Трудова мобілізація у Києві: чи варто безробітним готувати рукавиці, і що спричинило скандал.

У столиці переполох через інформацію в ЗМІ, що у місті можуть запровадити суспільно корисні роботи, а киян певних категорій направляти на розбір завалів після ворожих прильотів чи на заготівлю дров.

Адвокати кажуть, це законно і може запроваджуються в умовах воєнного стану, як по всій країні, так і в окремих регіонах. Але на їхню думку, зараз це більш актуально у прифронтових регіонах.

Водночас у КМДА стверджують: питання впровадження трудової повинності у Києві — наразі не розглядається, а оприлюднена раніше інформація має ознаки маніпуляції та дискредитації.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Виключено проміжні ланки в опрацюванні документів, зокрема армійський корпус, оперативне командування, вид тощо. Документи на призначення тепер подаються напряму від військової частини до Генштабу ЗСУ.

Ці кроки покликані пришвидшити призначення військовослужбовців на посади, зробити процес їх переведення прозорішим та усунути маніпуляції окремих посадових осіб щодо перешкоджання таким переведенням.

Запроваджений механізм призначення (переміщення) не змінює умови повернення до служби після СЗЧ.

Водночас впроваджені зміни спрямовані на зменшення цих випадків, оскільки новий механізм пропонує більш демократичний підхід в питанні переведення до обраної військової частини.

Рекомендаційні листи, які тепер стають суто електронними, не мають бути способом перевестися з бойової бригади, яка виконує завдання на активній ділянці фронту, до військової частини з більш комфортними умовами служби.

Крім того, Генеральним штабом ЗС України здійснюються заходи щодо зменшення документообігу в частині, що стосується відпрацювання матеріалів (наказів, розпоряджень) стосовно переміщення військовослужбовців, з метою зменшення часу прийняття кадрових рішень.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Звертаюся до родин військовополонених і зниклих безвісти з важливим застереженням: бережіть свої персональні дані!
  ❗️На жаль, останнім часом з’являються випадки, коли невідомі люди під виглядом “допомоги” намагаються дізнатися чутливу інформацію про вас та ваших рідних, які перебувають у полоні. Будьте обачними — їхні наміри не завжди добрі. Вони можуть створювати враження, що нібито працюють із державними органами — але це не так.
Передавати свої дані тим, хто не має підтверджених повноважень, може бути небезпечно. Особливо це стосується:
інформації про військовослужбовця: де служить, обставини зникнення чи полону;
контактів родини;
копій документів, листів чи звернень.
Такі дані можуть бути використані для:
шахрайства;
передачі третім особам без вашої згоди;
тиску або маніпуляції з боку ворога;
психологічного впливу на вас і ваших рідних.
Особливу небезпечно, якщо ця інформація потрапляє до держави-агресора — це реально може загрожувати життю.
Тому закликаю вас:
передавайте будь-яку інформацію тільки через офіційні державні органи та перевірені канали;
ретельно перевіряйте, хто до вас звертається, і чи має ця людина або організація відповідні повноваження;
не поширюйте чутливі дані у соцмережах або сторонніх ресурсах;
якщо сумніваєтесь — відразу звертайтеся до державних органів або Офісу Омбудсмана.
Будьте пильні і обережні — кожна ваша дія з інформацією сьогодні може стати гарантією безпеки завтра.
Facebook | Instagram | Х

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Рада Міжнародної асоціації легкої атлетики (World Athletics) зняла з Росії всі допінгові санкції, про це повідомили в мінспорту РФ.

В організації заявили, що Всеросійська федерація легкої атлетики виконала необхідні умови для відновлення членства, а ВФЛА пройшла трирічний карантин у межах програми спеціальних умов.
Нагадаємо, ВФЛА була позбавлена членства в World Athletics 2015 року через допінг-скандал у російській легкій атлетиці.

У 2020-му році Спортивний арбітражний суд (CAS) підтримав рішення Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) відсторонити Росію за маніпуляції в базі даних Московської антидопінгової лабораторії.

Російські легкоатлети після початку повномасштабного вторгнення в Україну не виступають на турнірах під егідою World Athletics навіть у нейтральному статусі.
#спорт #спорт_sports #brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#історія #музика
Якщо ви коли-небудь чули музику, яка звучить так, ніби її записали в кабінеті стоматолога-перфекціоніста з вищою освітою, ви знаєте The Alan Parsons Project. Але за цією глазур’ю приховується людина, яка бачила, як народжуються боги, і вирішила, що техніка — це надійніше за натхнення.

