#історія #постаті «Буковинський Соловейко»: Як Сидір Воробкевич навчив Буковину співати українською 🎼 6 лютого 1836 року в Чернівцях народився чоловік, який став справжнім «культурним десантом» на землях Буковини. Сидір Воробкевич (відомий також під псевдонімом Данило Млака) був унікальним поєднанням: священик за фахом, композитор за покликанням і письменник за велінням серця. В часи, коли українське слово на західних теренах часто губилося між німецькою мовою та румунським впливом, він став тим, хто повернув йому велич. ✍️ Воробкевич був людиною неймовірної енергії. Він писав вірші, оповідання та драми українською, німецькою та румунською мовами, але серце завжди належало рідному краю. Його вважають одним із засновників буковинської літературної традиції. Саме він редагував першу українську газету на Буковині «Буковинська зоря», фактично закладаючи фундамент для того, щоб місцеве населення усвідомило себе українцями. 🏛️ Проте справжньою пристрастю Сидора була музика. Навчаючись у Віденській консерваторії, він не просто засвоював європейські канони, а шукав способи поєднати їх із народною мелодикою. Він написав понад 400 музичних творів: від хорів та пісень до літургій та оперет. Його пісня «Рідна мова» («Мово рідна, слово рідне...») стала справжнім національним гімном для багатьох поколінь українців, нагадуючи, що без мови немає народу. 🎤 Цікаво, що він був не лише теоретиком, а й практиком — викладав спів і музику в Чернівецькому університеті та вчительській семінарії. Серед його учнів було чимало тих, хто згодом став цвітом інтелігенції краю. Його поважали навіть опоненти за шляхетність і неймовірну працьовитість. Як зазначав Іван Франко, Воробкевич належав до тих «перших піонерів», що пробивали шлях для української культури в непростих умовах Австро-Угорщини. 🇦🇹🇺🇦 Сидір Воробкевич довів, що священича ряса не заважає бути світським просвітником, а музика може бути сильнішою за будь-які політичні лозунги. Він залишив по собі спадок, який і сьогодні звучить у хорах та літературних читаннях, нагадуючи нам про «золотий вік» буковинського відродження. 🌿

#історія #постаті Едгар Аллан По: Архітектор наших кошмарів. 19 січня 1809 року народився чоловік, який перетворив депресію, тривожність та готичний сум на найприбутковіший експортний товар американської літератури. Едгар Аллан По не просто писав оповідання — він створював механізми, які змушували серця читачів битися швидше, а потилицю вкриватися сиротами. 🖋️ Його життя було схожим на один із його творів: рання смерть батьків, конфлікти з вітчимом, борги, алкоголь і постійне відчуття неминучої катастрофи. Але саме цей «коктейль» зробив його батьком сучасного детективу. Без його Огюста Дюпена ми б ніколи не побачили Шерлока Холмса чи Еркюля Пуаро. По першим зрозумів, що логіка — це найгостріша зброя проти хаосу. 🕵️‍♂️ Проте справжню славу йому принесли «жахливі» оповідання та поезія. Його «Ворон» став першим літературним поп-хітом, який знав напам'ять ледь не кожен англомовний читач того часу. По вмів майстерно описувати стан людини на межі божевілля, коли межа між реальністю та нічним жахом стирається. Він зробив смерть естетичною, а страх — інтелектуальним. 🐦‍⬛ Його вплив на світову культуру важко переоцінити. Французькі символісти його обожнювали, Говард Лавкрафт вважав своїм учителем, а сучасні кінорежисери досі намагаються відтворити ту густу, липку атмосферу безвиході, яку він створював за допомогою лише паперу та чорнила. По довів, що найтемніші куточки людської душі — це найкраще місце для пошуку натхнення. 🕯️ Він помер за загадкових обставин, наче намагаючись залишити останню загадку, яку не зможе розв'язати жоден детектив. Едгар По залишився в історії як майстер, що навчив нас насолоджуватися власним страхом і бачити красу в тінях. 💀

