🇺🇦🏒Молодіжна збірна України з хокею перемогла Францію у заключному матчі чемпіонату світу U20 та зберегла прописку в дивізіоні 1А. Чемпіонат світу D1A, тур 5 Ledena dvorana, Блед, Словенія Франція 🇫🇷 — 🇺🇦 Україна 2:3 (2:0, 0:2, 0:1). 🥅Шайби: 1:0 — Ле Лем (Дьян, Пфайртер), 04:01. 2:0 — Дуфур (Нзонза Кітала, Монарх — більшість), 04:35. 2:1 — Косарев (Шульга, Євтєхов), 22:06. 2:2 — Євтєхов (Яловий Шибінський — більшість), 34:08. 2:3 — Денисенко (Шибінський, Воротеляк — порожні ворота), 59:39. Доля матчу вирішилася на останніх секундах основного часу — «синьо-жовтим» вдалося викинути шайбу з власної зони, а потім забити у пусті ворота суперника — 3:2. Тож сезон 2026/2027 наша молодіжка проведе у другому за силою дивізіоні чемпіонату світу U20, дивізіоні 1А. #Хокей #Хокей_України #Хокей #Hockey #world_hockey #worldhockey #brovarysport @brovarysport #український_хокей ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#історія #особистості 🎶 Від Подолу до Бродвею: Феномен «Щедрика» та життя Миколи Леонтовича. Сьогодні, 13 грудня 1877 року, народився Микола Дмитрович Леонтович — видатний український композитор, хоровий диригент, педагог та музично-громадський діяч, чиє ім'я стало безсмертним завдяки одній-єдиній, але геніальній обробці — «Щедрику». Учитель із Поділля та Етнографічний Скарб 🇺🇦 Микола Леонтович більшу частину свого життя провів, працюючи вчителем співів у сільських школах на Поділлі та Київщині. Його пристрастю був не лише спів, а й збір, запис та обробка українського музичного фольклору. Леонтович підходив до народної пісні не як до простого матеріалу, а як до діаманта, який потребує ювелірної огранки. Він створював хорові мініатюри, в яких поєднував народну мелодію з витонченою поліфонічною технікою. Його стиль відрізнявся високою художністю та драматизмом. Народження Світової Мелодії 🔔 Найвідомішим його твором, безумовно, є обробка народної колядки «Щедрик». Створення: Леонтович працював над цією обробкою протягом багатьох років, створюючи п'ять різних редакцій. Остаточний варіант, який ми знаємо, був завершений у 1919 році. Прем'єра: «Щедрик» вперше був виконаний хором Київського університету у 1916 році і швидко набув популярності в Україні. Подорож до Америки: У 1922 році Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця виконала «Щедрик» у Карнегі-холі (Нью-Йорк). Це був культурний прорив для молодої Української Народної Республіки (УНР) та її дипломатичних зусиль. «Carol of the Bells» — Американська Доля У 1936 році американський композитор українського походження Пітер Вільховський створив англійський текст до музики Леонтовича. Нова пісня, названа «Carol of the Bells» (Колядка Дзвонів), остаточно закріпилася у різдвяній культурі США та всього світу. Її впізнавані, повторювані чотири ноти, що імітують дзвін, стали синонімом Різдва. 📝 Цитата: «Щедрик» назавжди залишиться одним із найяскравіших свідчень геніальності Леонтовича і того, наскільки потужно українська культура може впливати на світовий музичний ландшафт. Трагічний Фінал Життя композитора обірвалося трагічно. У січні 1921 року Микола Леонтович був убитий агентом ВЧК (радянської спецслужби) у селі Марківка, куди він приїхав у гості до свого батька. Його смерть стала однією з багатьох жертв більшовицького терору проти української інтелігенції. Попри трагічну долю, його музика продовжує жити: «Щедрик» щороку звучить мільйонами разів, несучи у світ українську мелодію Різдва.

