🐰 PLAYBOY.

Журнал, який перетворив еротику на мову епохи.

Playboy часто спрощують до одного слова — «еротика».
Але насправді це був медійний експеримент, який змінив те, як суспільство говорить про тіло, свободу і приватне життя.

📰 Новий формат для нового часу.

Коли Playboy з’явився у 1953 році, США жили за правилами післявоєнного пуританства:
• секс — табу;
• тіло — сором;
• публічні розмови про бажання — заборонені.

Журнал порушив не одне правило, а саму систему правил. Він не виглядав як підпільна порнографія. Він виглядав як солідне, стильне видання.

🧠 Ідея “lifestyle”.

Playboy вперше продав не просто картинки, а образ життя:
• сучасна квартира;
• хороша музика;
• якісні тексти;
• свобода думки;
• задоволення без почуття провини.

Це був журнал не «про жінок», а про нову модель міського чоловіка середини ХХ століття.

✍️ Журналістика, яку не чекали.

Парадоксально, але саме Playboy став платформою для:
• серйозних інтерв’ю з політиками, філософами, активістами;
• художньої літератури, яка не проходила цензуру в інших медіа;
• дискусій про расову рівність, цензуру, свободу слова.

Журнал, який купували «за одне», читали зовсім за інше.

🌍 Вплив на культуру.
Playboy вплинув на:
• дизайн і рекламу;
• формат інтерв’ю;
• телешоу і попкультуру;
• ставлення до сексуальності в медіа.

Він зробив приватне — публічним, а заборонене — предметом розмови.

🕳️ Межа, яку світ перейшов без нього.

З часом світ змінився:
• еротика стала всюдисущою;
• табу зникли;
• інтернет знищив дефіцит.

Playboy перестав бути революцією, бо революція стала нормою. Те, що колись ламало систему, стало її частиною.

🧠 Чим Playboy був насправді.

Це був не просто журнал. І не просто бренд. Playboy — це:
• документ епохи;
• спроба поєднати свободу і комерцію;
• приклад того, як медіа можуть змінювати суспільство.

І водночас — приклад того, як час рано чи пізно наздоганяє будь-яку провокацію.

Висновок.

Playboy не створив сексуальну революцію. Він дав їй мову, стиль і обкладинку. А коли суспільство навчилося говорити самостійно — журнал втратив свою монополію на свободу.

Четвертий рік не радісна зима...
Не тішить сніг і іній на деревах...
Передчуття святкового нема...
Душа, наче в лещатах металевих...
Свята зимові вже до нас ідуть...
Та настрою нема, щось святкувати.
Там, на війні, наш спокій бережуть
Наші безстрашні хлопці і дівчата!
Вони в окопах посеред зими,
Забувши про свою смертельну втому,
Хоробро захищають нас щоб ми,
В цей час тяжкий, спокійно спали вдома!
Життя не зупинилося для нас.
У клопотах минають дні і дати...
Але, гучне застілля у цей час,
Це, наче на могилах танцювати.
Нам не до свят... І не тому що ми,
Під час війни радіти розучились.
На знищення ворожої пітьми,
Ми всі свої об'єднуємо сили!
Раніше нам хотілось справжніх див
І подарунків на свята зимові...
Тепер, щоб в Україні настав МИР
І всі живі вернулися додому...
Ще прийде час для свят й гулянь гучних...
А зараз, попри обстріли й тривоги,
Гуртом будем молитися за тих,
Хто наближає нас до Перемоги!

© Ольга Тріфонова

День дурнуватих іграшок

День дурнуватих іграшок або День безглуздих іграшок (Stupid Toy Day), що відзначається 16 грудня — ностальгічне свято безглуздих скарбів дитинства та дитячих спогадів, це дивне свято, яке запрошує нас згадати химерні та, здавалося б, безглузді іграшки нашого дитинства. В кожного з нас є згадка про дивну або безглузду іграшку з дитинства. Від культового містера Картопляна голова до цифрового улюбленця Тамагочі — цей день є одою примхам нашої юності та іграшкам, які, озираючись назад, можуть здатися безглуздими, але колись займали особливе місце в дитячих серцях.

