#історія #речі 🌍 Сейсмограф: Механічний слухач пульсу Землі. Якщо у вашої планети є пульс, то сейсмограф — це її особистий кардіолог. Цей дивовижний прилад не просто фіксує поштовхи; він слухає найменший шепіт тектонічних плит, перетворюючи лють глибин на витончені лінії на папері або екрані. До його винаходу землетруси були чистим хаосом — несподіваним гнівом богів, який руйнував міста без жодного попередження. Перший, дуже дотепний «сейсмоскоп» створив китайський вчений Чжан Хен ще у 132 році нашої ери. Це була бронзова ваза, оточена вісьмома драконами з кульками в пащах. Внизу сиділи жаби. Коли земля тремтіла, кулька випадала з пащі дракона, показуючи напрямок поштовху. Це було більше мистецтво, ніж наука, але принцип незмінний: інерція маси фіксує рух. 🕰️ Від китайського дракона до швейцарської точності Сучасний сейсмограф, який автоматично записує коливання, з'явився лише у другій половині XIX століття. Це стало можливим завдяки винаходу чутливих маятників та системи запису на обертовому барабані. Фактично, кожен сейсмограф — це геніально простий експеримент: масивний грузик (який "лінується" рухатися через інерцію) висить на пружині, а все навколо нього коливається. Відносний рух фіксується пером, що малює на папері, або електронним датчиком. 📜 Критичний погляд на пророцтва Існує міф, що сейсмографи можуть передбачати землетруси. На жаль, це не зовсім так. Вони чудово фіксують і аналізують те, що вже сталося або відбувається прямо зараз. Вони можуть бачити так звані «форшоки» — слабкі попередні поштовхи, але точно сказати, коли і де вдарить «великий брат», поки що не в силах навіть найсучасніші системи. Прогнозування землетрусів — це як спроба передбачити поведінку підлітка: ви знаєте, що щось станеться, але коли і з якою силою — загадка. Сьогодні сейсмографи заховані у спеціальних камерах, глибоко під землею, подалі від шуму автострад і метушні нашого життя. Вони невтомно слухають. Завдяки їм ми знаємо, що наша планета жива, неспокійна і постійно перебудовує себе. Іноді ці перебудови трохи гучні. 🫨 Порада від «Історії речей»: якщо ви відчуваєте, що світ навколо вас трясеться, можливо, це не прояв внутрішніх демонів, а просто віддалений сейсмічний відгук. Перевірте новини, перш ніж йти до психолога.

#історія #музика The Rolling Stones: Архітектори рок-н-рольного бунту та вічної молодості. ​Якщо в музиці й існує символ непохитності, то це чотири зазубрені літери та знаменитий логотип із язиком. The Rolling Stones — це не просто гурт, це стихія, яка пронеслася крізь шість десятиліть, перетворивши сирий брудний блюз на найпотужнішу стадіонну машину в історії. 🎸 ​Початок: Антиподи The Beatles ​На початку 60-х, коли "четвірка з Ліверпуля" підкорювала світ у чистих костюмах та з ідеальними зачісками, "Стоунз" з'явилися як їхня повна протилежність. Менеджер Ендрю Луг Олдем навмисно створив образ "поганих хлопців". Якщо батьки хотіли, щоб їхні сини були схожі на Пола Маккартні, то The Rolling Stones були тими, з ким вони забороняли своїм донькам ходити на побачення. ​Мік Джаггер та Кіт Річардс, друзі дитинства, які випадково зустрілися на залізничній платформі з платівками Чака Беррі та Мадді Вотерса, принесли в британську поп-музику небезпеку, сексуальність та первісний драйв американського блюзу. ​Золота епоха: Від світової слави до вигнання ​Період з 1968 по 1972 роки вважається вершиною їхньої творчості. Саме тоді вийшла "велика четвірка" альбомів, які змінили рок назавжди: ​Beggars Banquet ​Let It Bleed ​Sticky Fingers ​Exile on Main St. ​Це був час, коли гурт балансував на межі геніальності та самознищення. Пісні на кшталт "Sympathy for the Devil" та "Gimme Shelter" стали саундтреком до соціальних потрясінь кінця 60-х: війни у В'єтнамі, розпаду ілюзій хіпі та загального відчуття тривоги. ​Секрет довголіття: Культурний код ​Чому вони досі збирають стадіони, коли їхнім учасникам вже за 80? Відповідь криється у двох речах: ​Гітарне взаєморозуміння: Кіт Річардс створив унікальний стиль гри (використовуючи відкритий стрій Open G), який став фундаментом "брудного" року. ​Незгасна енергія Джаггера: Мік Джаггер залишається одним із найкращих фронтменів в історії, чиї рухи на сцені стали легендою та предметом для наслідування. ​Навіть після смерті незамінного барабанщика Чарлі Воттса у 2021 році, гурт не зупинився. Їхній останній альбом Hackney Diamonds (2023) довів, що "Стоунз" досі здатні видавати свіжий, зухвалий звук, який не пахне нафталіном. ​"Рок-н-рол — це музика для ніг, а не для голови. Але якщо вона потрапляє в голову, це теж непогано." — Кіт Річардс. ​The Rolling Stones навчили світ, що старіти можна красиво, залишаючись при цьому вірним своєму внутрішньому бунтарю. Вони — живий доказ того, що каміння, яке котиться, справді не обростає мохом. https://youtu.be/peYy53RP9KY?si=V7sdTBuVgDK9vFpI

