#дати 🙏 Трагічний День в Історії Індії: Вбивство Індіри Ганді 31 жовтня 1984 року — дата, що назавжди закарбувалася в історії Індії як день трагічного вбивства прем'єр-міністра Індіри Ганді 🇮🇳. Ця непересічна жінка, донька першого прем'єр-міністра країни Джавахарлала Неру, була однією з найвпливовіших і найсуперечливіших політичних діячів XX століття та єдиною жінкою, яка обіймала найвищий державний пост в Індії (у 1966–1977 та 1980–1984 роках). Хроніка фатального ранку О 9:20 ранку 31 жовтня 1984 року 66-річна Індіра Ганді прямувала зі своєї резиденції до сусіднього офісу на Сафдарджанг-роуд у Нью-Делі, щоб дати інтерв'ю британському актору Пітеру Устінову. Її супроводжувала особиста охорона. Коли вона підійшла до хвіртки, двоє її охоронців-сикхів, Беант Сінґх та Сатвант Сінґх, які стояли на посту, раптово відкрили вогонь. * Беант Сінґх вихопив револьвер і тричі вистрілив у прем'єр-міністра. * Сатвант Сінґх добив уже повалену Ганді чергою з пістолета-кулемета "Стерлінг" — за деякими даними, випустивши близько 30 куль. Нападників одразу ж схопила інша частина охорони. Беант Сінґх був застрелений у перестрілці, а Сатвант Сінґх отримав поранення, але вижив і пізніше постав перед судом. Індіру Ганді негайно доправили до Всеіндійського інституту медичних наук, але попри зусилля найкращих лікарів, вона померла через кілька годин, так і не прийшовши до тями. Мотиви та Наслідки Вбивство стало прямою помстою за Операцію «Блакитна зірка» (Operation Blue Star), проведену в червні 1984 року. На той час Індія переживала загострення сикхського сепаратизму. Прем'єр-міністр Ганді віддала наказ військам штурмувати Золотий Храм (Хармандир-Сахіб) в Амрітсарі — головну святиню сикхізму, де закріпилися озброєні сикхські екстремісти на чолі з Джарнаїлом Сінґхом Бгіндранвале. Внаслідок штурму загинуло багато бойовиків, а також цивільних індійських військовослужбовців та, що найважливіше для сикхів, була пошкоджена їхня святиня. Саме гнів та прагнення помсти за осквернення святині та жертви серед сикхів стали безпосереднім мотивом вбивць, які належали до сикхської громади. Смерть Індіри Ганді спровокувала хвилю антисикхських погромів у Делі та інших містах Індії, які тривали кілька днів. Під час цих погромів, які часто мали організований характер, за офіційними даними загинуло понад 3000 сикхів. У той же день, після трагічної загибелі матері, пост прем'єр-міністра Індії обійняв її син Раджив Ганді. Індіра Ганді залишила по собі складну спадщину. Її правління позначилося як значними досягненнями (націоналізація банків, перемога у війні 1971 року, "Зелена революція"), так і суперечливими кроками (введення надзвичайного стану у 1975–1977 роках, боротьба з сепаратизмом, що призвела до її смерті). Її політична фігура досі викликає палкі дискусії, але беззаперечно, вона була залізною леді індійської політики, чиє життя та смерть мали колосальний вплив на долю Індії.

#дати Сьогодні, 31 жовтня, минає чергова річниця події, яка стала яскравим символом зростання людства і глобальних викликів, пов'язаних із цим процесом. Саме цього дня, у 2011 році, Організація Об'єднаних Націй (ООН) офіційно оголосила про досягнення населенням Землі позначки у 7 мільярдів осіб. Цей день отримав назву «День семимільярдного населення планети». 📈 Історична Позначка Подолання семимільярдного рубежу стало показником значного прогресу людства у сфері медицини, сільського господарства та загального покращення умов життя, що призвело до різкого зростання середньої тривалості життя та зниження дитячої смертності. Якщо для досягнення першого мільярда знадобилися тисячі років, то для збільшення чисельності з 6 до 7 мільярдів минуло лише 12 років (позначка 6 мільярдів була пройдена у 1999 році). 🌍 Символ і Виклики Хоча дата 31 жовтня 2011 року є символічною, адже точне місце і час народження «ювілейної» дитини визначити неможливо, Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) приурочив до неї серію заходів, щоб привернути увагу світової спільноти до ключових демографічних питань. **Ця подія слугувала нагадуванням про необхідність: Сталого розвитку: Збалансування потреб сучасного покоління без шкоди для майбутніх. Раціонального використання ресурсів: Забезпечення доступу до чистої води, продовольства та енергії для зростаючого населення. Подолання нерівності: Вирішення проблем бідності, охорони здоров'я та освіти, особливо у країнах, що розвиваються, на які припадає основний приріст населення. 👶 «Ювілейні» Діти Як і у випадку з попередніми мільярдами, кілька країн претендували на право вважатися батьківщиною семимільярдного жителя. ООН відзначала цю подію у різних куточках світу, акцентуючи увагу на важливості кожної людини. Серед символічно обраних немовлят були діти, народжені, наприклад, у Калінінграді (Росія) та Манілі (Філіппіни). Дата 31 жовтня 2011 року увійшла в історію як момент, що змусив світ замислитися над своєю стрімкою демографічною динамікою і відповідальністю за майбутнє планети, на якій нас стає все більше.

