 🪭 Почнемо з того, що віяло — це архітектурний шедевр у кишені. Воно пройшло довгий шлях від велетенського опахала єгипетських фараонів (які, відверто кажучи, самі ними не махали) до складного «плісе», що прийшло до Європи зі Сходу. У руках майстрів віяло перетворювалося на полотно для живопису, де розгорталися міфологічні сюжети або пасторальні сцени. Але справжня магія починалася тоді, коли цей аксесуар потрапляв до рук жінки. ✨ Саме тут виникає легендарна «мова віяла». У часи, коли суворий етикет забороняв відверті розмови, віяло ставало месенджером із наскрізним шифруванням. Притиснуте до лівої щоки означало «ні», до правої — «так». Швидкий помах — «я заміжня», а якщо пані повільно закривала віяло, це було сигналом: «ви мені байдужі». Один необережний рух міг зруйнувати репутацію або, навпаки, призначити побачення під носом у суворого опікуна. Справжній кіберпанк епохи Просвітництва! 🤫💌 Окрім романтики, віяло було інструментом політичних інтриг та шпигунства. У деякі моделі вмонтовували маленькі дзеркальця, щоб бачити, хто підкрадається ззаду, або навіть крихітні отвори, щоб непомітно спостерігати за сусідами по ложі в опері. Віяло було таким собі «аналоговим радаром», що дозволяв тримати ситуацію під контролем, зберігаючи при цьому вираз обличчя абсолютної безневинності. 🕵️‍♀️ З появою кондиціонерів та спрощенням моди віяло дещо втратило свою стратегічну важливість, перемістившись на полиці музеїв та підмостки театрів. Проте його витонченість і досі викликає легку ностальгію за часами, коли для того, щоб сказати «я вас кохаю», не потрібно було друкувати літери — достатньо було лише одного витонченого помаху зап’ястя. Тож не поспішайте списувати цей аксесуар у забуття: він досі знає про мистецтво флірту більше, ніж усі додатки для знайомств разом узяті. 💃💨

Іван Ґонта: він міг урятувати життя — але не зрадив присягу У камері було темно й тісно. Умань, літо 1768 року. Повстання придушене. Козацького полковника Івана Ґонту тримали не як звичайного в’язня, а як застереження для всіх інших. Він був не випадковою людиною. Колишній сотник надвірного козацтва, людина, якій довіряли. Саме тому його не хотіли просто вбити — його хотіли зламати. Польська влада добре розуміла, ким він був. Ґонта став символом спротиву. Йому запропонували угоду. Йому обіцяли життя. Йому обіцяли маєтності. Йому обіцяли прощення. Ціна була одна — зректися повстання, відмовитися від Максима Залізняка, зрадити присягу і тих, хто повірив у нього. Іван Ґонта вислухав усе мовчки. Він не торгувався. Не виправдовувався. Не шукав виходу, який зберіг би тіло ціною честі. Він відмовився. Бо знав: якщо зламатися самому, буде зламано значно більше. Вирок був показовим і нелюдським. Його не стратили швидко. Його катували кілька днів, намагаючись знищити не лише людину, а й ідею спротиву. Але цього не сталося. Кажуть, під час тортур він не кричав. Кажуть, дивився катам прямо в очі. Кажуть, що саме цей погляд ламав їх сильніше, ніж вони ламали його тіло. Його смерть не зупинила боротьбу. Вона перетворила людину на легенду. Ті, хто хотів залякати, породили приклад. Ті, хто прагнув покори, отримали спротив. Бо є люди, яких можна знищити фізично, але неможливо поставити навколішки. Іван Ґонта не дожив до часу, коли Україна знову піднялася за свою свободу. Але його вибір став частиною тієї лінії непокори, яка проходить крізь століття. І допоки українці пам’ятають таких людей, Україна стоятиме — не лише, як територія, а як нація, що ніколи не прийме рабства і не віддасть свою свободу. Козацькі посиденьки ( українці зі всього світу, єднаймося)🇺🇦💙💛🇺🇦

