терапія через слово... 🕊️ "Є ті, хто не вчать тебе світити — вони просто торкаються душі, і вона загоряється 🔥 Вони— не вчителі, не рятівники. Вони — ключ до твого джерела" Нам не добре з тими, хто нас вражає. І навіть не з тими, хто викликає захоплення чи пристрасть. А з тими, поруч з ким нам добре бути собою, де ми відкриті, щирі, вільні. ⠀ Бо є такі люди, поруч із якими не потрібно бути кращою версією себе. Достатньо просто бути. Це ті, з ким – опускаються плечі, – дихання стає глибшим, а у серці на мить стихає вічна тривога. ⠀ З точки зору нейропсихології, саме в такому стані активуються дзеркальні нейрони, система емпатії, і мозок починає реагувати на світло, яке запалює в нас інший. ⠀ Це не просто емоції — це настрій тіла. Не просто слова — а невимовну тишу, в якій ми починаємо неспішно себе впізнавати. Це внутрішній стан щастя коли хочеться обіймати весь світ. ⠀ 📍І тоді щось змінюється. Ти вже не граєш роль. Ти не вибираєш маску. ⠀ Ти просто живеш у власному світлі, бо тобі допомогли його побачити і відчути. ⠀ Це більше, ніж любов. Це — трансформація. ⠀ Бо найважливіший поворот стається тоді, коли ми поруч із кимось раптом усвідомлюємо: "Я собі подобаюсь". ⠀ І ця людина стає дзеркалом, в якому ти бачиш не лише очі. А своє світло, своє право бути, свою живу істинність. ⠀ Саме так зцілюються старі програми: 🔹 ті, що змушували заслуговувати, 🔹 ті, що вчили терпіти, 🔹 ті, що наказували мовчати, коли боляче. ⠀ Бо в цьому світлі, у цьому просторі безпеки, з нас ніби спадає стара шкіра. ⠀ І тіло починає жити. Пам’ять — очищатись. А Душа — повертатись додому. 📍Так працює інтеграція: через присутність, яка не вимагає, а приймає, через погляд, що не судить, а бачить. ⠀ І тоді народжується нова якість любові: та, де ти вже не шукаєш, хто полюбить… а сама(м) стаєш простором, де починаєш себе любити, і віддавати любов. 💫 Істинна близькість — це коли торкаються тебе не руками, а присутністю. І ти розквітаєш без слів. …Бо насправді ми шукаємо не кохання до себе в іншому, а ту присутність, яка пробуджує наше власне тепло і з ким стає затишно бути собою. Ту глибоку зустріч, після якої ми самі собі стаємо рідними. 📍Ці зустрічі — не випадкові. Ті, хто запалює в тобі світло, відкриває твоє справжнє дихання, розблоковує ніжність і повертає тебе — собі ж — це не просто люди. ⠀ Це " СВІТЛОНОСЦІ "у твоєму житті.✨ ⠀ Не вчителі. Не герої. Не ідеали. ⠀ Вони — як портали. Через них ти входиш у себе. ⠀ Така зустріч — це завжди переломний момент у житті. ⠀ Вона не обіцяє «назавжди». Але вона залишається з тобою назавжди, бо після неї — ти вже не та (той), що була(в) до того. ⠀ Бережи таких. І дякуй їм. Мовчки, поглядом, дотиком, серцем. ⠀ Бо в цьому — справжнє диво. ⠀ Тебе пробудили — щоб ти міг жити і відчувати . Цінуй і бережи таких людей поряд і подякуй, що вони є в твоєму житті .✨ Не кожному випадає такий шанс зустрічі 🩷🌹 Залиш і мені зворотній зв'язок ,якщо зустрів таку людину, чи мрієш зустріти,постав лайк,смайлик, залиш коментар🩷 це надихає мене творити більше цікавого контенту 🙌 Вірші і музика автор: Olga Felis © (Felis_Auriel) #глибокітексти #нейропсихологія #selflovejourney #усвідомленість #бутисобою #вразливість_це_сила #світловсерединінас #transformwithlove #психотерапіясловом #любов_що_зцілює #тілоякхрам #дозвольсобібутирядом #психологіядуші #чутливість_сила #любовдовсередини #душевналірика #житиусвідомлено #жінка_світло #силавніжності #свідомийшлях #всерединімир #моватіла #життяякмедитація #дотикдуші #серцедлясвітла #глибокісенси #емоційнезцілення

