#історія #особистості 🖋️ Батько Реалізму: Гюстав Флобер — Майстер бездоганного стилю. Сьогодні, 12 грудня, ми відзначаємо день народження одного з найвпливовіших письменників XIX століття, французького класика, майстра літературного реалізму — Гюстава Флобера (Gustave Flaubert, 1821–1880). Його внесок у світову прозу є фундаментальним, а його твори — еталоном стилістичної досконалості. 1. Головний Шедевр: «Мадам Боварі» (1856) Це, без сумніву, найвідоміший твір Флобера і один із ключових романів світового реалізму. Роман розповідає трагічну історію Емми Боварі, яка, прагнучи романтичних ідеалів, не знаходить щастя у провінційному шлюбі. Флобер досконало застосував метод «безособового письма» (або об'єктивного оповідання), де автор не висловлює своєї думки, а лише фіксує події та психологічні стани персонажів. 🤯 2. Судовий Процес і Сенсація: Вихід роману «Мадам Боварі» викликав гучний скандал. Французька влада звинуватила Флобера в «образі суспільної моралі» та «зневазі релігії». Судовий процес 1857 року став сенсацією. Хоча письменника врешті-решт виправдали, скандал лише підвищив інтерес до роману, закріпивши за Флобером репутацію літературного новатора та борця за свободу творчості. 3. Принцип «Le Mot Juste» (Точне Слово): Флобер був одержимий ідеєю досконалого стилю. Він виснажливо працював над кожним реченням, шукаючи «єдине, необхідне і точне слово». За легендою, він міг годинами шукати ідеальне дієслово чи епітет. Ця його маніакальна увага до форми і стилю зробила його творчість зразком для наступних поколінь письменників. ✍️ 4. Інші Знакові Твори: Крім «Мадам Боварі», до його спадщини належать такі значущі романи, як «Виховання почуттів» (психологічна хроніка покоління) та «Саламбо» (екзотична історична драма про Карфаген). Гюстав Флобер залишається класиком, чия філігранна робота зі словом та глибоке проникнення у психологію людини змінили вектор розвитку європейської літератури.

#історія #особистості 📘 Борис Грінченко: Людина-Словник, що Збудувала Літературну Мову 🇺🇦. Сьогодні ми згадуємо постать, без якої неможливо уявити становлення сучасної української мови. 9 грудня 1863 року народився Борис Дмитрович Грінченко — видатний український письменник, лексикограф, етнограф, педагог, публіцист і громадський діяч. Він був титаном праці, який присвятив своє життя боротьбі за українську ідентичність через слово. ✍️ Словник як Акт Національного Творення Головним подвигом життя Грінченка, безумовно, є його «Словарь української мови». Народження Норми: Цей чотиритомний фундаментальний словник, виданий у 1907–1909 роках, містив близько 68 000 слів. Він став першим всеосяжним словником української мови, який включав не лише літературні та діалектні слова, а й термінологію та фразеологізми. Утвердження Єдності: У часи, коли російська імперська влада активно обмежувала вживання української мови, словник Грінченка став не просто науковим виданням, а потужним інструментом утвердження єдиної літературної норми та доказом багатства і самостійності українського слова. Він став настільною книгою для інтелігенції, яка боролася за відродження нації. 📚 Освітній та Культурний Внесок Грінченко не обмежувався лише словникарством: Педагогіка: Як талановитий педагог, він розробляв підручники для народних шкіл, зокрема «Рідне слово», і докладав неймовірних зусиль для українізації освіти на підросійських землях. Письменництво: У його літературному доробку — поезії, оповідання та історичні твори (як-от відома драма «Степовий гість»), які викривали соціальну несправедливість. Громадська Діяльність: Він був одним із засновників Української радикальної партії та активно долучався до політичної боротьби за права українців. Борис Грінченко залишається символом самовідданої праці на благо рідної культури. Його словник досі є основою для всіх сучасних лексикографічних праць, а його життя — прикладом служіння нації. 🙏

