#Нині_святкуємо

ПРП. МАРТИНІАНА

Прп. Мартиніан жив у 5 ст. У 18 років оселився в пустелі, поблизу м. Кесарії Палестинської (lзраїль), де пробув у безмовності 25 р., удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб. Однак ворог не залишав пустельника, наводячи на нього різні спокуси. Так, його намагалася спокусити жінка-блудниця Зоя, попросившись якось до нього переночувати непогідної ночі. Святий, аби уникнути спокуси, вийшов з келії, запалив багаття став босими ногами на жар, кажучи: «Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти терпітимеш вічний вогонь, приготований тобі дияволом?»

Вражена Зоя покаялася і просила святого наставити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона вирушила до Вифлеєма, до монастиря Св. Павли, де у суворості прожила 12 р. до кончини. Зцілившись від опіків, св. Мартиніан пішов на безлюдний скелястий острів і прожив просто неба кілька років. Якось під час сильної бурі розбився корабель, і до острова, де рятувався св. Мартиніан, море викинуло на берег дівчину Фотинію. Святий допоміг їй вибратися на острів та облишив, а сам кинувся в море. 2 дельфіни винесли його на сушу. Відтоді блж. Мартиніан почав мандрувати. Так тривало 2 роки. Діставшись Афін, він увійшов до храму і помер. Це сталося бл. 422 р.

Блж. Фотинія провела на острові 6 р. і померла. Тіло її перевезли до Кесарії Каппадокійської, Пам'ять прпп. Зої і Фотини святкується цього ж дня.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 13 лютого.
----------------

#мистецтво
Порфирій Мартинович (1956 - 1933)
Ілюстрації до "Енеїди" Івана Котляревського

З фондів Харківського художнього музею

🔫🇺🇦 Черговою нагородою для українських стрільців завершився змагальний день юніорського чемпіонату Європи

📌 У змаганнях чоловічих тріо у пневматичному пістолеті українці вийшли до фіналу.

🥈 У матчі за золото Максим Гімон, Максим Камінський та Іван Мартинов поступилися представникам Грузії та стали віцечемпіонами Європи.
#world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

У покинутому селі серед лісів стояв старий дім. Кам’яний, темний, зарослий плющем, він дихав — не як живе створіння, а глибоким холодом, що заповнював груди кожного, хто наважувався ступити всередину. Люди уникали його — казали, що вночі з вікон видно тіні, а з підвалу лунає дитячий плач.

Але одного дня туди приїхала дівчина на ім’я Марта. Вона не вірила в привиди. Її приваблювало саме те, що цей дім був забутий усіма . Марта шукала тишу, але натомість знайшла жах.

У першу ж ніч дім почав "говорити": підлога стогнала, двері відчинялися самі, а з дзеркал дивилися не її очі. Найстрашнішим було не те, що вона чула голоси, а те, що вони знали її ім’я, її думки, її мрії.

Кожна ніч ставала довшою. Вона бачила тінь дитини, яка сиділа на ліжку й шепотіла:
— Вони забрали мене… Не йди вниз… будь ласка…

Але Марта пішла. У підвалі вона знайшла старе ліжечко, повністю поросле грибком, і розбиту музичну скриньку. Коли вона її торкнулася — усе довкола змінилося. Стіни дому затряслись, і з темряви піднялася постать — темна, висока, з безліччю рук, кожна з яких тримала уламки дитячих іграшок. Це було те, що забрало дитину.

Марта не тікала. Вона заговорила. Вперше хтось не кричав і не кликав на допомогу. Вона сіла на підлогу й сказала:
— Я знаю, як боляче бути покинутим.

Тоді сталося диво — страх ущух. Тінь завмерла, руки впали, і з неї вийшла душа дитини. Маленька дівчинка. Вона торкнулася Мартиної руки й прошепотіла:
— Дякую.

Дім зітхнув востаннє. Біль і темрява розвіялися. На ранок сонце освітило чисті стіни, а в повітрі пахло м’ятою.

Марта залишилася жити в тому домі. Вона перетворила його на будинок для дітей, які втратили дім, як і вона. Ніхто більше не чув голосів чи плачу. Але інколи вночі з музичної скриньки лунає ніжна мелодія — пам’ять про тих, хто нарешті знайшов спокій.

🇺🇦🥋Юніорська збірна України з самбо виборола 8 медалей (1🥇, 2🥈, 5🥉) на чемпіонаті Європи, що проходить на Кіпрі

Наша збірна юніорок посіла 🥈 друге місце в командному заліку.

Юніори та юніорки (спортивний розділ):
🥇«Золото»: Діана Тулунжи (до 65 кг).
🥈«Срібло»: Віолетта Кумечко (до 59 кг); Кіра Титовець (до 72 кг).
🥉«Бронза»: Анастасія Шльомка (до 50 кг); Катерина Мартиненко (до 54 кг); Анастасія Демченко (до 80 кг); Владислав Жоган (до 58 кг); Владислав Камінський (до 64 кг).

