🕯️ Пішов із життя видатний диригент Ансамблю ЗСУ Дмитро Антонюк

29 жовтня на 65-му році життя помер заслужений діяч мистецтв України, художній керівник Київського академічного муніципального духового оркестру та диригент Ансамблю Збройних сил України Дмитро Антонюк.

«Видатний музикант, педагог, лауреат мистецької премії імені Богдана Хмельницького, справжній подвижник української культури — Дмитро Жанович усе своє життя присвятив служінню мистецтву», — зазначили у Київському академічному муніципальному духовому оркестрі.

Під його керівництвом оркестр став символом духової музики столиці, знаний далеко за межами України.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

До закриття котла в Покровській агломерації залишається близько трьох кілометрів. Сергій Флеш закликав військове командування не жертвувати людьми заради політики чи громадської думки.
«Якщо ми не змогли цьому запобігти, потрібно мати мужність ухвалювати непопулярні рішення. Людське життя — найвища цінність», — наголосив він, додаючи, що українських військових слід якнайшвидше вивести з небезпечної зони.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

НАБІР ВІДКРИТО! 15 000 нових вакансій у Силах безпілотних систем.
СБС – це 2% від усього війська, що забезпечують 35% усіх верифікованих уражень противника. СБС – це система, що працює. А все, що працює – слід масштабувати.
«У нас дрони чекають на пілотів, а не навпаки. Оголошую набір до складу Сил безпілотних систем. Понад 15 000 вакансій, половина з яких – спеціальності з мирного життя, які потрібні тут і зараз на фронті»
– Командувач СБС, майор Роберт «Мадяр» Бровді.
Приєднуйся до одного з 12 підрозділів СБС, де ти можеш бути ефективним, а про твою безпеку подбає структура, яку ти сам і посилиш.
Зроби вибір самостійно.
Заповнюй анкету на сайті usforces.army або за телефоном: 0 800 207 332
☠️ Стань частиною Сил безпілотних систем.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Фотографія — це не просто натискання кнопки на камері. Це мистецтво зупиняти мить, розповідати історії без слів і передавати емоції через світло, тінь та колір. У наш час фотографія стала частиною щоденного життя: ми фотографуємо їжу, подорожі, друзів і навіть себе. Але звідки все почалося і що потрібно, аби фотографія стала по-справжньому якісною?

Уяви: ти прокидаєшся рано-вранці, ще темно, а перед тобою — новий день і нові історії. Ти приходиш на місце, де ще вчора був шум вибухів, а сьогодні — тиша, яка тисне на груди. Люди дивляться на тебе очима, повними страху і надії. І кожне слово, яке вони вимовляють, важить тонни.
Маленькі радості серед руїн, щирі посмішки серед страху, історії про втрати і одночасно про сміх у найскладніші моменти — все це треба передати світу. Навіть коли серце наповнюється тривогою, ти розумієш: важлива правда, важлива людяність, важлива історія, яку потрібно донести.
Мій блог створений для того, щоб ділитися такими історіями. Тут немає сенсацій заради сенсацій. Тут є життя, відвага і люди, які роблять цей світ справжнім. І моя мета — бути тим голосом, який не залишає ці історії непочутими. ✨
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

#музика
Києво-броварський постпанк-гурт «ДК Енергетик» презентував альбом «Квадрати», що відходить від звичного постпанкового звучання у бік більш рокового формату, доповненого синтезаторами та вперше — акустичною гітарою.

Цей альбом став своєрідним зрізом життя за дверима панельних «квадратів» українських спальних районів. У ньому — історії про чотири стіни, буденність, смуток і надію.

Про те, як народжувався альбом, у якому відчувається подих панельних «квадратів», як служба і сцена співіснують у житті вокаліста гурту «ДК Енергетик», Яків Марний розповів в етері шоу «Вікенд нової музики» на Радіо Промінь.
https://suspilne.media/culture/1149886-dk-energetik-vidijsov-vid-post...

🎵🎶🎼
Привіт! Хочу поділитися з вами тим, що наповнює моє життя особливою радістю і змістом – це музика, а точніше, моя улюблена флейта.🪈
Мій музичний шлях почався дуже рано, коли мені було всього шість років. Були моменти коли було важко, коли не хотілося займатися, але я старалась, і я дуже рада що ніколи не припиняла займатися. І ось, у 2024 році, я завершила музичну школу. Це стало важливим етапом, але не кінцем моєї музичної історії, а лише новим її розділом.
Я маю дуже багато спогадів з рідного міста Маріуполь. Там мені пощастило отримати різнобічний музичний досвід. Я ходила в музичну школу, де провела дуже велику частину свого часу, я ходила на спеціальність, оркестр і 2 анцамблі. Мені подобалось, я завжди з радістю ходила в музичну школу. Бо коли я граю , і бачу, що моя музика подобається людям, я відчуваю справжнє щастя. Це відчуття не передати словами. Це надихає і мотивує мене продовжувати свій музичний шлях.
Я дуже сподіваюся, що зможу знайти оркестр або музичний колектив, щоб і надалі займатися улюбленою справою.
Музика – це частина мене, і я вірю, що моя флейта ще зазвучить на нових сценах.😇

Чи зможеш ти стати військовим кореспондентом?
Уяви: ти на передовій. Камера/ноутбук/диктофон у руках. Стріляють поруч. Люди ризикують життям. Тобі потрібно показати правду світу.
💬 Пиши у коментарях, чому обрав(-ла) саме цей варіант.
Давайте подивимося, скільки сміливих голосів серед читачів!

Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати.
У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”.
Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів:
🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму;
🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона.
Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою.
З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача.
Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️

Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх.
А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові.
Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно.
Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах.
Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий.
Мене не зламають фрази “це не для дівчат”.
Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс.
І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму.
Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати.
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка