ℹ️ Микола Івасюк: Художник, який намалював тріумф Хмельницького та отримав за це кулю від НКВС.

Коли ми дивимося на величні історичні картини з козаками, нам здається, що їхні автори жили в якійсь іншій, романтичній епосі. Але творець найвідомішого полотна про Богдана Хмельницького жив серед нас, ходив вулицями Києва та Львова і заплатив найвищу ціну за те, що наважився повернути українцям їхню велич.

Микола Іванович Івасюк (1865-1937) - один із найталановитіших українських художників-істориків, майстер батального живопису, чиї картини купували європейські колекціонери, і чиє життя цинічно обірвала радянська каральна машина.

☑️ Буковинський самородок, якого помітив цісар.

Микола народився в місті Заставна на Буковині в родині теслі. Хлопець із дитинства мав феноменальний хист до малювання. Коли він навчався у чернівецькій гімназії, його малюнки побачив відомий професор Юстин Пігуляк і зрозумів: перед ним геній.

Бідна родина не мала грошей на навчання сина, але талант пробив собі дорогу. Івасюк вступає до престижної Віденської академії мистецтв. Його випускна робота була настільки вражаючою, що сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I призначив молодому українцю стипендію, а згодом навіть особисто купив одну з його картин. Далі був Мюнхен, де Івасюк здобув славу одного з найкращих баталістів Європи. Перед ним відкривалися двері найкращих галерей світу, але він марив Україною.

☑️ Справа всього життя: 20 років заради однієї картини.

Головною пристрастю Івасюка було козацтво. Перебуваючи в Мюнхені, він починає роботу над своїм абсолютним шедевром - монументальною картиною "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва".

Художник підійшов до справи як прискіпливий історик. Він роками вивчав тогочасний одяг, зброю, архітектуру, їздив на Хортицю та в Київ, щоб зробити замальовки місцевості. Він шукав натурників по всій Галичині та Буковині, щоб обличчя козаків виглядали живими й характерними. Загалом робота над цим гігантським полотном (розміром 4 на 6 метрів) тривала майже двадцять років - з 1892 по 1912 рік. Коли картину вперше виставили у Львові, люди годинами стояли в чергах, а дехто просто плакав від гордості за свою історію.

☑️ Козацькі марки та пастка від більшовиків.

Микола Івасюк був не просто художником, а й патріотом-практиком. Коли у 1918 році постала Українська Народна Республіка, уряд згадав про авторитетного митця. Івасюку доручили створити дизайн перших державних поштових марок України. Він намалював розкішну серію з малюнками Хмельницького, Полуботка, Шевченка та козацьких хат. Марки навіть встигли надрукувати у Відні, але через прихід більшовиків вони так і не увійшли в широкий обіг, ставши сьогодні мрією будь-якого філателіста.

Після поразки УНР Івасюк залишається жити на Буковині та в Галичині. Але радянська влада у 1920-х роках починає тонку гру: оголошує політику "українізації" та заманює відомих діячів культури назад. Більшовики обіцяли Івасюку повну творчу свободу, професорську посаду в Академії мистецтв і фінансування. Художник повірив. У 1926 році він разом із родиною переїжджає до радянського Києва.

☑️ Трагічний фінал: як нищили велич.

Пастка зачинилася швидко. Жодної кафедри Івасюку не дали - його тримали на дрібних підробітках, змушували малювати плакати та портрети радянських вождів. Його велична картина про Хмельницького та козацькі сюжети дратували радянських ідеологів, адже вони пробуджували в українцях "небезпечний" патріотизм.

У 1937 році, у самий розгар сталінського Великого терору, 72-річного, майже глухого художника заарештували у його київській квартирі. НКВС звинуватило літнього митця у шпигунстві на користь німецької розвідки.

Після жорстоких катувань, 11 листопада 1937 року Миколу Івасюка засудили до розстрілу. Вирок виконали 25 листопада у підвалах київського НКВС, а тіло художника таємно вивезли та закопали у братській могилі в Биківнянському лісі. Його ім'я викреслили з історії мистецтва на десятиліття.

☑️ Чому Микола Івасюк у нашому "Таємничому Архіві"?

Ми розповідаємо про нього, бо Микола Івасюк - це людина, яка зафіксувала візуальний код нашої перемоги та козацької слави. Навіть коли радянська влада знищила самого художника, його грандіозна картина про Хмельницького вижила в запасниках (сьогодні вона прикрашає Національний художній музей України). Він віддав життя за право малювати українську історію, і наш обов'язок пам'ятати обличчя того, хто подарував нам образи наших героїв.