🙌Вітаємо і пишаємося! #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#мистецтво
Старий Чернігів від художниці Надії Мартиненко (нар. 1956)

У травні 1933 року світ побачив перший номер газети "Українське слово" ("La Parole Ukrainienne") в Парижі. Сьогодні це - найстаріше українське періодичне видання, що продовжує друкуватися у Франції.

З самого початку газета стала неофіційним бюлетенем проводу українських націоналістів у Франції. Тижневик первісно друкувався на 16 сторінках на друкарській машинці. До середини 1934 року наклад досяг 600 примірників. Головним редактором до липня 1934 року був Олександр Бойків - секретар голови проводу українських націоналістів.

З липня 1934 року оновлене «Українське Слово» вже друкувалося на 4 сторінках високим друком. Газету очолив новий головний редактор - член проводу українських націоналістів, досвідчений журналіст Володимир Мартинець.

Газета з бюлетеня ОУН перетворилася на ідеологічно-політичний тижневик, який висвітлював проблеми і події політики, історії, культури з широким оглядом українського життя у світі. Серед відомих співробітників: Микола Сціборський, Микола Капустянський, Олег Ольжич, Дмитро Андрієвський, Євген Онацький, Богдан Кентржинський.

1939 року газета завдяки коштам, зібраним українцями з усього світу, купила обладнання для власної друкарні, і видавцем замість УНС стала Перша Українська Друкарня у Франції (ПУДуФ).

Сьогодні газетою опікується Жан-Поль Пилипчук - француз із українським корінням, головний редактор видання.

🇺🇦#свято💙💛
#new #ukrainian_music #що_послухати
Анастасія Лавриненко - Не однаково мені (2024)
https://www.youtube.com/watch?v=NMNHpx4wChs
Опис до відео:
Прем’єра пісні та кліпу «Не однаково мені» у виконанні Анастасії Лавриненко під музичний супровід Концертного військового оркестру 194-ї окремої понтонно-мостової бригади Державної спеціальної служби транспорту.
Презентація пісні та кліпу відбулася саме в День Збройних Сил України тому, що пісня «Не однаково мені» - це історія кожного воїна, який взяв в руки зброю та доєднався до лав Сил Оборони України, щоб зупинити ворога та захистити український народ!
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні! Слава Героям!

Слова: Т.Г. Шевченко.
Вокал: Анастасія Лавриненко.
Музика: Анастасія Лавриненко.
Аудіо-продакшн: Сніжко Данило.
Аранжування: Анастасія Лавриненко, Концертний військовий оркестр 194-ї окремої понтонно-мостової бригади Держспецтрансслужби.
Візаж: Вікторія Васильєва.
Костюм: Vidana Design.
Режисер/оператор/монтаж/колір: Євгеній Мартинов.
VFX: Микита Гримайло-Макаренко.
Технічна підтримка: Андрій Урбанський.
Подяка: Конюшні «Щербаті Цуглі» та Лицарському клубу “Переплуття”.

Важливо зазначити, що зйомки окремих сцен музичного відеокліпу відбулися на місцях, де Т.Г. Шевченко у 1844 році готував серію гравюр: «Мальовнича Україна», а також на локації, де в 1648 році під керівництвом Богдана Хмельницького було створено опорний пункт українського козацького війська. А кінь, якого ви можете побачити у відео - це рідкісний представник давніх аборигенних поліських коней. Саме на таких конях колись їздили козаки та воїни в часи Київської Русі.

П'ятдесят відтінків Мартина #котофото #Мартин #котикиукраїни #котики #люблюкотиків #кітик

#Житія_святих

ПРП. ЛЕВА, ЄП. КАТАНСЬКОГО

Св. Лев був єпископом в м. Катані, що на Сицилії. Він славився добротою і милосердям, християнською любов'ю до жебраків і мандрівників. Господь удостоїв його дару лікування різних хвороб і чудотворінь. За часів єпископства свт. Лева в Катанах жив чародій Іліодор, який вражав народ удаваними чудесами. Він раніше був християнином, але потім таємно відкинув Спасителя і став служителем диявола. Свт. Лев часто закликав Іліодора відійти від злих справ і навернутися до Бога, але марно.

Якось Іліодор дійшов до такої зухвалості, що, увійшовши до храму, де єпископ здійснював Богослужіння, своїм чародійством спричинив там сум'яття, намагаючись влаштувати безчинства. Бачачи народ, що біснується за чаклунським навіюванням, св. Лев зрозумів, що час покірливих напучень минув. Він спокійно вийшов з вівтаря і, обв'язавши шию чародія своїм омофором, вивів його з храму на площу. Там він примусив Іліодора признатися у всіх лиходійствах, наказав розвести багаття і вступив разом із чародієм у вогонь, утримуючи його омофором. Так вони стояли у вогні, поки Іліодор не згорів, а свт. Лев, силою Божою, залишився неушкодженим. Це диво ще за життя прославило прп. Лева. Коли він помер, при його труні отримала зцілення кровоточива жінка. Тіло святого було покладене в храмі Св. мц. Лукії, збудованому ним самим, а згодом мощі його були перенесені до церкви Свт. Мартина Милостивого, єп. Турського.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 20 лютого.
----------------