НЕБЕЗПЕЧНИЙ СПУСК #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

НАновини‼️: «Увага на мене»: гастролі Даніїла Спиваковського в Ізраїлі як квінтесенція «великого» і «маленького» світів путінської пропаганди «Паралельно великому світу, в якому живуть великі люди і великі справи, існує маленький світ з маленькими людьми і маленькими справами…» — писали Ільф та Петров. Ці слова звучать як пророчі, коли йдеться про сучасну російську пропаганду. «Великий світ» — це голосні медіа та публічні «зірки» на кшталт Соловйова, Симоньян, Скабєєвої, Михалкова, Газманова, Охлобистіна, Пєвцова та інших, хто відкрито виправдовує війну й погрожує Європі та США. Ці люди розпалюють конфлікт і формують атмосферу ненависті. «Маленький світ» — тихіший, але не менш небезпечний. Це актори, режисери, музиканти, які не виголошують крикливих лозунгів, але підтримують владу своїми публічними заявами. Вони не закликають відкрито «вбивати українців і руйнувати українські міста», не сіють ненависть до західного світу, не використовують риторику про «бандерівців» — але їхні слова теж мають вагу. Серед них — Даніїл Спиваковський. Його публічні висловлювання про «підтримку спецоперації» та російської армії, про «спасіння України», «наказання критиків влади», «крок у ногу зі своєю країною», «зраду і образу країни» та про «великий народ‑переможець» формують, на думку редакції, серед глядачів, що шанують його за акторський талант, ілюзію «високої місії» війни. З 20 по 29 липня 2025 року плануються гастролі Спиваковського в Ізраїлі зі спектаклем «Увага на мене». Але за боєм афіш ховаються питання етики та відповідальності публічних людей, чий вплив може обґрунтовувати офіційну політику РФ. Обидва світи — і великий, і маленький — не уникнуть наслідків. Коли режим путіна впаде, голосні пропагандисти постануть перед судами та історичною пам’яттю. Але й «маленький світ» не відмиється фразами про «культуру поза політикою». Історія запам’ятає тих публічних, талановитих, відомих людей, які навіть словом підтримали офіційну позицію Росії та її спецоперацію, коли суспільство очікувало правди та осуду війни. Дивіться відео, читайте цитати і робіть висновки самі: https://news.nikk.co.il/uk/uvaga-na-mene/

НЕБЕЗПЕЧНИЙ СТРИБОК #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

🏊‍♂️ У Франції вперше за 100 років відкрили Сену для купання Тепер у Парижі є три спеціально відведені зони для громадського купання: біля Ейфелевої вежі, поруч із собором Нотр-Дам і на сході міста. Купання в Сені було заборонено ще 1923 року через високий рівень забруднення води, небезпечний для здоров'я. Минулого року в її очищення інвестували понад €1,4 млрд. #відео_video #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news

МОЛОДЬ З ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ МОЖЕ БЕЗКОШТОВНО ТА БЕЗПЕЧНО ВСТУПИТИ ДО УКРАЇНСЬКИХ ВУЗІВ Цього року для абітурієнтів діють спрощені умови вступу, державна підтримка та безпечний супровід на всіх етапах – від виїзду до зарахування Абітурієнтам з ТОТ не потрібно складати ЗНО чи НМТ. Якщо немає українського паспорта, можна скористатися лише свідоцтвом про народження. Документи подаються онлайн, вступні іспити проходять у формі співбесіди, також дистанційно. Про це «Бердянськ 24» дізнався з офіційного сайту Міністерства розвитку громад та територій України. Кожен вступник з окупованих територій отримає: • анонімність та психологічну підтримку під час вступної кампанії; • проживання в гуртожитку на час вступу і навчання; • допомогу в оформленні документів; • щомісячну стипендію академічну або соціальну. Влада наголошує: освіта в Україні доступна кожному. Головне, знати свої права і мати бажання вчитися. Якщо у вас є знайомі чи рідні, які досі живуть на тимчасово окупованих територіях обов’язково передайте їм цю інформацію. Саме вона може змінити чиєсь життя. Детальна інформація про безпечний виїзд з ТОТ, умов вступу та контакти доступна за посиланням: https://linktr.ee/vstup_tot

#поезія Чужак Сонце сідає за гір серпантини й хребти, Вмите морською росою, не літнім дощем. Боляче дихати, у міжребер'ї пече Спогад про дім... і від смутку тепер не втекти. Ти як рослина, яку чиясь груба рука Витрясла з ґрунтом із милого в цятку кашпо, Кинула в сховище, в поїзд, в автівку, в метро, Сохне коріння, за що зачепитись – шукай. В землях чужих розливається кров і вітри Мрії стирають, немає опори та стін – Знаєш, надійних, щоб простір безпечний, як дві, Можна сховатися, а вкорінившись – цвісти. В колах, джгутованих пов'яззю місць й поколінь, Шансу вплестися і стати "своїм" майже нуль. З посмішкою та обіймами враз оминуть Й житимуть далі у сховку небесних склепінь. Ти проминаєш, захожий і дивний, лети Попелом сизим, згорівши в кострищах турбот. Мрякою падай на все, що крізь сни проросло... Й стало тобою. В новій широті й довготі. 21.05.2025 Олеся Репа

#тварини На перший погляд, ця істота виглядає як вигадка п’яного аніматора: жовта коробочка з очима, двома рогами спереду й парою — ззаду. Але ні — це справжня морська риба рогатий кузовок (Lactoria cornuta), що живе в теплих водах Індійського та Тихого океанів. ✅ Її тіло вкрите твердим кістковим панциром, через що вона майже не гнеться — пливе, як дрон на автопілоті. ✅ Роги — не прикраса: вони відлякують хижаків, адже проковтнути таку “консервну банку” — ще той квест. ✅ При стресі кузовок може виділяти отруйний слиз — він безпечний для людей, але смертельний для інших риб. ☠️ Незважаючи на дивний вигляд, рогаті кузовки — популярні в морських акваріумах. Вони миролюбні, забавні у поведінці й виглядають так, ніби щойно втекли з "У пошуках Немо".

#особистості 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

НЕБЕЗПЕЧНИЙ СПУСК #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news