#поезія Я Вас ні в чому не виню. Не дорікатиму, тим більше. В любові випивши вогню, Я Вам сповІда‌юсь у вірші. Вже задихаючись в золі, У Вашу ди‌влячись адресу, (Колись так, ма‌буть, королі Писали сповіді принцесам), Насмілюсь доторкнутись лиш До Вашого ім’я святого, І відшумлю тим, як комиш, На мить втішаючись від то‌го... Напевно так мені здалось, Напевно так я сам придумав, Що поміж нас зродилось щось, Що стало нині диким сумом. Ні. Я Вас ні в чому не виню. Так навіть думати не смію. Коли випалюють стерню – Лишають у думка‌х надію. Чи про кохання маю річ?.. Собі я більше не дозволю, Щоб навіть від любові свіч Завдати Вам хоч краплю болю. Хіба благатиму, як спас, Як вірний крок благої дії, Лишень пробачення у Вас За все, що вдіяв. І не вдію. А ще два слова про вогні, Що так печуть безвольне тіло: Коли б дозволили мені, Я й далі йшов би з Вами сміло. Куди завгодно. Втім... Але ж… Вам тет-а-тет зізнатись мушу – Якби у тім котлі пожеж Не опалив би Вами душу… Вже не молю для ран дощу, За Вашим гинучи порогом, – У Вас я дозволу прошу За Вашу честь молитись Богу. Щоб Вам триматись тих висот, В яких і сам я міг літати, І в них прожити літ п’ятсот, Не знаючи про біль утрати. А я радітиму за Вас. І, в попіл спалений вогнями, Шептатиму в останній час, Що був щасливим поруч з Вами… Коли ж і тінь моя майне У той далекий тихий вирій – Згадайте й Ви… колись… мене... Хоча б за те, що був я щирий… Василь Ковтун

Японець, який підкорив мережу піснею Івасюка, заспівав "Рідна мати моя": українці в захваті У мережі з'явилося нове зворушливе відео з участю японського мандрівника Котаро Хісади, який прославився виконанням українських пісень. Цього разу іноземець заспівав легендарну композицію "Рідна мати моя" композитора Платона Майбороди на вірші Андрія Малишка. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа

30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач. Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою. Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968). Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування. Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ. Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984). Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року. 🕯Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі. Ми вам робили революцію, в війну звільняли від ярма. А ви розвели проституцію біля державного керма. Навкруг міста ростуть лісами – до комунізму ідемо. Тим часом податі ті самі, в тюрмі тій самій сидимо. Є мова піль, озер і неба – та ходить мова та німа. Є українців більш, ніж треба, а України-то нема. Микола Холодний 1966 р.

🔥 Шановні поети та поціновувачі рими, метафор і глибоких рядків! У нас для вас чудова новина! Стартує щомісячний поетичний конкурс від спільноти «Поети Інтернету» у Телеграмі! 🔥 Це твій шанс не лише поділитися своєю творчістю з широкою аудиторією, а й отримати визнання, розбір вірша та реальний грошовий приз! ✍️ Умови прості: надсилаєш свій найкращий вірш та робиш символічний вступний внесок від 100 гривень. 🏆 Переможця обирають самі читачі – завдяки реакціям під віршами! 💰 Приз переможцю – 80% грошового фонду, почесна грамота та персональний аналіз вірша від досвідченого поета! 📅 Приймаємо вірші з 2 по 9 число кожного місяця. 📅 Голосування триває з 10 до 31 числа. 📅 А вже 1 числа наступного місяця – оголошуємо переможця! 📖 Тема, стиль, розмір – вільні. Повна творча свобода. Один автор – один вірш. Щоб взяти участь – просто приєднуйтесь до нашої натхненної поетичної спільноти "Поети Інтернету" у Телеграмі: https://t.me/+R1ou4seew4kyNWUy 🎤 Пиши. Надихай. Перемагай. А ще — заробляй на своїй творчості! ✨

