• Мій колір планети — жовтий. Там завше два сонця і осінь. Там тепло, погідно, без снігу. І янголи ходять босі... Там птасі співають оди про літо в шовкòвих травах, І гноми в брунатних кашкетах на ранок всім варять каву... А ще, в бурштинòвих квітах, жуки тягнуть арфам струни, І плавно вальсують бабки, а квіти там вічно юні... Там листя в обіймах вітру шепоче казки на вушко, І кожна поважна дама під вечір знов Попелюшка... Я з тої планети, де диво — звичайна буденна справа, Де груші під колір сонця, а в гривах конéй — заграва. Там всесвіт без зла та болю, в настурціях кожна стежина... Я родом з тієї планети... Затрималась тут за провини... • Людмила Галінська •

Міжнародний день дитячої книги Щороку 2 квітня уся всесвітня спільнота відзначає Міжнародний день дитячої книги (International Children’s Book Day). Це свято привертає увагу всіх дітей та їхніх батьків до надзвичайної важливості книжки в житті юних читачів. Адже саме вона відкриває малятам двері у великий та незнайомий світ, знайомить з невідомими раніше істотами, розкриває таємниці життя, сприяє становленню особистості. Це свято книги, дитинства та магії казки. Свято вирішили відзначати 2 квітня, тому що в цей день народився автор улюблених дитячих казок – Ганс Крістіан Андерсен.

Це сводка з одного з москальських каналів! Одне тільки підтверджується - це їхні казки! Це ж звідки вони стільки знищеного нашого заліза взяли! 🤣 https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #факт «Листи до ненародженого сина»: Таємний біль Ганса Крістіана Андерсена. Світ знає його як доброго чарівника, чиї казки зігрівають серця мільйонів дітей. Проте за фасадом всесвітньої слави Ганса Крістіана Андерсена ховалася постать трагічна, глибоко самотня та сповнена нерозділеної пристрасті. Його життя було далеким від щасливого фіналу «Дюймовочки», нагадуючи радше долю «Русалоньки», яка віддала голос за можливість бути поруч із коханим, але так і залишилася непізнаною. 🕯️ Головним болем його життя стала Дженні Лінд — «шведський соловейко», оперна діва, чий голос підкорив Європу. Андерсен, людина нескладної зовнішності та хворобливої вразливості, був засліплений її сяйвом. Його щоденники тих часів — це сповідь людини, що балансує на межі екстазу та відчаю. Він писав їй листи, які більше скидалися на молитви, та присвячував казки, де вона завжди була недосяжним ідеалом. Проте для Дженні він назавжди залишився лише «дорогим братом». 📜 Маловідомим аспектом приватної біографії казкаря є його майже маніакальний страх бути похованим живцем та надмірна прискіпливість до власної зовнішності, що межувала з дисморфофобією. Кожного разу, лягаючи спати, він залишав на нічному столику записку: «Я тільки здаюся мертвим». Ця тривожність була наслідком глибокої внутрішньої незахищеності людини, яка створила цілі світи, але так і не змогла знайти свій дім у реальному. 🖋️ Найбільшою таємницею Андерсена були його розмови з «уявним сином». У хвилини крайньої меланхолії він писав довгі повчальні листи дитині, якої ніколи не мав. У цих рядках — нереалізована ніжність батька та розпач чоловіка, який розумів, що його рід закінчиться на ньому. Він детально описував хлопчикові пригоди, які вони могли б пережити разом, та давав поради, як вижити у світі, що буває занадто жорстоким до мрійників. 🗝️ Андерсен помер у повній самотності в будинку своїх друзів, тримаючи в руках лист від Дженні Лінд, написаний багато років тому. Він залишив по собі скриню з рукописами, де реальність перепліталася з вимислом так тісно, що навіть найдоскіпливіші біографи досі не можуть провести межу між його справжнім болем та літературною маскою. Великий казкар пішов у вічність, так і не зустрівши своєї «принцеси на горошині», залишивши нам лише відлуння своєї тихої, приватної трагедії. 🎭