#Ukrainian #person

#історія #речі
🕯 Анемометр: Як людство навчилося міряти ефірну примху 🕯
📜 Давньогрецькі стартапи та забудькуватість віків.
Все почалося, як це часто буває в історії науки, у Давній Греції. Близько 50 року до н.е. такий собі Андронік із Кірра побудував у Афінах «Вежу вітрів». Це була восьмикутна споруда, прикрашена зображеннями богів вітрів (Борея, Зефіра та компанії), а на верхівці красувався флюгер-тритон. Він показував напрямок, але не силу. Щодо вимірювання швидкості, то античні джерела туманно натякають на якісь спроби, але конкретних креслень не залишили. Потім настало Середньовіччя, і всім стало трохи не до вітру — головне було, щоб млин крутився.

🎨 Леонардо да Вінчі та мистецтво підвішування дощечки

Справжній ренесанс ідеї стався у XV столітті. Наш всюдисущий геній, Леонардо да Вінчі, між малюванням посмішки Мона Лізи та проектуванням танків, вигадав перший задокументований анемометр. Його конструкція була геніально простою: підвішена рухома дощечка. Чим сильніший вітер, тим сильніше вона відхилялася від вертикалі. Леонардо навіть придумав шкалу для цього пристрою. Це було мило, працювало, але... не дуже точно на сильних поривах.

🎩 Леон Баттіста Альберті: Архітектор вітру

Паралельно з Леонардо, або трохи раніше, над цією проблемою мізкував інший гуманіст — Леон Баттіста Альберті. Він запропонував схожу конструкцію, але зробив акцент на тому, що це прилад для архітекторів, аби вони розуміли, чи не здує їхню чергову базиліку. Можна сказати, Альберті стояв біля витоків будівельної аеродинаміки.

💨 Доктор Робінсон і революція чашок

Наступні кілька століть вчені розважалися тим, що вдосконалювали дощечку Альберті-да Вінчі. Але справжній прорив здійснив у 1846 році ірландський астроном Джон Томас Ромні Робінсон. Він, мабуть, втомився від того, що дощечка плескає на вітрі, і придумав... чашки! Його анемометр складався з чотирьох напівсферичних чашок, закріплених на горизонтальних спицях, що оберталися на вертикальній осі. Вітер дув у чашки, конструкція крутилася, а спеціальний механізм рахував оберти. Це було революційно. Чому? Бо, на відміну від дощечки, чашковий анемометр реагував на вітер з будь-якого напрямку однаково. Це був золотий стандарт метеорології на наступне століття.

📡 Сьогодення: Ультразвук і лазери

Сьогодні чашкові анемометри все ще живі (особливо на дахах заміських будинків), але професіонали перейшли на вищий рівень. Ультразвукові анемометри вимірюють час, за який звук проходить між датчиками — вітер прискорює або сповільнює звук. А лазерні анемометри (лідари) взагалі стріляють променями в небо, щоб виміряти швидкість руху мікроскопічних частинок у повітрі. Це вже космос, панове.

🌬 Епілог

Тож, коли ви наступний раз побачите на прогноз погоди цифру «7 м/с», згадайте цю довгу еволюцію. Від мармурової вежі в Афінах і дощечки Леонардо — до ультразвукових датчиків. Людство пройшло довгий шлях, щоб навчитися вимірювати те, що неможливо помацати, але що так легко може зірвати з вас капелюх.

🗺✍️Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.

Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.

Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.

Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.

Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.

Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.

В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.

Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію.

Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

Yoga Pro 7a працює на базі AMD Ryzen AI Max+ з уніфікованою архітектурою пам’яті обсягом до 128 ГБ. Пристрій отримав 15,3-дюймовий 2,5K OLED-дисплей та панель Force Pad від Wacom для малювання стилусом. Система охолодження Lenovo X Power розрахована на 95 Вт TDP при рівні шуму не більше 22 дБ. https://channeltech.space/pc-laptop/lenovo-yoga-pro-7a-15-11-copilot-...

#історія #речі
🎨 Мольберт: Скелет, на якому народжуються світи.
Якщо ви думали, що мольберт — це лише три палиці та оптимізм художника, то ви недооцінюєте цей інженерний шедевр. Мольберт — це мовчазний атлант, який тримає на своїх плечах весь тягар світового мистецтва, від ренесансних мадонн до незрозумілих плям сучасного абстракціонізму.

До того, як людство винайшло цю зручну підставку, художники поводилися як середньовічні мученики: вони малювали або на стінах (фрески), або на горизонтальних столах, зігнувшись у три погибелі. Мольберт став першим кроком до свободи хребта. Саме слово походить від німецького Malbrett, що буквально означає «дошка для малювання». Фактично, це був перший «десктоп» в історії, тільки замість пікселів на ньому сохла олія.

