#історія #речі Акварель — це, мабуть, найвибаглівіша та найпоетичніша техніка живопису. Її назва походить від латинського aqua (вода), і це не випадково: саме вода є повноправним співавтором художника, допомагаючи створювати ефект легкості, прозорості та невловимого руху. 🎨💧 Хоча ми часто асоціюємо акварель із класичними пейзажами XVIII століття, її коріння сягає стародавнього Китаю, де після винаходу паперу в II столітті н.е. почали використовувати водяні фарби для каліграфії та розпису шовку. В Європі ж акварель довгий час вважалася «другорядною» технікою. Її використовували для ескізів, книжкових мініатюр або розфарбовування гравюр, тоді як «справжнім» мистецтвом вважався масивний олійний живопис. 🏛️📜 Все змінилося завдяки Альбрехту Дюреру. Його «Заєць» (1502 рік) став революцією: він довів, що за допомогою акварелі можна досягти неймовірної деталізації та передати найменші нюанси текстури хутра чи світла. Проте справжній «золотий вік» акварелі настав у Англії в XVIII-XIX століттях. Такі майстри, як Вільям Тернер, перетворили акварель на стихію, навчившись передавати тумани, шторми та світлові ефекти, які олія просто не могла відтворити з такою повітряною легкістю. 🌪️☀️ Головна особливість акварелі — її безкомпромісність. Олійну фарбу можна зіскребти або зафарбувати новим шаром, але акварель не вибачає помилок. Якщо ви наклали забагато пігменту — прозорість зникає. Якщо папір занадто намок — фарба потече не туди. Це мистецтво «одного дотику», де художник має відчувати настрій води та паперу. 🌊📐 У XIX столітті акварель стала надзвичайно популярною серед мандрівників та науковців. Маленький набір сухих фарб у металевій коробці легко поміщався в сумку, дозволяючи зафіксувати екзотичні квіти або величні руїни швидше, ніж будь-яка інша техніка. Так акварель стала головним інструментом візуальної хроніки світу до появи фотографії. 🌿🎒 Сьогодні акварель переживає новий сплеск популярності. Вона приваблює своєю екологічністю, мобільністю та можливістю створювати магію за допомогою лише кількох крапель води. Це річ, яка вчить нас відпускати контроль і дозволяти красі траплятися самій собою. ✨💎

😡рф посилила спроби прориву на північному кордоні: російські підрозділи зазнали важких втрат. Про це заявив речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко в ефірі телемарафону, повідомляє РБК-Україна. ‼️Російські війська активізували дії вздовж північного кордону України. Найінтенсивніші спроби тиску фіксуються на Харківщині в районі Вовчанських Хуторів, а також на окремих ділянках кордону в Сумській області. За його словами, противник дедалі частіше використовує малі піхотні групи, які намагаються перевірити оборону та атакувати позиції українських прикордонників. Такі спроби протягом останньої доби фіксувалися, зокрема, на території Хотинської, Юнаківської та Краснопільської громад. Під час цих дій російські підрозділи понесли серйозні втрати. За оцінками ДПСУ, йдеться про до два батальйони уби#ими та пораненими. Жодного успіху спроби прориву не мали. 😱Окрім штурмових дій, російська армія продовжує застосовувати дистанційне мінування. Виbухові пристрої скидають з безпілотників, маскуючи їх у світлі мішки, які можуть здетонувати від дотику або наближення.