🔥🏐 «Епіцентр-Подоляни» пробивається до 1/8 фіналу Кубка Виклику 👏 У двоматчевому протистоянні чоловічого волейбольного Кубка Виклику проти сербського «Караджордже Топола» чемпіони України 🇺🇦 двічі перемагають - 3:1 та 3:0 і йдуть далі! 📆 Суперником українського клубу в 1/8 стане переможець протистояння «Пафос» (Кіпр) - ПАОК (Греція). #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#дати 🕯️ Пам'ять Не Згасне: День пам'яті кримчаків та євреїв Криму — жертв нацизму. ​11 грудня (разом із 12 грудня) в Україні вшановують День пам'яті кримчаків та євреїв Криму — жертв нацизму. Ця пам'ятна дата присвячена одній із найтрагічніших сторінок окупації Кримського півострова під час Другої світової війни. ​Трагедія Грудня 1941 року ​Кримський півострів був окупований нацистськими військами у другій половині 1941 року. Одразу після встановлення окупаційного режиму нацисти розпочали реалізацію своєї політики масового знищення єврейського населення (Голокост). ​Місце Злочину: Масові розстріли відбувалися переважно в районі протитанкового рову на 10-му кілометрі Сімферопольського шосе, а також у Багеровському рові поблизу Керчі. ​Дата: З 11 по 13 грудня 1941 року в Сімферополі окупанти провели найбільшу одномоментну акцію знищення, коли було вбито понад 14 тисяч людей. ​Жертви: Серед убитих були не лише євреї, але й представники унікального корінного народу Криму — кримчаки, яких нацисти, згідно з расовою теорією, також визнали євреями і прирекли на знищення. За кілька днів було вбито практично всю кримчацьку громаду Криму. ​Кримчаки: Унікальний Народ, Спільна Доля ​Кримчаки — це невелика етнографічна група, яка історично проживала у Криму, сповідувала ортодоксальний юдаїзм і говорила кримчацькою мовою тюркської групи. На початок війни їхня чисельність була незначною. ​Нацисти, не розбираючись у тонкощах етнографії, включили кримчаків до списків на знищення. Знищення кримчаків у 1941 році стало катастрофою для цього народу, поставивши його на межу повного зникнення. ​Вшанування Пам'яті ​Цей день є нагадуванням про те, що нацистський геноцид на території України був спрямований проти різних груп населення, і ми повинні зберігати пам’ять про всіх безневинних жертв. ​В Україні, зокрема в АР Крим та в Києві, проводяться пам'ятні заходи, покладання квітів до меморіалів та наукові конференції, присвячені цій трагічній події.

#історія #особистості 🕯️ Служитель Народу: Життєвий Шлях Отця Андрія Бандери (1882–1941). 11 грудня 1882 року народився Андрій Михайлович Бандера — священник Української греко-католицької церкви (УГКЦ), культурно-громадський діяч, капелан Української Галицької Армії (УГА) та, що найвідоміше, батько провідника ОУН Степана Бандери. Його життя стало трагічним символом долі української інтелігенції у ХХ столітті. Служіння і Діяльність Андрій Бандера був не просто священником, а активним будівничим національного життя на Галичині. Освіта та Рукоположення: Він закінчив теологічний факультет Львівського університету. Після рукоположення у 1906 році служив у різних парафіях на Івано-Франківщині, де поєднував душпастирську роботу з просвітницькою. Громадська Робота: Отець Андрій активно організовував у селах осередки товариств "Просвіта" і "Сільський господар", поширював українську літературу, боровся з пияцтвом та зміцнював національну свідомість селян. Капелан УГА: Під час Української революції (1918–1919) він був активним учасником державотворчих процесів та служив польовим капеланом у лавах Української Галицької Армії, супроводжуючи воїнів у боях. Батько і Вихователь Родина Бандер була надзвичайно патріотичною. Андрій та його дружина Мирослава (донька священника) виховали семеро дітей, серед яких — майбутній лідер націоналістичного руху Степан. Отець Андрій, керуючись принципами УГКЦ та національної ідеї, заклав у своїх дітей глибоке почуття обов'язку перед Україною, суворої дисципліни та високої моралі. Він був першим, хто познайомив своїх синів із національними героями та історією боротьби за незалежність. Трагічна Доля Життя Андрія Бандери обірвалося після приходу радянської влади на Західну Україну у 1939 році. Арешт: Його заарештували органи НКВС у травні 1941 року за звинуваченням у "контрреволюційній діяльності". Вирок і Страта: Після жорстоких допитів, на яких священник тримався гідно, його засудили до страти. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру було розстріляно в Києві, у Биківнянському лісі, або, за іншими даними, в одній із київських тюрем. Таким чином, Андрій Бандера став жертвою двох окупаційних режимів (був також ув'язнений польською владою) за свою непохитну вірність українській ідеї та церкві.

