#особистості 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

НАновини‼️: "Русскій мір" в Україні і в … Ізраїлі? путін повторює прийоми гітлера: «де ступає нога російського солдата — там наше». Україна обіцяє «відірвати ноги» дронами, а Ізраїлю пора, нарешті, насторожитися На Петербурзькому економічному форумі путін пригрозив захопленням Сум і заявив про створення «зони безпеки» глибиною до 12 км, поширивши ідею «русского міра» не лише на Україну, а й на Ізраїль. «Куди стає нога російського солдата — там наше», — заявив диктатор путін, коментуючи просування своїх військ в Україні. МЗС України відповіло: за мільйон вбитих російських солдатів уже «відірвано» два мільйони ніг, і дрони готові продовжувати. Експерти вбачають прямі паралелі з гітлерівським lebensraum: «один народ», буферні зони, захист меншин та маніпуляції «мирним атомом». Це не перша така заява, але формулювання «де ступає нога російського солдата — там наше» нагадує вислів гітлера 1939 року: «Німецький солдат залишається там, куди ступає його нога». Особливе занепокоєння викликає згадка про «російськомовний Ізраїль» — спроба втягнути єврейську державу в орбіту кремля через діаспору і пропаганду. Ізраїлю рекомендують терміново посилити кіберзахист, підтримати Україну технологіями і публічно відмежуватися від «русского міра». https://nikk.ua/uk/ruskij-svi/ #nanews #israel #ukraine #israelukraine #putin #hitler #russianworld

Записував на родичів елітні квартири та віпавто: від керівництва НАБУ вимагають звільнити Романа Нєдова, - УНІАН   Як пише видання, НАБУ сиплеться на очах. Після гучного скандалу із сексом детектива Бравермана зі свідком — новий фігурант: заступник керівника підрозділу Роман Нєдов. Якщо і його “прикриють”, постане питання про розпуск усього Бюро. Скандал розгорівся через те, що звичайний детектив Роман Нєдов на посаді в НАБУ розжився елітними квартирами та віп автівкою. Він фіктивно оформив на тещу квартиру в елітному ЖК «Шервуд» в Києві поруч з НАБУ. Теща подарувала її своїй доньці – дружині Нєдова з ціною лише 37 тис. доларів, тоді як подібні квартири в цьому ЖК коштують $200-250 тис. Подібним чином купили квартиру на Повітрофлотському проспекті на тещу, яка згодом подарувала її дочці із заниженою ціною: у декларації вказано 38 тис. дол., а реально – до 86 тис. дол. Всі ці маніпуляції були потрібні для того, що «вписатися» у зарплату Нєдова, бо інакше ці покупки неможливо обґрунтувати ані його доходами, ані його дружини, ані їхніх родичів.   Наприклад, дружина Нєдова Лія до 2020 року працювала найманим працівником в лікарнях і клініках та заробляла скромні 30-40 тисяч гривень на рік. І от у 2021 р., коли чоловік вже остаточно освоївся у НАБУ, зареєструвалась як ФОП. І, що називається, «поперла карта»: за чотири останні роки вона «заробила» одразу понад 7 млн грн (майже 200 тис. дол.). Пояснення, звідки такі кошти, теж немає жодного.   Як зазначає видання, історії Бравермана й Нєдова лише верхівка. За кожним звільненим у НАБУ стоять десятки, кого покривають. Жодна з «антикорупційних» структур не реагує. НАБУ та подібні органи потрібно розганяти й будувати з нуля, інакше й далі крастимуть під прикриттям. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція

⏺Важливе звернення до родин військовополонених та зниклих безвісти осіб за особливих обставин! Останнім часом, на жаль, знову фіксуємо активізацію шахраїв, які намагаються скористатися непростим емоційним станом родин наших Захисників та Захисниць. Які схеми використовують шахраї?👇 🔘«Внесення до списку на обмін». Шахраї видають себе за представників офіційних структур або «посередників» і обіцяють включити Захисника до списку на обмін за певну суму грошей. 🔘«Ваш рідний у шпиталі». Зловмисники стверджують, що зниклий військовослужбовець перебуває у тяжкому стані й потребує термінового лікування, для чого необхідно негайно переказати кошти. 🔘Вимагання боргів та залякування. Шахраї телефонують рідним, вимагають гроші, погрожують та чинять психологічний тиск. 🔘Виманювання банківських даних. Під виглядом «допомоги» аферисти намагаються отримати доступ до карток, на які надходять виплати, та привласнити кошти. ❗️Окремо зʼявляється ще одна небезпечна схема — маніпуляції з масовими зверненнями. Родини закликають масово надсилати звернення до державних і міжнародних структур, надсилати докази (фото/скріншоти листів) у приватні повідомлення, а також поширювати ці “інструкції” в чатах родин зниклих безвісти. Акцентую, що це — чергова інформаційно-психологічна операція агресора. Вона не має нічого спільного з реальною процедурою обміну й лише створює хаос та дезінформацію. Ще раз наголошую, що питання обміну — виключно компетенція держави. Жодних «платних внесень» не існує. Персональні та фінансові дані — під захистом. ☝️У таких обставинах будь-яка інформація може здаватися шансом. Саме цим користуються шахраї. Бережіть себе та своїх рідних. За підозрілих ситуацій — звертайтесь до правоохоронних органів. Нагадую, що раніше Офіс Омбудсмана разом із кіберполіцією створили спеціальну тематичну брошуру — «Яким може бути шахрайство та як йому протидіяти?». Ознайомитися з матеріалом ➡️ можете тут.

