НОВИНИ БРОВАРСЬКОЇ ГРОМАДИ 🔔 Відкриття літнього батьківського клубу “Parents Pacnic Club”🌿 5 червня 2025 році в Броварській міській бібліотеці розпочали теплий і глибокий сезон зустрічей у колі батьків — зі справжнім натхненням та сенсом. Перше заняття — “Екоарт”, і це було щось особливе 💚 “Екоарт” — як подорож до себе. У цій мандрівці ми занурювалися в творчість і працювали з натуральними матеріалами, аби дослідити… себе. Через дотик до природи ми пробували відповісти на прості, але дуже важливі питання: 🔸 Хто я є? 🔸 Чого я насправді хочу? Це був простір, де можна: 🌱 побути без масок і соціальних ролей, 🌱 почути справжні бажання, 🌱 дозволити собі тишу й глибину, 🌱 торкнутися своєї природи. Без очікувань. Без тиску. Просто бути. Сезонні матеріали — трава, гілки, квіти, природні текстури — стали мовою нашої щирості та самовираження 🍀 🙏 Зустріч провела психологиня ГО « Українська асоціація психологічної підтримки» Ірина Швець, і ми щиро вдячні їй за простір довіри, прийняття й внутрішнього тепла. 💬 Долучайтеся до наступних зустрічей Parents Pick Club — буде ще більше підтримки, діалогу, практик і щирого батьківського кола. Разом — легше й глибше 💛 @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary_новини

#поезія Червень Улюблена щомісячна вистава: Здавалось, квіти тільки почались, Та як би не було весни замало, Вже червень випромінює «на біс». Вже сутінки проникливо розкосі, Комахи сперечаються в траві. А я стою усміхнена і досі У сукні із метеликів новій. У сонячному теплому сплетінні В фігури відокремлене давно, Сьогодні чи допоки і віднині Зі слів твоїх грайливе доміно. Знайти б його, складати, розпростерти, В мурашниках від злив уберегти, Повірити, послухати відверто У спокої або на самоті. Та відстань неможливо скоротити, Хоч сонце на проміння розплети. Дорослі вже, поводимось, як діти, Бо спекою запалені мости. Бо літніми нескореними днями Будівлі умиваються дощем, Від крапель прохолодніше принаймні, Від дотиків до квітів не пече. Слова твої становляться слюдою, Прозорим павутинням в голові, Прискіпливою мірою якоюсь Споріднені, примхливі, не нові. А зранку є роса відверта, боса. І червень мій у неї вже пірнав, А я стою розгублена і досі - Роса це чи отруєний нектар. Оксана Мовчан

🔥🔥🔥 Україна перемагає Нову Зеландію у товариському турнірі у Канаді 🇳🇿 Нова Зеландія 1:2 Україна 🇺🇦 Голи: Стаменіч, 59 – Гуцуляк, 54, Зінченко, 75 ⚽️ Переможний гол "синьо-жовтих" оформили гравці, які вийшли на заміну у другому таймі. Дебютант збірної Олександр Мартинюк віддав на Олександра Зінченка, який своїм першим же дотиком приніс перемогу Україні. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

MAL'OPUS анонсував однотомник «У лісі, де мерехтять світлячки» — зворушливу історію про кохання на межі реальності й потойбіччя 🌿 Ще зовсім юною Хотару Такеґава заблукала в лісі, де оселилися гірські духи. Тоді маленьку дівчинку врятував Ґін — містична сутність у масці, що здатна зникнути лише від дотику. Та попри це, між ними виникає особливий звʼязок. Крім історії про Хотару й Ґіна, збірка містить ще три оповідки від манґаки Юкі Мідорікави, які обов’язково вподобають поціновувачі романтичних сюжетів. ▪️168 сторінок ▪️м’яка обкладинка + супер ▪️180 грн. (передзам.) ▪️вихід улітку ПЕРЕДЗАМОВИТИ МАНҐУ «У ЛІСІ, ДЕ МЕРЕХТЯТЬ СВІТЛЯЧКИ»: https://malopus.com.ua/manga/hotarubi-no-mori-e

#поезія ЧЕРВЕНЬ Він пахне любиском і м'ятою з поля.. Лілеї в'ються до ніг. Давно уже знала, що він моя доля.. І в серці любов- оберіг. Ці коси вишневі.. В очах краплі неба.. На личку бурштинки медíв. Для мене нічого більше не треба. В душі моїй спалах вогнів, Я спати не можу.. Все тіло палає. Цей Червень мені наврочúв Такого як він у світі немає! Всю душу мені роз'ятрив. Я піду за ним у ліси аж до краю Ми канемо в ложе із трав.. І дотик його- насолода від раю... Обíйми- відлуння заграв. Медами спиватимем карії ночі.. Цілунком затулим вуста. Я втòплюсь у сині з краплинками очі... Над нами лиш Бог й небеса. Я світ цей забуду і житиму в гáю.. Он там де ліани ростуть. Загублюся з ним в духмянім розмаю, Нехай дні за днями ідуть. --Мій Червню коханий, Вкради мене прошу.. У літню порý запроси. Тобі лиш одному, кохання приношу, Візьми у смерекові сни. Оксана Лесик-Падучак