#дати #свята Тамборрада: день, коли головний біль стає національною гордістю 🥁🇪🇸 20 січня іспанське місто Сан-Себастьян (країна Басків) перетворюється на один суцільний метроном. Тамборрада — це не просто фестиваль, це найгучніше свято Іспанії, де протягом 24 годин барабанний дріб не вщухає ні на хвилину. Якщо ви шукаєте тиші, у цей день Сан-Себастьян — останнє місце на планеті, куди варто їхати. 🔊🚫 Коріння свята сягає початку XIX століття, часів Наполеонівських воєн. Коли французькі війська окупували місто, вони щодня маршували вулицями, вибиваючи ритм на барабанах. Місцеві водоноси та кухарі, щоб поглузувати з окупантів, почали імітувати їхню ходу, стукаючи по своїх бочках та каструлях. Те, що почалося як акт відвертого тролінгу загарбників, згодом перетворилося на головну традицію міста. 🥘🥖 Свято стартує рівно опівночі на площі Конституції, коли мер піднімає прапор міста під звуки маршу Сан-Себастьяна. Учасники діляться на дві основні групи: «барабанщиків» (у військовій формі тих часів) та «кухарів» (у білих ковпаках та фартухах). Останні замість барабанів використовують дерев'яні діжки, створюючи неповторний контраст звуків. 👨‍🍳💂 Тамборрада — це ідеальний приклад того, як народний гумор і зневага до ворога можуть трансформуватися у велику культурну подію. Навіть під час найважчих диктатур і заборон баски зберігали цей ритм як символ своєї ідентичності. Сьогодні це свято чистої енергії, де єдине правило — бити в барабан так гучно, щоб вас почули навіть на іншому березі Біскайської затоки. 🌊📣