Елан Парсон був золотим хлопчиком студії Abbey Road. Він крутив ручки на альбомі Let It Be для The Beatles і вибудовував магію звуку на The Dark Side of the Moon для Pink Floyd. Але шотландський геній мав одну проблему: він надто добре розумів, як працює магія, щоб вірити в неї.

Технологічна диктатура замість душі

Парсон створив свій проект у 1975 році не як гурт, а як ідеально налагоджений конвеєр. Він не шукав постійних вокалістів — він наймав їх як запчастини до двигуна. Сьогодні співає один, завтра інший, а головний тут — інженер за пультом. Це була епоха прогресивного року, коли інтелектуали намагалися перетворити музику на вищу математику.

Його концептуальні альбоми базувалися на Едгарі По, Айзеку Азімові чи архітектурі Гауді. Але іронія полягала в тому, що роблячи музику про людяність і страх перед машинами, Парсон сам ставав машиною. Він використовував ранні цифрові синтезатори Fairchild та софт, який на той час здавався магією, щоб прибрати будь-яку шорсткість людського голосу.

Конспірологія та Око, що бачить усе

Найвідоміший хіт проекту — Eye in the Sky. Багато хто сприймав його як приємну мелодію для поїздок у ліфті, але за текстом ховалася параноя Орвелла про тотальне стеження. Парсон, як справжній технік, бачив світ крізь об’єктиви камер і датчики звуку.

Наприкінці вісімдесятих Парсон уже прораховував алгоритми цифрового контролю. Його тяга до конспірології та прихованих смислів зробила його кумиром для тих, хто шукає таємні знаки в обкладинках платівок. Кажуть, що він знав про звукові маніпуляції більше, ніж будь-яка спецслужба світу, і саме тому його музика звучить так... безпечно. Це безпека людини, яка вже все про вас знає.

Іронія досконалості

Найбільший жарт кар'єри Елана Парсона полягає в тому, що він — людина, яка створила найчистіший звук в історії — терпіти не може сучасні MP3 та цифрові стрімінги. Він, архітектор цифрового раю, став жертвою власного винаходу: музика стала настільки доступною і стиснутою, що вся його студійна магія просто випарувалася в дешевих навушниках.

The Alan Parsons Project — це пам’ятник епосі, коли ми вірили, що за допомогою хорошого мікшерного пульту можна пояснити сенс життя. Виявилося, що пульт лише робить порожнечу навколо нас більш об'ємною.
https://youtu.be/mB-aHGzEbEM?si=F3KqSPm-kBT0jDDK

Екс-зірка Реала втік із конкурсу краси: що сталося?

53-річний Клод Макелеле відмовився від ролі судді конкурсу «Міс Всесвіт» на тлі заяв про можливу фальсифікацію результатів.

⚽️ Колишній півзахисник «Челсі» та «Реала» раніше з ентузіазмом прийняв запрошення, заявивши, що відкритий до нового досвіду й «любить дивитися на красивих жінок». Однак зрештою він знявся з участі, пославшись на особисті причини.

🗳 Згодом з’явилися звинувачення в тому, що до прибуття офіційного журі нібито відбулося таємне голосування за топ-30 учасниць.

За словами музиканта Омара Харфуша, який також відмовився від ролі судді, під час конкурсу могли мати місце порушення, зокрема конфлікт інтересів і маніпуляції результатами.
#world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Українські грантоїди перетворили «боротьбу за справедливість» на постійний бізнес, — США.
 
⭕️Американські аудитори викрили українських грантоїдів у маніпуляціях, конфлікті інтересів і перетворенні громадської діяльності у бізнес. Звіт (https://www.armadanetwork.org/content/files/2026/02/--------_---------... USA (https://www.armadanetwork.org/content/files/2026/02/--------_---------... Armada Network представив в Європарламенті ексконгресмен США Грегг Гарпер.
Американці констатували, що в Україні сформувалася ціла індустрія «активістів», яка фінансово залежить від наявності проблем у державі. Логіка проста: їм вигідно критикувати реформи та вигадувати нові «зради», бо це приносить гроші.
 
У чому американські аудитори бачать головні загрози?
⭕️Негатив стосовно України: активістам вигідно називати будь-які державні процеси «провальними», адже визнання успіхів не приносить нових коштів.
⭕️Маніпуляції: складні юридичні процеси навмисно спрощують до гучних ярликів — «узурпація», «корупція», «контроль».
⭕️Конфлікт інтересів: грантоїди самі пропонують зміни, самі отримують на них гроші й самі ж оцінюють власну роботу як «єдино правильну».
⭕️«Ехо-камера»: грантові організації цитують одна одну, створюючи ілюзію масової підтримки власних наративів.
⭕️Ризик для євроінтеграції: через такі необ’єктивнізвіти партнери з ЄС отримують викривлену картинку.
⭕️Економіка грантів: внаслідок цього всього формується замкнена система, де головною метою стають не реальні реформи, а безперервне фінансування грантоїдів.
 
