ДВА РОКИ ТОМУ… ВИБУХИ Й СВІТАНОК

Два ро́ки то́му в вибухах світанок,
Хоч загало́м війна вже десять літ,
Є незабутнім той лютневий ранок,
Та очі не відкрив і досі світ.

По всій країні вибухи лунали,
Ракети, бомби, вражі літаки,
Сміття убивче орки направляли,
Біда прийшла з рашистської руки́.

Здригатись стала наша вся землиця,
Рікою потекла кров по землі́,
В диму́ й вогні впинилася світлиця,
Вбивати стали кляті москалі.

Летів ворожий мотлох в Україну,
Не знали куди бігти й що робить,
А ворог в нас почав робить руїну,
Й зробилась рана, яка всіх болить.

Четверта сорок… Вибухи, атаки,
По всій країні стала литись кров,
Повномасштабно вдерся посіпака,
Зі смертю в Україну він прийшов.

Вкраїна вся у вибухах скупалась,
Сирени, вирви, за́брані життя,
І кожному ця мить закарбувалась,
Й ніко́ли це не пі́де в забуття.

24.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006692

МИНАЄ РІК СТРАЖДАНЬ, ЖАХІТЬ І БОЛЮ

Минає рік страшний, гіркий, болючий,
Який приніс нам сльози, горе й страх,
Коли рашист, убивця той смердючий,
Ракети запускати став не в снах.

Минає рік, коли ми на світанні
Прокинулись від обстрілів орди,
Від вибухів і ди́му огортанні,
Жахіття скуштувавши і біди́.

Минає рік, як орки увірвались,
І вторгнення вже повне відбуло́сь,
В безпеці більше ми не почувались,
Вбивати нас сміття те узяло́сь.

Минає рік. Ні дня без втрат і болю,
Ні дня, щоб наша крівця не текла,
Змінилась наша доля на недолю,
Орда прокля́та шлях до нас знайшла.

Минає рік. Ми всі, неначе в пеклі,
Де плач і крик, і вибухи, й вогонь,
Де з ворогом бої ідуть запеклі,
Де ми синів втрачаємо і донь.

Минає рік важкий для України,
Історію він кров’ю нам писав,
Який приніс нам згарища й руїни,
Бо ворог-терорист на нас напав.

Минає рік. В сльоза́х ми потопаєм,
Бо ворог забирає в нас життя,
Усі в молитві Господа благаєм,
Аби позбутись нам орди-сміття́.

Минає рік страждань, жахіть і болю,
Навали озвірілої орди,
Не вб’ють потвори нашу сильну волю,
Та залишають скрізь свої́ сліди.

Минає рік, який ми не забудем,
Історію, що кров’ю нам писав,
А ПЕРЕМОГУ ми в війні здобудем –
Госпо́дь нам шлях до неї показав.

23.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

МОЛЮ́ Й НАДІЇ НЕ ВТРАЧАЮ

Тримаю вервичку в руках
Й молю́ моли́тви без упину…
Чому́ війна, неначе птах,
До нас все далі й далі лине?

Благаю Бога, щоб поміг
Війну з ординцями спинити,
Щоб щезли орки, наче сніг,
І в МИРІ ми зостались жити.

Лягаю й вервичку молю́,
Встаю і знов беру́ у ру́ки,
Пішли із ворогом на прю…
На нас летять, неначе круки.

Аби Всевишній відвернув
Від нас убивців-сатанистів,
В опіку всіх нас огорнув,
Закрив щитом від терористів.

Аби не гинув неньки цвіт,
Щоб не росли війни́ могили,
Аби пропав й ворожий слід
Й жалобні дзво́ни не дзвонили.

Тримаю вервичку в руках,
В зерня́тка віру я вплітаю,
Аби війни́ скінчився жах,
Молю́ й надії не втрачаю.

29.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

НАРОДЖЕНА ВІЛЬНОЮ БУТИ

Україно моя́, мо́я рідная не́не-колиско,
Ти вмиваєшся кров’ю, та впасти, красуне, не смій!
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ вже є, й ПЕРЕМОГА твоя́ дуже близько,
Ще зали́шилось трішки. Благаю, не падай, постій!

