«Сплю, як ведмідь, і гріюся, поки варю холодне»: киянка розповіла, як виживає у квартирі, де +8° Щоб це пережити, жінка добре одягається та готує їжу довгого приготування. Попри це, вона не втрачає надії на перемогу. Каже, що готова терпіти, аби лише швидше перемогти ворога. 📹: NV.

Та авжеж? Якщо стільки спати, то й насниться якась фффффігня? Кожен день хезешо показують!:) Й хезекого!:) Такою зимою дуже жалкуєш, що ти не ведмідь?:) Й в тебе не вийде закублитися десь в барлозі подалі від усієї навколишньої дійсності… Вдень обовʼязково засинається, як тільки трапляється чергове знеструмлення. А вони, ці знеструмлення, години на 4,5? Вночі коли вже спати влягаєшся? Після тривалого денного сну?:) Так отож… Відсутнє світло - відсутній інтернет. Про мобільний навіть не мрію. Відповідно, існуєш поза часом, простором та новинами. Може, то й не так кепсько, як здається на перший погляд!? Та жалітися гріх. Дах над головою присутній. Нехай мало, та світло є. Менше, ніж того вимагає температура за бортом, та опалюємо ж хату. Вода є. Навіть традиційна страва вихідного дня була!:) Картоплю смажили! Ви там як? Цілі?

#історія #постаті Батько найвідомішого ведмедя у світі: Трагедія та тріумф Алана Александра Мілна 🧸🎩 18 січня 1882 року народився чоловік, чиє ім'я назавжди зацементоване в історії літератури поруч із тирсою, медом та синім повітряним балоном. Проте для самого Алана Александра Мілна успіх «Вінні-Пуха» став справжнім «золотим прокляттям», яке затьмарило всі його інтелектуальні здобутки. ✍️📜 Мілн був випускником Кембриджу, математиком за освітою та гострим на язик публіцистом. Він довгий час був зіркою британського гумористичного журналу «Punch», писав успішні п'єси для лондонських театрів та серйозні детективні романи. Якби ви запитали Мілна в 1920 році про його майбутнє, він би іронічно розповів про кар’єру великого драматурга, але аж ніяк не автора дитячих казок. 🎭🖋️ Все змінилося в 1924 році, коли Мілн написав кілька віршів для свого сина Крістофера Робіна. Потім з’явився ведмідь, названий на честь справжньої ведмедиці Вінніпег із Лондонського зоопарку. Книги про Вінні-Пуха мали такий колосальний успіх, що Мілн-драматург миттєво «помер» для публіки. Читачі більше не хотіли його політичних есе чи складних п'єс — вони вимагали лише нових історій про Стоакровий ліс. 🌳🐾 Це була особиста драма автора. Він відчував, що його талант замкнули в дитячій кімнаті. Ще складнішими були стосунки з сином: реальний Крістофер Роберт ріс у тіні свого книжкового тезки, що стало причиною глибоких психологічних травм та відчуження від батька. Мілн створив ідеальний світ дитинства для мільйонів, але не зміг захистити від популярності власну родину. 🥀🧒 Попри внутрішній опір автора, Вінні-Пух став культурним феноменом. Мілн зумів через прості образи передати складні архетипи людських характерів — від депресивного Іа-Іа до тривожного П'ятачка. Його тексти — це не просто казки, а вишукана британська проза, сповнена тонкої іронії та філософії «нічогонероблення», якої нам так бракує сьогодні. 🍯🐝