#поезія Серпень Серпень — це зовсім інша історія літа. Інший зелений, багато іржавого листя каштанів, Холод вночі, інакше блакитніє ранок. Дим над водою надвечір, і краще вже плечі накрити. Серпень — це час, коли падають зорі у морок. Коли стигнуть слова, наливаються соком осіннім. Час, коли треба обрати, що стале, що змінне І відкривати шампанське — та так, щоби вистрілив корок. Час говорити, що любиш і час готуватись до чогось нового. Шкіру міняти, позбутись морської засмаги. Цей серпень як ліки, як спосіб долання тривоги. Серпень — це місяць дороги і спраги. Дні — палітра Ван Гога. Стежка колеться, боляче босими В трави падають яблука, сукні спадають з плечей. І вже надто виразно чуються подихи осені. І ще зовсім по-літньому кожен твій дотик пече. Дні йдуть на спад, проявляється те, що на споді. Глибшають гирла, у горлі іржавіють перші застуди. І це літо так швидко мине, що про нього вже можна забути. Але серпень залишиться з нами назавжди, мов спогад. 2021 зі збірки «Світлочутливі» Олена Павлова

#поезія Якби їхня спільна історія так і не почалася, кожен зостався б сам на сам зі своєю війною. Серпень — пекельна, тілами напхана лазня. Вона стискає знайому долоню — й оживає знову. Усе, що сталося і не сталося з ними, задавнене, прикладене каменем, незабуте, проступає візерунком на шкірі, снивом, збовтаним із реальністю, перешкоджає бути тут і тепер собою, дихати на повні груди. Листя починає жовтіти. Він жартує невміло: так і не встигнемо напитися цієї отрути — пахощів літніх ринків, сонячного свавілля, дотиків плечей і колін, оголених та засмаглих, світла, що білою цівкою пробивається крізь біль, відчуття, ніби це — єдина мить, яку ти матимеш, аби закінчити речення, стиснути міцніше обійми. Чорна тінь відділяється і залишається на узбіччі. Крики придушені стануть круками, розкришаться угорі. Якщо захочеш розповісти мені, у чому річ, я слухатиму — тому, прошу тебе, говори. Юлія Мусаковська

#поезія Стискаєш руками простір, Вслухаєшся в сни на межі, Зустрінемося о шостій? Пульс шаленіє в душі. Блукають, мов алгоритми, Мільйони людей-мурах, Лягають, мов тіні – рими, Цілунками на вустах. Свобода така недешева, Боже, за що, поясни? Крокую повільно до Шеви, В цвітінні каштанів рясних. У темряві шкіра на дотик – Чистіше, тонкіше, святіш. Люби і цінуй себе доти Всіх нас не поглине тиш. Ховаєш в кишені ночі стоси болючих рядків... Щось у душі шепоче: «Гублюся серед життів...». Все – лиш коди і сигнали, Всесвіт в форматі .exe, Розплющуєш очі у спальні, А світ і досі трясе… Yulia

#думки Колись моя бабуся сказала: - Не дозволяй, щоб сковорідки блищали більше, ніж ти сама. Не став прибирання вище за себе. Життя - надто коротке, щоб витерти весь пил. Радій. Прибирай, коли треба - але не забувай: світ чекає за вікном. Напиши вірш. Намалюй картину. Сходи в гості. Посміхнись незнайомцеві. Полий квіти. Послухай улюблену музику. Просто сядь із горнятком чаю і подивись у небо. Так, можеш вимити підлогу. Але не забудь прогулятись босоніж по траві. Можеш приготувати вечерю - але танцюй, поки готуєш. Бо життя - не між стінами. Воно - в дотику, в погляді, в тиші поруч. І пам’ятай: жоден день не повториться. З роками речі стають важчими. Люди відходять. А коли тебе не стане - бо це станеться з кожним - ніхто не згадає, скільки було пилу на поличках. А згадають… як ти сміялась. Як слухала. Як любила.

