ПЕРЕД ВІЧНІСТЮ Коли ви станете цілком старою, ввечері, можливо, Сидітимете у каміна з пряжею, немов мадонна, І скажете, співаючи мої вірші беззаборонно: «Ронсар оспівував мене в той час, як я була вродлива». Тоді вже не буде у вас служниці, що у вас робила, Яка, чуть стомлена від праці і, як завжди, напівсонна, На звук мого імення не прокинулася б церемонно, Благословляючи ваше ім'я хвалою в напівсили. Тоді я буду під землею, без кісток і тільки тінню, Серед бездушних всіх примар знайду свій спокій дуже цінний. А ви там у каміна будете плекати свою старість, Шкодуючи про це кохання, хоч воно того й не варте. Живіть, повірте лиш мені, не відкладайте все на завтра: Зривайте ті троянди від свого життя, які зостались. П’єр де Ронсар, «Сонети до Гелени», 1578 Переклад: Мирослав Манюк 12.09.2026 #переклад

Сьогодні, в другу суботу вересня, в Україні відзначають День фізичної культури і спорту. Це свято об’єднує спортсменів і тренерів, фахівців спортивної галузі та всіх любителів фізичної культури, для кого активний спосіб життя став невід’ємною частиною життя. Начальник відділу фізичної культури та спорту БМР Дмитро Рожков, керівництво ДЮСШ вітають всю спортивну громадськість Броварської громади, тренерів, учнів, їх батьків, всіх причетних до спорту зі святом! Спорт виховує характер, вчить долати труднощі та не зупинятися на досягнутому. Особливого значення ці цінності набувають сьогодні, коли український спорт навіть у найскладніших умовах продовжує розвиватися, об’єднувати людей та представляти нашу державу на міжнародному рівні. Вітаємо вас із професійним святом. Ваша щоденна праця формує здорову націю, виховує чемпіонів та надихає молодь на нові звершення. Бажаємо міцного здоров’я, невичерпної енергії та нових перемог на спортивних аренах! #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

🕯 Пішов із життя Ісмаель Лагуна. У віці 83 років не стало легендарного панамського боксера, дворазового абсолютного чемпіона світу в легкій вазі та члена Міжнародної зали боксерської слави. Лагуна, відомий під прізвиськом «Тигр Колона», двічі завойовував світову корону в легкій вазі. У 1965 році він переміг легендарного Карлоса Ортіса та став першим панамським чемпіоном світу за версією WBC. У 1970-му повернув титул, здолавши Мендо Рамоса. За професійну кар’єру Ісмаель Лагуна здобув 65 перемог, 37 з них нокаутом, зазнав 9 поразок та завершив один бій внічию. У 2001 році його ім’я назавжди увійшло до Міжнародної зали боксерської слави. Світовий бокс втратив одного зі своїх великих чемпіонів. Пам’ять про Ісмаеля Лагуну назавжди залишиться в історії боксу. 🕊 Вічна пам’ять легенді. 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #World_box @brovarysport #boxing #boxers #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovary_boxing #Brovarysport

РОЗПЛАТА Людина сіє зерна у землі, Складає вчинки в книгу давніх днів, Вважає, ніби зникнуть взагалі. Та кожен жест вертається без слів, Відриву слід карбує чорний знак, Приносить помсту замість кращих снів. Оточує тривога, як хижак, Здається, кривда кане у пісок, Проте розплата визріє відтак. Потрапить той у сіті всіх пасток, Хто зраду ніс і сіяв гнів довкіл, Впаде на скроні холод від думок. Залишить кривдник безліч гострих стріл, Знайдеться той, хто зрадить у відказ, Також розділить все життя навпіл. Прийде момент збагнути сутність враз, Відчути біль, що сам робив колись, Змиваючи сумління давній час. Всі розрахунки долі знов зійшлись, Закон суворий верне все назад Готове зло так, щоб думки сплелись. Життєва карма зробить свій обряд. Мирослав Манюк 11.09.2026

Подвійна втрата: у Броварах попрощаються із двоюрідними братами, які віддали свої життя за Україну @Brovary @всіх #Бровари_Броварщина #Київщина#Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=50775

«Ноги перетворилися на серпантин. Час прощатися. Я помру…» — ветеран про війну, поранення і місію життя #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=50772

