ЕЛІПСИЗМ Завантажуй мене у безодню солону, Викидай на смітник, мов зіпсований мотлох, Я сприймаю байдуже жорстокість шаблонну. Спалюй давні малюнки, лишаючи фото, Заховай від людей таємничі пориви, Залишаюся сам у космічній дрімоті. Споглядаю папір і читаю уривки, Та шукаю фінал незавершених творів, Де сховалися всі нескінченні мотиви. Пройде час і продовжиться писана творчість, Залишається смуток від дивного стану, Де не видно фіналу крізь щільність затворів. Чим закінчиться рух неосяжного танцю? Не побачу й вогнів непобачених весен, Як запалюють зорі морські капітани... Хтось розкриє сюжети пародій словесних, Прочитає сувій історичної драми, Де мій слід у потоці зруйнує ровесник. Не дізнаюсь, на жаль, про майбутнє без рамок, Відлітає життя птахом вільним та сизим, А печаль залишається в своїй програмі. У житті недоречний цей стан еліпсизму. Мирослав Манюк 29.07.2026

КАГАНЦЯМИ ЗАПАЛЮЄ ОЧІ Коли вже мовчать розтривожені ночі, І стелиться попіл в нас поміж життів, Поет каганцями запалює очі У тих, кого ворог позбавив вже сил. Бо слово – велика молитва й підтримка, Воно прокладає і в темряві путь. І поки на світі живе українка, То правду напише. Про це не забудь! Бо кожен з віршів – це не вигадка й казка, А серця той біль, який рветься на світ, Де поруч ходили життя, любов й ласка, Та смерть залишає наза́вжди свій слід. То й права не має поет промовчати, Коли дим й вогонь вже ковта небокрай, Він мусить усе до дрібниць оспівати, Аби не прийшло нам у пам'ять «прощай». Кожнісіньке слово зболіле і щире Лягає в душі, наче звіт-оберіг, Аби крізь роки, попелища й зневіру Не стерся із пам'яті жоден поріг. Літа промайнуть, та вірші не зів'януть, Бо в них вкарбувались і сльо́зи й любов. Вони і в далекім майбутнім постануть Мов свідки живі і війни, і розмов. І правда допоки в нас житиме в слові, Допоки тріпоче в нас кожне з сердець, Не з може ніхто все, що втоплене в кро́ві Із пам'яті стерті усім нанівець. 29.07.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

❤️‍🩹 17-річний Станіслав отримав шанс на нове життя: після двох років гемодіалізу йому пересадили донорську нирку Із 15 років хлопець тричі на тиждень долав понад 300 кілометрів до Запоріжжя на життєво необхідний гемодіаліз. Поруч увесь цей час була мама, яка вже втратила старшого сина через війну. Довгоочікуваний дзвінок усе змінив — родина померлого донора погодилася на посмертне донорство. Попри блекаут, спричинений російськими атаками, трансплантологи Запорізької обласної клінічної лікарні разом із колегами з Дніпра успішно провели операцію. Нині Станіслав уже відновлюється після пересадки та знову будує плани на майбутнє. Шанс, який став можливим завдяки професіоналізму лікарів і рішенню родини донора. Фото: Міністерство охорони здоров'я України #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

❗️«ЛЮДИ МАЮТЬ МАТИ ХОЧА Б ТРИ-П’ЯТЬ ХВИЛИН, ЩОБ ВРЯТУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ»Народна депутатка Софія Федина наголосила: система оповіщення повинна працювати до удару, а не після прильоту, а кожна людина має знати, куди спуститися під час тривоги.Ще у 2023 році «Європейська Солідарність» подала законопроєкт щодо укриттів. Але монобільшість роками його не розглядала, а згодом узагалі зняла з розгляду.«Станом на 2026 рік ми маємо все більше скарг на те, що людям немає куди спускатися»/

Перший бойовий досвід бійця 425 ОШП.Реальність на передовій під Бахмутом виявляється геть іншою, ніж здавалося. Наш захисник з усмішкою згадує свій перший вихід і те, як намагався забрати з собою мало не все життя. відхід під обстрілами, цинк патронів, купа речей, вода та важка ноша за плечима. Коли довелося ховатися в кюветі, кожна секунда була на вагу золота. Ця історія — про перші кроки на війні, де досвід здобувається через піт, важку працю та вміння зберігати позитив.