В цей останній день листопада, я вже прочитала 3-ю книгу Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Боже, скільки героїв загинули в цій війні. Боляче думати, що це вже триває понад 12 років, якщо враховувати від революції Гідності. Так воно і є, бо щойно я пригадала, що саме в ніч на 30 листопада напали на студентів під час мирного протесту. Боже, я була в шоці, коли на другий день все це побачила по телевізору... Мабуть тоді я зрозуміла, що війні з росією не минути... І так воно і сталося... За те щоб бути українцями і жити у вільній Україні, ми кожен втрачаємо кращих з найкращих синів України. Багато хтось втратив батьків, дітей, братів, сестер і вимушені втікати з бойових дій, покидаючі рідні домівки, а хтось досі у полоні по 3-10 років, і це жахливо освідомити. А що сказати, коли немає змоги знайти загиблих і поховати на рідній землі... Я ніколи з тим всім не змирюся і не пробачу росіян за те, що вони накоїли на моїй рідній землі. Важко було читати вірші про наших загиблих захисників, але я вдячна усім тим волонтерам і помічникам волонтерам, які далі допомагають нашим військовим, без них ми б точно втратили Україну. І насамперед хочу подякувати Вам пані Олю, за оптимістичні оповідання в кінці книги. Вони надихають і вселяють надію, що все буде добре. Нам треба пройти цей нелегкий шлях, щоб в кінці тунелі побачити світло. Бог на стороні правди і світла, так було, є і буде.🙏🕊 Слава Україні!🇺🇦✌️Героям Слава!💙💛💪І вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️

В цей останній день листопада, я вже прочитала 3-ю книгу Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Боже, скільки героїв загинули в цій війні. Боляче думати, що це вже триває понад 12 років, якщо враховувати від революції Гідності. Так воно і є, бо щойно я пригадала, що саме в ніч на 30 листопада напали на студентів під час мирного протесту. Боже, я була в шоці, коли на другий день все це побачила по телевізору... Мабуть тоді я зрозуміла, що війні з росією не минути... І так воно і сталося... За те щоб бути українцями і жити у вільній Україні, ми кожен втрачаємо кращих з найкращих синів України. Багато хтось втратив батьків, дітей, братів, сестер і вимушені втікати з бойових дій, покидаючі рідні домівки, а хтось досі у полоні по 3-10 років, і це жахливо освідомити. А що сказати, коли немає змоги знайти загиблих і поховати на рідній землі... Я ніколи з тим всім не змирюся і не пробачу росіян за те, що вони накоїли на моїй рідній землі. Важко було читати вірші про наших загиблих захисників, але я вдячна усім тим волонтерам і помічникам волонтерам, які далі допомагають нашим військовим, без них ми б точно втратили Україну. І насамперед хочу подякувати Вам пані Олю, за оптимістичні оповідання в кінці книги. Вони надихають і вселяють надію, що все буде добре. Нам треба пройти цей нелегкий шлях, щоб в кінці тунелі побачити світло. Бог на стороні правди і світла, так було, є і буде.🙏🕊 Слава Україні!🇺🇦✌️Героям Слава!💙💛💪І вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️

#Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ 28 листопада 1890 р. у Києві у родині відомого юриста народилася на світ Зінаїда Тулуб. Її прадіди запорозькі полковники, дід Олександр Тулуб - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько - російський поет, бабця по матері - француженка. Зінаїда закінчила Київську жіночу гімназію, потім - Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету. У 1919-1921 рр. молода жінка очолила лекторську секцію в частинах Червоної Армії. Та проза життя диктувала своє: щоб прогодувати маму та брата, Зінаїда Тулуб зайнялася перекладами. Вона відійшла від політики, заглибилася в роботу, писала сценарії для кінофабрики: «Гайдамаки», «Сагайдачний». Пробу пера українською вона віднесла Тичині: переклад оповідання сподобався і Павло Григорович запропонував літературну роботу. 1934 року Зінаїда Тулуб видала роман «Людолови» першу епопею вітчизняної історичної прози. Зінаїді Павлівні було 46 років, вона вела життя самітника-вченого. 1937-го зважилась на одруження, а роман «Людолови» послано на Всесвітню виставку до Парижа. Навіть мала бути нагорода. Та 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештовано, архів родини, найкращий у Києві альбом автографів великих людей, було знищено. (Закінчення 5 грудня) З відривного календаря "Український народний календар" за 28 листопада. ------------- #Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ (Закінчення. Початок 28 листопада) 5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до 10 років ув'язнення. «З порога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи!» - зойк болю та розпачу прорвався крізь колючі дроти на волю в словах Зінаїди Тулуб до найвищої посадової особи держави. Як «активний контрреволюціонер» письменниця відбула каторгу на Колимі, перенесла за цей час дві онкооперації. Потім були 9 років заслання до Казахстану. Там Зінаїда Павлівна працювала бібліотекарем і збирала матеріал про Тараса Шевченка. Доля звела її із 107-річним акином Ісхаковим, який хлопчиком чув Тараса. Ці матеріали дали змогу письменниці написати роман «В степу безкраїм за Уралом». «Не дайте мені загинути на чужині», - просила вона, звертаючись до високих інстанцій. Тільки у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували. Знесилена і хвора повернулася вона в Київ. Радість і гордість відчула страдниця, коли видала роман про Т. Шевченка. Працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося. 26 вересня 1964 р. не стало ще однієї шляхетної особистості з романтичною зовнішністю, витонченими манерами та досконалим знанням семи мов. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 5 грудня. --------

#Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ 28 листопада 1890 р. у Києві у родині відомого юриста народилася на світ Зінаїда Тулуб. Її прадіди запорозькі полковники, дід Олександр Тулуб - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько - російський поет, бабця по матері - француженка. Зінаїда закінчила Київську жіночу гімназію, потім - Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету. У 1919-1921 рр. молода жінка очолила лекторську секцію в частинах Червоної Армії. Та проза життя диктувала своє: щоб прогодувати маму та брата, Зінаїда Тулуб зайнялася перекладами. Вона відійшла від політики, заглибилася в роботу, писала сценарії для кінофабрики: «Гайдамаки», «Сагайдачний». Пробу пера українською вона віднесла Тичині: переклад оповідання сподобався і Павло Григорович запропонував літературну роботу. 1934 року Зінаїда Тулуб видала роман «Людолови» першу епопею вітчизняної історичної прози. Зінаїді Павлівні було 46 років, вона вела життя самітника-вченого. 1937-го зважилась на одруження, а роман «Людолови» послано на Всесвітню виставку до Парижа. Навіть мала бути нагорода. Та 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештовано, архів родини, найкращий у Києві альбом автографів великих людей, було знищено. (Закінчення 5 грудня) З відривного календаря "Український народний календар" за 28 листопада. ------------- #Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ (Закінчення. Початок 28 листопада) 5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до 10 років ув'язнення. «З порога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи!» - зойк болю та розпачу прорвався крізь колючі дроти на волю в словах Зінаїди Тулуб до найвищої посадової особи держави. Як «активний контрреволюціонер» письменниця відбула каторгу на Колимі, перенесла за цей час дві онкооперації. Потім були 9 років заслання до Казахстану. Там Зінаїда Павлівна працювала бібліотекарем і збирала матеріал про Тараса Шевченка. Доля звела її із 107-річним акином Ісхаковим, який хлопчиком чув Тараса. Ці матеріали дали змогу письменниці написати роман «В степу безкраїм за Уралом». «Не дайте мені загинути на чужині», - просила вона, звертаючись до високих інстанцій. Тільки у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували. Знесилена і хвора повернулася вона в Київ. Радість і гордість відчула страдниця, коли видала роман про Т. Шевченка. Працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося. 26 вересня 1964 р. не стало ще однієї шляхетної особистості з романтичною зовнішністю, витонченими манерами та досконалим знанням семи мов. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 5 грудня. --------