«Час експериментів минув. Від України не вимагається руйнування структур заради красивих слайдів у презентаціях. Потрібний еволюційний розвиток», — наголосили аналітики Armada Network.

#історія #постаті
Лесь Мартович: Доктор права з душею сатирика та селянським серцем.
12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович — людина, чий гострий розум і ще гостріше перо змушували галицьке селянство і сміятися, і плакати одночасно. Поки тогочасна еліта часто дивилася на народ «згори вниз», Мартович, син сільського писаря, знав життя громад ізсередини: з усіма їхніми бідами, кумедними забобонами та нескінченною боротьбою за справедливість.

Мартович був частиною легендарної «Покутської трійці» разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Але якщо Стефаник писав трагедію душі, то Мартович обрав іншу зброю — сатиру. Його новели, як-от «Забобон» чи «Лукія», — це не просто література, це соціологічний розріз епохи. Він майстерно висміював як обмеженість тогочасного чиновництва, так і наївність селян, проте робив це без злості, а з глибоким болем за рідний край. Його гумор був способом виживання народу, який не мав власної держави, але мав незнищенну гідність.

Життя самого письменника було далеким від ідилії. Він здобув юридичну освіту (став доктором права), але замість блискучої кар’єри у великих містах поневірявся провінційними канцеляріями, захищаючи права простих людей. Його активна громадянська позиція та участь у радикальному русі часто ставали причиною проблем із владою. Взагалі, історія української інтелігенції того часу — це історія самопожертви: Мартович буквально спалив себе роботою та громадською діяльністю, пішовши з життя у розквіті сил.

Сьогодні, читаючи Мартовича, вражаєшся, наскільки актуальними залишаються його спостереження за людською природою. Його здатність бачити абсурд там, де інші бачать норму, — це риса справжнього європейського інтелектуала. Поки москва століттями виховувала в підданих рабську покору, українські класики на кшталт Мартовича вчили свій народ критично мислити, розрізняти правду від маніпуляції та сміятися в обличчя труднощам. Адже народ, який вміє над собою сміятися, — непереможний.

#дати
Цифровий бронежилет: Як не стати «здобиччю» у Всесвітній павутині.
Хоча 2026 року офіційний День безпечного інтернету (Safer Internet Day) припадає на 10 лютого, традиційно весь цей тиждень присвячений цифровій гігієні. Це не просто чергова дата в календарі, а нагадування, що в сучасному світі ваш пароль може бути важливішим за замок на вхідних дверях.

Історія цього дня почалася у 2004 році як ініціатива ЄС, але швидко переросла у глобальний рух. Сьогодні інтернет — це не лише простір для котиків та мемів, а й справжнє мінне поле, де чатують фішинг, кібербулінг та дезінформація. Безпека в мережі давно перестала бути справою лише «айтішників» — тепер це життєво необхідна навичка для кожного, від першокласника до пенсіонера.

Основна філософія цього дня — «Разом за найкращий інтернет». Це заклик до кожного з нас бути не просто споживачем контенту, а відповідальним учасником цифрового середовища. Перевірити налаштування приватності, увімкнути двофакторну автентифікацію (так-так, ту саму, яку ми всі любимо ігнорувати) та не переходити за сумнівними посиланнями «Ви виграли мільйон!» — це і є сучасний кодекс честі користувача.

В Україні питання безпечного інтернету має особливий підтекст. В умовах війни цифрова грамотність — це частина нашої національної оборони. Фейки та маніпуляції розповсюджуються швидше за віруси, тому критичне мислення стає головним антивірусом, який не потребує оновлення підписки, але вимагає постійного тренування мозку.

Згадуючи про безпеку 8 лютого, варто пам'ятати: інтернет не забуває нічого. Ваші цифрові сліди — це історія, яку ви пишете щодня. Тож нехай вона буде чистою, безпечною і принаймні не такою, за яку буде соромно перед онуками через тридцять років. Світ стає прозорим, тому варто подбати про те, щоб ваші «вікна» в мережу мали надійні грати.

У 21 рік вона познайомилася з ним. Йому було 61. І коли вона спробувала піти, Пабло Пікассо подивився на неї і засміявся:
«Від Пікассо ніхто не йде».

Але вона все одно пішла — і стала єдиною жінкою, якій це вдалося.

Пабло Пікассо руйнував жінок.
Не образно — насправді.