#поезія імені нашого алітерації   стануть важкими нічними кошмарами,  слухай мене, доки світ не зламається,  слухай мене, доки світ ми не спалимо,    сутінки ікла встромляють і валяться,  сонця бояться,   тікають? – нíкуди,   пальці стискаю твої між палцями  і вигризаю нам ранок іклами,    і забуваю тебе на обрії,  ти посиди там годинку, видихни,  в світі лиш ми ось такі закохані  світу приймаємо кожні виклики,    винайшли слово, знайшли по дотику,  букви розклали в потрібні терміни,  то наближались одне до одного,  то засинали далеко в темряві,    втому втопили, дерева луснули,  снігу окраєць до тебе хилиться, я намагаюсь кривити усмішку  і паралельно усе це вивезти,    я завмираю, рахую пошепки   дорахував вже до сотні, вимовив,  і починаю ранкові пошуки,  і віднаходжу тебе за іменем. Дьомін

#поезія А тінь виходить – густа, кремезна. Над нею – човен, під нею – весла. Дивися – зелень тече крізь вени. Сховай під серцем її для мене, бо буде витися, буде бігти, точити зуби, ламати кігті об кожен спогад, об кожен спалах, чуття загострить і гнів розпалить. Моя свідомість – піщинок тисяча: у вовчих хащах і норах лисячих я слід гублю, розсипаюсь, здрібнююсь, зрікаюсь звичок, імен і здібностей. Я розбиваюсь на сотні пазлів. Щоб стати полум’ям, мушу згаснути. Викидаю ключа, щоб знайти вихід. І хто б не кричав у мені, я тихо виходжу у ніч, у сліпе нікуди. Чорт забирай, я тут є і буду, скільки б світів у мені не розбилось, і начхати на виснаження й безсилість. Між словами – тиша – срібляста ниточка – ніч дзвенить в повітрі, як з льоду виточена, а зірки – кришталь – на соснових плечиках – а мороз зашкалює, і від вечора залишаються тільки уламки місяця, а під ними тіні гарцюють, бісяться, всі скелети з шафи виходять з мороком – не забудь купити бухла і колива. Тіні біжать, сторожкі і рвані. Лезом ножа видираю пам’ять з кожного нерва, трощу, випалюю. І нічого мого більше вже нема у мені. Я щоночі стою на краю безодні – у похмурих застиглих лісах підводних залишаю усіх – бо далі не можна. Захистити ще їх би. Від мене. Кожного. Хай горять яскравіше за зорі й промені, у цій темряві всі вони – голос полум’я, що до вічного дерева шлях освітлює, в безконечній зимі крапля сонця літнього. Я виловлюю з хаосу звуки й дотики, у прадавніх лісах сто стежок витоптую, заростаю гіллям, розчиняюсь у синяві, випускаю на волю страхи і сни мої. Стукотять колеса, земля йде вихилом. Липнуть руки, від страху спирає дихання. Знову потяг, і я у нім, наче в савані. І нічого мого більше вже нема у мені. І не вийти, не вилетіти, не вистрибнути. Десь між горами прямовисними опиняюся, поміж скелями. Небо сплавлюється, вистелюється синім холодом, болем, кригою. Я кричатиму, щоб не вигоріти, я шумітиму, щоб воскреснути під порожнім, бездонним всесвітом. Іолана Тимочко

#поезія ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ Поміж фантазіями млію... Люблю, надіюся і мрію: Про ніжні дотики умілі, Про руки пристрасні на тілі, Про каву в ліжко на світанку, Про квіти польовії зранку, Що від коханої людини, А час уже краде хвилини... Не мати від тривоги втоми, Не крапки ставити, а коми, Не знати б жаху сьогодення, В любові бавити натхнення, Кохатися...Взаємність чути, В твоїх обіймах потонути, Замріяною буть такою І навіть трішечки слабкою... Скажи, що: "Буде добре все, мала!" І так скажи, щоб я повірити змогла. Muse Kristel

#поезія Ось я танцюю. Я танцюю. Тебе я біля себе чую, Твій подих, лагідний вогонь, І дотик молодих долонь, І сукні тихе доторкання, Грудей незриме підглядання – Прийми мене, не відсторонь! Печальні люди, йдіть додому, Не заважайте молодому – Бо я танцюю, я живу, Я світ вдихаю мов траву Вдихає кінь на пасовищі – Я чую погляд – о найближчі! – Неначе рану ножову… Дмитро Павличко

#тварини Покрови тіла мурах, як і в усіх комах, складаються з хітинового екзоскелета, що забезпечує захист та опору. Однак, крім твердого панцира, важливу роль у житті мурах грають різноманітні волоски, що покривають їхнє тіло. Ці структури, які часто недооцінюються, виконують цілу низку життєво важливих функцій. Волоски мурах є сенсилами – складними органами почуттів, що виступають над поверхнею кутикули. Вони можуть бути різної форми та розміру, від коротких та товстих щетинок до довгих та тонких волосків. Різноманітність форм безпосередньо пов'язані з виконуваними функціями. Одним із ключових призначень волосків є тактильна чутливість. Багато волосин з'єднані з сенсорними нейронами, що реагують на найменші коливання повітря або дотику. Це дозволяє мурахам орієнтуватися у темряві мурашника, виявляти видобуток чи потенційну небезпеку, і навіть взаємодіяти з іншими членами колонії. Інша важлива функція – захист. Щільний покрив з волосків може бути бар'єром, що перешкоджає попаданню на тіло мурашки пилу, бруду та дрібних паразитів. Деякі види мурах мають волоски, що виділяють захисні хімічні речовини, що відлякують ворогів. Крім того, волоски грають роль терморегуляції. Вони створюють навколо тіла мурашки ізолюючий шар, зменшуючи втрати тепла в холодну погоду та захищаючи від перегріву у спеку.