Суть Дня дурнуватих іграшок
Історія та походження
Вперше відзначений у 2017 році, День безглуздих іграшок є дотиком до ностальгії та гумору дорослих, особливо напередодні Різдва, коли купівля іграшок для дітей у розпалі. Це день, коли можна згадати іграшки, які визначали наше дитинство, незалежно від того, наскільки смішними вони можуть здаватися зараз.


Святкуємо дитячі спогади
Цей день — не лише про іграшки, а й про спогади та переживання, пов’язані з ними. Це час подумати про невинність і простоту дитинства, коли навіть найбезглуздіша іграшка могла приносити величезну радість і розваги, а часто на вигляд безглузда — була навчальною або терапевтичною.

Як святкувати День дурнуватих іграшок
Згадуємо іграшки дитинства

Відкопайте старі іграшки. Покопайтеся у своїй старій колекції іграшок і переживіть магію дитинства. Зламана фігурка чи настільна гра, в якій не вистачає частин, — ці іграшки є порталом у минуле.
Грайте з класичними іграшками — ці іграшки, які зараз здаються безглуздими, колись були центром нашого всесвіту.
Ділитися та дарувати

Пожертвуйте іграшки. Нехай це будуть не “дурні” іграшки, але подумайте про те, щоб пожертвувати нові іграшки в місцеві центри опіки або сиротинці. Кожна дитина заслуговує на радість від гри з іграшкою, якою б дивною чи безглуздою вона не була.
Даруйте безглузді іграшки. Підхопіть дух дня, подарувавши безглузді або ностальгічні іграшки родині та друзям, або навіть передайте свої найцінніші іграшки з дитинства.
Роздуми про минуле

Згадуйте та діліться історіями. Поділіться історіями про свої улюблені безглузді іграшки з друзями та родиною. Це чудовий спосіб налагодити зв’язок і посміятися над спільними теплими спогадами з дитинства.
День дурних іграшок як нагадування — цей день нагадує про те, що те, чим ми колись дорожили, в ретроспективі може здаватися безглуздим. Це навчає нас відпускати минуле і цінувати теперішнє.
Чому ми любимо День безглуздих іграшок
Подорож стежками пам’яті
День безглуздих іграшок дозволяє нам повернутися в дитинство і згадати прості радощі, які з ним пов’язані. Це день, сповнений ностальгії, сміху і трохи саморефлексії.
Святкування безглуздого боку життя
Цей день визнає, що це нормально — бути дурним і цінувати ці безглузді моменти. Це свято світлого боку життя і радості, яку можна знайти в найнесподіваніших місцях.
Профілактика категоричності
Наші дурнуваті іграшки нагадують нам, що не завжди прагматизм, раціональність і практичність єдині критерії “правильності”. Не все у світі логічне і має відповідати стандартам. Так ми навчилися гнучкості та адаптивності, вмінню чути свої почуття та приймати різномаїття у всьому.
Вчимося з минулого
Озираючись на свої “дурні” іграшки, ми вчимося цінувати зростання і зміни в нашому житті. Це день, коли ми можемо пробачити собі наші минулі “дурниці” і з нетерпінням чекати на світле майбутнє.
День дурнуватих іграшок — це унікальне свято, яке викликає посмішку на наших обличчях, коли ми згадуємо іграшки, які колись означали для нас цілий світ. Це день, щоб відсвяткувати радість, невинність і простоту дитинства і визнати, як цей досвід сформував нас. Тож 16 грудня знайдімо хвилинку, щоб оцінити наші безглузді іграшки та неоціненні спогади, які вони уособлюють.

#історія #особистості
✍️ Джейн Остін: Засновниця реалізму в англійській літературі.
Jane Austen (16 грудня 1775 — 18 липня 1817) — англійська письменниця, чиї романи, написані наприкінці XVIII – на початку XIX століття, є класикою світової літератури. Її твори, що майстерно поєднують іронію, соціальну сатиру та гострий психологізм, заклали основи реалістичного роману у Великій Британії.

