#історія #постаті
Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨
Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥

Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨

Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈

Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості.

Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️

#історія #постаті
Король співомовок: Степан Руданський, який навчив українців сміятися крізь віки ✍️
Якщо ви думали, що українська література ХІХ століття — це лише журба, воли та важка доля, то ви просто не знайомі зі Степаном Руданським. 31 грудня 1834 року на Поділлі народився чоловік, який довів: справжній інтелект завжди приправлений дрібкою перцю та добрячою порцією самоіронії. 🌶️

Степан мав би стати священиком, як того бажав батько, але молодий бунтар обрав шлях медицини. Вдень він лікував пацієнтів у Ялті (був, до речі, першим міським лікарем міста), а вночі лікував душі українців своїми співомовками. Це був абсолютно новий жанр — короткі, влучні, гумористичні вірші, де селянин міг пошити в дурні пана, попика або навіть самого чорта. 😈

Руданський володів рідкісним даром: він писав так легко, ніби просто переповідав анекдот за чаркою чаю, але за цією легкістю ховалася ювелірна робота майстра слова. Його «Повіяв вітер степовий» досі змушує серце битися швидше, а «Пан та Іван в дорозі» — реготати навіть найсуворіших критиків. 📜

Живучи в Криму, він був справжнім амбасадором українства. Руданський не просто писав — він перекладав Гомера, Вергілія та Шекспіра, намагаючись довести, що наша мова здатна передати найвищі сенси світової класики. І все це з тонкою посмішкою та іскрою в очах, яку не змогли загасити ні хвороби, ні царська цензура.

Тож, згадуючи сьогодні пана Степана, варто не лише схилити голову перед його талантом, а й щиро посміятися над якоюсь життєвою нісенітницею — він би це точно схвалив. Адже гумор — це єдина зброя, проти якої безсилі навіть століття. 👌

#історія #постаті
Маестро світла та тіні: Філософська камера Данила Демуцького 🎥
30 грудня 1906 року народився Данило Демуцький — людина, чиї очі бачили світ крізь об'єктив так, як ніхто інший. Син відомого фольклориста Порфирія Демуцького, він привніс у світове кіно не просто технічну майстерність, а глибоку українську душу та естетику «мальовничого» кінематографа ✍️

Демуцький став правою рукою геніального Олександра Довженка. Їхня співпраця подарувала світові шедеври «Арсенал» та «Земля», які сьогодні вивчають у всіх кіношколах світу від Парижа до Нью-Йорка. Саме Демуцький створив ті самі легендарні кадри з яблуками під дощем та неосяжними українськими степами, де кожен промінь сонця здається живим персонажем 🌾

Його стиль називали «фотографічним імпресіонізмом». Данило Демуцький першим в українському кіно почав використовувати м'яке фокусування та складні світлові схеми, щоб передати психологічний стан героїв. Він не просто фіксував подію — він малював світлом, перетворюючи звичайний кадр на справжнє полотно, сповнене драматизму та поезії 🎨

Доля видатного митця була непростою: репресії 1930-х років, арешт, заслання до Узбекистану та заборона працювати в Україні. Проте навіть в евакуації він продовжував творити, знявши знаменитий фільм «Насреддін у Бухарі», де майстерно передав колорит Середньої Азії. Повернувшись на батьківщину, він до останніх днів залишався вірним своїм художнім принципам на Київській кіностудії 🎬

Сьогодні Данило Демуцький визнаний одним із найбільших операторів-гуманістів у світовій історії. Його кадри — це не просто архів минулого, а вічне джерело натхнення для сучасних митців. Він довів, що камера в руках майстра — це інструмент, здатний зафіксувати не лише реальність, а й саму душу народу 🏛️

ДОЛЯ КОНОТОПУ

У славний Конотоп орда зайшла
І в повну окупацію узя́ла,
Підступно на світанку підійшла
Й позиції усі там позаймала.

Та ви́стояв цей красень у борні́,
Із ворогом бої́ щодня точились,
Запеклими були́ і ночі, й дні,
Ординці всі від люті аж ятри́лись.

Та збройні сили відсіч їм дали́,
Орді на цій землі не панувати,
І світові усьо́му довели́,
Що нас орді хіба лиш снилось взяти.