🖼 Еволюція вертикалі

Стаціонарні «мольберти-студії» в майстернях старих майстрів були схожі на важкі меблі для катувань — дубові, масивні, здатні витримати полотно розміром з невелике вітрило. Але справжня культурна революція сталася, коли з’явився «лірний» мольберт (схожий на музичний інструмент) та його молодший брат — польовий складаний триніжок. Саме він вигнав художників з пишних студій на свіже повітря, дозволивши імпресіоністам малювати сонце, поки воно не втекло за горизонт. Без легкого мольберта Моне просто не встиг би за своїми лататтями.

🧐 Міф про «святу простоту»

Існує упередження, що справжньому таланту інструмент не потрібен — мовляв, малюй хоч на коліні. Проте історія каже інше: мольберт змінив кут зору. Вертикальне розташування полотна дозволило оку художника бачити світ без перспективних спотворень, які виникають, коли дивишся на папір зверху вниз. Це була технологія HD свого часу.
Сьогодні мольберт у квартирі часто виконує роль дорогого вішака для одягу або підставки під телевізор у хіпстерському інтер'єрі. Але він терпляче чекає. Адже знає: він — єдиний об'єкт, який може перетворити звичайну кімнату на портал у паралельну реальність, де трава завжди синіша, а обличчя складаються з трикутників.

👨‍🎨 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб змінити своє життя, достатньо просто змінити кут нахилу, під яким ви на нього дивитеся. Мольберт підтвердить.

#історія #постаті
Батл-рояль у душі поета: Феноменальний шлях «Біта» Такеші Кітано 🎬🥊
18 січня 1947 року на околиці Токіо народився хлопчик, якому судилося стати обличчям сучасної японської культури, хоча сам він тривалий час вважав себе лише вуличним коміком. Такеші Кітано — людина-оркестр, яка примудряється поєднувати в собі брутальність якудза та ніжність дитини, що малює квіти. 🎭🌸

Його шлях до слави почався не з кінокамери, а з мікрофона в стриптиз-клубах району Асакуса, де він виступав у дуеті «Two Beats» під псевдонімом Біт Такеші. Його гумор був агресивним, швидким і часто балансував на межі фолу. Ця манера «стріляти словами» згодом перекочувала в його кінематограф, де довгі паузи перериваються спалахами насильства або несподіваними жартами. 🎤💥

Кітано став режисером випадково: під час зйомок фільму «Жорстокий поліцейський» основний режисер захворів, і Такеші взяв кермо в свої руки. Так народився його унікальний стиль — мінімалізм, відсутність зайвих рухів, статична камера та споглядання моря. Його герої — мовчазні чоловіки з сумними очима, які знають, що смерть неминуча, але йдуть їй назустріч з іронічною посмішкою. 🌊🔫

У 1994 році Кітано потрапив у важку аварію на мотоциклі. Лікарі збирали його обличчя по частинах, і параліч лівої сторони обличчя став його фірмовою «маскою». Багато хто пророкував кінець його кар'єри, але Такеші повернувся і зняв свій шедевр «Феєрверк» (Hana-bi), який взяв «Золотого лева» у Венеції. Саме тоді світ зрозумів: за фасадом жорсткого хлопця ховається глибокий філософ та художник. 🦁🎨

Сьогодні Кітано — це живий монумент. Він пише книги, малює картини (які ви могли бачити в його фільмах), веде математичні телешоу та залишається головним бунтарем японського ТБ. Його життя — це постійна гра на контрастах: від кривавих розбірок у «Сонатині» до зворушливої подорожі в «Кікуджіро». Такеші вчить нас, що навіть у самому жорстокому світі є місце для малювання, сміху та паперових літачків. ✈️🇯🇵

☕️ Добрий ранок! Сьогодні 7 січня, саме цього дня у 1839 році офіційно оголосили про відкриття фотографії

➡️ Перша фотографія у світі створювалась понад 8 годин.

➡️ Слово «фотографія» означає «малювання світлом».

➡️ Найстаріше збережене фото — «Вид з вікна в Ле Гра» (1826).

➡️ Перші камери були розміром із шафу.

➡️ Кольорова фотографія існує з XIX століття, але стала масовою для споживачів у всьому світі лише у XX.

➡️ Перші фото не мали негативів.

➡️ Раніше люди на фото майже не усміхались через довгу витримку. Неможливо було тримати посмішку годинами.