📜 Життя та творчий шлях

Ранні роки та сім'я.
Джейн Остін народилася у Стівентоні, графство Гемпшир, у родині парафіяльного священика. Вона була сьомою дитиною у великій родині. Освіту вона здобувала переважно вдома, у багатій бібліотеці батька, що дало їй змогу розвинути літературний талант. Вона була особливо близька зі своєю єдиною сестрою Кассандрою.

Теми та стиль

Остін зосереджувалася на висвітленні життя середнього та дрібного дворянства Англії, відображаючи побут, звичаї та обмеження, з якими стикалися жінки її класу.
Головними темами її творчості є:
Шлюб: Як єдиний економічно прийнятний варіант для жінки, а також пошук справжнього кохання та щастя.
Соціальна ієрархія та гроші: Вплив багатства та статусу на людські стосунки.
Мораль та виховання: Порівняння розуму та почуттів (раціонального та емоційного) у прийнятті рішень.
Її стиль відзначається вільною непрямою мовою (free indirect discourse), яка дозволяє читачеві бачити події очима героїв, зберігаючи при цьому іронічний голос оповідача.

📚 Основні романи

Хоча Остін написала багато творів, її найвизначніші романи, що видавалися анонімно, включають:
«Розум і почуття» (Sense and Sensibility) (1811) — досліджує контраст між двома сестрами, одна з яких керується розумом, а інша — почуттями.
«Гордість і упередження» (Pride and Prejudice) (1813) — найвідоміший твір Остін. Розповідає історію стосунків Елізабет Беннет і містера Дарсі, які змушені подолати власні гордість та упередження.
«Менсфілд-Парк» (Mansfield Park) (1814) — зосереджується на моральних викликах, з якими стикається скромна Фанні Прайс.
«Емма» (Emma) (1815) — роман про багату, гарну та розумну дівчину, яка намагається бути свахою для своїх друзів, що призводить до кумедних помилок. Остін про цю героїню писала: "Я збираюся створити героїню, яка не сподобається нікому, крім мене самої".
«Переконання» (Persuasion) (1817, опубліковано посмертно) — більш меланхолійний роман про другі шанси та втрачене кохання.

✨ Спадщина

Джейн Остін не отримала широкого публічного визнання за життя, оскільки публікувалася анонімно. Однак її твори набули незмінної популярності у ХХ та ХХІ століттях. Її романи не лише залишаються бестселерами, але й постійно адаптуються для кіно та телебачення. Вона є однією з небагатьох жінок-авторів, чия спадщина була настільки значущою, що її портрет було розміщено на банкноті у 10 фунтів стерлінгів.
Її вважають майстром використання іронії для критики соціальних обмежень свого часу, що робить її творчість актуальною донині.

Троє відданих фанатів клубу ФК "Карпати" — Андрій Солтисік, Роман Тарновський та Тарас Целюх — віддали свої життя на фронті.
#Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
https://brovarysport.net.ua/?p=35632

#історія #особистості
🎹 Людвіг ван Бетховен: Титан Віденської класики.
Людвіг ван Бетховен (Ludwig van Beethoven) (16 грудня 1770 — 26 березня 1827) — німецький композитор і піаніст, одна з найбільш шанованих і впливових постатей в історії західної класичної музики. Його творчість ознаменувала перехід від класицизму до епохи романтизму.
Хоча точна дата його народження невідома, він був охрещений 17 грудня 1770 року в Бонні, і традиційно вважається, що він народився днем раніше, 16 грудня.

🎼 Життя і творчість

Ранні роки та музична освіта
Бетховен народився в музичній родині в Бонні (на той час — столиця Курфюршества Кельнського, частина Священної Римської імперії). Його батько, Йоганн ван Бетховен, був співаком у придворній капелі й намагався зробити з сина "нового Моцарта", змушуючи хлопчика займатися музикою з раннього віку.
У віці 21 року Бетховен переїхав до Відня, тодішньої європейської музичної столиці, щоб навчатися у Йозефа Гайдна. Він швидко зарекомендував себе як віртуозний піаніст та імпровізатор.