#дати #свята Маланка та Щедрий вечір: Коли коза стає зіркою, а господарі — меценатами 🐐✨ Якщо ви думали, що карнавали бувають лише в Ріо, то ви просто ніколи не бачили справжньої української Маланки. 31 грудня (за новоюліанським календарем) Україна занурюється у вир магічного реалізму, де межа між світом людей і світом духів стає тоншою за папір для самокруток. Це той самий Щедрий вечір, коли навіть найсуворіший господар перетворюється на щедрого мецената, аби лише вмилостивити долю на весь наступний рік. 🥟💰 Головна героїня дійства — Маланка — це зазвичай хлопець, переодягнений у жіноче вбрання, який втілює хаос, веселощі та невміле господарювання. Вона «миє» лави піском і «білить» піч сажею, поки її почет — Коза, Ведмідь, Цар, Смерть і Чорт — влаштовують у хаті справжній театральний дебош. Це не просто розваги, а давній магічний обряд: треба добряче налякати все лихе, щоб воно забуло дорогу до вашого порогу. 🎭👹 А що вже казати про Щдру вечерю! Стіл має буквально ломитися від страв, і на відміну від Святвечора, тут панує м’ясо: ковбаси, шинка, холодець та, звісно, багата кутя, щедро приправлена маслом або вершками. Існує повір'я: чим більше щедрувальників ви нагодуєте, тим менше податкова служба (або просто невдачі) турбуватиме вас у новому році. 🥖🥩 Найцікавіше починається після заходу сонця, коли містом чи селом розливається багатоголосся: «Щедрик, щедрик, щедрівочка…». Це той самий час, коли ми нагадуємо Всесвіту, що ми живі, ми веселі й ми готові до нових врожаїв (як буквальних, так і фінансових). Тож, якщо сьогодні у ваші двері постукає дивна компанія з рогами та музичними інструментами — не лякайтеся. Це просто історія прийшла нагадати, що життя занадто коротке, щоб не потанцювати з Козою та не з’їсти зайвого вареника. Щедрого вам вечора! 🥂🌙

Маразм міцнішає! Дітей окупованої Якимівської громади із наступаючими новорічними святами привітав не Святий Миколай і навіть не Дід Мороз, а... ярославський ведмідь. Пропагандистський захід організував місцевий гауляйтер Алєксандр Трудоношин. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Вони знайшли його на уламку льоду, що ледь дорівнював розміром кухонному столу. Дорослий самець білого ведмедя — звір, що мав би важити під 500 фунтів міцних м’язів — важив менше двохсот. Команда норвезьких дослідників застигла мов укопана. Ніхто не міг вимовити й слова. Один з науковців, ветеран із тридцятирічним досвідом знімання полярних ведмедів, опустив камеру… і розплакався. Жодних травм. Жодної хвороби. Лише голод. Такий глибокий, що він висмоктав із тіла останні сили: шия стала тонкою, як дріт, ребра виступали одне за одним, а погляд був спрямований у нікуди. Ведмідь долав сотні кілометрів, прямував туди, де колись лежав товстий шар багаторічного льоду. Тепер там — самі хвилі. Він шукав тюленів, але ті вже не полюють у місцях, де лід зникає ще на початку літа. Шукав відпочинку, але суцільних плит, на яких можна було би спати, більше просто немає. Коли він виліз на цей крихітний уламок, то просто ліг… і перестав боротися. Дослідники нічим не могли йому допомогти. Вони залишалися поруч, поки його дихання сповільнювалося… сповільнювалося… доки величезні груди остаточно не завмерли. Під час розтину вони знайшли в його шлунку порожнечу. Жодного шматочка їжі. Лише солона вода і трохи водоростей. В експедиційному журналі з’явився запис: «Сьогодні ми побачили майбутнє. І це майбутнє — ведмідь, що вмирає з голоду на крижині, якої більше не існує». Цей ведмідь не мав імені. Тепер серед вчених його називають «останнім попередженням». Бо якщо ми не змінимо свій шлях — незабаром не лишиться жодної крижини, здатної втримати наступного. Зі сторінки Леся Паладич