Потвор-ординців гнали звідусіль,
І дні, що в окупації, минули,
Пішла в провалля московитів ціль,
Це пекло конотопці перебу́ли.

Ворожі танки в місті скрізь були́,
Орда ходила, наче в себе вдома,
Та місто конотопці не дали́,
І доля Конотопу всім відома.

На захист вийшли мешканці усі,
І гнали по́гань з міста якомога,
То ж місту й далі жити у красі,
Й за це молитви зно́сити до Бога!

10.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

НЕ ЗАЛИШУ

Як зали́шити маю я хату?
Як зали́шить подвір’я й садок?
Я не можу зали́шить це кату,
Вже розбитий, та рідний куток.

Як зали́шити можу дружину,
Що давно нерухомо лежить?
Сво́ю першу любов і єдину,
Вік з якою зумів я прожи́ть.

Все життя ми жили́ душа в душу,
Ми ділили і радість, й біду,
Із коханою бути я мушу,
Із куточка свого́ не піду́.

Цю хатину самі́ будували,
Це гніздечко звивали удвох,
Заробляли все чесно, не крали,
Не чекали у ньому непро́х.

Наші ді́точки тут народились,
І зростали вони са́ме тут,
Тим, що маємо, за́вжди гордились.
Та не знали, що орки прийду́ть.

Навіть в снах найстрашніших не бачив,
Що палатиме все у вогні,
А дружина мовчить… тільки плаче,
Що Вкраїна з ордою в борні́.

І на старості що нам робити?
Та й здоров’я уже в нас нема…
Ми не зможемо звірство простити,
Що вчинила орда з усіма.

До дітей ми поїхать не можем,
Та і їм небезпечно сюди.
Може й го́лови скоро тут зложим
В сво́їй хаті від звірства орди.

Вже як бу́де… На все Божа воля,
Якщо су́джено це пережить…
Бо спіткала такая недоля,
Якій опір не можем чини́ть.

Вже сусідські хати́ погоріли…
Хоронив я сусідів в саду.
Так наза́вжди вони оніміли…
Хто створив сатанинську орду?

Нашу хату тако́ж зачепило…
Залишився вцілілий куток…
Скрізь уламками все тут встелило…
Та з домівки ніку́ди… ні крок.

Якщо су́джено жити – вцілієм,
Може скоро це пекло мине,
Та прощати таке не посмієм
За все звірство раschиsтське страшне́.

Все зрівняла орда із землею
І продовжує дальше рівнять,
І зв’язку́ вже нема із ріднею…
Від життя взя́лись нас визволя́ть.

Волонтери заве́зли нам їжу,
А вода у криниці ще є…
Не збирав я тривожну валізу,
Бо дружина – багатство моє́.

У валізу її не спакую
Й помирать не зали́шу одну.
У куточку кохану рятую,
Від орди у любов огорну.

Під опіку ми Богу дали́ся,
На все воля Господня тепер,
Ми з дружиною знов обняли́ся,
Бо любов нашу орко не стер.

02.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 943945

❗️Є ймовірність, що ухилянти не зможуть голосувати на виборах — Подоляк заявив, що це вирішить Верховна Рада

РОЗМОВА З НЕЛЮБОМ

– Ти зробиш так, як я цього́ бажаю,
Піде́ш зі мною ти до вівтаря,
Збереш інакше свіжого врожаю,
І му́зику почуєш дзвонаря.

– Я не піду́! Цього́ не дочекаєш!
А силоміць мене ти не візьме́ш,
Потворнії думки́ давно плекаєш,
Вони не мають і не знають меж.

– Піде́ш зі мною, гордая красуне,
І слова «НІ» не хочу більше чуть,
В моїх шарманках тріскають вже стру́ни,
Мені на вірність маєш присягну́ть.

– Прися́гну я, та тільки не з тобою,
Не пі́ду я з тобою під вінець,
До вівтаря не пі́ду й під стрільбою,
Й весіллю цьо́му бу́де все ж кінець.

– Пере́чити мені ти посмієш,
Бо старости́ з гостя́ми вже прийшли,
Хоч сильним духом, крале, володієш,
Та шлях до тебе легко віднайшли.

– Хай старости́ з весільними гостями,
Вертають в свій убогий духом край,
Ти пла́тиш за весілля їм смертями.
Від мене руки, вбивцю, забирай!