#історія #події ⚔️ Після Кумейків: Відступ Павла Павлюка та фінал повстання 1637 року. Подія 10 грудня 1637 року не була кульмінацією, але стала трагічним епілогом великого козацького повстання під проводом Павла Бута (Павлюка). Цей день та наступні дні ознаменували завершення спроби козацтва відстояти свої права та вольності проти Речі Посполитої. 💥 Битва, що вирішила долю Ключова подія, яка призвела до відступу, сталася 6 (16) грудня 1637 року під Кумейками (нині Черкаська область). Сили: Козацькі війська Павла Павлюка та Карпа Скидана (близько 10–12 тисяч осіб, включаючи селян-повстанців) зійшлися з регулярною армією Речі Посполитої під командуванням великого коронного гетьмана Миколи Потоцького. Результат: Незважаючи на героїчний опір і високі втрати поляків, військо Потоцького, яке мало перевагу в артилерії та дисципліні, завдало козакам поразки. Павлюк був змушений відступити. 🏃 Відступ і здача Після битви розбиті сили козаків почали відхід на південь, до містечка Боровиця (на південний схід від Чигирина). Протягом 8–10 грудня 1637 року, під час цього важкого відступу, загони Потоцького переслідували козаків і брали їх у щільну облогу. Залишки повстанців опинилися у критичному становищі: вичерпалися запаси, моральний дух був низький. 10 (20) грудня (за новим стилем), після переговорів, козацька старшина, яка бажала зберегти реєстрове козацтво, фактично зрадила свого провідника. Вони видали Павла Павлюка та кількох його соратників коронному гетьману Потоцькому. В обмін на це Потоцький обіцяв амністію рядовим козакам. ⛓️ Наслідки та значення Доля Павлюка: Гетьмана Павлюка було доправлено до Варшави, де його разом з іншими ватажками стратили у 1638 році. Загальний наслідок: Повстання було жорстоко придушене, і вже у 1638 році сейм Речі Посполитої ухвалив так звані «Ординації Війська Запорозького». Цей документ різко обмежував козацькі права, скасовував виборність старшини та практично перетворював реєстрових козаків на найманих жовнірів на службі короля. Повстання Павлюка, хоч і зазнало поразки, стало важливим етапом у боротьбі за українську автономію і засіяло зерна майбутньої Хмельниччини.

#поезія Мелодія цієї ночі творила у душі дива. Усе, що вечір напророчив, реальність у свій зміст взяла. За нотою летіла нота, золотячи при тім сліди. Звучав оркестром кожен доторк й душі уквітчував сади. Світилося усе довкола так, мов остання кожна мить, мов слово десь взялось Ніколи й з мечем над дійсністю стоїть. Мелодія та – пульсом в скронях. Час й місце витоку ріки, яку й тепер леліє доля… Ця ніч… Ця розкіш… Ці зірки… Рима Елбур