«Doré Chee» — живое музыкальное путешествие, где украинское слово встречается с трип-хопом, прог-грувом, этникой и импровизацией. Хайфа, Иерусалим и Тель-Авив — январь 2026 Программа исполняется на украинском языке. После почти двухлетней паузы Doré Chee (до речі) возвращаются на сцену — без долгих анонсов и громких заявлений. Решение возникло почти спонтанно — как внутренняя необходимость снова говорить со сцены языком музыки и поэзии. «Решение получилось спонтанным — без долгих анонсов, буквально за неделю до концерта. Во многом нас подтолкнуло и то, что продолжает происходить в Украине. Поэтому часть средств от концерта пойдёт на поддержку детского фонда в Украине — “Корпорація монстрів”.» Это не просто серия концертов. Это живое музыкальное путешествие, где украинское слово встречается с трип-хопом, прог-грувом, этникой и импровизацией — и становится частью ритма, а не “декорацией” поверх музыки. 📍 Даты и города: 🎶 15 января — Хайфа, Podval (OM x PODVAL) Двери: 19:30 | Начало: 20:00 🎶 17 января — Иерусалим, Besarabia Двери: 20:00 | Начало: 20:30 🎶 5 марта — Тель-Авив, Levontin 7 Что это за проект Doré Chee (до речі) Doré Chee (до речі) — израильский экспериментальный литературно-этнографический проект на стыке прог-грува, трип-хопа, этнических тембров, поэзии и импровизации. Но в реальности это звучит не как набор жанров, а как единая форма, где музыка и текст держатся вместе и работают на одно состояние. Почему они говорят «литературно-этнографический» «Литературный» — потому что в центре стоит поэзия. Не как украшение и не как цитата, а как смысловой мотор всей программы. «Этнографический» — потому что важен не только язык, но и культурный слой: интонации, звучание украинского слова, отзвуки традиции, память, которая слышна даже в паузах. Это не академическая этнография, а сцена, где культура слышна, а не объясняется. Импровизация и принцип «здесь и сейчас» У проекта принципиально важна импровизация. Есть каркас программы, но внутри она каждый раз собирается заново: меняются акценты, темп, длина инструментальных фрагментов, то, как ложится текст. Отсюда их формула: это музыка, которая существует здесь и сейчас — и второй раз в точности не случится. Поэзия Павла Тычины — основа программы В центре концертной программы — поэзия раннего Павла Тычины. Павло Тычина (1891–1967) — один из самых известных украинских поэтов XX века. Его ранняя лирика считается особенно сильной: музыкальная по ритму, образная, местами авангардная по звучанию. Позднее его биография и творчество стали более противоречивыми из-за советского политического контекста и официальных ролей, но ранние тексты живут отдельно — к ним возвращаются, их переосмысляют, и они органично ложатся на современную музыкальную форму, потому что внутри них уже есть напряжение и ритм. Состав Doré Chee Zhenja Shmuter — вокал Angelina Blumenfeld — бэк-вокал Sergey Engel — бас-гитара Anatoliy Magdalinsky — барабаны Ilya Mazya — дудук Farhod Miralimov — пианино / клавишные Участники проекта также известны по коллективам «Модель для сборки», «Шум», «Аусвайс» и другим. Этот разный опыт хорошо слышен в их звуке — Doré Chee не укладывается в один жанр и не стремится к этому. ❓ Вопрос к аудитории: Для вас концерт — это прежде всего музыка, слово или то редкое состояние, когда они совпадают и начинают работать вместе? 📖 Полный материал о проекте — здесь: https://news.nikk.co.il/dore-chee/ #DoréChee #доречі #украинскаяпоэзия #ПавлоТычина #культураИзраиля #украинцывизраиле #живойконцерт #трипхоп #проггрув #этника #импровизация НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#поезія Я про Україну думать перестану, Як душа достигне логічного стану: Дихати не зможу та дивитись в небо, От тоді й не буде у думках потреби. Ну а поки серце кров гаряча рушить — Мовчати — не смію, а кричати — мушу. Прокидайтесь, люди, від пітьми й дурману! Підіймайте сурми, бийте в барабани! Визволяйте неньку, залікуйте рани. Не чекайте дива й небесної манни. Все в руках народу, та у силі духу. Під каміння води — не течуть без руху. Барчук Р

Elli Berlin у *Sonne* — це коли Rammstein раптом вирішили перевтілитися в одну дівчину з дредами й сказали: «Ну давай, потягнеш?» — і вона спокійно відповіла: «Тримай мою мікрофонну стійку». Чорні дреди, виголені скроні, сірі очі, що виглядають бездонними з чорною лайнерною обводкою й стрілками, майже до вух. Чорний шкіряний корсет, чорні драні легінси — порвані навіть на сідницях. Це чистий рок-протест: тіло як ще один інструмент, такий самий грубий і чесний, як гітара чи барабан. І цей голос. Хрипкий, важкий, з металевим присмаком — наче душа Тілля Ліндеманна на хвильку переселилася в дівоче горло, але залишила там місце й для жіночої люті, і для ніжного тремтіння. Вона не просто співає *Sonne*, вона її випльовує, гарчить, розтягує, рве на шматки й збирає заново. У коментарях під відео — суцільне «Gänsehaut», «Powerfrau», «besser als viele offizielle Covers». Люди пишуть, що ніколи не думали, що жіночий вокал може настільки органічно лягти на риф Rammstein, що навіть «Till kann stolz sein». Видно, як німці кайфують: для них це не «дівочий кавер», а повноцінна бойова версія, яка стоїть поруч з оригіналом, а для когось — і попереду. Тут все працює: образ, пластика, манера тримати сцену (не дарма її в німецькій пресі називають однією з найпомітніших фронтвумен сучасної metal/dark-wave сцени ), і той особливий вайб німецького року, що відчувається в кожному русі. Не дивно, що її ставлять хедлайнером на рок-фестах і байкерських тусовках — як-от у Кульмбаху, де Elli Berlin виступає головним актом великого мотозльоту . Sonne у виконанні Elli Berlin — це коли ти включив «просто кавер», а через три хвилини сидиш з мурашками й думаєш: «Окей, тепер у цієї пісні офіційно два канони». https://www.youtube.com/watch?v=z358pgH78Cs з 2ї хвилини