#поезія БЛАЖЕНСТВО День згас і ніч упала на вуста, Мов раб торкнувся я тебе поволі. Злітає в небо млосність золота, Роса стікає на сідниці голі. Ти теж торкнулась тиші у пітьмі, Там, де завжди була блаженства зона. Усе завмерло, тільки я в тобі Свій рух робив, тривожив твоє лоно. Крізь сонний шепіт простяглася мить, Де небо гнеться від нічної спраги. Тремтить світанок, місяць ще висить, І мариться в безодні ця наснага. Розкута ніч більш не турбує слух, Вона лише поділить все блакиттю. А ми у танці... ось останній рух... І дух із тілом об'єднались миттю. Усім буттям йдемо з тобою в рай, Де кожна зірка — дотик твого стану І поки ніч не скаже: “Прощавай”, Тебе кохати я не перестану. Мирослав Манюк 28.07.2025

БЛАЖЕНСТВО День згас і ніч упала на вуста, Мов раб торкнувся я тебе поволі. Злітає в небо млосність золота, Роса стікає на сідниці голі. Ти теж торкнулась тиші у пітьмі, Там, де завжди була блаженства зона. Усе завмерло, тільки я в тобі Свій рух робив, тривожив твоє лоно. Крізь сонний шепіт простяглася мить, Де небо гнеться від нічної спраги. Тремтить світанок, місяць ще висить, І мариться в безодні ця наснага. Розкута ніч більш не турбує слух, Вона лише поділить все блакиттю. А ми у танці... ось останній рух... І дух із тілом об'єднались миттю. Усім буттям йдемо з тобою в рай, Де кожна зірка — дотик твого стану І поки ніч не скаже: “Прощавай”, Тебе кохати я не перестану. Мирослав Манюк 28.07.2025

Функція “Тильний дотик” на iPhone, доступна дозволяє призначати швидкі дії (скріншот, блокування, “Швидкі команди”) на подвійне або потрійне торкання задньої панелі. Працює з більшістю чохлів, використовуючи гіроскоп та датчики руху, і не вимагає Face ID. https://channeltech.space/articles/back-tap-on-iphone/

🌸🌸🌸🌺 #Цінність_бути_жінкою 🌺🌸🌸🌸 Це ніжна казка про внутрішню силу, яку носить у собі кожна дівчинка, кожна жінка. ⚡⚡⚡ Про сад, що росте в душі. Про #любов, яка лікує. Про те, як не загубити себе у гучному світі, а залишитися живою, світлою, собою. #Мультфільм створено для того, щоб торкнутися серця — маленької дівчинки і великої жінки, нагадати про красу, гідність і цінність бути Жінкою.✨ 🕊️ Цей мультфільм — мов теплий дотик до душі. Подивіться його з дочкою, мамою, бабусею… або просто — з собою. У кожній із нас живе дівчинка, яка колись повірила, що бути ніжною — небезпечно. Що плакати — слабкість, а світ потребує лише сили. Але правда інша: твоя ніжність — і є твоя сила. 🕊️ Цей мультфільм — не просто казка. Це світле нагадування, що бути Жінкою — це бути джерелом життя, тепла, зцілення. 📽️ Подивись і напиши у коментарі: Що для тебе — бути Жінкою? Одним словом. Або усім серцем. Залиши 💬, якщо відчулося близько. Постав 💗, якщо зрезонувало. І надішли комусь, хто має це побачити. Бо такі речі — не просто дивляться. Ними дихають. #жінкавсвітлісвоєїдуші #womanwithhealingenergy #цінністьбутижінкою🌸 #feminineloveandpower #жіночасила🌿#натхнення #womenempowerwomen💫 #світлоніжністьлюбов #divinefeminineenergy #жінкачаруєпоглядом #innerpeaceandbeauty #жінкавнутрішнясила #softpower💗#healing #усмішкащозцілює #womanspiritawakens #жіночийсадусерці #glowwithin✨#forever #inspiringfemininepath #ніжністьщозмінює #lovetouchesandsaves #женскаяэнергияжизни

#поезія вдягати на себе твій запах, футболку і спокій, не відкладати любов і щастя взаємне на потім, зливатись, тремтіти, тепло відчувати у грудях до крихт, до молекул вбирати усе, що даровано лютим. ловити сніжинки, зірки і погляди сіро-зелених, пити вино, до біса послати буденні проблеми, читати дотиком рук тебе, мов азбуку брайля і в світле майбутнє ввійти без краплі лихого вагання. тримати й триматись за слово, за вчинок, за мрію, плекати спільне разом, бо порізно вже не зумію… все це і ще сотню всього, що завгодно хочу щоденно робити з тобою безперешкодно. Поліна Шишлевська