Українська
English
#поезія
Де ти живеш, в яких світах, красуне?
Між білих айсбергів незвіданих країв.
Там, де ведмідь полярний шворку суне
і кілометри міряє снігів...
Ти з тих світів. Тому така безкровна.
Така холодна. Грізна. Неземна.
З мережива снігів, таких коштовних.
І гонорова надто. А дарма...
Сміятись вмієш. Бачила, бувало,
з Морозом хихотіла, як дівча.
І, пòночі, як темно -- танцювала,
аж зорі ледь не випали з Ковша.
Як лань -- граційна. І постава королеви.
В поклонах всі дерева та кущі...
А серце маєш? Певно, біле, кришталеве.
Прозора кров у жилах. На щоці
тремтять сніжинки -- льодяний гербарій.
І срібний пух на віях, як пилок.
Малюєш білим пензлем свій розарій,
де сон сопе між сивих пелюстòк.
Ти -- таїна. Незвідана. Буремна.
Красива пані з мертвих островів.
Ти маєш стиль. Гламурний і богемний.
Та одинока серед тих снігів...
Людмила Галінська
Де ти живеш, в яких світах, красуне?
Між білих айсбергів незвіданих країв.
Там, де ведмідь полярний шворку суне
і кілометри міряє снігів...
Ти з тих світів. Тому така безкровна.
Така холодна. Грізна. Неземна.
З мережива снігів, таких коштовних.
І гонорова надто. А дарма...
Сміятись вмієш. Бачила, бувало,
з Морозом хихотіла, як дівча.
І, пòночі, як темно -- танцювала,
аж зорі ледь не випали з Ковша.
Як лань -- граційна. І постава королеви.
В поклонах всі дерева та кущі...
А серце маєш? Певно, біле, кришталеве.
Прозора кров у жилах. На щоці
тремтять сніжинки -- льодяний гербарій.
І срібний пух на віях, як пилок.
Малюєш білим пензлем свій розарій,
де сон сопе між сивих пелюстòк.
Ти -- таїна. Незвідана. Буремна.
Красива пані з мертвих островів.
Ти маєш стиль. Гламурний і богемний.
Та одинока серед тих снігів...
Людмила Галінська
#поезія
Де ти живеш, в яких світах, красуне?
Між білих айсбергів незвіданих країв.
Там, де ведмідь полярний шворку суне
і кілометри міряє снігів...
Ти з тих світів. Тому така безкровна.
Така холодна. Грізна. Неземна.
З мережива снігів, таких коштовних.
І гонорова надто. А дарма...
Сміятись вмієш. Бачила, бувало,
з Морозом хихотіла, як дівча.
І, пòночі, як темно -- танцювала,
аж зорі ледь не випали з Ковша.
Як лань -- граційна. І постава королеви.
В поклонах всі дерева та кущі...
А серце маєш? Певно, біле, кришталеве.
Прозора кров у жилах. На щоці
тремтять сніжинки -- льодяний гербарій.
І срібний пух на віях, як пилок.
Малюєш білим пензлем свій розарій,
де сон сопе між сивих пелюстòк.
Ти -- таїна. Незвідана. Буремна.
Красива пані з мертвих островів.
Ти маєш стиль. Гламурний і богемний.
Та одинока серед тих снігів...
Людмила Галінська
63views