Віденський період і класицизм
Перший період творчості Бетховена (приблизно до 1802 року) був позначений впливом його вчителів та Віденської класичної школи, особливо Моцарта та Гайдна. У цей час він створює:
Перші дві симфонії.
Ранні фортепіанні сонати, включаючи знамениту Сонату №14, відому як «Місячна соната» (1801).
Період героїчного романтизму
Приблизно з 1803 по 1812 рік Бетховен переживає свій найбільш плідний та новаторський «героїчний» період. Композитор почав активно впроваджувати елементи романтизму, розширюючи форму та емоційну глибину музичних творів. До цього періоду належать:
Симфонія №3 «Героїчна» (Eroica) (спочатку присвячена Наполеону, але потім присвята була знята).
Симфонія №5 (з її знаменитим "мотивом долі").
Симфонія №6 «Пасторальна».
Опера «Фіделіо».

👂 Боротьба з глухотою

Приблизно у віці 26 років Бетховен почав втрачати слух. Це сталося у розквіті його кар'єри піаніста. У 1802 році він написав свій знаменитий «Гейлігенштадтський заповіт», висловлюючи відчай через свою недугу, але підтверджуючи рішучість продовжувати творити. Повна глухота, що настала до 1818 року, змусила його повністю відмовитися від виконавської діяльності, але не зупинила його композиторської роботи.
Пізній період: Інновації та духовність
Третій період (після 1812 року) характеризується глибокою інтроспекцією, духовністю та подальшим руйнуванням класичних норм. Він створив деякі зі своїх найбільш складних і новаторських творів, багато з яких не були повністю зрозумілі сучасникам:
Урочиста меса (Missa Solemnis).
Останні фортепіанні сонати (№30–32).
Симфонія №9 ре мінор (з фіналом «Ода до радості») (1824), яка є першим випадком використання хору в симфонії. «Ода до радості» згодом стала офіційним гімном Європейського Союзу.

#історія #події
🇷🇴 Початок Румунської революції: Падіння комуністичної диктатури.
16 грудня 1989 року ознаменувало початок серії подій, які призвели до повалення комуністичного режиму Ніколае Чаушеску в Румунії. Це була одна з найкривавіших революцій у Східній Європі, яка на відміну від оксамитових революцій у сусідніх країнах, супроводжувалася збройним протистоянням та людськими жертвами.

📜 Передумови: Диктатура та криза

Румунія під керівництвом Ніколае Чаушеску була одним із найбільш репресивних режимів Східного блоку. Режим характеризувався:
Культ особи: Чаушеску та його дружина Олена створили надмірний культ особистості.
Економічна криза: Спроба Чаушеску виплатити зовнішній борг країни призвела до суворої економії, дефіциту продовольства, електроенергії та тепла, що значно знизило рівень життя населення.
Репресії: Громадян контролювала таємна поліція «Секурітате» (Securitate), що придушувала будь-які прояви незгоди.

💥 Початок у Тімішоарі

Точкою займання стало місто Тімішоара (Timisoara), що на заході Румунії.
Привід: Протести почалися як вияв солідарності на захист пастора реформатської церкви угорського походження Ласло Текеша. Текеш був відомий своєю критикою режиму Чаушеску і його плану знесення сіл, за що влада вирішила його виселити та перевести.
16 грудня 1989: Громадяни, угорці та румуни, зібралися навколо будинку Текеша, щоб перешкодити його виселенню. Натовп швидко виріс, і демонстрація перетворилася на політичний протест проти режиму.
Збройна відповідь: Влада відреагувала жорстко. Військові частини та «Секурітате» оточили місто. У ніч на 17 грудня і наступними днями було застосовано зброю проти демонстрантів. Це призвело до численних жертв і поранених, що лише посилило обурення.

🌪️ Перекидання на Бухарест та падіння режиму

Чутки про бійню в Тімішоарі швидко поширилися країною.
21 грудня: Чаушеску, не усвідомлюючи масштабів гніву, організував масовий мітинг у Бухаресті, щоб продемонструвати підтримку своєму режиму. Однак мітинг швидко перетворився на масову антиурядову демонстрацію.
Втеча та арешт: 22 грудня, коли військо та «Секурітате» почали вагатися, а протестувальники захопили центральні установи, Ніколае та Олена Чаушеску втекли з будівлі ЦК компартії на гелікоптері. Того ж дня їх затримали у місті Тирговіште.
Збройні бої: Протягом наступних днів у Бухаресті та інших містах тривали запеклі бої між армією (що перейшла на бік революції) та лояльними Чаушеску силами «Секурітате», особливо в районі телецентру та аеропорту.
Страта: 25 грудня 1989 року Ніколае і Олена Чаушеску були засуджені на поспішному військовому трибуналі за звинуваченнями у геноциді та підриві національної економіки, після чого негайно розстріляні.