#поезія Без тебе ніч не варта жодних снів. Без тебе день не вартий згадки бога. Без тебе я не хочу анітрохи Вдихати світ, дарований мені. Без мене ти – лиш копія себе. Без мене ти існуєш поза часом. Такі близькі, та в просторі не разом, Де кожен сам собі і шлях, і степ. Ми вивчені від нитки і до швів, Де тиша між словами – бій без правил. Та дотик – лиш конструкція уяви, Бо простір нас навмисне розділив. Не доля – геометрія проста: Два полюси, напруга, жодних правил. І світ би нас від мук оцих позбавив, Якби була взаємна пустота. Nadiia Artiukh

#поезія Твоя, що дотиком лікує, І серце живить кожну мить. Пішла — нема, її бракує, Любов не зможеш загасить. Не зможеш сонячним промінням Згасити полум'я життя. Не зможеш навіть і камінням Зламати крила, відчуття. Не зможеш витерти й спалити — Вона в тобі і так п’янить. Її слова, мов оксамити… Чому? Не зможеш пояснить. Не зможеш — слід він не зникає, Він в серці — тінню і крилом. Любов ніколи не вмирає — Вона лиш змінює свій тон. Helen Guk

Ми звикли думати, що близькість - це щось активне. Розмови. Дотики. Секс. Але іноді найближче - це коли нічого не відбувається. Коли можна мовчати і не відчувати провини. Коли не треба відповідати очікуванням. Коли твоє тіло не обʼєкт бажання, а просто - тіло, яке живе. У такі моменти бажання не зникає. Воно відпочиває. І якщо не лякатися цієї паузи, близькість повертається зовсім іншою - мʼякшою, чеснішою, глибшою…

#історія #речі 🌍 Глобус: Світ, який можна потримати в руках. Глобус — це єдина чесна модель нашої планети. На відміну від плоских мап, які неминуче спотворюють розміри материків чи океанів, глобус зберігає істинні пропорції. Це предмет, який перетворив абстрактне поняття «Земля» на реальний об’єкт, який можна осягнути зором і дотиком. Перші згадки про створення кулястих моделей неба (небесних глобусів) сягають античності, але найдавніший збережений земний глобус з’явився лише наприкінці XV століття. 🍎 «Земне яблуко» Мартіна Бегайма У 1492 році, саме в той час, коли Христофор Колумб плив на захід у пошуках Індії, німецький мореплавець і картограф Мартін Бегайм завершив роботу над своїм Erdapfel («Земним яблуком»). Це був справжній шедевр: куля з пап’є-маше, обтягнута пергаментом, на якому вручну були нанесені всі відомі на той час землі. Цікаво, що на цьому глобусі немає Америки, а відстань між Європою та Азією здається зовсім невеликою. Глобус Бегайма — це застиглий момент в історії, коли людство стояло на порозі найбільших відкриттів, але ще не знало справжніх масштабів планети. 🚢 Інструмент королів та капітанів У XVI–XVII століттях глобус став символом епохи Великих географічних відкриттів. Мати глобус у кабінеті вважалося ознакою найвищого статусу та освіченості. Капітани брали їх у навколосвітні подорожі, а вчені створювали гігантські конструкції, всередині яких могли сидіти люди, спостерігаючи за зоряним небом (як-от знаменитий Готторпський глобус). 🌍 Критичний погляд: Чому він зникає зі столів? У сучасну епоху Google Earth та супутникової навігації фізичний глобус здебільшого став елементом декору або шкільним посібником. Проте цифрова копія ніколи не замінить фізичного відчуття масштабу. Глобус нагадує нам про важливу річ: ми живемо на замкненій, обмеженій системі. На ньому немає «країв мапи», де можна сховатися — все взаємопов’язано. Сьогодні глобус — це не просто навчальне приладдя, а об’єкт філософський. Він вчить нас дивитися на світ не як на набір окремих країн, а як на єдиний дім, що кружляє у порожнечі космосу під нахилом 23,5°. 🗺️ Порада від «Історії речей»: якщо ви відчуваєте, що ваші проблеми стали занадто великими, просто покрутіть глобус. Це найкращий спосіб згадати, наскільки малі наші щоденні турботи у масштабах цілої планети.