Україно моя́, тебе клятії орки шматують,
Ти палаєш, рідненька, в ворожім пекельнім вогні,
А ті плани брудні вже роками убивці будують,
Чорну душу свою́ безкоштовно дали́ сатані.

Україно моя́, серцю рідний і любий мій краю,
Ти – священна земля, в тебе гідні і доньки, й сини,
Щоб ти вічно жила́, я все Бога в молитві благаю,
Щоби знов колосились твої́ золотії лани́.

Україно моя́, ти – найкраща у світі країна,
І ніяка орда не здолає ніко́ли тебе,
Зазвучить ще гучніш всюди мова твоя́ солов’їна,
Та благаю-молю́, бережи, люба нене, себе.

Україно моя́, ти народжена вільною бути,
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ твою́ ми ціною життя бережем,
Нам поможе Госпо́дь ПЕРЕМОГУ в війні цій здобути,
І всю кляту орду ми з святої землі́ прожене́м.

Україно моя́, в НЕЗАЛЕЖНІСТЬ тебе одягнули,
А у ко́си твої́ впле́ли сині і жовті стрічки́,
Дух незламності й волі у тебе, рідненька, вдихнули,
Й не зага́сить орда всі запа́лені тво́ї свічки́.

24.08.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 957457

СКОЛИХНУЛИ СВІТ

Катюги, убивці, рашисти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній рашистській війні?

Іванків, Макарів ви теж не минули
І звірствами, орки, ви світ сколихнули.
Ці звірства, потво́ри, із рук не зійду́ть
І миті розпла́ти, ординці, прийду́ть!

Знущалися теж над людьми в Бородя́нці
Ординці, рашисти, скоти́-голодранці,
Ще й в Сто́янці мі́сиво бу́ло з людей,
І нам не злічити одразу смертей.

За що ж ви, убивці, людей катували?
За що ви невинних дітей повбивали?
Ви з планами цими прийшли із рашні?
Присягу яку склали ви сатані?

За що в цих містах ви людей убивали,
А потім ще й танками їх пресували?
Чи може це тактика ваших боїв?
Це так воювати упир повелів?

Потвори нікчемні, убивці, катюги,
За що над людьми влаштували наруги?
Чом в кожного з них ви забрали життя?
Ніко́ли таке не піде́ в забуття!

Знущались в підвалах, вбивали звіряче,
Раділи від того, що крихітка плаче.
Ви – нелюди-вбивці з своїм упире́м!
Ми кожну мерзоту-убивцю знайде́м!

За що ви дівчат і жінок ґвалтували?
За що ви такого їм болю завда́ли?
Ще й навіть вбивали невинних тварин
І змусили пити гіркий нас полин.

Вбивали усіх, навіть тих, хто лежачі,
Зазнали й вони катування звірячі.
Яку ж вам загрозу ці люди несли́?
Це втіху таку ви, потво́ри, знайшли?

Ще й жертвам свої́м вбивці руки зв’язали,
Знущались катюги, тоді – розстріляли.
Взяли́сь мінувати вже мертві тіла́…
З рашистською по́ганню смерть надійшла.

Вбивали усіх, кого бачили звірі,
Сліди катування в загиблих на тілі,
У муках страшних кожен з них помирав,
А дехто із жертв у вогні́ ще й палав.

Метою було́ від життя їх звільнити?
Та хто ж дав вказівки ці звірства чинити?
Вам в пеклі горіти вовіки-віків!
Ніку́ди не зникне цей біль наш і гнів!

Убивці смердючі, тварюки- рашисти,
Мерзота, потво́ри, ординські фашисти!
Госпо́дь допоможе нам ви́тримать все,
І кару рашистська орда понесе́!