🩸 Наслідки

Румунська революція стала найкривавішою з усіх революцій 1989 року у Східній Європі. Загальна кількість жертв сягнула близько 1100 осіб, переважна більшість яких загинула після втечі Чаушеску під час збройних зіткнень. Режим комуністичної диктатури був повалений, а влада перейшла до Фронту національного порятунку (ФНП).

#поезія
Ох і біжать ті роки без упину...
Не спинити цей час ні на мить.
Проминає життя швидкоплинно,
Як лелеки у вирій, летить.
Вже, мов іній, посріблені скроні,
На душі чомусь смутку печать.
А роки — неприборкані коні,
В синю даль все летять і летять...
Залишають лиш спогади в серці.
Про батьків завжди пам'ять жива,
Інший світ вже відкрив для них дверці...
А для нас ще в цім світі — жнива.
Промайнуло дитинство казкове,
Промчалась і юності світла пора...
Життя хай дарує майбутнє чудове
У радості, в щасті, в промінні добра!
Хай всміхається сонце ласкаве
І чарує красою цей світ,
І життя нехай буде яскраве
Ще багато і весен, і літ!

Оксана Козак

Арсеній Яценюк — прем’єр-міністр, який ухвалював доленосні рішення у найважчі роки для України. Після гучної відставки він зник із великої політики, але не зник із публічного життя. Чим займається Яценюк зараз? На які міжнародні процеси впливає? І яку роль він відіграє у безпеці та майбутньому України?

У цьому відео — детальний шлях від кар’єрного злету до сучасної діяльності політика. Де живе, чим володіє, які ініціативи розвиває в Україні та за кордоном — повний розбір👆🏼

21-річного хлопця у Відні закатували син українського посла та колишній одеський митник, заради доступу до криптогаманця, — ЗМІ.
У ніч з 25 на 26 листопада у Відні було вбито Данила Кузьміна. Його катували чотири години, а потім спалили живцем заради 200 тисяч доларів. Очевидно сподіваючись на безкарність. Покидьками виявилися 19-річний Богдан Ринжук і 45-річний Олександр Агоєв.
Мати Ринжука — діючий посол України в Болгарії Олеся Ілащук. Батько — впливовий буковинський бізнесмен Іван Ринжук з десятками компаній.
Агоєв — колишній працівник Одеської митниці, якого свого часу позбавили батьківських прав через жорстоке поводження.
Це історія про те, як люди з впливом виховують покидьків, які вважають, що їм усе можна. Тому що зараз вони, найімовірніше, використають усі свої ресурси і вплив для захисту. Але розслідування має бути справедливим.
Ми не дамо це замʼяти. Слідкуйте, ще будуть деталі!
Вбивця 21-річного українця у Відні мав квартиру 33 кв.м, але мріяв про шикарне життя. Після злочину у нього знайшли $90 тисяч, — ЗМІ.
45-річний Олександр Агоєв працював на Одеській митниці — про це свідчать дані його декларації. З 2005 по 2015 рік Агоєв був одружений. Від цього шлюбу має доньку. У 2016 році його було позбавлено батьківських прав. Він відомий своєю схильністю до жорстокого поводження з тваринами, актами домашнього насильства та знущання над дітьми.
Тобто нелюд існував у соціумі, і навіть був допущений до державного апарата. Пишуть, що зараз він сподівається на старі зв'язки, щоб звірство зійшло йому з рук.
У власності Агоєва є однокімнатна квартира площею 33,3 кв.м. в Одесі. Скромне житло для такої амбітної «людини». Тому, погань, очевидно не посоромилась відібрати чуже життя, щоб покращити своє.
Далі буде.

https://t.me/Ukraineaboveallelse