Вони знайшли його на уламку льоду, що ледь дорівнював розміром кухонному столу. Дорослий самець білого ведмедя — звір, що мав би важити під 500 фунтів міцних м’язів — важив менше двохсот. Команда норвезьких дослідників застигла мов укопана. Ніхто не міг вимовити й слова. Один з науковців, ветеран із тридцятирічним досвідом знімання полярних ведмедів, опустив камеру… і розплакався. Жодних травм. Жодної хвороби. Лише голод. Такий глибокий, що він висмоктав із тіла останні сили: шия стала тонкою, як дріт, ребра виступали одне за одним, а погляд був спрямований у нікуди. Ведмідь долав сотні кілометрів, прямував туди, де колись лежав товстий шар багаторічного льоду. Тепер там — самі хвилі. Він шукав тюленів, але ті вже не полюють у місцях, де лід зникає ще на початку літа. Шукав відпочинку, але суцільних плит, на яких можна було би спати, більше просто немає. Коли він виліз на цей крихітний уламок, то просто ліг… і перестав боротися. Дослідники нічим не могли йому допомогти. Вони залишалися поруч, поки його дихання сповільнювалося… сповільнювалося… доки величезні груди остаточно не завмерли. Під час розтину вони знайшли в його шлунку порожнечу. Жодного шматочка їжі. Лише солона вода і трохи водоростей. В експедиційному журналі з’явився запис: «Сьогодні ми побачили майбутнє. І це майбутнє — ведмідь, що вмирає з голоду на крижині, якої більше не існує». Цей ведмідь не мав імені. Тепер серед вчених його називають «останнім попередженням». Бо якщо ми не змінимо свій шлях — незабаром не лишиться жодної крижини, здатної втримати наступного. Зі сторінки Леся Паладич

Йде по лісу заєць і бачить на пеньку стоїть пляшка горілки. - Ні фіга собі безкоштовна випивка! Випив склянку і звалився. Йде лисиця. Бачить пляшка горілки і заєць лежить. - Опа! Безкоштовна випивка і закуска! Випиває склянку і падає поруч із зайцем. Йде вовк. Бачить горілку, зайця і лисицю. - Клас! Випивка, закуска і баба є! Випиває горілки і падає поруч. Йде ведмідь. Бачить горілку, зайця, лисицю і вовка. - О як! Випивка, закуска, баба і є кому морду набити! Випиває решту горілки і падає поруч. Прокидається заєць. Бачить горілка випита, лежать лисиця, вовк і ведмідь. - Ого я по п'яні начудив!

#поезія Де ти живеш, в яких світах, красуне? Між білих айсбергів незвіданих країв. Там, де ведмідь полярний шворку суне і кілометри міряє снігів... Ти з тих світів. Тому така безкровна. Така холодна. Грізна. Неземна. З мережива снігів, таких коштовних. І гонорова надто. А дарма... Сміятись вмієш. Бачила, бувало, з Морозом хихотіла, як дівча. І, пòночі, як темно -- танцювала, аж зорі ледь не випали з Ковша. Як лань -- граційна. І постава королеви. В поклонах всі дерева та кущі... А серце маєш? Певно, біле, кришталеве. Прозора кров у жилах. На щоці тремтять сніжинки -- льодяний гербарій. І срібний пух на віях, як пилок. Малюєш білим пензлем свій розарій, де сон сопе між сивих пелюстòк. Ти -- таїна. Незвідана. Буремна. Красива пані з мертвих островів. Ти маєш стиль. Гламурний і богемний. Та одинока серед тих снігів... Людмила Галінська

#поезія Десь проходила ніжність між нами і спинилась. І кликала нас. І не вміла стати словами, бо не знала для себе назв. Звалась дружбою. Звалась приязню. Вміла ждати і чатувать. Ми тримали її, мов на прив'язі, щоб не сміла нас чаклувать. І вона ставала незграбною, як отой циганський ведмідь. Лиш боялась на людях раптом ланцюгом своїм прогриміть. Чи були ми занадто гордими, що й слова були крижані? Так й лишилась вона кросвордом, - може ніжність, а може, й ні... Ліна КОСТЕНКО