04.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

СИДИТЬ ОРКО, ЗАЧЕКАВСЯ

( На мелодію пісні «ОЙ НА ГОРІ БІЛИЙ КАМІНЬ» )

Сидить орко, зачекався, ку-ку-ку,
Сидить орко, зачекався,
Бо до зброї він допався,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Чека орка подарунок, ку-ку-ку,
Чека орка подарунок:
Чорний мішок на пакунок,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Він чекає на підмогу, ку-ку-ку,
Він чекає на підмогу:
Із двохсотими в дорогу
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Цей дарунок ми вдаруєм, ку-ку-ку,
Цей дарунок ми вдаруєм,
Це для орків не шкодуєм,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Наче орку сон приснився, ку-ку-ку,
Наче орку сон приснився –
В свою крівцю занурився,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Раптом орко роздуплився, ку-ку-ку,
Раптом орко роздуплився –
В своїй крівоньці умився,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Лежить орко, окопався, ку-ку-ку,
Лежить орко, окопався,
Із життям вже попрощався,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Ви, ординці, нам не браття, ку-ку-ку,
Ви, ординці, нам не браття,
Рвемо вас, неначе шмаття,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Нам Господь допомагає, ку-ку-ку,
Нам Господь допомагає,
Всяку нечисть вичищає,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

Джавеліни й байрактари, ку-ку-ку,
Джавеліни й байрактари,
Ми вас, орки, не чекали,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.

02.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

НЕ ЗАЛИШУ

Як зали́шити маю я хату?
Як зали́шить подвір’я й садок?
Я не можу зали́шить це кату,
Вже розбитий, та рідний куток.

Як зали́шити можу дружину,
Що давно нерухомо лежить?
Сво́ю першу любов і єдину,
Вік з якою зумів я прожи́ть.

Все життя ми жили́ душа в душу,
Ми ділили і радість, й біду,
Із коханою бути я мушу,
Із куточка свого́ не піду́.

Цю хатину самі́ будували,
Це гніздечко звивали удвох,
Заробляли все чесно, не крали,
Не чекали у ньому непро́х.

Наші ді́точки тут народились,
І зростали вони са́ме тут,
Тим, що маємо, за́вжди гордились.
Та не знали, що орки прийду́ть.

Навіть в снах найстрашніших не бачив,
Що палатиме все у вогні,
А дружина мовчить… тільки плаче,
Що Вкраїна з ордою в борні́.

І на старості що нам робити?
Та й здоров’я уже в нас нема…
Ми не зможемо звірство простити,
Що вчинила орда з усіма.

До дітей ми поїхать не можем,
Та і їм небезпечно сюди.
Може й го́лови скоро тут зложим
В сво́їй хаті від звірства орди.

Вже як бу́де… На все Божа воля,
Якщо су́джено це пережить…
Бо спіткала такая недоля,
Якій опір не можем чини́ть.

Вже сусідські хати́ погоріли…
Хоронив я сусідів в саду.
Так наза́вжди вони оніміли…
Хто створив сатанинську орду?

Нашу хату тако́ж зачепило…
Залишився вцілілий куток…
Скрізь уламками все тут встелило…
Та з домівки ніку́ди… ні крок.

Якщо су́джено жити – вцілієм,
Може скоро це пекло мине,
Та прощати таке не посмієм
За все звірство раschиsтське страшне́.

Все зрівняла орда із землею
І продовжує дальше рівнять,
І зв’язку́ вже нема із ріднею…
Від життя взя́лись нас визволя́ть.

Волонтери заве́зли нам їжу,
А вода у криниці ще є…
Не збирав я тривожну валізу,
Бо дружина – багатство моє́.

У валізу її не спакую
Й помирать не зали́шу одну.
У куточку кохану рятую,
Від орди у любов огорну.

Під опіку ми Богу дали́ся,
На все воля Господня тепер,
Ми з дружиною знов обняли́ся,
Бо любов нашу орко не стер.

02.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 943945

МОРДОРИ

Прийшли загарбники-мордо́ри
В країну світла і добра́,
Знайшли доро́гу ці потво́ри.
До нас ця погань дорбела́.

До нас ввірва́лись на світанні,
Ввірва́лись нелюди-кати,
Ракети вл́учили в вітанні,
Завда́ли болю-гіркоти́.