Марі-Терез Вальтер, його кохана, не змогла пережити втрату після його смерті.
Дора Маар, талановита фотографка, яку він зобразив як «Жінку, що плаче», роками боролася з важким психологічним станом після розриву з ним.
Жаклін Рок, його друга дружина, також завершила життя трагічно через роки після його смерті.

Схема повторювалася: Пікассо знаходив молоду, талановиту жінку. Поглинав її молодість, талант, особистість. Він одержимо писав її портрети, увічнюючи на полотні, але водночас руйнуючи в реальному житті. А коли втомлювався — переходив до наступної.

Він казав, що жінки — «або богині, або килимки під ногами».
І ще — «машини для страждання».

Довгі роки майже ніхто не міг вирватися з його впливу. Одні залишалися, поки він їх морально ламав. Інші ламалися, намагаючись піти.

Поки не з’явилася Франсуаза Жило.

Париж, 1943 рік. Місто під окупацією, напруження в повітрі. У задимленій кімнаті Франсуаза — студентка живопису з сильним характером — знайомиться з Пікассо.

Він каже:
— Ти така молода. Я міг би бути твоїм батьком.

Вона спокійно відповідає:
— Ти не мій батько.

Такою вона і була — м’яка зовні, але сильна всередині.

Десять років вона жила поруч із ним. Малювала. Любила його. Народила йому двох дітей — Клода і Палому. Він писав її портрети сотні разів, називав музою, «жінкою, яка бачить занадто багато».

І саме це вона й бачила — пастку.

Пізніше вона скаже:
«Я його любила. Але я бачила, як він потребував руйнувати те, що любить».

На початку 1950-х його інша сторона стала очевидною. Він вимагав обожнювання, а не рівності. Розмови перетворювалися на боротьбу. Мовчання — на психологічний тиск.

Він знецінював її мистецтво. Злився через її незалежність.
«Він хотів бути і богом, і дитиною одночасно. І в такому світі не було місця ні для кого іншого», — згадувала вона.

Інші жінки не витримували цього. Але Франсуаза була іншою.

У 1953 році, після чергового конфлікту, вона подивилася на себе в дзеркало у своєму будинку. Їй було лише 32, але вона почувалася виснаженою.

Вона сказала спокійно:
— Я йду.

Він засміявся.
— Ти не зможеш піти. Від Пікассо не йдуть.

Але вона пішла.

Зібрала речі. Забрала дітей. І вийшла з його життя.
Без скандалу. Без драм. Просто з тихою силою жінки, яка повертає собі себе.

Вона не зникла.

Вона продовжила писати картини. Виховувала дітей сама. Відновила кар’єру.

У 1964 році вона опублікувала книгу «Життя з Пікассо» — чесні спогади без прикрас. Це викликало шок у мистецькому світі. Книгу критикували. Її звинувачували. Пікассо намагався заборонити її публікацію у Франції.

Але вона сказала:
«Я повинна була сказати правду — щоб інші жінки знали, що вони теж можуть вижити».

Книга стала світовим бестселером. Світ уперше побачив іншу сторону генія — жорстокість, маніпуляції, психологічний тиск.

І свобода стала її головним шедевром.

Пізніше вона знову закохалася — у Йонаса Солка, вченого, який створив вакцину від поліомієліту і врятував мільйони життів.

Вона казала:
«Пікассо хотів володіти світом. Йонас хотів його лікувати».

Вони одружилися у 1970 році і були разом до його смерті у 1995. З ним вона отримала те, чого ніколи не мала з Пікассо — любов, засновану на повазі.

Її мистецтво розквітло. Її роботи виставлялися у найбільших музеях світу. Її картини говорили про виживання, силу, відродження.

Вона стала тим, чого Пікассо найбільше боявся — самостійною художницею, чия слава не залежала від нього.

Пікассо помер у 1973 році.
Франсуаза прожила до 2023 року — до 101 року.

Вона малювала. Викладала. Надихала. Бачила, як ростуть її діти і онуки. Вона довела, що жінка може пережити навіть найвідомішого митця свого часу — і залишитися собою.

Наприкінці життя її запитали, звідки вона взяла силу піти.

Вона усміхнулася і сказала:
«Бо свобода — це єдина любов, яку варто берегти».

Пікассо писав її портрети сотні разів, намагаючись зафіксувати її, утримати, контролювати.

Але Франсуаза сама написала свою долю.

Вона познайомилася з ним у 21.
Пішла від нього у 32.
І прожила ще 70 років, доводячи: вона ніколи не була лише музою.

Вона завжди була художницею.

Пікассо зламав багатьох жінок.
Але не її.

Франсуаза Жило не просто пережила його — вона вийшла з його тіні і пішла у власне світло. І прожила в ньому все життя.

Іноді найсильніший акт творення — це відмовитися дозволити себе зруйнувати.