Хто про що, а я знов про своє… Останнім часом все важче читати новини. Та й не новини читати - таке собі? В якому напрямку не поткнися, обовʼязково натрапляєш на дописи зі скигленням, що хотіла на сніданок гречки, на вечерю спагетті, нагодувати дитину манкою, аааааа придбати не змогла!!! Бо все це купили до них? Це не про одну якусь конкретну людину, раптом що! Це в окремо взятих жіночок такі проблеми виникають щодня! Й якщо я можу тільки здивуватися отакій необґрунтованій оптимістичності й незамутненності пересічної зголоднілої громадянки, то коли читаю про ту дитину, що без манки залишилася, тільки тому, що її матуся геть про неї не подумала, я звірію… Бо винен хто? Винні ті, хто скупив увесь потрібний їм товар!:) Дівки, складається таке враження, що ви геть втратили себе в часі та просторі? Ми з вами точно існуємо в одній країні, де вже дванадцять років йде ввввійна? Де ййййййбні «доброзичливі» сусіди цілеспрямовано намагаються знищити всіх нас? Тих, хто піклується про себе, про своїх близьких, про тих, хто тебе оточує та тих, кого ти приручив? Й щось в цьому напрямку вирішує, щоб забезпечити всіх їжею в такі складні часи? Й тих, хто випромінює необгрунтовані оптимізм, впевненість, що завтра все буде не гірше за сьогодні? А потім милується порожніми полицями в крамниці? В кращому випадку? Якщо взагалі та крамниця ще ціла?… Може, вже час хочаб раз на добу в новини заглядати, розплющити нарешті очі? Понімальники ввімкнути? Щоб роздивитися, що взагалі в країні відбувається й чи з того боку ви ворогів шукаєте? Якої холери я знов завелася?… Хіба це не особистий вибір й зона відповідальності кожного? То сідаю на дупу рівно зі своїми генетичною памʼяттю, яку успадкувала від бабці та матусі, психіатричними діагнозами та ПТСРами після евакуації в 2014 з дітьми з Донбасу, які мені «діагностувала» якась з оптимістичних почитательниць (від слова читати), багаторічним досвідом, стуляю писок й більше не зузжу… Життя - кращий вчитель. Й кожен намагається навчатися саме на своїх помилках, ігноруючи помилки чужі, як й чужий досвід… Пішла я. Додаткове їдло для зграї в сарайку прилаштую. Та дочекаюся додаткового ж прального порошку. Щоб потім не шукати винних навкруги, коли сама завтикала. Гарного всім дня. Вдалих покупок. Здоровʼя. Цілих голів та дахів над ними. Невсеремось!

🌍 Звернення до лідерів країн світу та духовних лідерів планети Земля Світ досяг межі, де подальше продовження військових конфліктів, ескалація та взаємне руйнування інфраструктури ведуть лише до глобального гуманітарного та економічного глухого кута. Удари по продовольчій безпеці, системах життєзабезпечення та базових умовах існування створюють серйозні ризики для цивільного населення, зокрема загрозу голоду, гуманітарних криз і нових масштабних страждань. Життя звичайної людини, її безпека, гідність і право на мир мають стояти вище за політичні амбіції та суперечки. Ресурси, які сьогодні витрачаються на знищення, могли б бути спрямовані на збереження людських життів, відновлення зруйнованого, розвиток суспільств та спільне вирішення реальних викликів, перед якими постає все людство. 🕊️ Погляд світових релігій та духовних традицій на цінність життя ✝️ Християнство: Вчення Ісуса Христа наголошує на любові до ближнього, милосерді, прощенні, співчутті та прагненні до миру. Християнська етика закликає берегти людське життя та пам'ятати про моральну відповідальність за заподіяні іншим людям страждання.☪️ Іслам: Ісламська традиція високо цінує життя, справедливість, милосердя та відповідальність людини перед Богом. Ісламські джерела засуджують безпідставне вбивство та закликають до справедливого ставлення до людей. Відповідальність правителів перед Всевишнім пов'язується також із захистом людей і встановленням справедливості.✡️ Юдаїзм: Одним із фундаментальних принципів є особлива цінність людського життя — «пікуах нефеш», тобто обов'язок рятувати життя. Збереження людського життя має надзвичайно високий моральний пріоритет, а прагнення до миру є важливою складовою юдейської традиції.☸️ Буддизм: Буддійське вчення наголошує на ненасильстві, співчутті та утриманні від позбавлення життя. Насильство породжує страждання, а шлях до його подолання пов'язаний з усвідомленістю, співчуттям, відповідальністю та прагненням до миру.🕉️ Індуїзм та інші східні традиції: У багатьох східних філософських і духовних традиціях важливими є принципи ненасильства, співчуття, гармонії та відповідальності перед живим світом. Справжня сила людини й лідера може проявлятися не лише у здатності перемагати, а й у здатності захищати життя та відновлювати мир.🌿 Традиційні та корінні духовні вірування: Багато традицій підкреслюють глибокий зв'язок людини із Землею, природою, предками та майбутніми поколіннями. Земля сприймається як спільний дім, який необхідно берегти, а не перетворювати на поле безкінечного протистояння.🕊️ Попри значні відмінності між релігіями та духовними традиціями, багато з них наголошують на цінності людського життя, милосерді, відповідальності, співчутті та прагненні до миру. 🌍 Заклик до дій Це звернення — заклик до здорового глузду, людяності та відповідальності. Лідерам усіх держав варто переосмислити стратегії ескалації, докладати максимальних зусиль для припинення кровопролиття та повертатися до цивілізованого діалогу там, де це можливо. Політичні рішення не повинні перетворювати життя мільйонів звичайних людей на розмінну монету. 🌍 Планета Земля — наш спільний дім. На ній мають жити люди, народжувати дітей, будувати майбутнє, розвивати науки, культури та суспільства. Не знищувати одне одного. Не множити ненависть. Не залишати після себе лише руїни. 🕊️ Настав час зупинити цей хаос. ❤️ Настав час обрати життя. 🤝 Настав час говорити, домовлятися та шукати шлях до миру. 🌍 Земля належить не війні. Земля — для життя.

Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.

Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.