– Не смій мені умови диктувати,
Весіллям скрізь керую я завжди́,
Не хочеш честь свою́ мені віддати –
То будеш пити кров замість води.

– Я на сво́їй землі́ розпоряджаюсь,
І честь свою́ тобі я не віддам,
А кров’ю вже роками я вмиваюсь,
За мене платять вже роки́ життям.

– Гучне вінчання нас давно чекає,
Його колись собі я уявив,
Зі зброї хор тобі пісні співає,
Й тебе добряче кров’ю я скропив.

– Шматована тобою я добряче,
Вже вісім ро́ків болю зазнаю́,
Знущаєшся із мене ти звіряче,
Бо на весілля згоди не даю.

Й не стану я з тобою присягати,
З нікчемою не стану на рушник,
Війною захотів в обі́йми бра́ти,
На мо́ю сукню став твій черевик.

Тому́ забудь, почваро, про вінчання,
І про вівтар нав́іки ти забудь,
Забудь про дальший намір зазіхання,
Собі утіху іншу роздобудь!

Усі за мене моляться до Бога,
Бо доля небайдужа їм моя́,
З тобою не вінчає нас й доро́га.
Піду́ без тебе я до вівтаря.

Складу́ присягу й навіть повінчаюсь,
Та сво́ю честь тобі я не віддам!
Із гідністю я за́вжди сповідаюсь
І при́воду на шлюб тобі не дам!

Я мрію тільки з МИРОМ повінчатись,
І ра́зом з ним усе життя прожить,
Не смій до мене більше доторкатись!
Госпо́дь поможе все це пережить.

І знову зацвіту я ніжним цвітом,
Мене умиє Божая роса,
Весілля відгуляю з ці́лим світом,
Сивітиме із МИРОМ лиш коса.

Отямся хоч сьогодні, схаменися,
І перестань зі зброї цілувать,
За всі гріхи ти Богу помолися,
Мене достатньо кров’ю напувать.

Святе Причастя прагну тільки пити,
Щоб сіяти у землю лиш зерно,
Із МИРОМ повінчатись і прожити…
Забудь про мене, злісна сатано!

– Ніко́ли я про тебе не забуду,
Таких, як ти, у світі більш нема,
Тебе я домагатись за́вжди буду
Й робитиму я це не крадькома.

– Такі думки́ усе життя плекаєш,
Та вільною народжена я буть,
Війну брудну, паскудо, ти програ́єш,
Тому́ про мене назавжди́ забудь!

24.02.2022 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2022

Особливо показово, що в самих росЗМІ з’являються припущення: значна частина цих коштів могла опинитися за межами Росії. Пропагандисти навіть заявляють, що гроші нібито могли бути використані для фінансування Збройних сил України — без жодних доказів, але з очевидною істерикою.

Водночас у матеріалах визнається: сума, яку росіяни добровільно віддали шахраям, у рази перевищує всі обсяги "гуманітарної допомоги", яку російські волонтерські ініціативи збирають для армії. Фактично йдеться про паралельну економіку, яка існує поза контролем держави.

Експерти зазначають, що така ситуація є прямим наслідком війни, ізоляції, зростання бідності та тотальної недовіри в суспільстві. На тлі падіння доходів, страху й пропаганди люди стають легкою здобиччю для аферистів.

Таким чином, оприлюднені цифри — це не просто статистика злочинів, а показник системної деградації фінансової, соціальної та інформаційної сфери в Росії.

Нагадуємо, раніше портал "Коментарі" повідомляв про те, що російський диктатор Володимир Путін здатен зірвати будь-які мирні домовленості не через невигідні умови чи політичні ризики, а з абсолютно ірраціональних причин. Про це заявив радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк в інтерв’ю журналістці Новини.LIVE.
Теги: шахраї в Україні фінанси Росії армія Росії гуманітарна допомога

😎Україна не має ресурсу фінансувати вибори, — Подоляк.

За його словами, держава фізично не може покривати витрати на виборчий процес в умовах війни та браку коштів.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

З днем народження вітаю тебе від щирого серця! Нехай кожен день твого життя буде сповнений радістю та щастям, дзвінким сміхом та яскравими барвами! Нехай світ навкруги посміхається тобі, а доля дарує дивовижні сюрпризи. І нехай все, про що ти мрієш, неодмінно збувається!