терапія через слово... 🕊️ "Є ті, хто не вчать тебе світити — вони просто торкаються душі, і вона загоряється 🔥 Вони— не вчителі, не рятівники. Вони — ключ до твого джерела" Нам не добре з тими, хто нас вражає. І навіть не з тими, хто викликає захоплення чи пристрасть. А з тими, поруч з ким нам добре бути собою, де ми відкриті, щирі, вільні. ⠀ Бо є такі люди, поруч із якими не потрібно бути кращою версією себе. Достатньо просто бути. Це ті, з ким – опускаються плечі, – дихання стає глибшим, а у серці на мить стихає вічна тривога. ⠀ З точки зору нейропсихології, саме в такому стані активуються дзеркальні нейрони, система емпатії, і мозок починає реагувати на світло, яке запалює в нас інший. ⠀ Це не просто емоції — це настрій тіла. Не просто слова — а невимовну тишу, в якій ми починаємо неспішно себе впізнавати. Це внутрішній стан щастя коли хочеться обіймати весь світ. ⠀ 📍І тоді щось змінюється. Ти вже не граєш роль. Ти не вибираєш маску. ⠀ Ти просто живеш у власному світлі, бо тобі допомогли його побачити і відчути. ⠀ Це більше, ніж любов. Це — трансформація. ⠀ Бо найважливіший поворот стається тоді, коли ми поруч із кимось раптом усвідомлюємо: "Я собі подобаюсь". ⠀ І ця людина стає дзеркалом, в якому ти бачиш не лише очі. А своє світло, своє право бути, свою живу істинність. ⠀ Саме так зцілюються старі програми: 🔹 ті, що змушували заслуговувати, 🔹 ті, що вчили терпіти, 🔹 ті, що наказували мовчати, коли боляче. ⠀ Бо в цьому світлі, у цьому просторі безпеки, з нас ніби спадає стара шкіра. ⠀ І тіло починає жити. Пам’ять — очищатись. А Душа — повертатись додому. 📍Так працює інтеграція: через присутність, яка не вимагає, а приймає, через погляд, що не судить, а бачить. ⠀ І тоді народжується нова якість любові: та, де ти вже не шукаєш, хто полюбить… а сама(м) стаєш простором, де починаєш себе любити, і віддавати любов. 💫 Істинна близькість — це коли торкаються тебе не руками, а присутністю. І ти розквітаєш без слів. …Бо насправді ми шукаємо не кохання до себе в іншому, а ту присутність, яка пробуджує наше власне тепло і з ким стає затишно бути собою. Ту глибоку зустріч, після якої ми самі собі стаємо рідними. 📍Ці зустрічі — не випадкові. Ті, хто запалює в тобі світло, відкриває твоє справжнє дихання, розблоковує ніжність і повертає тебе — собі ж — це не просто люди. ⠀ Це " СВІТЛОНОСЦІ "у твоєму житті.✨ ⠀ Не вчителі. Не герої. Не ідеали. ⠀ Вони — як портали. Через них ти входиш у себе. ⠀ Така зустріч — це завжди переломний момент у житті. ⠀ Вона не обіцяє «назавжди». Але вона залишається з тобою назавжди, бо після неї — ти вже не та (той), що була(в) до того. ⠀ Бережи таких. І дякуй їм. Мовчки, поглядом, дотиком, серцем. ⠀ Бо в цьому — справжнє диво. ⠀ Тебе пробудили — щоб ти міг жити і відчувати . Цінуй і бережи таких людей поряд і подякуй, що вони є в твоєму житті .✨ Не кожному випадає такий шанс зустрічі 🩷🌹 Залиш і мені зворотній зв'язок ,якщо зустрів таку людину, чи мрієш зустріти,постав лайк,смайлик, залиш коментар🩷 це надихає мене творити більше цікавого контенту 🙌 Вірші і музика автор: Olga Felis © (Felis_Auriel) #глибокітексти #нейропсихологія #selflovejourney #усвідомленість #бутисобою #вразливість_це_сила #світловсерединінас #transformwithlove #психотерапіясловом #любов_що_зцілює #тілоякхрам #дозвольсобібутирядом #психологіядуші #чутливість_сила #любовдовсередини #душевналірика #житиусвідомлено #жінка_світло #силавніжності #свідомийшлях #всерединімир #моватіла #життяякмедитація #дотикдуші #серцедлясвітла #глибокісенси #емоційнезцілення

#особистості ВАСИЛЬ СТУС - ВОЇН І ПОЕТ. ДІТИ ГЕНІЇВ - БІОЛОГІЧНІ ТА МЕНТАЛЬНІ. ВІРШІ, ЯКИМИ МОЛЯТЬСЯ. ПІД ШКІРОЮ. https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=tgKE06qyjHCwi3Ez

Друзі, хочу поділитися з вами новинкою 📚 Моя 4-та електронна збірка "Гармонія" вже готова 🌿 Ось вона: https://t.me/ManyukVirchi/830 У ній зібрано 100 моїх віршів — про світ, людей, тишу, глибину і, звісно, пошук внутрішньої рівноваги. Писав її серцем, добираючи кожен рядок, ніби ноту в пісні душі. Дякую, що ви поруч 💬 Чекаю на ваші враження. З повагою — Мирослав Манюк ✍️ #поезія #збіркаГармонія #ПоетиІнтернету

У столичному парку Шевченка встановили великий бюст Кобзаря з оптичними вічками — через них можна побачити понад 80 пам’ятників Шевченку у різних країнах світу: від Вашингтона до Пекіна Всередині інсталяції звучать вірші поета та доступний інтерактивний тест на знання його творчості.

#поезія На перетині вимірів влучно Він виміряв відстань до серця мого. Хвилювання всі вирівняв, спомином виринув — домом зруйнованим — Бог. Обійняв плечі втомлені, душу не зломлену — вірить ще й досі в дива. Тихим шепотом мовив він щиро здивований: «Сильна. Все зможеш. Давай». І теплом переплетена в хату поплентала вірші нові колисать. Переконана в істині першої вістоньки: «Щастя вернеться у сад». Ася Ейрена 31.07.2025 P.S. Авторка присвячує цей вірш домашньому Музею культури і побуту України, створеному на базі родинного обійстя Миколою Хомичем, та екопарку «Радулин»: "Низький уклін і щира подяка Радулинській Землі, яка допомогла мені відчути себе в місці, де минали майже кожні літні канікули, у садибі бабусі й дідуся неподалік міста Щастя на Луганщині. Безжальні окупанти знищили дім моїх рідних, випалили все до золи, а близьких мені людей розстріляли, але теплі спогади з дитинства назавжди залишаться у моєму серці. Це надзвичайне місце на Житомирщині дійсно дозволило мені пригадати минуле, знайти себе у теперішньому і усвідомити вектор руху на майбутнє." - пише Ася.