росіянка за народженням, українка за духом: залишила Москву заради України й уже роками рятує життя на передовій. Олександра Самсонова, позивний "Катана", - 26-річна росіянка, яка в 19 років залишила Москву та кар'єру моделі й акторки, щоб із однією валізою приїхати в Україну й стати на її захист. Через російське громадянство шлях до ЗСУ був закритий - вона пішла в добровольці. Спочатку побратими не сприймали її всерйоз через зовнішність, жартували про модельне агентство й підозрювали в агентурі. Але вона довела свою гідність, виконуючи завдання нарівні з чоловіками. Позивний "Катана" отримала через інтерес до меча, макет якого висів на базі. 26 лютого вона вже була на фронті. Пройшла Ірпінь, Бучу, південь і схід. Була стрільчинею, а згодом стала парамедикинею "Госпітальєрів". Її зовнішність охрестили "українською Ларою Крофт", але гламур її не цікавить - вона витягує поранених із пекла на найгарячіших ділянках. Війна для неї - це біль, смерті побратимів і спогади, які не стерти. Найважче - що вдома чекає мама, яка теж залишила росію, і кожне прощання з нею - крізь сльози. Найбільше деморалізує неможливість отримати українське громадянство. Вона подавала документи, але видачу для росіян зупинили - навіть для тих, хто воює. Для Олександри перемога - це повний розвал росії як системи пропаганди й байдужості. Вона вірить у вільну Україну й бачить зміни всередині країни. Війна зробила її дорослою, і тепер вона знає: після всього житиме для себе. Їй лише 26. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ УГОЛЬСЬКИЙ (ІВАН КУНДРЯ) Народився 18 травня 1902 року, з дитинства виявляв духовні прагнення. Його мрія стати ченцем здійснилася після зустрічі з ієромонахом Амфілохієм, який передрік хлопцеві монаше життя. У важкі часи, коли Закарпаття перебувало під владою Австро-Угорщини, він допомагав організовувати таємні богослужіння, а також пережив арешт свого духовного наставника. Іван мріяв поїхати до Сербії, але його спроба дістатися до Белграда була невдалою. Після вступу в монастир і постригу в рясофор під ім'ям Іов, він пережив складні роки Другої світової війни. Не бажаючи служити в мадярській армії, він втік до Росії, де потрапив до радянського ГУЛАГу. Проте, після кількох poків каторжної праці, він потрапив до чехословацького корпусу та дійшов до Праги. Повернувшись на батьківщину, він став духовним наставником і здобув славу старця, що володів даром прозорливості. Преподобний Іов був відомий своєю глибокою молитвою, милосердям і стійкістю в обстоюванні православ'я. Його духовний дар полягав у тому, що він допомагав людям знаходити віру і здійснювати свої мрії. Помер 28 липня 1985 року, а 12 жовтня 2007 року був канонізований. З відривного календаря "З вірою в душі" за 28 липня. ------------

🎥Сірі журавлі потрапили у фотопастки Чорнобильського заповідника Це - одні з найвідданіших птахів. Вони зазвичай утворюють пари на все життя, разом захищають гніздо, висиджують кладку та виховують потомство. Їхні гучні унісонні переклики можна почути за кілька кілометрів - так вони підтримують зв’язок між собою.

🙏 «На щиті» повертається додому захисник з Ірпінської громади — 39-річний Олександр Бондаренко. Він народився в селі Михайлівка-Рубежівка, а після закінчення школи навчався у Бородянці, де здобув фах інженера-механіка. У 19 років одружився, згодом у подружжя народився син. Олександр працював водієм служби таксі, будівельником, різноробочим, комунальником. На початку повномасштабного вторгнення вступив до лав тероборони. У грудні 2023 року розпочав службу (https://vechirniy.kyiv.ua/news/130337/) в складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ. Під час служби отримав важке поранення ніг, після тривалої реабілітації знову повернувся до строю. Виконуючи обов’язки водія ракетного відділення взводу перехоплювачів БпЛА, Олександр отримав смертельне поранення. Лікарі три доби боролися за його життя, але врятувати Захисника не вдалося. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

РАНОК БЕЗ ТИШІ Ранок знову в нас не тихий, Відверни, Всевишній, лихо, І біди́ не допусти, Грішних нас усіх прости. Скрізь сирени завивають, Вбивчі цілі підлітають, Вже й палає, вже й горить, А ми дуже хочем жить! Ось і вибухи лунають, Знов людей у нас вбивають, Бо нема кінця війни – Є діяння сатани. Знову маєм вбивчі цілі І тривоги запізнілі, Є не всюди укриття – Тому й забрані життя. Ранок знову в гаратанні, Світ і досі в спогляданні, І кінця цьому́ нема… У страху́ роки́ трима. Ранок знову… Нема тиші, Ворог нас ніяк не лишить, Га́сить свічі у людей, Додає щораз смертей. Тиші в нас нема ні миті, Ми страхо́м всі оповиті, Бо нема кінця війни – Є діяння сатани. 27.07.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1066346