#історія #постаті Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾 Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨ Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️ Більше, ніж просто опис природи 🌿 Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥 Трохи іронії та «дитячого» погляду: Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖 Його спадок: За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦

#історія #постаті Майстер слова та співець джунглів: Світ Редьярда Кіплінга 🐅 30 грудня 1865 року в індійському місті Бомбей народився Джозеф Редьярд Кіплінг — людина, чия уява подарувала світові безсмертні образи Мауглі, Багіри та Шерхана. Син професора мистецтв, він із дитинства ввібрав у себе колорит та магію Сходу, що згодом зробило його одним із найпопулярніших письменників планети ✍️ У віці 42 років Кіплінг став першим англійцем — і до сьогодні залишається наймолодшим в історії — лауреатом Нобелівської премії з літератури. Комітет відзначив його за «спостережливість, яскраву уяву та незвичайний талант до розповіді». Його твори — це не просто пригоди, це глибока філософія про закон, честь та виживання, де межа між цивілізацією та дикою природою стає прозорою 🌍 Хоча багато хто знає Кіплінга лише як автора «Книги джунглів», його поетична спадщина не менш вражаюча. Вірш «If—» («Якщо...») став справжнім маніфестом стійкості та мужності для багатьох поколінь. У ньому він сформулював ідеал людини, яка здатна зберігати спокій серед хаосу та вірити в себе, навіть коли всі інші сумніваються 🛡️ Життя письменника було сповнене подорожей: від Індії до США, від ПАР до Британії. Він був свідком розквіту та занепаду імперій, що відобразилося у його репортажах та оповіданнях. Попри суперечливі погляди на колоніалізм, Кіплінг залишався геніальним майстром деталі, який вмів зафіксувати дух епохи та характери людей з неймовірною точністю 🗺️ Спадщина Кіплінга живе і сьогодні у численних екранізаціях, театральних постановках та серцях читачів. Його історія про «людське дитинча» Мауглі стала архетипом, що допомагає нам краще зрозуміти наше місце у великому колі життя. Редьярд Кіплінг довів: справжній талант здатний подолати будь-які кордони — як географічні, так і часові 🏛️

#історія #постаті Марко Вовчок: Фатальна жінка та голос українського селянства. Марія Вілінська, відома світові як Марко Вовчок, народилася 22 грудня 1833 року і стала справжнім метеором в українській літературі. Її «Народні оповідання» викликали фурор: Тарас Шевченко називав її своєю «донею» та наступницею, а Іван Тургенєв був настільки вражений, що власноруч перекладав її твори російською. Вона писала про кріпацтво з такою психологічною глибиною, що читачі плакали, а критики не вірили, що автор — жінка. ✍️

#історія #особистості 🖋️ Батько Реалізму: Гюстав Флобер — Майстер бездоганного стилю. Сьогодні, 12 грудня, ми відзначаємо день народження одного з найвпливовіших письменників XIX століття, французького класика, майстра літературного реалізму — Гюстава Флобера (Gustave Flaubert, 1821–1880). Його внесок у світову прозу є фундаментальним, а його твори — еталоном стилістичної досконалості. 1. Головний Шедевр: «Мадам Боварі» (1856) Це, без сумніву, найвідоміший твір Флобера і один із ключових романів світового реалізму. Роман розповідає трагічну історію Емми Боварі, яка, прагнучи романтичних ідеалів, не знаходить щастя у провінційному шлюбі. Флобер досконало застосував метод «безособового письма» (або об'єктивного оповідання), де автор не висловлює своєї думки, а лише фіксує події та психологічні стани персонажів. 🤯 2. Судовий Процес і Сенсація: Вихід роману «Мадам Боварі» викликав гучний скандал. Французька влада звинуватила Флобера в «образі суспільної моралі» та «зневазі релігії». Судовий процес 1857 року став сенсацією. Хоча письменника врешті-решт виправдали, скандал лише підвищив інтерес до роману, закріпивши за Флобером репутацію літературного новатора та борця за свободу творчості. 3. Принцип «Le Mot Juste» (Точне Слово): Флобер був одержимий ідеєю досконалого стилю. Він виснажливо працював над кожним реченням, шукаючи «єдине, необхідне і точне слово». За легендою, він міг годинами шукати ідеальне дієслово чи епітет. Ця його маніакальна увага до форми і стилю зробила його творчість зразком для наступних поколінь письменників. ✍️ 4. Інші Знакові Твори: Крім «Мадам Боварі», до його спадщини належать такі значущі романи, як «Виховання почуттів» (психологічна хроніка покоління) та «Саламбо» (екзотична історична драма про Карфаген). Гюстав Флобер залишається класиком, чия філігранна робота зі словом та глибоке проникнення у психологію людини змінили вектор розвитку європейської літератури.