#світ 🇮🇶 Унікальні водно-болотні угіддя на півдні Іраку — «озерні араби». 🌴 Візитівкою цієї месопотамської Венеції були майстерно збудовані плавучі будинки, зроблені з очерету, зібраного з води — без жодного цвяха, дерева чи скла. Усі вони розташовувались на невеликих островах, створених із утрамбованої глини та очерету. Після здобуття Іраком незалежності від Британії розвиток сільського господарства потребував відведення води з русел Тигру та Євфрату. За часів правління Хусейна почалося поступове зниження рівня води в південних болотах, а у 1985 р. частину території осушили через виявлення там нафти. 🇮🇶🛶 Під час повстань 1991 р. Саддам Хусейн наказав осушити болота Південного Іраку як кару для болотних арабів, які підтримали повстання і дали притулок опозиційним групам. Мешканцям довелося відмовитися від традиційного способу життя та переселитися в інші райони або у табори біженців. За оцінками, лише 1600 із майже 500000 болотних арабів досі живуть у традиційних очеретяних домівках.

#вистави 🎭 ДИВНІ ЛЮДИ. ЩАСЛИВІ ІДІОТІВ НЕ СПОСТЕРІГАЮТЬ!😄 📅 7 листопада, 19:00 📍 Київ, Будинок архітектора. Стрес? Розчарування? Зневіра? – Ні, не чули! Маєте такі проблеми – обов’язково приходьте виправити все на виставу театру «ДИВНІ ЛЮДИ». Кажуть, ідіоти — вони всюди.. Хтось стоїть посеред проходу, хтось лізе без черги, а хтось мовчить, коли треба кричати. Іноді навіть ми самі — трохи з них. 😉 Актори театру «ДИВНІ ЛЮДИ» перетворили все це на веселу комедію — про нас, про життя і про те, як не зійти з розуму в світі, де кожен другий — «експерт із усього». 💡 Дотепний гумор, жива музика, відверті діалоги і море самоіронії. Легко, дотепно, по-людськи — саме так, як у театрі «ДИВНІ ЛЮДИ». 🎟 Вистава українською. 16+ 👉 https://concert.ua/uk/events/divni-lyudi-shaslivi-idiotiv-ne-sposterigayut

#виставки Відкриття виставки "НАВІТЬ ТУТ ЦВІТУТЬ КВІТИ. Війна очима тих, хто залишився". 31 жовтня о 12:00 у великому виставковому залі Галереї Лавра відбудеться відкриття проєкту Всесвітньої продовольчої програми ООН "НАВІТЬ ТУТ ЦВІТУТЬ КВІТИ. Війна очима тих, хто залишився". Ця виставка занурює у повсякденність життя на відстані лише кількох кілометрів від лінії фронту. Мешканці Донецької, Херсонської, Харківської та Дніпропетровської областей отримали фотоапарати, щоб зафіксувати власне життя. В експозиції будуть представлені обрані світлини та аудіоісторії, що розкривають, як люди знаходять простір для радості та тримаються за прості радощі, коли довкола триває війна. Виставка триватиме до 11 листопада за адресою: м. Київ, провулок Лаврський, 7Б. Вхід вільний

Народ, що рашка не змогла покорити...в той час Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів? Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші. Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам. Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом. Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі. Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці. До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами. Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини). Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір. Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими. У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході. У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено. У війні з чукчами брав участь навіть російський флот. Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує? Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив. Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника. Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість. І росіяни обісралися. Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною. Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу. Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало. І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс. У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю». У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу. І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію. Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях. Трохи фактів: 1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб. 2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше. 3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року. 4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову. 5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка. 6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь. 7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном. 8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії. 9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих. 10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО. 11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті. 12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори. 13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».