#історія #цікаве Еволюція сталевого «черв’яка», або Як викрутитися з будь-якої ситуації. Історія штопора — це літопис великого протистояння між людською спрагою та впертістю кори коркового дуба. До XVII століття людство не знало цієї драми: вино зберігали в бочках або ж затикали пляшки шматками тканини, щедро змащеними смолою. Але прогрес невблаганний, і як тільки скляна пляшка стала вужчою, а корок — щільнішим, світ застиг у німому питанні: «Як це дістати?». 🍷 Вихід знайшли там, де найменше очікували — на полі бою. Прабатьком нашого витонченого героя став грубий військовий інструмент, так званий «гарматний черв’як». Ним солдати витягали не розряджені кулі та пижі з дул мушкетів. Погодьтеся, є певна поетична справедливість у тому, що знаряддя вбивства перекваліфікувалося на головного спонсора гастрономічних задоволень. Сталевий гвинт просто змінив об’єкт полювання: замість свинцю він почав витончено впиватися в дерево. 🔫➡️🍇 Перший патент на це диво техніки отримав у 1795 році британський священник Семюель Хеншелл. Так-так, саме людина слова Божого офіційно благословила союз сталевої спіралі та пляшкового горлечка. До цього моменту «пляшкові гвинти» були об’єктом кустарної творчості, але Хеншелл додав до конструкції маленьке кільце-обмежувач, яке нарешті дозволило не просто свердлити корок, а й ефективно його витягати, не розсипаючи крихти в напій аристократів. ⛪🍾 З часом штопор пережив справжній «дизайнерський вибух». З’явилися «крилаті» моделі, що нагадують балерину в пачці, яка елегантно підіймає руки, коли ви вкручуєте гвинт. Потім на сцену вийшов «ніж сомельє» — компактний інструмент, що став обов'язковим атрибутом кожного поважного офіціанта, такий собі швейцарський ніж для тих, хто знає толк у вінтажних напоях. 🕺✨ Сьогодні штопор — це не просто кухонне приладдя, а символ маленької перемоги. Той самий характерний звук «чпок» є міжнародним сигналом до того, що розмова зараз стане значно цікавішою, а вечір — теплішим. Тож наступного разу, коли ви з легкістю відкоркуєте пляшку, згадайте добрим словом старих артилеристів та винахідливих священників. Адже без їхньої кмітливості ми б і досі сумно дивилися на корок, намагаючись проштовхнути його всередину пальцем. 🪵🥂

#дати #свята Всесвітній день логіки: Коли розум святкує свій тріумф 🧠📐 Якщо ви сьогодні відчуваєте непереборне бажання розкласти все по поличках або знайти залізний аргумент у суперечці — вітаємо, це працює магія Всесвітнього дня логіки. Це свято, офіційно проголошене ЮНЕСКО у 2019 році, відзначається саме 14 січня. І дата ця обрана зовсім не випадково (логічно, чи не так?). 🧐 Математика дат і символізм 🔢 14 січня — це день, коли перетинаються долі двох геніїв, які перевернули наше уявлення про мислення: Курт Гедель — людина, яка довела, що в математиці завжди знайдеться щось, що неможливо ані довести, ані спростувати (помер 14 січня 1978 року). Альфред Тарський — один із засновників сучасної логіки та семантики (народився 14 січня 1901 року). Навіщо логіці власне свято? 🏛️ Здавалося б, логіка — це щось сухе та нудне з підручників. Але насправді це «операційна система» нашої цивілізації. Без неї не було б комп’ютерних алгоритмів, штучного інтелекту, правосуддя і навіть вашої здатності відрізнити фейк від правди у стрічці новин. ЮНЕСКО вирішила нагадати світу, що логіка — це не тільки про формули, а й про демократію, критичне мислення та взаєморозуміння. 🌐🤖 Трохи іронії над здоровим глуздом: Логіка — це мистецтво помилятися з повною впевненістю у своїй правоті (якщо ваші початкові тези були хибними). Вона вчить нас, що якщо всі люди смертні, а Сократ — людина, то Сократ таки смертний. Але вона безсила, коли ви намагаєтеся логічно пояснити, куди зникає друга шкарпетка після прання. Тут пасує навіть найсуворіший аналітик. 🧦🌀 Як святкувати? 🥂 Найкращий спосіб відзначити цей день — не піддаватися емоціям там, де потрібен холодний розрахунок. Розв’яжіть складну задачу, перевірте джерела сумнівної новини або просто визнайте, що у вашому останньому доводі була маленька логічна хиба. Розум — це м'яз, і сьогодні ідеальний день для його тренування! 💪📖

#історія #постаті Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾 Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨ Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️ Більше, ніж просто опис природи 🌿 Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥 Трохи іронії та «дитячого» погляду: Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖 Його спадок: За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