#історія #особистості 📘 Борис Грінченко: Людина-Словник, що Збудувала Літературну Мову 🇺🇦. Сьогодні ми згадуємо постать, без якої неможливо уявити становлення сучасної української мови. 9 грудня 1863 року народився Борис Дмитрович Грінченко — видатний український письменник, лексикограф, етнограф, педагог, публіцист і громадський діяч. Він був титаном праці, який присвятив своє життя боротьбі за українську ідентичність через слово. ✍️ Словник як Акт Національного Творення Головним подвигом життя Грінченка, безумовно, є його «Словарь української мови». Народження Норми: Цей чотиритомний фундаментальний словник, виданий у 1907–1909 роках, містив близько 68 000 слів. Він став першим всеосяжним словником української мови, який включав не лише літературні та діалектні слова, а й термінологію та фразеологізми. Утвердження Єдності: У часи, коли російська імперська влада активно обмежувала вживання української мови, словник Грінченка став не просто науковим виданням, а потужним інструментом утвердження єдиної літературної норми та доказом багатства і самостійності українського слова. Він став настільною книгою для інтелігенції, яка боролася за відродження нації. 📚 Освітній та Культурний Внесок Грінченко не обмежувався лише словникарством: Педагогіка: Як талановитий педагог, він розробляв підручники для народних шкіл, зокрема «Рідне слово», і докладав неймовірних зусиль для українізації освіти на підросійських землях. Письменництво: У його літературному доробку — поезії, оповідання та історичні твори (як-от відома драма «Степовий гість»), які викривали соціальну несправедливість. Громадська Діяльність: Він був одним із засновників Української радикальної партії та активно долучався до політичної боротьби за права українців. Борис Грінченко залишається символом самовідданої праці на благо рідної культури. Його словник досі є основою для всіх сучасних лексикографічних праць, а його життя — прикладом служіння нації. 🙏

В цей останній день листопада, я вже прочитала 3-ю книгу Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Боже, скільки героїв загинули в цій війні. Боляче думати, що це вже триває понад 12 років, якщо враховувати від революції Гідності. Так воно і є, бо щойно я пригадала, що саме в ніч на 30 листопада напали на студентів під час мирного протесту. Боже, я була в шоці, коли на другий день все це побачила по телевізору... Мабуть тоді я зрозуміла, що війні з росією не минути... І так воно і сталося... За те щоб бути українцями і жити у вільній Україні, ми кожен втрачаємо кращих з найкращих синів України. Багато хтось втратив батьків, дітей, братів, сестер і вимушені втікати з бойових дій, покидаючі рідні домівки, а хтось досі у полоні по 3-10 років, і це жахливо освідомити. А що сказати, коли немає змоги знайти загиблих і поховати на рідній землі... Я ніколи з тим всім не змирюся і не пробачу росіян за те, що вони накоїли на моїй рідній землі. Важко було читати вірші про наших загиблих захисників, але я вдячна усім тим волонтерам і помічникам волонтерам, які далі допомагають нашим військовим, без них ми б точно втратили Україну. І насамперед хочу подякувати Вам пані Олю, за оптимістичні оповідання в кінці книги. Вони надихають і вселяють надію, що все буде добре. Нам треба пройти цей нелегкий шлях, щоб в кінці тунелі побачити світло. Бог на стороні правди і світла, так було, є і буде.🙏🕊 Слава Україні!🇺🇦✌️Героям Слава!💙💛💪І вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️