ТГ Volodimir Zolkin https://t.me/volodymyrzolkin Так смішно спостерігати, як команда Порошенка стала безкоштовними адвокатами проросійської жаби Орбана. Як тільки президент осадив цю зросійщену гниду, одразу ж занили про "високу дипломатію" та висловлюють свої співчуття бідному й ображеному Вітьку.  Ось, наприклад, політтехнолог Віктор Уколов слізно вибачається перед угорським народом за дії Президента України. І навіть фотографію турботливо прикріпив, де Сивочолий у 2017 році радісно тисне руку Орбану. А Ірина Геращенко дуже обурена тим, що Орбана назвали "пузаном". Для неї це "неприпустимі речі", які нібито мобілізують його електорат. Я правильно розумію, панове: коли Угорщина роками блокує нашу допомогу, шантажує весь ЄС і відкрито підіграє інтересам кремля — це нормально? А от назвати речі своїми іменами — це вже травма для вразливої душі вєлікого політика? А знаєте в чому секрет такої палкої любові до Орбана? Я вас зараз, мабуть, здивую (ні): поки країна воює, Петро Олексійович успішно робить бізнес із першими друзями москви. Як і завжди, взагалі-то. Лише у жовтні 2025 року (див. скрін 4) він задекларував майже 52 млн грн доходу, які прийшли прямо від Мінфіну Угорщини. Тобто його головний фінансовий донор зараз  — уряд Орбана. А тепер згадайте грудень 2023 року і скандальну спробу Порошенка виїхати на зустріч до того ж Орбана. Напередодні тієї поїздки він так само отримав від угорців понад 37 млн грн. Тоді в СБУ відкрито заявляли, що Росія готувала через цю зустріч масштабну ІПСО, а сам Порошенко хотів передати росіянам сигнал про готовність очолити кампанію із "примушення України до миру". Петро Олексійович знайшов собі нового путіна в особі Орбана і знову успішно на цьому заробляє. Уколов може скільки завгодно розказувати казки про "дипломатію", але всі пам'ятають їхні відмазки ще з часів схем із Медведчуком, Ліпецької фабрики та ласкавого "Жму руку, обнимаю". Тепер вам зрозуміло, чому пул Порошенка так вилизує дупу Орбану? Дай їм сьогодні владу — вони б і Закарпаття йому злили під соусом "складних дипломатичних компромісів". Аби тільки далі смоктати свої мільйони з уряду, який відкрито працює проти України. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#поезія #мистецтво Люби мене, як любиш каву свою зранку, Люби одну, без застережень - тільки навіки... Люби, смакуй безстрашно давню полонянку, Люби й частуй мене - без правил на роки... Люби в світанках - кавою зігріті очі, Люби все тіло справжнє, зморене вночі... Люби забуті казки мої з юності дівочі, Люби щодня одну - до поки праведні ключі... Люби, коли в зеніті сонце - нагла спека, Люби весною - пробуди од хуртовини й сну... Люби, щоб завжди щось приніс у дім лелека, Люби без слів, напомацки - шалену, милу і чудну... Люби думками ніжно, що на відстані торкають, Люби осінню каву нашу з кардамоном на губах... Люби, як філіжанки в вечір разом в шафі засинають, Люби мене, як любиш каву - тепер ми не розлучні навіть в снах... Ярослав Рудан Картина: Marta Pitchuk