Сьогодні відбулась презентація роману «Aurora Borealis» на книжковій країні, подію модерувала Світлана Тараторіна. На початку події було погано чутно, тому не всі цікавинки ми вам розповімо, але все ж є чим поділитись. На питання про близькість головного героя з Ші-помічницею автор відповів, що наше теперішнє це розмови з ШІ і коли ШІ близькі з людьми. Поділився моментом з фільму «Термінатор-2», що Сара Конор казала, що радше довірить виховання свого сина машині, ніж чоловіку. В якомусь сенсі це наша реальність з chatGPT. Питання щодо того, як автор характеризує жанр книги. Тут є елементи альтернативної історії та кіберпанку. Античний вестерн. Шаблон нуарного детективу. З цього шаблону випливає кіберпанк. Накладаються різні шарування і тому історія виходить такою цікавою. Світлана Тараторіна зазначила, що має місце бути характеристика, як постмодерністський роман. Питання щодо того, що більше подобалось досліджувати в кожній з ліній. Кіберпанкова - складність в тому, що великі обʼєми інформації, як у нашому житті, іноді розумієш, що ти не розумієш хто ти і куди йдеш. Антична - вона проста там є чітка лінія. Автор насолоджувався простотою і людськістю. Питання, щодо того, які додаткові знання треба, аби читати книгу, уточнення щодо латини у книзі. У цьому світі вона є основною мовою. В книзі вона радше стилістичний прийом Не обов’язково читати всіх античних авторів, щоб зрозуміти книгу, але це буде допоміжним Що чекати від автора? Збірка оповідань, у якому буде оповідання спін-офф другої частини Другу частину автор обдумує. Буде іншій світ інші персонажі, але центральна тема та сама. Цей світ можна розписувати до безкінечності, це будуть вже деталі, але автору цікавіше дослідити, якесь інше місце. А ми від себе нагадаємо, що вже писали про «Aurora Borealis» тут: https://www.fankolo.com/posts/74644 #sci_fi_не_нудно

Нова, восьма книга з циклу "Щоденники Вбивцебота" вийде у травні 2026. Ця історія буде трошки більшою по розміру 256 сторінок (порівняно з першими 4-ма, які вже є в Україні). І нагадаємо, що у "Жоржі" скоро вийде 5 частина (яка буде аж 544 сторінки. Цікаво, чи ввійде в 5-ту книгу оповідання 4.5 відоме, як « Home: Habitat, Range, Niche, Territory»?) #sci_fi_не_нудно

Netflix опублікував тизер серіалу "Останній самурай" та оголосив про розширення акторського складу. Було анонсовано п’ять нових акторів: Гамада Гаку у ролі генерального суперінтенданта Кавадзі Тошійосі, Окадзакі Тайку – Кеаге Дзіньроку, наступника школи фехтування Кьохачі-рю, Іура Арата – міністра внутрішніх справ Окубо Тошімічі, Танака Тетсуші – начальника бюро комунікацій Маедзіма Хісока та Накадзіма Аюму, що зіграє секретаря Окубо Нагасе Шінпей. Серіал заснований на серії романів Імамури Шого "Ікусагамі", і цей проєкт має стати візуальною сенсацією. У виробничих нотатках зазначено, що "дія серіалу є епічною", і його автори прагнуть "розширити межі візуального оповідання, поєднуючи сучасні досягнення комп’ютерної графіки з практичними ефектами, щоб створити одні з найреалістичніших та найзахоплюючих бойових сцен, які будь-коли демонструвалися на японському телебаченні". Прем’єра серіалу відбудеться 13 листопада на Netflix. #Коло_Кіно #Новини_серіалів #Netflix

В Росії, 12-річна Маша Москальова намалювала ракети, що летять по українській сім’ї, і написала: “Ні війні. Ні Путіну.” – Die Welt. Однокласники донесли на неї, і після цього росіяни посадили її батька Олексія. У новорічну ніч люди зі зброєю в масках увірвалися в їхню квартиру — ламали стіни, крали гроші, та знову били батька. ФСБшники били головою Олексія об стіну під портретом Путіна. Вмикали гімн на всю гучність, замикали у двометровій камері, змушували стояти 16 годин на добу, залишали з крисами, що лізли з туалету. Маша писала йому листи: “Ти найкращий з усіх батьків.” Камерати читали їх уголос, коли Олексій осліп. Ці слова тримали його протягом 22 місяців. У жовтні 2024-го Олексій вийшов на волю. Маша чекала його біля воріт. Вони обійнялися, поки російські силовики мовчки спостерігали. Волонтери одразу вивезли їх з Росії й посадили на літак до Вірменії. Маша вже три роки не ходить до школи. Вона малює, пише оповідання і разом з батьком подає документи на притулок у Німеччині. Олексій: “Те, що ми пережили через малюнок, я не побажав би й найгіршому ворогу.”