В цей останній день листопада, я вже прочитала 3-ю книгу Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Боже, скільки героїв загинули в цій війні. Боляче думати, що це вже триває понад 12 років, якщо враховувати від революції Гідності. Так воно і є, бо щойно я пригадала, що саме в ніч на 30 листопада напали на студентів під час мирного протесту. Боже, я була в шоці, коли на другий день все це побачила по телевізору... Мабуть тоді я зрозуміла, що війні з росією не минути... І так воно і сталося... За те щоб бути українцями і жити у вільній Україні, ми кожен втрачаємо кращих з найкращих синів України. Багато хтось втратив батьків, дітей, братів, сестер і вимушені втікати з бойових дій, покидаючі рідні домівки, а хтось досі у полоні по 3-10 років, і це жахливо освідомити. А що сказати, коли немає змоги знайти загиблих і поховати на рідній землі... Я ніколи з тим всім не змирюся і не пробачу росіян за те, що вони накоїли на моїй рідній землі. Важко було читати вірші про наших загиблих захисників, але я вдячна усім тим волонтерам і помічникам волонтерам, які далі допомагають нашим військовим, без них ми б точно втратили Україну. І насамперед хочу подякувати Вам пані Олю, за оптимістичні оповідання в кінці книги. Вони надихають і вселяють надію, що все буде добре. Нам треба пройти цей нелегкий шлях, щоб в кінці тунелі побачити світло. Бог на стороні правди і світла, так було, є і буде.🙏🕊 Слава Україні!🇺🇦✌️Героям Слава!💙💛💪І вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️

#Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ 28 листопада 1890 р. у Києві у родині відомого юриста народилася на світ Зінаїда Тулуб. Її прадіди запорозькі полковники, дід Олександр Тулуб - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько - російський поет, бабця по матері - француженка. Зінаїда закінчила Київську жіночу гімназію, потім - Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету. У 1919-1921 рр. молода жінка очолила лекторську секцію в частинах Червоної Армії. Та проза життя диктувала своє: щоб прогодувати маму та брата, Зінаїда Тулуб зайнялася перекладами. Вона відійшла від політики, заглибилася в роботу, писала сценарії для кінофабрики: «Гайдамаки», «Сагайдачний». Пробу пера українською вона віднесла Тичині: переклад оповідання сподобався і Павло Григорович запропонував літературну роботу. 1934 року Зінаїда Тулуб видала роман «Людолови» першу епопею вітчизняної історичної прози. Зінаїді Павлівні було 46 років, вона вела життя самітника-вченого. 1937-го зважилась на одруження, а роман «Людолови» послано на Всесвітню виставку до Парижа. Навіть мала бути нагорода. Та 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештовано, архів родини, найкращий у Києві альбом автографів великих людей, було знищено. (Закінчення 5 грудня) З відривного календаря "Український народний календар" за 28 листопада. ------------- #Постаті ЗІНАЇДА ТУЛУБ (Закінчення. Початок 28 листопада) 5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до 10 років ув'язнення. «З порога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи!» - зойк болю та розпачу прорвався крізь колючі дроти на волю в словах Зінаїди Тулуб до найвищої посадової особи держави. Як «активний контрреволюціонер» письменниця відбула каторгу на Колимі, перенесла за цей час дві онкооперації. Потім були 9 років заслання до Казахстану. Там Зінаїда Павлівна працювала бібліотекарем і збирала матеріал про Тараса Шевченка. Доля звела її із 107-річним акином Ісхаковим, який хлопчиком чув Тараса. Ці матеріали дали змогу письменниці написати роман «В степу безкраїм за Уралом». «Не дайте мені загинути на чужині», - просила вона, звертаючись до високих інстанцій. Тільки у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували. Знесилена і хвора повернулася вона в Київ. Радість і гордість відчула страдниця, коли видала роман про Т. Шевченка. Працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося. 26 вересня 1964 р. не стало ще однієї шляхетної особистості з романтичною зовнішністю, витонченими манерами та досконалим знанням семи мов. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 5 грудня. --------