#дати Міжнародний день анімації (англ. International Animation Day) — міжнародне свято всіх тих, хто так або інакше причетний до анімації та мистецтва мультиплікації. Відзначається щороку 28 жовтня. Дата святкування «міжнародного дня анімації» була обрана невипадково. Саме у цей день у 1892 році художник та винахідник з Франції Еміль Рено продемонстрував поважній паризькій публіці, котра зібралася у залі «Кабінету фантастики» музею Гревен, «светящиеся пантомимы» — рухомі зображення, відтворені на екрані (простіше кажучи — мультфільми). Анімація зазнала різних змін протягом багатьох десятиліть. У 1894 році про намальовані картинки на деякий час забули, але після того, як ідею рухомих зображень поєднали з винаходом братів Люм'єр, вони повернули собі популярність. Пізніше, з появою комп'ютерів, виникла і комп'ютерна анімація. У наш час ці технології настільки стали популярними, що непрофесіоналу іноді складно визначити, що ж він бачить на екрані — «живе» кіно чи анімоване. «Міжнародна асоціація анімаційного кіно» (англ. The International Animated Film Association, ASIFA), а конкретніше — її паризьке відділення, у 2002 році заснувала це свято на честь 110-річчя першої публічної демонстрації Емілем Рено свого винаходу. Напередодні міжнародного дня анімації художники-аніматори практично з усього світу обмінюються програмами своїх фільмів і влаштовують прем'єрні покази власних творінь. У наш час подібні анімаційні кіносеанси одночасно проходять вже у 104 країнах світу, в тому числі й в Україні. З історичної точки зору, правильніше звернути увагу на більш ранню, і що важливо, документально підтверджену дату народження анімації (мультиплікації). Французи, як родоначальники цього виду мистецтва, вважають днем народження мультиплікації 30 серпня 1877 року. Саме тоді було запатентовано винахід праксиноскопа французьким винахідником-самоучкою Емілем Рено (фр. Emile Reynaud). Дещо раніше, 20 липня 1877 року, Еміль Рено представив доповідь перед членами Французької академії і продемонстрував праксиноскоп (англ. praxinoscope) — апарат, зібраний із коробки з-під печива і дзеркального барабану, та який дозволяв переглядати на прозорій стрічці фазові картинки, що створювали ілюзію руху фігур. Таким чином, мистецтво мультиплікації майже на 20 років давніше жанру кіно.

#поезія Пробачте, осінь, я вас не впущу. У вас мороз на скронях. Не барабаньте пальцями дощу вночі по підвіконнях. Я краще ось пораджу вам - вдягнуть пурпурні шати. Бо вже пливе Левіафан, і треба поспішати. Ліна Костенко

Всесвітній день музики Всесвітній день музики або Загальний день музики (Universal Music Day) відзначається кожної другої суботи жовтня, вшановуючи магію музики у всіх її формах. Від зародження людської цивілізації і до сьогодні музика є невід’ємною частиною нашого життя, що має силу об’єднувати спільноти, викликати емоції, мотивувати і навіть зцілювати, сприяти фізичному та ментальному добробуту. Музика – це не просто форма розваги, це універсальна мова, яка виходить за межі кордонів, культур і поколінь. Вона здатна виражати ідеї, емоції та історії так, як слова часто не можуть. Від ритмічних ударів стародавніх барабанів до складних мелодій сучасних оркестрів музика еволюціонувала, але її суть залишилася незмінною – об’єднувати, зцілювати та надихати. Дослідження показали, що прослуховування музики може знизити кров’яний тиск, зменшити стрес і рівень тривожності. Вивільнення дофаміну в мозку під час прослуховування музики – це та сама хімічна речовина, що вивільняється під час приємних занять, таких як їжа чи інтимні стосунки. Таким є глибокий вплив музики на наше життя.

День «Обійми барабанщика» День «Обійми барабанщика» (Hug a Drummer Day) відзначають 10 жовтня. Барабан Барабан – це, мабуть, найперший музичний інструмент, що вигадало людство. Наші пращури спочатку використовували інші предмети, наприклад, долоні або камені. За допомогою ударів люди передавали інформацію. Пізніше навчилися робити порожнисті ємності та натягувати на них шкуру тварин. Цей інструмент займає почесне місце у культурі багатьох країн. Його зображення присутнє на державних гербах Гаїті, Папуа-Нової Гвінеї. В Індії барабани використовують у лікувальних цілях.