➡️ Найпопулярніший фотоапарат у світі сьогодні — смартфон.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ

Останній у цьому році допис рубрики присвячуємо Никанору Харитоновичу Онацькому (1875-1937) з нагоди 150-річного ювілею митця. Його твір «Наталка» надійшов до колекції Харківського художнього музею від Наталії Никанорівни Онацької, тієї самої Наталки, дитячий образ якої батько-художник закарбував на полотні.

Робота Онацького, здавалося, причаїлася, як її героїня, у куточку передостанньої зали довоєнної експозиції. З тим, місце експонату було визначено не випадково. Окремий стенд «оберігав» невеличкий за розмірами твір (47х25) від можливості «загубитися» серед форматних полотен, а природне денне світло з вікна дуже вдало доповнювало джерело освітлення в картині, що виявляло її живописно-образну вишуканість.
За відтвореними на полотні двома невеликими суміжними покоями непоказного міського помешкання, наповненого побутовими подробицями, твір містить жанрові ознаки інтер’єру. Але акцент на зображеній особі, що підкреслено назвою картини, та блискуче виписані предмети, які оживлюють її простір, значно розширюють інформаційне поле, надають підстави відзначити в композиції елементи портрету і натюрморту. Подібне жанрове ускладнення було в цілому характерним для живопису кінця ХІХ-початку ХХ століття.

Твір не датовано, але маємо інформацію про те, що зображено Наталку, старшу донечку (1910 року народження) з трьох дітей художника. І якщо на картині дівчинці приблизно років сім, не складно визначити, коли і де було написано цю роботу. Никанор Харитонович Онацький на той час мешкав і провадив активну художньо-педагогічну діяльність у місті Суми, куди його було запрошено держслужбою Наросвіти з 1913 року. Як фахівець з дипломом живописного відділення Художнього училища Одеського Товариства Красних Мистецтв, званням вчителя малювання і чистописання у середніх учбових закладах, він викладав малюнок, живопис, історію мистецтв у місцевому кадетському корпусі та гімназії воєнного відомства, а після подій 1917 року – в інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, піхотних курсах. 1920 року Онацького призначено директором Сумського окружного художньо-історичного музею, створеного за його ініціативою як працівника Комісії по збереженню художніх творів, що залишилися у покинутих маєтках. У солідному переліку відповідальності та навантажень самовідданий процесу творчості Онацький завши знаходив час на улюблену справу, на живопис. У цьому творі художника, вихованого в дусі реалістичних традицій, відчутно новаторські тенденції, поступ розвитку живописної мови, в якій поруч із базовими формо - і образотворчими засобами, такими як рисунок, колір, пластика, визначальну роль починає відігравати світло. Все, що попало у поле зору митця і було вписано ним у композицію, просякнуте світлом, виглядає органічно та небуденно. Звичайно, що увагу сконцентровано на постаті дівчинки на передньому плані. Дитина, присівши на ослінчику, зосереджено-слухняно перебирає якусь потерть у мисці, що притримує на колінах. Відчуття процесу роботи підкреслює живописне лушпиння в її маленьких ручках і навкруги високого кошика. Світлий масив печі займає більшу частину робочого простору. На його тлі зображення маленької господині сприймається ще більш тендітним. Широкий гостинний припічок демонструє інших «мешканців» скромного житла. Так, кожен з них, череп’яна крутобока макитра, гордовитий скляний бутиль, велично-блискучий самовар, поза досконалої передачі характерної форми і матеріала, несуть підкреслено-емоційне навантаження. Світло створює відчуття легкості, невимовної зворушливості, що сконцентровано у чистому профілі смуглого видочка дівчинки, її білій сорочечці зі смужками делікатної вишивки, червоній стрічці на темному короткому волоссячку. Світло сповнює ошатності все навкруги неї. Воно ллється через вікно, розташоване вглибині композиції, поєднує перспективу просторів помешкання і природного оточення, розливається веселковою палітрою на долівці. Розміри твору диктували охайну манеру письма з ретельним дотриманням окреслених гострою лінією рисунку форм, витонченими світло-тіньовими і тональними переходами.
Особливо це відчувається у опрацюванні фактури предметів натюрмортів другого і дальнього планів і, звичайно, у старанно, з батьківською ніжністю виписаної постаті донечки.