ПОДЯКА Й СПОДІВАННЯ Я дякую, Боже, за тишу ранкову, За те, що світанок зустріла я знову, За те, що повітря вдихнула у груди, Хай тиша панує в нас за́вжди і всюди. А вранці хай Ангел все дотиком будить, І милість твоя́ всі діяння розсудить. Щоб кроки робилися всі без зусилля, Щоб я не відчула ніко́ли безсилля. Я дякую, Боже, що тиша лунала, За те, що страху уночі не зазнала, За те, що жива і здорова проснулась, Й любов’ю твоєю ще раз огорнулась. Я дякую, Боже, що маю нагоду Писати й творити для сво́го народу, В молитві стояти і вірити щиро, Що рідній Вкраїні розквітнути в МИРІ. Я дякую, Боже, за тво́ю опіку, За ласки і милість, яких є без ліку, За те, що надія мене не лишає, Що світле майбутнє Вкраїну чекає. Я дякую, Боже, і дякувать буду, А ще сподіваюсь, що ти зробиш чудо, І щезнуть ординці, як ро́си на сонці, Й прийде́ ПЕРЕМОГА у рідній сторонці. 24.08.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 992096

#історія #речі 🧮 Абакус: Дерев'яний предок суперкомп'ютера. Коли ми сьогодні натискаємо кнопки на калькуляторі або смартфоні, ми фактично користуємося логікою, яку людство відшліфувало тисячі років тому за допомогою звичайних кісточок та дерев'яної рами. Абакус — це не просто стародавня рахівниця, це перший у світі інструмент, який виніс складні математичні обчислення за межі людського мозку. Перші прототипи з'явилися ще в Месопотамії близько 2700–2300 років до н.е. Це були дошки з піском, де пальцем малювали лінії, а камінці служили одиницями ліку. Саме від латинського слова calculus (маленький камінець) і походить сучасне слово «калькулятор». 🌏 Різні обличчя однієї логіки Кожна цивілізація адаптувала абакус під себе. У Стародавньому Римі це була металева пластина з жолобами. У Китаї з'явився суаньпань (з двома кісточками у верхній частині та п’ятьма у нижній), а в Японії — соробан, який і сьогодні є обов’язковим для вивчення в початковій школі. Японці вірять, що робота з соробаном розвиває не лише логіку, а й візуальну пам'ять: досвідчені рахівники можуть рахувати на «уявному абакусі» швидше, ніж сучасна людина вводить цифри в телефон. ⚖️ Критичний погляд на «застарілість» Існує упередження, що абакус — це музейний експонат, який програє будь-якій електроніці. Проте історія знає дивовижний випадок: у 1946 році в Токіо відбулося змагання між японським майстром соробана Кійоші Мацузакі та американським солдатом Томасом Наном, який використовував найсучаснішу на той момент електричну лічильну машину. У чотирьох раундах із п'яти (додавання, віднімання, ділення та багатоцифрове множення) переміг... соробан. Абакус не потребує батарейок, не глючить і працює так швидко, як рухаються ваші пальці. Сьогодні абакус залишається геніальним тренажером для мозку. Він нагадує нам, що цифри — це не абстрактні символи на екрані, а цілком реальні об'єкти, які можна пересувати, відчувати на дотик і впорядковувати. 🧮 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб вирішити велику проблему, її треба розбити на маленькі «кісточки» і пересувати їх по одній. Стародавня математика поганого не порадить.

#поезія Ображайся на мене як хочеш, Зневажай, ненавидь мене — Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне. Хай досада чи гнів жевріє, Хай до сліз я тебе озлю — Ти для мене не тільки мрія, Я живою тебе люблю. Для кохання в нас часу мало, Для мовчання — у нас віки. Все віддав би, що жить осталось, За гарячий дотик руки. Влийся сонцем у щиру мову, У думок моїх течію — Я люблю твої губи, і брови, І поставу, і вроду твою. Ображайся на мене як хочеш, І презирством убий мене — Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне. Василь Симоненко

❗️Російські дрони почали скидати вибухівку в невеликих світлих мішках. Такі випадки вже зафіксували на Сумщині. Небезпека в тому, що ці заряди можуть спрацьовувати як від дотику, так і від наближення. https://t.me/Ukraineaboveallelse