І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶 А треба жити. Всім нам треба жити. Життя іде — ні грама не стоїть… І кожним подихом щоранку дорожити, І дякувати Богу за цю мить. І бачити, яким буває небо, Які бувають гарні вечори, І що шепочуть над водою верби, І що підспівують їм юні явори. Бо треба жити. Всім нам треба жити. Серед новин і вічної зими… І як важливо душу не згубити У цих тенетах вражої пітьми. А треба жити… Хоч ламають крила, Хоч часом все буває шкереберть… Бо часто так, чекаючи на диво, Нас у буденності з’їдає круговерть. Бо треба жити, любі, треба жити — Радіти літній спеці і дощам, Кохати, вірити й Господа молити, Щоб силу дарував у штормі нам. Бо треба жити… Якось треба жити. Із першим проліском вдихати аромат, А ще — навчитися нікого не судити, Бо кожен має свій етап із втрат… © Аліна Войтенко І будемо жити - всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою!🫂

#ШІ #притча ​Міра Світла і Тіні ​Життя Ореста завжди нагадувало ідеально налагоджений механізм, змащений золотом і оточений блиском. Він був успішним торговцем, чий статок і репутація сягали найвищих сфер. Його манери, його одяг, навіть спосіб, у який він пив ранкову каву, свідчили про бездоганність. Але найбільшою окрасою його життя, як він вважав, було його оточення — так зване «Коло Світла». ​Ці люди були відображенням його власного успіху, тому Орест у них не сумнівався. ​Маркіян був його надійним стовпом у світі політики та впливу. Його голос вирішував справи, а його посмішка відкривала будь-які двері. Орест цінував Маркіяна як символ свого високого Соціального Статусу. ​Всеволод відповідав за Матеріальну Надійність. Він керував банками, інвестиціями і завжди говорив про стабільність. Його поради були безцінні, а його слово — гарантією. ​І, нарешті, Лариса — особа, що уособлювала Інтелектуальну Близькість. Вони годинами могли обговорювати філософію, мистецтво, і Орест вірив, що саме вона розділяє його найглибші душевні пориви. ​У цьому блискучому колі було місце лише для світла. ​Існувала лише одна людина, яка не належала до цього кола, але з якою Ореста пов’язували давні, майже забуті родинні обіцянки, — старий майстер-швець Яків. Його майстерня знаходилася на околиці міста, у тіні розкішних кварталів. Яків був людиною простою, мовчазною, яка не прагнула ні слави, ні багатства. Орест час від часу відвідував його, швидше, за звичкою, ніж з потреби, вважаючи його приємним, але несерйозним елементом свого життя. Він шанував Якова, але не вважав «другом свого кола». ​Життя має особливість: воно не питає дозволу, перш ніж перевірити твої ілюзії на міцність. ​Катастрофа прийшла несподівано і була нищівною. Велика пожежа на головному складі Ореста перетворила на попіл його основний капітал і, що гірше, його бездоганну репутацію. Його справи були заблоковані через тривалі розслідування та судові позови. Орест не збанкрутував, але він став «токсичним». Його Світло згасло, і він опинився в Тіні. ​Єдине, що він мав терміново врятувати, була Скринька Предків. Це була не просто річ, а символ його родинної честі: у ній зберігалися стародавні пергаменти, заповіти і письмові докази його благородного походження. Вона не мала матеріальної ціни, але її втрата була б рівнозначна втраті імені. Оресту потрібно було негайно, протягом трьох днів, перевезти її у безпечне місце, що вимагало не грошей, а лише абсолютної довіри та готовності до ризику. ​Зі Скринькою під пахвою, у забрудненому пожежею одязі, Орест пішов до свого «Кола Світла». ​Спочатку він звернувся до Маркіяна. ​«Маркіяне, мені потрібен твій захист. Тимчасовий притулок і можливість вивезти Скриньку. Я повертаюся, ти ж знаєш. Це питання лише часу», — мовив Орест. ​Маркіян, який щойно закінчив важливу телефонну розмову, зітхнув: «Оресте, ти маєш розуміти, як це складно. Мій статус... він вимагає стабільності. Твоя ситуація... вона занадто галаслива. Я не можу ризикувати своєю високою посадою. Ми давно не спілкувались. Знайди інший вихід». ​Дружба закінчилася, коли з’явився ризик для Соціального Статусу. ​Далі Орест пішов до Всеволода. Він просив лише про невелику позику, щоб підкупити охорону і забезпечити безпечне перевезення Скриньки. ​«Всеволоде, мені потрібна твоя практичність. Я повертаю все сторицею, ти