#суспільство #маніпуляції Як працює ТікТок і як там нами маніпулюють. Беріть воду з лимоном, вмощуйтеся зручніше. Новий випуск від канали "Як не стати овочем" https://youtu.be/u264ajear0Y?si=mtDD2eQUfZtpc0Dd

Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу. Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю. Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад. І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве. Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок. Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати. І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости. Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити. Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки. Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором. А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.

⏺Важливе звернення до родин військовополонених та зниклих безвісти осіб за особливих обставин! Останнім часом, на жаль, знову фіксуємо активізацію шахраїв, які намагаються скористатися непростим емоційним станом родин наших Захисників та Захисниць. Які схеми використовують шахраї?👇 🔘«Внесення до списку на обмін». Шахраї видають себе за представників офіційних структур або «посередників» і обіцяють включити Захисника до списку на обмін за певну суму грошей. 🔘«Ваш рідний у шпиталі». Зловмисники стверджують, що зниклий військовослужбовець перебуває у тяжкому стані й потребує термінового лікування, для чого необхідно негайно переказати кошти. 🔘Вимагання боргів та залякування. Шахраї телефонують рідним, вимагають гроші, погрожують та чинять психологічний тиск. 🔘Виманювання банківських даних. Під виглядом «допомоги» аферисти намагаються отримати доступ до карток, на які надходять виплати, та привласнити кошти. ❗️Окремо зʼявляється ще одна небезпечна схема — маніпуляції з масовими зверненнями. Родини закликають масово надсилати звернення до державних і міжнародних структур, надсилати докази (фото/скріншоти листів) у приватні повідомлення, а також поширювати ці “інструкції” в чатах родин зниклих безвісти. Акцентую, що це — чергова інформаційно-психологічна операція агресора. Вона не має нічого спільного з реальною процедурою обміну й лише створює хаос та дезінформацію. Ще раз наголошую, що питання обміну — виключно компетенція держави. Жодних «платних внесень» не існує. Персональні та фінансові дані — під захистом. ☝️У таких обставинах будь-яка інформація може здаватися шансом. Саме цим користуються шахраї. Бережіть себе та своїх рідних. За підозрілих ситуацій — звертайтесь до правоохоронних органів. Нагадую, що раніше Офіс Омбудсмана разом із кіберполіцією створили спеціальну тематичну брошуру — «Яким може бути шахрайство та як йому протидіяти?». Ознайомитися з матеріалом ➡️ можете тут. 🇺🇦 Facebook | Instagram

26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

Як вам таке: депутатка українського парламенту перекреслює червоними хрестами офіцерів, які з перших днів війни тримають оборону проти росіян? Той же генерал Баргилевич разом із піхотинцями стримував ворога під Києвом у найважчі тижні вторгнення. І ця ж депутатка свідомо обрізає фото - для маніпуляції. За методичками Соловйова й іншої кремлівської наволочі. Це вже навіть не дивно. Бо саме Безуглу найбільше цитують Соловйов, Сімонян та інші рашисти - для дискредитації Збройних Сил України.

Рідні українських оборонців, які зникли безвісти або перебувають у полоні! ⏺Ворог поширює чергове ІПСО на темі обмінів. Мета — дискредитація зусиль українських органів і дестабілізація внутрішньої ситуації. Для цього РФ: 🔘на своїх пропагандистських ресурсах поширює масові вкиди про нібито "небажання України повертати своїх військовополонених та цивільних". На жаль, цю дезінформацію підхоплюють і деякі українські Telegram-канали, свідомо чи ні, підсилюючи хибний інформаційний фон; 🔘штучно створює протестні настрої, використовує емоційний тиск й маніпуляції. Під час проведення масових акцій ворогом можуть створюватися навмисні конфліктні ситуації з представниками правоохоронних органів. Згодом Росія використає це для викривлення інформаційної картинки. В умовах війни це може мати надзвичайно негативні наслідки, зокрема допомагає ворогу в його головній цілі — зруйнувати нашу єдність. ❗️Саме тому закликаємо вас довіряти лише інформації українських державних органів. А також — брати участь в тих акціях, які мають законного організатора та які не зможуть використати ворожі спецслужби у власних цілях. Від інших публічних заходів на момент поширення цієї ІПСО закликаємо утриматися. У разі отримання підозрілих закликів до участі в протестах або намагання вийти з вами на зв'язок сторонніми особами — негайно повідомляйте правоохоронні органи або Службу Безпеки України. 🗣Акцентую, що ми всі повинні бути єдиними у боротьбі з ворогом. Україна працює над звільненням кожного і кожної з полону. І ми маємо спільні цілі — не зашкодити обмінним процесам, хоч і Росія намагається внести свої "корективи", але лише будучи разом ми не дозволимо цього зробити! 🇺🇦 Facebook | Instagram | Twitter