#історія #факт Троянда з шипами: Приватне небо Антуана де Сент-Екзюпері 🌹✈️ ​Для всього світу він був відважним пілотом і автором найніжнішої казки людства. Але для своєї дружини, сальвадорки Консуело Сунсін, Антуан був «неможливим» чоловіком — людиною, яка шукала ідеальної гармонії в зорях, але не могла знайти її на землі. Їхня приватна історія — це нескінченний політ крізь турбулентність пристрасті, зрад і каяття. ​Коли вони познайомилися в Буенос-Айресі, Консуело вже була двічі вдовою, ексцентричною художницею з буйним темпераментом. Антуан закохався миттєво: він навіть погрожував розбити літак, якщо вона не погодиться на побачення. Проте шлюб не став тихою гаванню. Екзюпері був «вічним кочівником», який заводив численні романи, шукаючи в інших жінках розради від власної меланхолії. Консуело ж, у відповідь на його байдужість, влаштовувала гучні скандали та зникала на тижні, змушуючи його божеволіти від ревнощів. 🌪️ ​Саме Консуело стала прототипом примхливої, але беззахисної Троянди у «Маленькому принці». «Вона була така тендітна, що я мусив її оберігати», — писав він. Їхній будинок у Нью-Йорку, де створювалася казка, нагадував поле битви, завалене розбитим посудом і чернетками. Антуан боявся її гніву, але ще більше боявся її відсутності. ​Останній лист, який він написав їй перед своїм фатальним вильотом у липні 1944 року, був сповнений ніжності. Він нарешті зрозумів, що його приватне небо трималося лише на цій тендітній жінці з шипами. Екзюпері зник у морі, так і не дізнавшись, що Консуело зберігатиме його листи як найвищу цінність до кінця свого життя. Це була історія про те, що справжня любов — це не коли двоє дивляться в одному напрямку, а коли вони продовжують шукати одне одного навіть у суцільній темряві. 🕯️

#історія #події Остання зупинка «Скрябіна»: День, коли Україна втратила свого найщирішого критика та добряка 🎸 ​2 лютого 2015 року стрічки новин розірвали серце мільйонам українців: «Загинув Андрій Кузьменко». Трагедія біля села Лозуватка на Дніпропетровщині сталася миттєво — зіткнення позашляховика музиканта з молоковозом не залишило шансів «чуваку», якого ми звикли називати просто Кузьмою. ​Більше, ніж музикант 🎤 Кузьма Скрябін не просто писав пісні — він створював саундтрек до нашого життя. Від ранньої романтичної електроніки, яка занурювала в «Птахів» та «Казки», до гострої соціальної сатири пізніх років. Андрій був чи не єдиним у шоубізнесі, хто дозволяв собі говорити правду в очі політикам, не добираючи слів, і при цьому залишатися улюбленцем публіки. Його іронія була лікувальною, а сарказм щодо суспільних вад — влучним, як постріл. 🎯 ​Пророк свого часу Його останні виступи та інтерв’ю були просякнуті болем за війну, корупцію та байдужість. Він не грав у патріотизм — він возив допомогу військовим без камер та пресрелізів, бо вважав це природним обов’язком, а не приводом для піару. Пісні «Лист до президентів» чи «Сука-війна» стали маніфестами, які й сьогодні, у 2026-му, звучать актуальніше, ніж будь-коли. 🕯️ ​Людина-стихія 🌊 Кузьма вчив нас простіше ставитися до життя, не боятися бути смішними та цінувати «людей, як кораблі», що проходять повз. Його загибель стала першою великою втратою нової української культури в часи війни, нагадавши всім нам: життя — це коротка дистанція, і важливо встигнути сказати головне тим, кого любиш. ​Хоча фізично Андрія немає з нами вже понад десятиліття, його голос звучить з кожного вікна, а його цитати стали народними мудростями. Він пішов на піку, залишивши по собі порожнечу, яку так і не зміг заповнити жоден інший артист. Бо копіювати стиль можна, а от скопіювати щирість — ніколи. 💔

Потяг з зимової ❄️❄️❄️ казки

#поезія Давай підем крізь зи́му цю, туди, де Бог лікує ду́ші. Переминаючи сльоту і заметілі ці колючі. Давай яко́сь переживем оці сніги, що студять пальці. Скажи мені: "Je t'aime, je t'aime," і закрути у білім вальсі... Най ці сніжинки льодяні на мить розбудять наші ве́сни. І стане тепло так мені, як птаха од зими воскрену... Давай підем крізь зи́му цю, туди, де літо з солов'ями. Де пахне медом з чебрецю і коні льо́тають степами... А нині сніг. А нині сніг. І я, мов Герда з тої казки, на роздоріжжі трьох доріг шукаю в споминах підказки. Давай втечемо од зими, наперекір усім завіям. Нема моєї в тім вини, що дотепер живу у мріях... Давай піде крізь зи́му цю... Людмила Галінська