Ніхто на це не сподівався,
Ніхто у нас їх не чекав,
В домівку мо́рдор увірвався –
Його ніхто не зустрічав.

Тривога, біль і знову втрати
Від рук огидної орди.
Яка ж убивць родила мати,
І як насмілились прийти?

Війною це не називають,
Хоча вбивають всіх підряд,
З лиця земл́і усе стирають,
На кожнім кроці тілопад.

Орда руйнує кладови́ща,
Нацистів бачать навіть там.
Летять снаряди, кулі свищуть,
Вже не один спалили храм.

Бандеру бачать й в немовляті,
Яке у світ в цю мить прийшло,
Рашисти, вбивці, орки кляті…
Всі межі бидло перейшло.

Ще й всім рашистам сповіщають,
Яке життя на цій землі,
Як ці потвори нас вбивають.
Щоб поздихали москалі!

А дехто й нюні розпускає
В розмові з рідними людьми –
Ніхто їх вдома не чекає.
Хай ляжуть всі вони кістьми!

Нічо́го в них нема святого,
Й ніко́ли цьо́го не було́,
В них за́вжди ру́ки до чужого,
У них панує тільки зло.

Тому́ загарбники ввірва́лись
На нашу землю на зорі́.
З життям ординці попрощались,
Ще й інші здохнуть москалі.

Ми сво́ю землю захищаєм,
Молитва й зброя у руках,
Рашистів в порох постираєм,
Бо наша кров на їх руках.

29.03.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 947698

ЗІТРЕМ Й НЕ ПОШКОДУЄМ

(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ЗІТРЕМ ОРДУ»)

Зітре́м орду й не пошкодуєм,
Вони не гідні в світі жить,
Вкраїну-неньку відбудуєм,
За неї в нас душа болить.

Зітре́м орду, у прах зітре́мо
За те, що знищили людей,
В собі́ ті сили віднайде́мо,
Щоб стерти й знищить за дітей.

Зітре́м орду, а прах розвієм
Й приорем в землю, наче гній,
Зробити це усі зумієм
За кожну з тих страшних затій.

Зітре́м орду, яка ввірва́лась
На нашу землю на зорі́,
В обі́йми з смертю паскудь взя́лась,
Смердючі кляті москалі.

Зітре́м орду, зітре́м рашистів,
Ніхто не кликав їх до нас,
Вони ще гірші від фашистів.
За все бува розплати час.

Зітре́м орду за все, що діють,
За всі знущання над людьми,
Скоти наві́ки оніміють,
Бо ми вмиваємось слізьми́.

Зітре́м орду, ущент зітре́мо,
Їх не назвати більш людьми,
Цей шлях кровавий ми пройде́мо,
Та орки ляжуть всі кістьми.

Зітре́м орду і промінь миру
Нам ПЕРЕМОГУ принесе́,
За це моли́тви молим щиро.
Русня вся кару понесе́.

25.03.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

БАЖАННЯ УКРАЇНЦІВ

(На мелодію української народної пісні «ПРИЙМАЧЕНЬКО»)

Ми – гостинні українці,
Все життю раділи,
Доки клятії ординці
Війни не схотіли.

Так потвора ця ординська
Спокій в нас забрала,
Клята душа сатанинська
Мир наш зруйнувала.

Щоб ті орки поздихали,
А танки згоріли,
Щоб на нас не наступили,
Щоб ми не терпіли.

Щоби їхні гвинтокрили
Більше не злітали,
Щоб на неньку- Україну
Бомби не скида́ли.

Щоб роса на нашу землю
Ли́лась замість крові,
Щоби нам не зізнавався
Ворог так в любові.

Щоби кров’ю не вмивались
Ми і наші діти,
Щоби нам не доводи́лось
В сховищах сидіти.

Щоби наші збройні сили
Не в окопах спали,
Щоби вражі кулі за́вжди
Всіх їх обминали.

Щоб над нами простягнулось
Знову мирне небо,
ПЕРЕМОГОЮ всміхнулось –
Нам війни не треба!

22.06.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 951198