#Постаті ВОЛОДИМИР РОМАНЮК 9 грудня 1925 р. у селі Химчин (нині — Івано-Франківщина) народився Василь Романюк Володимир Патріарх Київський і всієї Русі-України. 19-річним Василь, як член ОУН, отримав 10 років радянських таборів. Після повернення Романюк здобув теологічну освіту в духовній семінарії в москві. Висвячував отця Володимира кардинал Йосип Сліпий, з яким вони перебували в таборах. Отець Володимир чесно ніс своє пасторське служіння. Та у червні 1970 р. за виступ проти арешту історика Валентина Мороза йому заборонили правити. У ніч із 12 на 13 січня 1972 року, коли було арештовано більше двохсот свідомих українців, Василь Романюк потрапив до ворожих рук. І знову - доля політв'язня. Після дев'ятнадцяти років таборів йому судилося стати Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Неповних два роки тривало високе служіння. 14 липня 1995 р. патріарх Володимир (Василь Романюк) отримав телефонний дзвінок. Після цього він одягнув світське вбрання і пішов у Ботанічний сад Київського університету. Там на нього очікували дві жінки. Згідно з офіційною версією, Романюку стало зле. Так загинув Великий українець, а його поховання на Софіївській площі стало першим днем офіційної зачистки пострадянської України від українців. З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 грудня. -----------

#Постаті ВОЛОДИМИР РОМАНЮК 9 грудня 1925 р. у селі Химчин (нині — Івано-Франківщина) народився Василь Романюк Володимир Патріарх Київський і всієї Русі-України. 19-річним Василь, як член ОУН, отримав 10 років радянських таборів. Після повернення Романюк здобув теологічну освіту в духовній семінарії в москві. Висвячував отця Володимира кардинал Йосип Сліпий, з яким вони перебували в таборах. Отець Володимир чесно ніс своє пасторське служіння. Та у червні 1970 р. за виступ проти арешту історика Валентина Мороза йому заборонили правити. У ніч із 12 на 13 січня 1972 року, коли було арештовано більше двохсот свідомих українців, Василь Романюк потрапив до ворожих рук. І знову - доля політв'язня. Після дев'ятнадцяти років таборів йому судилося стати Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Неповних два роки тривало високе служіння. 14 липня 1995 р. патріарх Володимир (Василь Романюк) отримав телефонний дзвінок. Після цього він одягнув світське вбрання і пішов у Ботанічний сад Київського університету. Там на нього очікували дві жінки. Згідно з офіційною версією, Романюку стало зле. Так загинув Великий українець, а його поховання на Софіївській площі стало першим днем офіційної зачистки пострадянської України від українців. З відривного календаря "З вірою в душі" за 9 грудня. -----------

ХУСТИНКА ... А бабця — ходила в хустинці ще змолоду. Хустинка на свята, хустинка від холоду. Хустинка у спеку, у літню пекучу — Біленька, рябенька, проста і квітуча. Червона, як маки, і сіра в горошок. Хустинка, мов в полі доволі волошок. Купована ситцева, бура, як кремінь. Хустинка для трауру — чорна, як темінь. Ще тепла зимова — руда і картата, Така, аж важка і така кострубата. Та в люті морози була в тій хустині, Неначе сховалась під крила пташині... У шафі старій, де дрімали сувої, Дбайливо складала одну до одної. До хустки — хустинку. Рівненько в рядочок. Лаванди пучечок і мила шматочок. — Як будеш виходити заміж..- казала. — Тобі подарую, найкращу, щоб мала... Була найдорожча — в торбинку захована. То сином хустинка була подарована. Вдягала її пам’ятаю так рідко. Казала: "...аби не зносилася швидко..." Цвіла та хустиночка диво квітками. Ще в нитку блискучу. Краї — тороками. Шовкова, легенька, приємна до тіла, Що бабця в хустиночці, тій, молоділа. Такий собі скарб… Тільки часу замало Та доленька доля прожити їй дала. Коротке життя. Ще би жити і жити, Бо ще хустинки, ті, не встигла зносити. Погасло життя, лиш квітки на хустині, Цвітуть дивоцвітом чарівним — донині...