P.S.
Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник, педагог, поет, мистецтвознавець, етнограф, музейник, краєзнавець, митець з непересічними організаторськими здібностями, перспективний науковець, який бачив майбутнє України у розквіті української культури, був активним учасником процесу українізації 1920-1931 років. Але, як відомо з нашої історії, ця більшовицька кампанія перетворилась на Голгофу для нової української інтелектуальної еліти і пов’язана з терміном «розстріляне відродження». Під личиною національного розвою московський режим легко виявляв творчо-активних, яскраво-обдарованих, а головне національно-свідомих особистостей, щоб їх фізично знищити. Така доля спіткала і Никанора Онацького, розстріляного в катівнях к.д.б. 23 листопада 1937.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець

#історія #події
📚 Коли освіта була привілеєм: Відкриття Полтавського інституту шляхетних дівчат.
Сьогодні, 12 грудня, ми згадуємо подію, що мала значний вплив на розвиток освіти та культури на Лівобережній Україні. У 1818 році в Полтаві було урочисто відкрито Інститут шляхетних дівчат (офіційна назва: Полтавський інститут шляхетних дівіц).
Це був один із перших на теренах сучасної України середніх навчальних закладів закритого типу для жінок, що походили з дворянських родин (шляхти). Відкриття інституту стало можливо завдяки значним пожертвам місцевого дворянства.

Мета та зміст навчання:
Інститут був створений для того, щоб «виховати достойних дружин і матерів». Програма навчання була всебічною і включала як загальноосвітні, так і вишукані предмети:
Обов'язкові: Закон Божий, іноземні мови (французька, німецька), географія, історія.
«Жіночі» предмети: Домашнє господарство, рукоділля, світські манери та етикет.
Мистецтво: Музика, танці, співи, малювання. 🎨
Дівчата жили та навчалися на повному пансіоні, що було типово для тогочасних закритих закладів.
Історична будівля:
Спочатку інститут розміщувався у пристосованих приміщеннях, але згодом для нього було збудовано величний архітектурний комплекс у стилі класицизму. Будівля, яку спроєктував відомий архітектор Л. Ф. Шарлемань, і досі є однією з архітектурних перлин Полтави.

Спадок і значення:
Хоча доступ до такої освіти мали лише привілейовані стани, інститут відіграв важливу роль у формуванні української інтелігенції XIX століття. Він функціонував аж до подій 1917 року. Сьогодні в цій історичній будівлі розташований Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», продовжуючи освітні традиції міста.

#дати
Сьогодні, 30 жовтня, ми відзначаємо 200 років від дня народження видатного українського художника і педагога — Дмитра Івановича Безперчого (1825–1913). 🎨
🌟 Майстер, що зростив геніїв
Дмитро Безперчий — це постать, яка поєднує в собі блискучий талант живописця і жертовну відданість педагогічній справі. Народившись у сім'ї кріпаків, він завдяки таланту та щасливому випадку отримав волю і зміг навчатися в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
Його наставником став сам Карл Брюллов, учень якого Безперчий вважався одним із найобдарованіших. У стінах Академії він отримав звання «вільного художника» історичного та портретного живопису. Тут він міг зустрічатися і з Тарасом Шевченком, який також навчався у Брюллова.
🖼️ Художник ілюстрацій та побутових сцен
Творчий доробок Безперчого охоплює академічно досконалі портрети, пейзажі, релігійний живопис, але особливе місце займають ілюстрації та жанрові сценки. Він був одним із перших українських митців, хто звернувся до зображення сільського життя. Його роботи, як-от «Сватання на Гончарівці» (за п'єсою Квітки-Основ'яненка), стали важливим внеском у розвиток національного мистецтва. Варто зазначити, що він був першим ілюстратором повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Згодом він багато працював аквареллю, віддаючи перевагу її світлим і прозорим тонам.
👨‍🏫 Наставник на п'ятдесят років
Проте сам Дмитро Іванович найбільше цінував не свої картини, а свою педагогічну місію. Повернувшись до України, він майже 50 років присвятив викладанню малювання — спочатку в Ніжинському ліцеї, а потім, з 1850 року, у середніх школах Харкова.
Його заслуга перед українським та світовим мистецтвом неоціненна, адже саме він розгледів і допоміг сформувати основи для подальшого розвитку цілої плеяди видатних художників, серед яких:
* Сергій Васильківський
* Генріх Семирадський
* Петро Левченко
* Михайло Ткаченко
Як згадував Генріх Семирадський, принципи, які йому дав Дмитро Безперчий, «робили можливим одночасно розвиток уяви й техніки, і вимагали паралельної вправи в рисункові, в малюванні та в композиції».
Дмитро Безперчий прожив довге життя, віддане мистецтву і наставництву. Його творчість та педагогічна спадщина є нагадуванням про те, як важливий внесок може зробити одна людина у розвиток багатьох талантів.