#історія
Жовтень 1959, ФРН.

Остання прижиттєва світлина Степана Бандери у Баварських Альпах. 15 жовтня 1959 року провідник загинув від рук агента КДБ.

На фото — зліва направо: дочка Леся, дружина Ярослава, Степан Бандера, дочка Наталя та соратник провідника ОУН Дмитро Миськів.

30 червня 1941 року у Львові Українськими національними зборами проголошено декларацію про відновлення Української держави.

Після поразки Української революції 1917-1921 років Україна втратила незалежність, а її землі опинилися у складі СРСР, Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини.

Однак українці не змирилися. Уряд УНР в екзилі, гетьманські кола та націоналістичні організації продовжили боротьбу за створення незалежної держави. У міжвоєнний період на перші ролі виходить молоде покоління українських патріотів, об’єднаних у лавах ОУН.

Найбільш радикальну позицію займала ОУН(Б) на чолі зі Степаном Бандерою. Вона планувала використати німецько-радянську війну для розгортання боротьби за суверенну українську державу. Готувалися похідні групи (до 6 тисяч осіб), які вслід за Вермахтом мали просуватися на територію Радянського Союзу. При цьому ОУН(Б) не розголошувала своїх намірів, прагнучи поставити німецьку владу перед доконаним фактом.

Радянські війська залишили Львів 29 червня 1941-го. А вже о 4.30 ранку 30 червня, не чекаючи основних сил німецької армії, до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» (північна група «Дружини українських націоналістів», створеної після перемовин ОУН з Абвером, налічував 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем), який мав забезпечувати проголошення державотворчого акту.

За кілька годин у Львів увійшла похідна група на чолі з Ярославом Стецьком, якому Український національний комітет надав повноваження для проголошення незалежності. Були оперативно проведені переговори з провідними діячами українського політичного руху. І о 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України, а також представник митрополита Андрея Шептицького – Йосип Сліпий.

Збори проголосили відновлення Української держави та створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. З дипломатичних міркувань в останній момент був доданий третій пункт, що проголошував подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною» (його не було у першій редакції документу). Щоправда, він не захистив від подальших репресій і широко використовувався у ворожій пропаганді.

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Текст документу встигли двічі передати по радіо. А Український національний комітет у Кракові наступного дня видав з цього приводу інформаційний бюлетень (перший і водночас останній). У багатьох населених пунктах були оперативно створені і розгорнули діяльність українські органи влади.

Підготовка Акту здійснювалася таємно і стала повною несподіванкою для окупаційної німецької влади. Двоє німецьких офіцерів 30 червня, зачувши про збори, прибули на них вже після початку і спершу погано уявляли, що відбувається. Професор Ганс Кох виступив з обережною промовою, підкресливши, що створення Української держави не входило в найближчі плани Німеччини. Але за кілька днів дії «союзників» стали більш жорсткими.

3 липня 1941-го у розмові із заступником державного секретаря Рейху Ернстом Кундом Степан Бандера заявив: 💬«Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».

Не переконавши Степана Бандеру та Ярослава Стецька відкликати Акт, за кілька днів їх заарештували і згодом направили у концтабір Заксенгаузен. 11 липня була заборонена діяльність будь-яких українських організацій, а у вересні нацисти розпочали масові арешти та розстріли оунівців.

1 січня 1909 року у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Проводу Організації Українських націоналістів, провідник українського народу, Степан Бандера.

🤷‍♂Для мене Бандера і ОУН-УПА — звичайні військові злочинці, вбивці, геноцидники, і так ми завжди будемо їх називати, — президент Польщі Дуда

«Коли я приїжджаю в Україну, а мене обіймають люди, у яких на руках пов'язки в кольорах бандерівського прапора — це абсурд. Польща ніколи не погодиться із законами України, які вважають ОУН-УПА борцями за свободу України».

НАновини‼️: Після «ми їздили в зону «СВО» і підтримували наших військових» в Ізраїль на гастролі — Олексій Глизін, прямо як у пісні «не хвилюйтеся... дядя на роботі»

«Хай живе Степан Бандера та його жінка Параска» — за словами колишніх українських друзів, Глизін завжди, приїжджаючи в Україну, перше, що говорив, ... і любив співати українські пісні.

Російський співак і музикант Олексій Глизін (отримав від путіна звання Заслуженого артиста РФ), відомий своїми хітами «Ти не ангел», «Зимовий сад» та множиною інших, збирається з 24 по 29 травня 2025 року провести "ювілейний тур по Ізраїлю". Концерти плануються в Хайфі, Тель-Авіві, Беер-Шеві, Маалоті, Ашдоді та Ашкелоні.

Уже в 2018 році після початку АТО Глизін приїхав в окупований Донецьк. Також у наступні роки співак активно відвідує окупований Севастополь і виступає в пропагандистських концертах в Криму. Попав до бази «Миротворець».