знаєш моє слово». ​Всеволод повільно похитав головою: «Оресте, мій капітал – це стабільність. Те, що ти пропонуєш, — це ризикована інвестиція. Я не можу вкладати гроші в справу, яка може підірвати мій фінансовий авторитет. Почекай, поки все вляжеться. Тоді й поговоримо». ​Дружба не варта була навіть невеликої матеріальної втрати. ​Нарешті, Орест звернувся до Лариси, сподіваючись на її знамениту «духовну близькість». Він просив лише про одне: заховати Скриньку на день-два, поки він знайде постійне рішення. ​«Ларисо, ти моя надійна опора, моє дзеркало душі. Це лише на кілька днів». ​Лариса відвела погляд: «Оресте, я завжди говорила про духовні вібрації. Твоя Скринька, твоя біда — вони мають таку важку енергетику. Це... це не гармонійно. Мені шкода, але я не хочу втручатися в такі драми. Бережи себе». ​Душевна близькість виявилася лише красивими словами, не здатними витримати вагу чужої біди. ​Орест сидів на лавці у парку, тримаючи в руках Скриньку Предків, наче тягар. Його світ, побудований на ілюзіях та блиску, розсипався. Друзі, яких він так цінував, виявилися лише Тінями, що зникають, коли зникає Світло. ​У повній зневірі він згадав про Якова. Він не очікував допомоги, але відчував обов'язок: можливо, Яків знав старі шляхи. ​Орест прийшов до скромної, затишної майстерні, де завжди пахло шкірою і смолою. ​«Якове, — сказав Орест тихо, ставлячи Скриньку на дерев’яну підлогу, — мені ніхто не допоміг. Мені потрібно врятувати це. Це вся моя родинна честь». ​Яків подивився на нього. Не було ні співчуття, ні осуду, ні страху, ні жадібності. Була лише спокійна готовність. ​«Добре, Оресте», — сказав майстер. Він узяв Скриньку, розібрав її, обережно вийняв пергаменти та, не пояснюючи своїх дій, почав працювати. Він дістав дві пари нового, міцного, шкіряного взуття, яке щойно закінчив шити для Ореста за давнім замовленням. ​На очах у Ореста Яків обережно вбудував згорнуті пергаменти в подвійну підошву цього взуття, зашивши їх так, що знайти їх було неможливо. ​«Скринька, — сказав Яків, подаючи Оресту нове взуття, — завжди була тягарем. Її шукали, нею хизувалися. А взуття — це шлях. Тепер те, що найважливіше, завжди буде з тобою, і ніхто не знайде. Бо воно не потребує замків і не приваблює зайвої уваги». ​Орест зрозумів. Його «друзі» з «Кола Світла» цінували його лише тоді, коли він сяяв, коли він був Скринькою — символом багатства та успіху. А Яків прийняв його у Тіні, коли він став людиною у біді. ​Справжню підтримку, яка не вимагала ні хвальби, ні вигоди, він отримав від того, кого навіть не сприймав серйозно у своєму світі, від того, хто мав лише скромну майстерню. Яків не злякався «важкої енергетики» і не боявся ризику для свого «статусу». Він просто виконав обіцянку людяності. ​Орест покинув майстерню Якова, залишивши Скриньку порожньою на підлозі. Тепер його родинна честь була не в крихкій позолоченій скрині, а в міцних підошвах, які несли його вперед. Він ішов по землі, готовий почати новий, скромніший, але чесніший шлях. ​Міра Світла показала, що вона приваблює лише вигоду. Міра Тіні показала, що лише там, де немає вигоди, народжується Справжня Дружба.

🕯️ Пішов із життя видатний диригент Ансамблю ЗСУ Дмитро Антонюк 29 жовтня на 65-му році життя помер заслужений діяч мистецтв України, художній керівник Київського академічного муніципального духового оркестру та диригент Ансамблю Збройних сил України Дмитро Антонюк. «Видатний музикант, педагог, лауреат мистецької премії імені Богдана Хмельницького, справжній подвижник української культури — Дмитро Жанович усе своє життя присвятив служінню мистецтву», — зазначили у Київському академічному муніципальному духовому оркестрі. Під його керівництвом оркестр став символом духової музики столиці, знаний далеко за межами України. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

До закриття котла в Покровській агломерації залишається близько трьох кілометрів. Сергій Флеш закликав військове командування не жертвувати людьми заради політики чи громадської думки. «Якщо ми не змогли цьому запобігти, потрібно мати мужність ухвалювати непопулярні рішення. Людське життя — найвища цінність», — наголосив він, додаючи, що українських військових слід якнайшвидше вивести з небезпечної зони. https://t.me/Ukraineaboveallelse