Зараз підтримує т.н. "СВО", - він «поважає людей, які йдуть захищати Батьківщину» (ред — в чужій незалежній країні?) і "ми з командою неодноразово їздили і в Сирію, і в зону СВО і підтримували наших військових".

Рішення підтримати його концерти в Ізраїлі і віднести туди (див. "податки путіна") свій шекель залишається за кожним індивідуально.

Хочете дізнатися більше? Дізнайтеся всі подробиці на нашому сайті!

https://nikk.agency/uk/pislya-mi-izdili/

#НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Russia #SVO #Глизін #концерти

Артисти, навіть улюблені цілими поколіннями, в диктаторських режимах часто опиняються перед вибором, де їхнє творчість стає інструментом пропаганди, що служить режиму в обмін на гроші та успіх, і вибір залишається тільки за їх совістю, репутацією та майбутніми поколіннями.

3 березня 1912 року народився Лев Ребет. Згодом він стане одним із лідерів ОУН, братиме участь у проголошенні відновлення української державності у Львові 30 червня 1941-го.

Народився в Стрию у родині поштового урядовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. Під час навчання у Стрийській українській гімназії він захопився пластовим рухом, у 15 років став членом Української військової організації (УВО), у 17 – вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), а за рік – очолив її провід у Стрийському повіті.

Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Лева Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Карпинцем та іншими діячами ОУН арештовує польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпускають. Невдовзі він очолює Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, і, фактично, відновлює її діяльність, керує розвідкою ОУН. Ребет ще неодноразово затримувався польською поліцією за політичну діяльність. Паралельно він у 1938 році закінчив правничий факультет Львівського університету, здобувши ступінь магістра права.

Після розколу ОУН у 1940 році на мельниківську і бандерівську, Лев Ребет підтримав Бандеру. Попри це, між ними існували протиріччя, які у 1954-му призвели до того, що Ребет та ще один член Проводу ОУН Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. Вони удвох так і продовжували очолювати організацію, через що членів цього крила охрестили «двійкарями».

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави Лев Ребет став заступником голови уряду Ярослава Стецька. Коли ж у липні 1941 німці арештували Бандеру та Стецька, Ребет перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.

Але ця діяльність була нетривалою. Німці, не добившись від Бандери та Стецька відкликання Акту відновлення Української Держави, розпочали арешти інших українських діячів. Лева Ребета затримали 14 вересня 1941 року, і він три роки пробув у нацистському концтаборі Аушвіц. Після звільнення переїхав до Мюнхена, де на той час перебували більшість провідних діячів бандерівського руху.

В еміграції Лев Ребет працював в Українському вільному університеті у Мюнхені, у газеті «Українська трибуна», очолював редакцію газети «Український самостійник». У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956).

КҐБ полювали на Льва Ребета, вимагаючи його видачі за «співпрацю з нацистами». Було кілька невдалих спроб викрадення. Зрештою, 12 жовтня 1957 року у Мюнхені, на сходах будинку, де була редакція «Українського самостійника», агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціально сконструйованого пристрою вистрілив Ребету в обличчя струменем синильної кислоти. Специфіка її дії полягала в тому, що видимих слідів хімічного впливу на тілі не залишалося. Натомість, при вдиханні пари кислоти потрапляли в кров і спричиняли швидку смерть.

Відтак, лікарі причиною смерті Лева Ребета визначили серцеву недостатність. Утім це все було настільки підозріло, що прихильники Ребета навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». Ще більші підозри виникли, коли за два роки той же Богдан Сташинський подібним чином скоїв убивство Степана Бандери. Тоді він випустив подвійну порцію отрути, сліди якої були явно видні. Але обидві смерті так і лишалися загадкою, доки сам Сташинський, який у 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, не здався поліції і розповів усі подробиці цієї спецоперації. На запитання судді: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?», Сташинський відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».

Лева Ребета поховали в Мюнхені. У 2010 році його разом з дружиною, Дарією Цісик-Ребет, урочисто перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові.

На світлині Лев Ребет під час перебування в концтаборі Аушвіц.

ІІ Маска "Grok" на платформі Х розносить на прах російських провокаторів. Новий Бандера🤔

«Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.»
Степан Андрійович Бандера (1 січня 1909 - 15 жовтня 1959)

5 липня 1941 р. на нараді в Адольфа Гітлера шеф політичної поліції Генріх Гіммлер отримав завдання розібратися з ситуацією щодо Українського державного правління і проголошення Української Держави у Львові.

Того ж дня розпочалася перша хвиля арештів членів ОУН.

5 липня 1941 р. біля Белза ґестапо заарештувало провідника українських націоналістів Степана Бандеру та через Люблін відіслало до Кракова.

Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера з вимогою відкликати Акт 30 червня.

9 липня С. Бандеру разом з жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт.

Незабаром Степан Бандера був ‎поміщений в концтабір Заксенхаузен. Там він провів більше трьох років в одиночній камері в спеціальному відділі для "політичних осіб"‎.

Не треба навіть кави... Це допоможе вам прокинулась 😳

#Бандера